Рішення № 89919905, 18.06.2020, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

18 червня 2020 року м. Рівне №460/4235/19

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач), в якому просить суд: 1) визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 5 серпня 2019 року про відмову позивачу в переведені пенсії з виду на вид; 2) зобов`язати відповідача зарахувати позивачу до стажу роботи на посадах державної служби період служби в Радянській армії з 15 травня 1976 року по 15 травня 1978 року та період роботи на посаді директора Володимирецького молокозаводу з 26 грудня 1984 року по 8 лютого 1994 року; 3) зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" з 22 травня 2019 року. За змістом позовної заяви вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на тому, що з 2013 року він перебуває на обліку як отримувач пенсії за віком. В травні 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на умовах Закону України «Про державну службу». Проте, відповідач відмовив в призначені такої пенсії, мотивуючи своє рішення відсутністю у позивача необхідного стажу державної служби. Позивач не погоджується з таким рішенням відповідача та вважає його протиправним, оскільки за увесь період трудової діяльності він набув понад 20 років стажу державної служби. Зокрема, до стажу державної служби позивача має бути зарахований період проходження служби в Радянській армії з 15 травня 1976 року по 15 травня 1978 року. Також, до стажу державної служби позивача має бути зарахований період роботи на посаді директора Володимирецького молокозаводу з 26 грудня 1984 року по 8 лютого 1994 року, оскільки безпосередньо з вказаної посади позивач був призначений на посаду державного службовця третьої категорії – Представника Президента України у Володимирецькому районі Рівненської області. Разом з тим, вказані вище періоди роботи відповідач безпідставно не зарахував до стажу державної служби та як наслідок протиправно відмовив позивачу в призначені пенсії державного службовця. З наведених вище підстав, позивач просить задовольнити в повному обсязі.

У встановлений судом строк відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог. На обґрунтування своїх заперечень зазначив, що на підставі записів трудової книжки позивача до стажу державної служби можливо зарахувати лише періоди роботи у Володимирецькій районній державній адміністрації з 9 лютого 1994 року по 15 липня 1994 року, у Володимирецькій районній раді народних депутатів з 15 липня 1994 року по 15 листопада 1994 року та в Управлінні праці та соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації з 3 жовтня 2007 року по 30 квітня 2016 року. Таким чином, на думку відповідача, стаж державної служби позивача загалом складає 9 років 4 місяці 5 днів, у зв`язку з чим правові підстави для призначення позивачу пенсії за віком як державному службовці відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» відсутні. Одночасно, відповідач наголосив на тому, що періоди проходження служби в лавах Радянської армії з 15 травня 1976 року по 15 травня 1978 року та роботи на посаді директора Володимирецького молокозаводу з 26 грудня 1984 року по 8 лютого 1994 року не можуть бути зараховані позивачу до стажу державної служби, оскільки за змістом статті 25 Закону України «Про державну службу» такі посада (служба) не відносяться до посад державних службовців. З огляду на вказане вище, відповідач стверджує, що в спірних правовідносинах він діяв в межах та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, тобто не порушуючи вимог статті 19 Конституції України, а тому просить відмовити в задоволенні позовної заяви повністю.

Ухвалою суду від 2 січня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд виходить з наступного.

Обставини справи, встановлені судом:

З 2 листопада 2010 року позивач перебуває на обліку в територіальному органі Пенсійного фонду України та з 3 січня 2013 року отримує пенсію за віком, призначену та обчислену на умовах «Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення».

22 травня 2019 року позивач звернувся до відповідача із заявою про переведення на пенсію за віком як державному службовцю.

5 серпня 2019 року відповідачем прийняте рішення про відмову в переведенні пенсії з виду на вид ОСОБА_1 . Вказане рішення обґрунтоване тим, що згідно з записами в трудовій книжці стаж роботи позивача на посадах, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII, станом на 1 травня 2016 року складає 9 років 4 місяці 5 днів, чого недостатньо для призначення пенсії за віком як державному службовцю.

Позивач, не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи його протиправним, звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій встановлені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон №1058), який набрав чинності 1 січня 2004 року.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №1058, законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

В свою чергу, принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначений Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі – Закон № 889), який набрав чинності 1 травня 2016 року.

Статтею 90 Закону № 889 встановлено, що пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Водночас, законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у особи зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ (далі – Закон № 3723).

Так, відповідно до частини першої статті 37 Закону № 3723, на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Механізм обчислення стажу державної служби визначений Порядком обчислення стажу державної служби, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року № 229 (далі - Порядок № 229).

Пунктом 4 Порядку № 229 встановлено, що стаж державної служби обчислюється відповідно до частини другої статті 46 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 № 889-VIII.

Так, статтею 46 Закону № 889 визначено, що до стажу державної служби зараховуються, зокрема: час перебування на посаді державної служби відповідно до Закону; час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

У пункті 6 Порядку № 229 також зазначено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення” Закону.

Відповідно до пункту 8 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889, стаж державної служби за період роботи (служби) до набрання чинності цим Законом (тобто, до 1 травня 2016 року) обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Системний аналіз вказаних вище норм права дозволяє прийти до висновку про те, що необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію, відповідно до вимог статті 37 Закону № 3723, є досягнення такими особами певного віку та наявність відповідного страхового стажу. При цьому, зазначений вік визначається положеннями статті 26 Закону № 1058.

Тобто, до 1 травня 2016 року право на пенсію державного службовця мали особи, які:

а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж;

б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Як зазначав суд раніше, після 1 травня 2016 року у відповідності до статті 90 Закону № 889, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Водночас, законодавець визначив певні умови за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії, відповідно до статті 37 Закону № 3723.

Так, відповідно до пункту 10 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889, державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" № 3723 та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" № 3723 у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно з пунктом 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889, для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" № 3723 та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" № 3723 в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто, розділом ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889 передбачено, що за наявності у особи станом на 1 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу державної служби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії, відповідно до статті 37 Закону № 3723, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Таким чином, аналізуючи зазначені норми чинного законодавства суд дійшов висновку про те, що обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії, відповідно до статті 37 Закону № 3723 після 1 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону № 3723 та пунктами 10, 12 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 889, а саме щодо віку, стажу державної служби або стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених вище норм матеріального права була висловлена у рішенні Верховного Суду від 4 квітня 2018 року у справі №822/524/18 (провадження № Пз/9901/23/18) та постанові Верховного Суду від 3 липня 2018 року у справі № 569/350/17 (провадження №К/9901/32146/18).

Матеріалами справи підтверджується, що станом на день набрання чинності Законом № 889 позивач обіймав посаду державної служби, а тому для збереження права на призначення пенсії за віком як державному службовцю згідно з статтею 37 Закону № 3723 в останнього мав бути стаж державної служби не менше ніж 10 років.

Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що позивачем досягнуто необхідного віку та у нього наявний необхідний страховий стаж. Крім цього, відповідно до записів трудової книжки органом Пенсійного фонду України до стажу державної служби позивача зараховано роботу:

з 9 лютого 1994 року по 15 липня 1994 року у Володимирецькій районній державній адміністрації;

з 15 липня 1994 року по 15 листопада 1994 року у Володимирецькій районній раді народних депутатів;

з 3 жовтня 2007 року по 30 квітня 2016 року в Управлінні праці та соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації.

Таким чином, відповідач визнає наявність в ОСОБА_1 станом на 1 травня 2016 року стажу державної служби в розмірі 9 років 4 місяців 5 днів.

Спірним питанням в межах даної адміністративної справи є зарахування до стажу державної служби позивача періодів проходження служби в лавах Радянської армії з 15 травня 1976 року по 15 травня 1978 року та роботи на посаді директора Володимирецького молокозаводу з 26 грудня 1984 року по 8 лютого 1994 року.

З даного приводу суд зазначає наступне.

Суд повторює, що відповідно до пункту 6 Порядку № 229, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889.

В свою чергу, пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII передбачено, що стаж державної служби за період роботи (служби) до набрання чинності цим Законом (тобто, до 1 травня 2016 року) обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Таким чином, в даному випадку слід керуватися Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1994 року № 283 (далі - Порядок № 283). При цьому, суд наголошує, що тотожна правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом в його судових рішеннях, зокрема, у постановах від 19 березня 2019 року в справі № 466/5138/17 (провадження № К/9901/22637/18), від 19 березня 2019 року в справі № 357/1457/17 (провадження № К/9901/29681/18), від 10 квітня 2019 року в справі № 607/2474/17 (провадження № К/9901/30673/18).

Згідно з пунктом 2 Порядку № 283, до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів; на посадах керівних працівників і спеціалістів апарату Національного банку України, Республіканського банку Криму, управління по місту Києву та Київській області, обласних управлінь Національного банку України.

Пунктом 3 вказаного Порядку передбачено, що до стажу державної служби включається також, зокрема, час військової служби у Збройних Силах та інших військових формуваннях.

Також, частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї станом за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язані із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

У відповідності до пункту 76 розділу ІХ Положення про пільги для військовослужбовців, військовозобов`язаних, осіб, звільнених з військової служби у відставку, та їх сімей, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 17 лютого 1981 року № 193, час перебування громадян на дійсній військовій службі у лавах Збройних Силах СРСР зараховується до загального трудового стажу, а також до безперервного трудового стажу і стажу роботи за спеціальністю відповідно до діючого законодавства.

В свою чергу, статтею 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII визначено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Вказане вище кореспондується з положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII, який до 1 січня 2004 року встановлював порядок та умови обчислення стажу роботи, що дає право на призначення пенсії.

Так, пунктом «в» частини третьої статті 56 вказаного Закону було передбачено, що до стажу роботи зараховується, зокрема, військова служба, незалежно від місця проходження служби.

Таким чином, суд констатує, що період проходження особою військової служби як в Збройних Силах СРСР, та і в Збройних Силах України, має зараховуватися такій особі в стаж державної служби.

Аналогічна правова позиція щодо зарахування періоду проходження військової служби до стажу державної служби була висловлена Верховним Судом у постанові від 3 липня 2018 року по справа № 569/350/17 (провадження № К/9901/32146/18).

Згідно з пунктом 4 Порядку № 283, документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи.

Відповідно до запису № 3 в трудовій книжці позивача, останній у період з 15 травня 1976 по 15 травня 1978 року проходив службу в Радянській Армії.

Отже, вказаний вище період проходження позивачем військової служби, що складає 2 роки, зараховується останньому до стажу державної служби.

Щодо можливості зарахування до стажу державної служби періоду роботи позивача на посаді директора Володимирецького молокозаводу з 26 грудня 1984 року по 8 лютого 1994 року, то суд враховує наступне.

Стаття 87 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції, що була чинною в період перебування позивача на посаді директора Володимирецького молокозаводу), встановлювала, що соціалістичною власністю є: державна (загальнодержавна) власність; колгоспно-кооперативна власність; власність профспілкових та інших громадських організацій.

Постановою Ради Міністрів Української PCP від 17 жовтня 1975 року за № 479 «Про схему управління м`ясною і молочною промисловістю Української PCP» (далі – Постанова № 479) затверджена розроблена Міністерством м`ясної і молочної промисловості Української РСР відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 14 серпня 1975 року № 714 «Про генеральну схему управління м`ясною і молочною промисловістю» схема управління м`ясною і молочною промисловістю Української PCP, яка передбачала, зокрема:

по системі управління галуззю:

перехід на триланкову систему управління: Міністерство м`ясної і молочної промисловості СРСР - Міністерство м`ясної і молочної промисловості УРСР - виробниче об`єднання, підприємство.

Відповідно до додатку 1 Постанови № 479, Ровенське виробниче об`єднання молочної промисловості, м. Ровно входило до переліку виробничих об`єднань системи Мінм`ясомолпрому УРСР. В свою чергу, Володимирецький молокозавод входив до Ровенського виробничого об`єднання молочної промисловості, м. Ровно.

У зв`язку з Законом СРСР "Про державне підприємство (об`єднання)" і з метою систематизації законодавства, відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 5 січня 1989 року № 13, постановою Ради Міністрів Української PCP від 20 червня 1989 року № 166 визнано такими, що втратили чинність, рішення Уряду УРСР з питань виробничо-господарської діяльності в агропромисловому комплексі згідно з переліком, що додається. До вказаного Переліку була включена, зокрема, постанова Ради Міністрів Української PCP від 17 жовтня 1975 року за № 479 «Про схему управління м`ясною і молочною промисловістю Української PCP».

Стаття 1 Закону Союзу Радянський Соціалістичних Республік «Про державне підприємством (об`єднання)» від 30 червня 1987 року № 7284-XI встановлювала, що державні підприємства (об`єднання), поряд з кооперативними, є основною ланкою єдиного народногосподарського комплексу. Підприємствам (об`єднанням) належить головна роль у розвитку економічного потенціалу країни і досягненні найвищої мети суспільного виробництва при соціалізмі - якнайповнішого задоволення зростаючих матеріальних і духовних потреб людей.

Цей Закон визначає основи організації і діяльності, правове становище державних підприємств та об`єднань (які далі іменуються підприємствами, за винятком випадків, коли йдеться про особливості об`єднань).

Також, суд враховує, що майнові відносини, що виникли у зв`язку з припиненням існування однієї держави - Союзу PCP, та виникненням на частині її території нової держави - України, яка є правонаступницею прав та майна свого правопопередника, були врегульовані Законом України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» від 10 вересня 1991 року № 1540-ХІІ (далі – Закон № 1540).

Так, стаття 1 вказаного Закону встановлювала, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.

Таким чином, після проголошення незалежності України у відповідності до Закону № 1540, до України переходить все майно, що раніше належало на праві державної власності вже неіснуючому Союзу PCP та знаходиться на території України, в тому числі майно підприємств, установ та організацій, що знаходилися на території України, але підпорядковувалися союзному керівництву.

При цьому, суд зауважує, що Закон № 1540 не містить визначення поняття «підприємства, установи та організації союзного підпорядкування». Однак, при його тлумаченні, на переконання суду, слід враховувати положення Конституції Союзу PCP від 7 жовтня 1977 року.

Відповідно до пункту 7 статті 73 Конституції (Основного закону) СРСР, віданню Союзу Радянських Соціалістичних Республік в особі його найвищих органів державної влади і управління підлягають: керівництво галузями народного господарства, об`єднаннями і підприємствами союзного підпорядкування; загальне керівництво галузями союзно- республіканського підпорядкування;

В свою чергу, згідно з частиною третьою статті 77 Конституції (Основного Закону) Союзу PCP, діяльність підприємств, установ і організацій союзного підпорядкування координувала і контролювала у питаннях, що належать до її відання, союзна республіка, тобто УРСР.

Згідно з пунктом 1 статті 131 Конституції (Основного Закону) Союзу PCP, Рада Міністрів СРСР у межах своїх повноважень організовувала, зокрема, управління промисловими, будівельними, сільськогосподарськими підприємствами і об`єднаннями, підприємствами транспорту і зв`язку, банками, а також іншими організаціями й установами союзного підпорядкування.

Системний аналіз вказаних вище норм права дозволяє прийти до висновку про те, що під поняттям «підприємства, установи та організації союзного підпорядкування» слід розуміти ті підприємства, установи та організації, які мали статус загальнодержавних (загальносоюзних), керувалися рішеннями найвищих органів державної влади і управління Союзу PCP, управління якими організовувала Рада Міністрів СРСР, діяльність яких координували і контролювали органи влади союзної республіки (в даному випадку Української РСР) та майно яких належало державі СРСР на праві державної власності.

Враховуючи, що Володимирецький молокозавод входив до структури Ровенського виробничого об`єднання молочної промисловості, м. Ровно, яке було організацією союзного підпорядкування, а його майно державною власністю, на що вказує викладене вище, тому суд вважає, що Володимирецький молокозавод був державним підприємством у період роботи на ньому позивача з 26 грудня 1984 року по 8 лютого 1994 року.

З матеріалів справи судом встановлено, що указом Президента України від 7 лютого 1994 року № 38/94 ОСОБА_1 був призначений на посаду Представника Президента України у Володимирецькому районі Рівненської області. Відповідний запис міститься в трудовій книжці позивача (запис № 13 від 9 лютого 1994 року). Також, в трудовій книжці позивача містяться записи про прийняття ним присяги державного службовця та присвоєння 6 рангу державного службовця (запис № 14 від 15 квітня 1994 року та запис № 15 від 20 квітня 1994 року відповідно).

Стаття 1 Закону України «Про Представника Президента України» від 5 березня 1992 року № 2167-XII встановлювала, що Представник Президента України є главою місцевої державної адміністрації, відповідно в області, містах Києві, Севастополі, районі, районі міст Києва і Севастополя.

Крім того, згідно з абзацом 4 частини другої статті 25 Закону № 3723, до третьої категорії посад державних службовців відносяться посади заступників керівників структурних підрозділів, завідувачів секторів, головних спеціалістів, експертів, консультантів Адміністрації Президента України, Апарату Верховної Ради України і Секретаріату Кабінету Міністрів України, заступників Постійного Представника Президента України в Автономній Республіці Крим, заступників голів обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також голів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, начальників управлінь, самостійних відділів у складі міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, інші прирівняні до них посади.

Таким чином, суд констатує, що з посади директора Володимирецького молокозаводу позивач був призначений на посаду державного службовця третьої категорії.

Відповідно до абзацу 14 пункту 3 Порядку № 283, до стажу державної служби включається час роботи на посадах керівників. їхніх заступників, головних інженерів державних підприємств, установ, організацій, голови, першого заступника та заступника голови правління Українського національного фонду «Взаєморозуміння і примирення» при Кабінеті Міністрів України, якщо безпосередньо з цих посад вони призначені (обрані) на посади державних службовців першої - четвертої категорій.

Відтак, час роботи позивача у період з 26 грудня 1984 року по 8 лютого 1994 року на посаді директора Володимирецького молокозаводу, що становить 9 років 1 місяць 13 днів, має бути включений до стажу державної служби, оскільки в даному випадку позивач безпосередньо з посади керівника державного підприємства був призначений на посаду державного службовця третьої категорії.

Відтак, стаж державної служби ОСОБА_1 становить 20 років 5 місяців 18 днів, що дає право на призначення пенсії.

З урахуванням наведеного, станом на 1 травня 2016 року у позивача був наявний стаж державної служби, що зберігає за ним право на призначення пенсії відповідно до пункту 10 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889 та статті 37 Закону № 3723.

Частиною третьої статті 45 Закону № 1058 визначено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Так як позивач перебуває на пенсії за віком, а 22 травня 2019 року подав заяву про призначення (переведення) його на інший вид пенсії з усіма необхідними документами, тому враховуючи висновок суду, пенсію на підставі Закону України «Про державну службу» слід призначити (перевести) саме з 22 травня 2019 року.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень в ході розгляду справи не довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.

Натомість, доводи та аргументи позивача, якими останній обґрунтовував позовні вимоги, знайшли повне підтвердження за наслідками розгляду справи по суті, а тому позовну заяву належить задовольнити повністю.

Підстави для вирішення судом питання про розподіл між сторонами судових витрат у відповідності до статті 139 КАС України відсутні, оскільки на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення інших судових витрат учасниками справи суду не надано.

Керуючись статтями 241-246 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про відмову в переводі пенсії з виду на вид ОСОБА_1 , від 5 серпня 2019 року в повному обсязі.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посадах державної служби період служби в Радянській Армії з 15 травня 1976 року по 15 травня 1978 року та період роботи на посаді директора Володимирецького молокозаводу з 26 грудня 1984 року по 8 лютого 1994 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" з 22 травня 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 );

2) відповідач – Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, Рівненська обл., м. Рівне, вул. Короленка, 7; код ЄДРПОУ 21084076).

Суддя Комшелюк Т.О.