Рішення № 89934293, 10.06.2020, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/23827/19

провадження № 2/753/2406/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2020 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Мицик Ю.С..

при секретарі Пугач Д.С.

за участю :

позивача ОСОБА_1

представника позивача Лопатьєвої І.В.

представника відповідача Латишевої І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу з позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства спеціального зв`язку про поновлення на роботі, стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,-

встановив:

І. Стислий виклад позицій учасників справи.

11.12.2019 ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з позовом до Державного підприємства спеціального зв`язку (далі по тексту - ДПСЗ , відповідач) за вимогами якого просила: визнати заяву ОСОБА_1 про звільнення за власним бажанням недійсною; визнати Наказ № 293к від 13.11.2019 про звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням незаконним та скасувати його; поновити ОСОБА_1 на посаді експедитора 1-го класу цеху обробки відправлень ЕМS Державного підприємства спеціального зв`язку; стягнути з Державного підприємства спеціального зв`язку на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у сумі 6 935,20 грн., моральну шкоду, спричинену незаконними діями відповідача у сумі 6 935,20 грн. та судові витрати.

На обґрунтування позову зазначила, що відповідно до наказу №157к від 22.08.2018 її з 23.08.2018 було прийнято на роботу експедитором 2-го класу до цеху експедиції Державного підприємства спеціального зв`язку. 13.11.2019 Наказом № 293к від 13.11.2019 її було звільнено «за власним бажанням ст. 38 КЗпП України» з посади експедитора 1-го класу цеху обробки відправлень ЕМS Відповідача. Вважає вказаний наказ незаконним з наступних підстав. Під час працевлаштування вона була вимушена одночасно з заявою про прийняття на роботу написати заяву про звільнення за власним бажанням без зазначення дати під тиском. За весь час роботи з 23.08.2018 по 13.11.2019 заробітна плата систематично виплачувалась з затримкою 1-2 місяці. 31.10.2019 нею через оператора урядової гарячої лінії 1545 була подана скарга № ОВ-9847412 про порушення відповідачем її трудових прав, в частині порушення термінів виплати заробітної плати та виплати компенсації втрати частини заробітної плати в зв`язку із порушенням строків її виплати. За її зверненням Головним управлінням Держпраці у Київській області було проведено перевірку і вжито заходів правового реагування. 13.11.2019 її викликав Генеральний Директор ДПСЗ - Огринський П.І. і повідомив, що за результатами перевірки за її скаргою на нього накладено адміністративний штраф у розмірі 12 600,00 грн., а тому він її звільняє. Вона відмовилась підписувати наказ і заявила, що звільнятись не буде. В подальшому їй повідомили, що її заява про звільнення за власним бажанням, складена при прийомі на роботу та підписана. Одразу ж після розмови з керівництвом, нею через приймальню ДПСЗ подана заява про визнання недійсною заяви про звільнення за власним бажанням, написаної при прийомі на роботу. Протягом години вона отримала гроші на банківську картку в якості розрахунку при звільненні і наприкінці робочого дня в неї відібрали перепустку. Посилаючись на незаконність наказу про звільнення, просила стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду. Обгрунтовуючи розмір моральної шкоди послалася, що незаконність і несправедливість її звільнення призвели до стресу - стану сильного і тривалого психологічного напруження, яке виникає в людини, коли її нервова система отримує емоційне перевантаження. В момент звільнення вона відчувала образу і страшенну злість від своєї безпорадності, від неможливості захиститися від свавілля та беззаконня керівництва відповідача. Звільнення відбулось раптово, більш того, без будь-яких законних підстав, що спричинило їй значні моральні страждання. Стрес дезорганізував її діяльність, порушив нормальний хід її поведінки, уклад життя, і цей негативний вплив продовжується по теперішній час, впливаючи не лише на її психологічний стан, але й на фізичне здоров`я. Зазначила, що відчуває себе приниженою та пригніченою, постійно відчуває страх за своє майбутнє та своєї дитини. Так, заробітна плата була єдиним джерелом існування її родини. Але, причиною її страждань є не відсутність певних майнових благ сама по собі, а зміна соціального становища та її самооцінки внаслідок применшення майнових благ. В подальшому заявою від 26.02.2020 позивач збільшила розмір вимог та просила стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 39 530 грн. 64 коп. за період з 14.11.2019 по 05.03.2020 та моральну шкоду в розмірі 39 530 грн. 64 коп.

Відповідач позов не визнав та обґрунтував свої заперечення такими обставинами.

Звільнення позивача відбулось з дотриманням вимог чинного законодавства та за власним бажанням, про що свідчить її заява та підпис в журналі під час того, як позивач забирала свою трудову книжку 13.11.2019. Також про бажання відповідача щодо звільнення свідчить невихід на роботу на наступний день після її звільнення та після того як вона отримала на руки трудову книжку. Щодо відпрацювання двох тижнів після написання відповідної заяви про звільнення за власним бажанням на які посилається позивач в своїй позовній заяві, то це право роботодавця встановлювати відпрацювання працівником цього терміну, а в разі можливості замінити працівника який звільняється, то відпрацювання двох тижнів може до такого працівника не застосовуватись. З огляду на це звільнення позивача було проведено на законних підставах, тому відсутні підстави вважати це вимушеним прогулом, а з огляду на це й відсутні підстави для виплати середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу. Під час роботи позивача дійсно мала місце затримка в виплаті заробітної плати, але позивачу вона була виплачена повністю разом з індексацією в день звільнення. Таким чином, звільнення позивача дійсно мало місце, але не з ініціативи роботодавця, а за власним бажанням позивача. Відповідачем категорично заперечується, наведена позивачем обставина про написання заяви про звільнення не в день звільнення. Звернув увагу суд на те, що позивач, пред`явивши вимоги про стягнення з відповідача компенсації за заподіяну ним моральну шкоду не надав жодних належних та допустимих доказів в обґрунтування її наявності та розміру.

В судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали, представник відповідача - позов не визнала, посилаючись при цьому на обставини, викладені у заявах по суті справи.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

?26.02.2020 позивачем було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог з розрахунком (а.с. 42-44).

?03.02.2020 представник відповідача подав відзив (заперечення) на позовну заяву з додатками (а.с. 46-60).

?10.03.2020 позивачем на виконання ухвали суду від 05.03.2020 було подано клопотання про долучення квитанції про сплату судового збору (а.с. 70-71).

?21.05.2020 представник відповідача подав клопотання про відкладення розгляду справи ( а.с. 75-76).

ІІІ. Процесуальні дії суду.

?Ухвалою судді Мицик Ю.С. від 20.12.2019 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (а.с. 32-33).

?05.03.2020 ухвалою суду позов було залишено без руху та надано позивачу час для усунення недоліків (а.с. 67-68).

?10.06.2020 ухвалами суду, що занесені до протоколу судового засідання прийнято заяву про збільшення розміру позовних вимог, вирішені клопотання

?10.06.2020 надано вступне слово учасникам справи, досліджено письмові докази.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Наказом № 157к від 22.08.2018 ОСОБА_1 з 23.08.2018 було прийнято на роботу експедитором 2-го класу цеху експедиції Державного підприємства спеціального зв`язку (а.с. 11).

14.09.2018 Наказом № 178к ОСОБА_1 було переведено на посаду експедитора 2-го класу цеху обробки відправлень ЕМS (а.с. 11).

01.10.2018 Наказом № 197к від 27.09.2018 ОСОБА_1 було переведено на посаду експедитора 1-го класу цеху обробки відправлень ЕМS (а.с. 11).

13.11.2019 Наказом № 293к від 13.11.2019 позивача було звільнено «за власним бажанням ст. 38 КЗпП України» з посади експедитора 1-го класу цеху обробки відправлень ЕМS (а.с. 58).

13.11.2019 позивач подала на ім`я Генерального директора ДПСЗ заяву, в якій просила заяву про звільнення за власним бажанням, написану при прийомі на роботу вважати недійсною (а.с. 13).

13.11.2019 був складений акт про відмову ОСОБА_1 поставити підпис в наказі про звільнення та в отриманні трудової книжки (а.с. 58 зв.).

13.11.2019 було видано трудову книжку ОСОБА_1 , про що свідчить її підпис та проведено розрахунок, що не заперечувалося в судовому засіданні стороною позивача (а.с. 60).

V. Оцінка суду.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За змістом статті 38 КЗпП України, працівник наділений правом розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. Вказаний двотижневий строк може бути зменшено лише за домовленістю сторін або за наявності підстав, що унеможливлюють продовження працівником роботи, які передбачені частиною першою вказаної статті КЗпП України.

У справах про звільнення за статтею 38 КЗпП України суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору.

У п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Порядок звільнення - певна процедура, яка передбачає послідовність дій сторін трудового договору, спрямованих на його припинення, а тому залежить від того, хто виступає ініціатором розірвання трудових відносин.

Якщо ініціатива припинення трудового договору належить працівникові, то він подає заяву на ім`я власника або уповноваженого ним органу про своє бажання звільнитися з роботи.

Правовий аналіз ст.38 КЗпП України вказує на те, що за відсутності причин, які свідчать про неможливість продовження працівником роботи, сторони трудового договору вправі домовитися про будь-який строк звільнення після подання працівником заяви про це у межах двотижневого строку. При наявності такої домовленості працівник може бути звільнений навіть у день подання заяви про звільнення. Проте, власник не вправі звільняти працівника до закінчення двотижневого строку після подання працівником заяви про звільнення, якщо працівник про це не просить.

Звільнення вважається проведеним за власним бажанням і двотижневий строк має обчислюватись відповідно до статті 241-1 КЗпП України, тому датою звільнення є відповідний день тижня, обчислюваний через два тижні з дати подання заяви.

Позивач стверджувала, що заяву про звільнення вона писала одночасно з заявою про прийняття на роботу, а наміру на звільнення в неї не було.

Суд вважає вказані доводи обгрунтованими, з наступних підстав.

Зі змісту заяви про звільнення вбачається, що в ній відсутня як дата її написання, так і дата, з якої позивач просить її звільнити з роботи.

Крім того заява про звільнення написана від імені експедитора 2-го класу цеху експедиції ОСОБА_1 , в той час, як з 01.10.2018 Наказом № 197к від 27.09.2018 ОСОБА_1 було переведено на посаду експедитора 1-го класу цеху обробки відправлень ЕМS.

В той же час, в спірному наказі вказано звільнити ОСОБА_1 з посади експедитора 1-го класу цеху обробки відправлень ЕМS, хоча відповідачем не надано заяви про намір позивача звільнитися саме з цієї посади.

Відповідач належними та допустимими доказами не довів факт подання позивачем заяви про звільнення за власним бажанням з 13.11.2019 та не спростував твердження позивача про складання нею заяви про звільнення при працевлаштуванні, без наміру припинити трудові відносини.

Працівник, який попередив власника або уповноважений ним орган про розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, вправі до закінчення строку попередження відкликати свою заяву і звільнення в цьому випадку не проводиться, якщо на його місце не запрошена особа в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації (частина четверта статті 24 КЗпП України).

13.11.2019 ОСОБА_1 було подано через приймальню ДПСЗ заяву про визнання недійсною заяви про звільнення за власним бажанням, написаної при прийомі на роботу.

Заперечення представника відповідача про відсутність такої заяви у Державному підприємстві спеціального зв`язку, суд відхиляє, оскільки на заяві вказано: прийнято приймальною ДПСЗ, дата прийняття та підпис. Протилежного стороною відповідача не доведено.

Звільнення ОСОБА_1 за її заявою про звільнення за власним бажанням без узгодження дати звільнення до закінчення двотижневого строку є порушенням прав працівника і підставою для її поновлення на роботі.

Також суд знаходить слушними доводи позивача, що після ознайомлення з наказом про звільнення у неї було вилучено картку, яка надавала їй можливість потрапити на роботу, через встановлення пропускного режиму.

Факт вилучення картки у позивача, не заперечувався представником відповідача.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

У зв`язку з вищевикладеним, суд приходить до висновку, що звільнення позивача з роботи відбулось з грубим порушенням чинного трудового законодавства України.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Саме такий правовий висновок, наведений у постанові Верховного Суду України від 21.05. 2014 року у справі № 6-33цс14.

Обраний позивачем шлях поновлення порушеного права, а саме шляхом визнання незаконними та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, є адекватним порушенню і заснований на приписах ст. 235 КЗпП України.

Суд також погоджується, що позивача має бути поновлено на посаді, яку вона обіймала перед звільненням.

Відповідно до ч. 7 ст. 235 КЗпП України, рішення про поновлення позивача на роботі підлягає негайному виконанню.

Розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 № 100 (далі Порядок).

Положення Порядку застосовуються у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати (пп. «л» п. 1 Порядку).

Пунктом 8 Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Днем звільнення позивача є 13.11.2019, тому середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передували події (звільненню), з якою пов`язана відповідна виплата, а саме: вересень, жовтень 2019.

Кількість відпрацьованих позивачем днів у вересні, жовтні становить 15+14=29.

Нарахована заробітна плата у вересні становить 10189,00 грн., у жовтні 9923,17 грн. (10189,00 + 9923,17)/ 29 = 693,52 грн.

Отже, середньоденна заробітна плата позивача складає 693,52 грн., у зв`язку з чим середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14.11.2019 по 05.03.2020 становить 39 530,64 грн.

Таким чином, вказана сума середнього заробітку підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Згідно з ч.3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Враховуючи, що підставою та предметом позовних вимог є порушення трудових прав ОСОБА_1 унаслідок незаконності наказу про звільнення, який скасовано, то враховуючи обсяг порушення трудових прав позивача, завданих цим порушенням моральних страждань, які виразились у втраті нормальних життєвих зв`язків, що вимагали від позивача в подальшому додаткових зусиль для організації свого життя, виходячи з вимог розумності та справедливості, суд приходить до висновку про стягнення з Державного підприємства спеціального зв`язку на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 5 000 грн. 00 коп., задовольняючи позов в цій частині частково.

Вимога позивача про визнання недійсною заяви про звільнення, задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Так, відповідно до приписів частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Заява про звільнення за власним бажанням за своєю юридичною природою не є правочином, а документом, який фіксує волевиявлення працівника на припинення трудових відносин.

Оскільки ні статтею 16 ЦК України, якою визначені можливі способи захисту цивільних прав та інтересів, ні будь-яким іншим законом, не передбачено такого способу захисту порушеного права як визнання недійсною заяви про звільнення, зазначена вимога не ґрунтується на законі.

Згідно із ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Цивільного процесуального кодексу України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.

Таким чином, оцінюючи здобуті по справі докази за своїм внутрішнім переконанням щодо їх належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємності зв`язку у сукупності, суд, розглядаючи даний спір в межах заявлених позовних вимог, вважає що вимоги позову підлягають частковому задоволенню.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

З огляду на те, що суд частково задовольняє позов, з відповідача підлягають стягненню на користь позивача судовий збір в розмірі 768 грн. 40 коп. та на користь держави судовий збір в розмірі 1 536 грн. 80 коп., на підставі ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 5, 7, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 279, 354 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ № 293к від 13.11.2019 Державного підприємства спеціального зв`язку про звільнення ОСОБА_1 з посади експедитора 1 класу цеху обробки відправлень EMS за власним бажанням (ст. 38 КЗпПУ).

Поновити ОСОБА_1 на посаді експедитора 1 класу цеху обробки відправлень EMS Державного підприємства спеціального зв`язку.

Стягнути з Державного підприємства спеціального зв`язку на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14.11.2019 по 05.03.2020 в сумі 39530 грн. 64 коп.

Стягнути з Державного підприємства спеціального зв`язку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в сумі 5 000 грн. 00 коп.

В задоволенні решти вимог позову - відмовити.

Стягнути з Державного підприємства спеціального зв`язку на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 768 грн. 40 коп.

Стягнути з Державного підприємства спеціального зв`язку на користь держави судовий збір в розмірі 1 536 грн. 80 коп.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах суми платежу за один місяць.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду.

До дня початку функціонування єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Дарницький районний суд м. Києва або безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 .

Відповідач: Державне підприємство спеціального зв`язку (01032, м. Київ, Вокзальна площа, 3, ЄДРПОУ 24366929.

Повний текст рішення виготовлено 19.06.2020.

Суддя: