Рішення № 89933888, 17.06.2020, Заставнівський районний суд Чернівецької області

Справа № 716/2483/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17.06.2020 Заставнівський районний суд Чернівецької області в складі:

головуючого судді - Стрільця Я.С.

за участю секретаря судового засідання - Климус Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Заставна за правилами розгляду окремих категорій термінових адміністративних справ справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до поліцейського сектору реагування патрульної поліції Заставнівського ВП Кіцманського ВП ГУНП в Чернівецькій області Загарійчука Павла Валерійовича та Головного управління національної поліції в Чернівецькій області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ДПО 18 №031584/4533 від 06.12.2019 р.,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 , в особі представника Спіжавки А.Ю., звернувся до суду з адміністративним позовом до поліцейського СРПП Заставнівського ВП Кіцманського ВП ГУНП в Чернівецькій області Загарійчука П.В. та ГУНП в Чернівецькій області , в якій просить визнати протиправною та скасувати постанову серії ДПО 18 №031584/4533 від 06.12.2019 року, про накладення на нього адміністративного стягнення за ч.1 ст. 126 КУпАП у виді штрафу в розмірі 425 грн. та провадження у справі закрити, стягнувши при цьому за рахунок бюджетних асигнувань з ГУНП в Чернівецькій області на його користь судові витрати по справі.

В обґрунтування позову посилається на те, що 06.12.2019 поліцейським СРПП Заставнівського ВП Кіцманського ВП ГУНП в Чернівецькій області Загарійчуком П.В. відносно нього було винесено постанову про накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 126 КУпАП. Згідно змісту вказаної постанови: « ОСОБА_1 06.12.2019 р., о 10 год. 00 хв., керував транспортним засобом MERCEDES BENS-310, н.з. НОМЕР_1 в с. Шубранець Заставнівського району Чернівецької області по вул. Франка, здійснив стоянку т/з MERCEDES BENS-310, н.з. НОМЕР_2 на перехресті, чим здійснив неможливим рух інших т/з, під час перевірки (наступні слова нерозбірливим почерком)… не пред`явив посвідчення водія категорії «В» та «нерозбірливий почерк»..., чим порушив правила п.п.15.10 «д» та п.п. 2.1 «а», «б» ПДР, моб. тел. не надав, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 126 КУпАП».

Позивач вважає, що вказана постанова є незаконною. Зокрема зазначає, що у вказаний в постанові день та час він перебував по місцю свого проживання по вул. І.Франка в с. Шубранець Заставнівського району Чернівецької області, коли до будинку постукали особи, які представилися працівниками поліції, і не представивши ніяких документів, попросили його надати посвідчення водія та документи на транспортний засіб, що припаркований біля воріт його будинку. При цьому вони пояснили йому, що за їхніми даними він керував транспортним засобом, який у подальшому був припаркований проти правил і тому на позивача буде складено постанову про накладення адміністративного стягнення. Заперечуючи вказані події, ОСОБА_1 пояснив, що вказаним транспортним засобом крім нього керують і інші особи і насамперед їм (працівникам поліції) необхідно встановити цю обставину. Однак, вказані пояснення працівник поліції не взяв до уваги, об`єктивно та всебічно не дослідив всіх обставин справи, що, на думку позивача, призвело до незаконного притягнення його до адміністративної відповідальності, а тому вважає, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню.

Позивач ОСОБА_1 та його представник Спіжавка А.Ю., будучи своєчасно та належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилися, попередньо надали суду заяву, в якій просили розгляд справи провести в їх відсутності, позовні вимоги підтримують в повному обсязі та просять їх задовольнити.

Відповідач поліцейський СРПП Заставнівського ВП Кіцманського ВП ГУНП в Чернівецькій області Загарійчук П.В. та представник відповідача – ГУНП в Чернівецькій області, в судове засідання не з`явилися, не дивлячись на своєчасне та належне їх повідомлення про час та місце судового розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч.3 ст. 205 КАС України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Суд, дослідивши письмові докази по справі, вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно пункту 8 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Відповідно до частини п`ятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

В силу положень статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи зокрема, про порушення правил, що забезпечують безпеку руху транспорту та правил користування засобами транспорту, в тому числі за ч.1 ст. 126 КУпАП.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Статтею 14 Закону України «Про дорожній рух» визначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Згідно п. 2 розділу ІІІ «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ від 07.11.2015 №1395 (далі по тексту – Інструкції) постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачені, в тому числі, статтею 126 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Відповідно до п. 4 розділу ІІІ Інструкції особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, користується правами, визначеними у статті 268 КУпАП.

За змістом п. 5, 9 розділу ІІІ Інструкції поліцейський під час підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання:

1) чи належить до її компетенції розгляд цієї справи;

2) чи правильно складено протокол (якщо складання протоколу передбачено КУпАП) та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення;

3) чи повідомлено належним чином осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду (якщо справа не розглядається на місці);

4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали, які потрібні для вирішення справи;

5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Судом встановлено, що 06.12.2019 поліцейським СРПП Заставнівського ВП Кіцманського ВП ГУНП в Чернівецькій області Загарійчуком П.В. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення про адміністративне правопорушення в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДПО 18 № 031584/4533 ( а.с.5).

Вказаною постановою позивача ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425 гривень.

У постанові про накладення адміністративного стягнення серії ДПО 18 №031584/4533 від 06.12.2019 поліцейський СРПП Заставнівського ВП Кіцманського ВП ГУНП в Чернівецькій області Загарійчук П.В. зазначив, що ОСОБА_1 06.12.2019 р., о 10 год. 00 хв., в с. Шубранець по вул. Франка, здійснив стоянку т/з MERCEDES BENS-310, н.з. НОМЕР_1 , чим здійснив неможливий рух інших т/з, під час перевірки документів не пред`явив посвідчення водія категорії «В» та реєстраційні документи, чим порушив правила 15.10 «д» та п.п. 2.1 «а», «б» ПДР, моб. тел. не надав, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 126 КУпАП.

Таким чином, із змісту постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДПО 18 №031584/4533 від 06.12.2020 р. вбачається, що підставою для пред`явлення ОСОБА_1 вимоги про надання для перевірки відповідних документів стало те, що попередньо працівниками поліції було встановлено, що ОСОБА_1 того ж дня порушив правила паркування транспортного засобу по вул. І.Франка в с. Шубранець Заставнівського району Чернівецької області.

Позивач, вважаючи вказану постанову про накладення адміністративного стягнення протиправною, звернувся до суду з даним позовом, в якому зазначає, що у зазначений у постанові день та час він перебував по місцю свого проживання, а саме по АДРЕСА_1 , коли до будинку постукали особи, які представилися працівниками поліції, і не представивши ніяких документів, попросили його надати посвідчення водія та документи на транспортний засіб, що припаркований біля воріт його будинку. При цьому вони пояснили йому, що за їхніми даними він керував транспортним засобом, який у подальшому був припаркований проти правил і тому на позивача буде складено постанову про накладення адміністративного стягнення. Заперечуючи вказані події, ОСОБА_1 пояснив, що вказаним транспортним засобом крім нього керують і інші особи і насамперед їм (працівникам поліції) необхідно встановити цю обставину. Проте, вказані пояснення працівник поліції не взяв до уваги.

На спростування наведених доводів позивача відповідачем не надано жодних доказів.

Надаючи правову оцінку викладеним обставинам, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 9 та статті 10 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Тобто адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.

Так, диспозицією ч.1 ст. 126 КУпАП встановлено, що адміністративна відповідальність настає за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка").

Об`єктом вказаного правопорушення є встановлений порядок отримання права на керування транспортним засобом, а також суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП - це формальний склад керування транспортними засобами особами, які не мають права керування цими засобами, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування.

Суб`єктивною стороною правопорушення, передбаченого ч. 1 коментованої статті, є вина у формі прямого умислу.

Суб`єктом правопорушення в цій статті є особа, яка керувала транспортним засобом у момент його вчинення.

Згідно пункту 1.10 ПДР України водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

У п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" зазначено, що керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів - водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.

Згідно по.2.4 "а" Правил дорожнього руху України на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також: пред`явити для перевірки документи, зазначені в п. 2.1.

У п. 2.1 "а", «б» Правил дорожнього руху зазначено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі:

-посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії;

-реєстраційний документ на транспортний засіб.

Таким чином, законодавцем чітко визначено, коли саме водій, а не інша особа повинна передати для перевірки поліцейському документи і які саме документи.

З аналізу зазначених норм законодавства у їх взаємозв`язку можна дійти висновку, що ОСОБА_1 на момент пред`явлення йому працівниками поліції вимоги про надання для перевірки посвідчення водія відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб, в розумінні законодавця не є водієм транспортного засобу, а тому його відмова від пред`явлення працівнику поліції відповідних документів на транспортний засіб не може кваліфікуватися, як порушення вимог ч.1 ст. 126 КУпАП, яка в свою чергу передбачає відповідальність за керування транспортним засобом зокрема, особою, яка не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб.

За змістом ст.32 Закону України «Про національну поліцію» від 2 липня 2015 року № 580-VIII, поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у таких випадках: 1) якщо особа володіє зовнішніми ознаками, схожими на зовнішні ознаки особи, яка перебуває в розшуку, або безвісно зниклої особи; 2) якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення; 3) якщо особа перебуває на території чи об`єкті із спеціальним режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю; 4) якщо в особи є зброя, боєприпаси, наркотичні засоби та інші речі, обіг яких обмежений або заборонений, або для зберігання, використання чи перевезення яких потрібен дозвіл, якщо встановити такі права іншим чином неможливо; 5) якщо особа перебуває в місці вчинення правопорушення або дорожньо-транспортної пригоди, іншої надзвичайної події; 6) якщо зовнішні ознаки особи чи транспортного засобу або дії особи дають достатні підстави вважати, що особа причетна до вчинення правопорушення, транспортний засіб може бути знаряддям чи об`єктом вчинення правопорушення.

Вказана норма законодавства визначає чіткий перелік підстав, на підставі яких поліцейський має право висловити вимогу про пред`явлення особою відповідних документів.

Як встановлено судом, передумовою пред`явлення працівниками поліції ОСОБА_1 вимоги про надання для перевірки посвідчення водія відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб став той факт, що працівниками поліції попередньо було встановлено вчинення протиправної зупинки транспортним засобом MERCEDES BENS-310, д.н.з. НОМЕР_1 по вул. І.Франка в с. Шубранець Заставнівського району Чернівецької області, яким за попередніми даними керував ОСОБА_1 .

Отже у працівника поліції були достатні підстави вважати, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення за ч.1 ст. 122 КУпАП та відповідно було право висловити йому вимогу про пред`явлення відповідних документів з метою встановлення фактичних обставин справи.

Проте, в такому разі відмова ОСОБА_1 від пред`явлення зазначених документів свідчить про вчинення непокори законній вимозі поліцейського при виконанні ним службових обов`язків, відповідальність за що передбачена вимогами ст.185 КУпАП, а не ч.1 ст. 126 КУпАП.

Тож, суд приходить до висновку, що відповідачем надана невірна правова оцінка скоєним позивачем порушенням вимог чинного законодавства.

Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів та показаннями свідків.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатись на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Згідно із ч.1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на вищенаведені приписи законодавства щодо збирання доказів обов`язок доказування правомірності складання постанови про адміністративне правопорушення, наявності в діях особи складу правопорушення покладається законом на відповідача.

Проте, обставини оскарження позивачем постанови по справі про адміністративне правопорушення відповідача, як суб`єкта владних повноважень, на якого покладено обов`язок доказування правомірності своїх дій, відповідачем залишено без будь-якого на то реагування та суду не надано жодних доказів на доведення законності складеної постанови та доведеності факту наявності в діях позивача складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КпАП України. Зокрема, не надано відеозапису з нагрудного відеореєстратора патрульних поліцейських з фіксацією події, яка була предметом розгляду при оформленні адміністративного матеріалу та складанні оскаржуваної постанови, а також свідчили про безумовний та очевидний факт вчинення позивачем інкримінованого йому адміністративного правопорушення.

Одна тільки постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Відповідно до ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Із врахуванням положень і тлумачень ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя.

Враховуючи викладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, підтверджуючих правомірність його рішення, суд вважає, що підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про скасування оскаржуваної постанови підлягають задоволенню.

Згідно ч.3 ст. 286 КАС України встановлено, що за наслідками розгляду з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема, скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Даний перелік можливих судових рішень є вичерпним, і не передбачає право суду визнавати рішення суб`єкта владних повноважень протиправними у даній категорії справ.

Крім того, позовні вимоги про визнання протиправною оскаржуваної постанови охоплюються вимогами про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, оскільки відносяться до процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, а тому окремому розгляду не підлягають, у зв`язку із чим в даній частині позовних вимог слід відмовити.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на правову допомогу, суд прийшов до висновку про задоволення вимог в цій частині, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

Як вбачається з матеріалів справи професійна правнича допомога у даній справі надавалася позивачу адвокатом Спіжавка А.Ю. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 28.02.2012 року № 327) на підставі Договору про надання правничої (правової) допомоги від 17.12.2019 року .

Згідно з Актом виконаних робіт №1 від 15.05.2020 року до Договору про надання правничої (правової) допомоги від 17.12.2019 року загальна тривалість часу, протягом якого здійснювалася правова допомога клієнту у формі надання послуг, становить 4 год. 00 хв., загальна вартість наданих послуг – 4 000 грн.

В той же час позивачем та його представником не надано суду розрахункових документів на підтвердження сплати позивачем вказаних витрат.

Відповідно до роз`яснень Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014р. № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» зазначено, що затрати на правову допомогу повинні бути документально підтверджені та доведені, а відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

З урахуванням наведеного, у задоволенні вимоги позивача про відшкодування витрат на правову допомогу слід відмовити.

На підставі ст.ст. 245, 251, 258, 268, 285 КУпАП, керуючись ст.ст. 9,14,19,72,77, 90, 139, 246, 250, 286 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Скасувати постанову серії ДПО 18 №031584/4533 від 06.12.2019, винесену поліцейським сектору реагування патрульної поліції Заставнівського ВП Кіцманського ВП ГУНП в Чернівецькій області Загарійчуком Павлом Ваалерійовичем, про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ч.1 ст.126 КУпАП у вигляді штрафу, в розмірі 425 грн.

Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.1 ст. 126 КУпАП закрити.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення суду через Заставнівський районний суд Чернівецької області.

Копія рішення невідкладно надсилається учасникам справи.

Дата складання повного тексту судового рішення 17.06.2020

Суддя Стрілець Я.С.