Рішення № 89919812, 11.06.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/2357/20Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Клочка К.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

07 травня 2020 року ОСОБА_1 (далі-позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі-відповідач, ГУ ПФУ в Полтавській області) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, а саме просив:

-визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо не зарахування в повній мірі до страхового стажу ОСОБА_1 періодів навчання, військової служби та додаткових років за підземний стаж.

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 23.07.1984 по 26.01.1985;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період військової служби в складі діючої армії в період бойових дій з 18.08.1985 по 06.08.1987 в потрійному розмірі;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 додатково по одному року за кожний повний рік стажу роботи за Списком №1, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, а усього-8 додаткових років;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок і виплату пенсії ОСОБА_1 , включивши до страхового стажу невраховані періоди, починаючи з 18.01.2019;

-стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у розмірі 10000,00 грн.

На обгрунтування вимог позивач посилався на протиправність розрахунку страхового стажу, що здійснений пенсійним органом, внаслідок чого до його складу не в повній мірі враховано період навчання у професійно-технічному навчальному закладі. Окрім цього, на думку позивача, період служби у складі Збройних Сил СРСР повинен обчислюватися у потрійному розмірі. На переконання позивача, пенсійний орган протиправно не врахував періоди навчання та служби у Збройних Силах СРСР для обчислення додаткового страхового стажу по одному року за кожний повний рік роботи за Списком №1.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) /а.с.45-46/.

04.06.2020 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній заперечував стосовно позовних вимог та просив відмовити у їх задоволенні у повному обсязі з огляду на їх безпідставність. Також, на думку відповідача, ОСОБА_1 не навів достатніх аргументів на підтвердження наявності моральної шкоди /а.с.50-53/.

За приписами статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи, зокрема, щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.

18.01.2019 ОСОБА_1 звернувся до Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області із заявою про призначення пенсії за віком /а.с.64/.

25.06.2019 відділом з питань призначення та перерахунків пенсій №167 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області прийнято рішення №167, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з непідтвердженням пільгового стажу роботи в установленому законодавством порядку /а.с.60-61/.

Не погодившись з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №167 від 25.06.2019, позивач звернувся з позовом до Полтавського окружного адміністративного суду.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04.09.2019 по справі №440/2812/19, що набрало законної сили 21.10.2019, позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення відділу з питань призначення та перерахунків пенсій №17 управління застосування пенсійного законодавства Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову у призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах від 25.06.2019 №167. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 трудовий стаж роботи у періоди з 06.02.1985 по 05.04.1985, з 30.10.1987 по 12.03.1993 до стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах з 18.01.2019 /а.с.14-17/.

На виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.09.2019 по справі №440/2812/19 з 18.01.2019 ГУ ПФУ в Полтавській області призначено ОСОБА_1 пенсію за віком про що свідчить копія протоколу/розпорядження про призначення/перерахунку пенсії від 22.11.2019 /а.с.18-19/.

Позивач, не погодившись із розрахунком страхового стажу, що здійснений пенсійним органом, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Статтею 8 Закону №1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до статті 24 Закон №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV особам, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Cписком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Закон №1058-IV набрав чинності 1 січня 2004 року. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII).

Відповідно до пункту "б" частини першої статті 13 Закону №1788-XII на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Пенсійний орган не заперечує факту наявності у позивача умов для призначення пільгової пенсії за віком.

Натомість, спір між сторонами виник щодо зарахування до страхового стажу частини періоду навчання позивача у професійно-технічному навчальному закладі з 23.07.1984 по 26.01.1985, періоду військової служби в складі діючої армії в період бойових дій з 18.08.1985 по 06.08.1987 в потрійному розмірі та додаткових років страхового стажу за кожний повний рік стажу роботи за Списком №1.

Вирішуючи питання щодо можливості зарахування до страхового стажу позивача його періоду навчання в ГІР ПТУ №72, м. Свердловськ, з 23.07.1984 по 26.01.1985, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту «д» статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Згідно із статтею 38 Закону України «Про професійно-технічну освіту» час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

Відповідно до підпунктів «з» та «к» пункту 109 Положення про порядок призначення і виплати державних пенсій, що затверджене постановою Ради Міністрів СРСР №590 від 03.08.1972 «кроме работы в качестве рабочего или служащего в общий стаж работы засчитывается также: обучение в училищах и школах системы государственных трудовых резервов и системы профессионально-технического образования (в ремесленных, железнодорожных училищах, горнопромышленных школах и училищах, школах фабрично-заводского обучения, училищах механизации сельского хозяйства, технических училищах, профессионально-технических училищах и т. д.) и в других училищах, школах и на курсах по подготовке кадров, по повышению квалификации и по переквалификации; служба в составе Вооруженных Сил СССР и пребывание в партизанских отрядах; служба в войсках и органах ВЧК, ОГПУ, НКВД, НКГБ, МГБ, Комитета государственной безопасности при Совете Министров СССР, Министерства охраны общественного порядка СССР, министерств охраны общественного порядка союзных республик, Министерства внутренних дел СССР, министерств внутренних дел союзных республик; служба в органах милиции. Пребывание военнослужащего в плену засчитывается в стаж работы в установленном порядке.

При назначении на льготных условиях или в льготных размерах пенсий по старости и инвалидности рабочим и служащим, работавшим на подземных работах, на работах с вредными условиями труда и в горячих цехах и на других работах с тяжелыми условиями труда (подпункты "а" и "б" пункта 16), и пенсий по случаю потери кормильца их семьям, а также пенсий по старости работницам предприятий текстильной промышленности (подпункт "в" пункта 16) периоды, указанные в подпунктах "к" и "л", приравниваются по выбору обратившегося за назначением пенсии либо к работе, которая предшествовала данному периоду, либо к работе, которая следовала за окончанием этого периода. Период, указанный в подпункте "з", приравнивается к работе, которая следовала за окончанием этого периода.

Як встановлено із листа ГУ ПФУ в Полтавській області від 27.12.2019 №24134/031-19 /а.с.25/, відповідачем не заперечується можливість зарахування до періоду навчання позивача у СПТУ-72 до пільгового страхового стажу, проте під час обчислення стажу час навчання було зараховано лише з 01.09.1985, оскільки навчальний процес починається з 01 вересня, а уточнюючої довідки позивач не надав.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 8 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання. За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження часу навчання приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Отже, законодавством передбачено перелік документів, якими можливо підтвердити час проходження навчання, при цьому, обов`язок подання уточнюючих довідок про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки вимагається лише за умови відсутності відомостей про такі періоди у документах про освіту.

Із копій диплома НОМЕР_1 , що виданий 28.01.1985 СПТУ-72 м. Свердловська /а.с.27/ та трудової книжки позивача /а.с.26/ суд вбачає, що ОСОБА_1 навчався з 23.07.1984 по 26.01.1985 у СПТУ-72 м. Свердловська.

Тобто, із диплома як основного документа, який підтверджує факт проходження навчання можливо встановити початковий період навчання, а саме 23.07.1984.

За таких обставин, обґрунтування пенсійного органу щодо неможливості зарахування до пільгового стажу позивача періоду навчання у СПТУ-72 з 23.07.1984 з огляду на відсутність уточнюючої довідки про час навчання, суд не бере до уваги.

Разом з тим, беручи до уваги той факт, що ГУ ПФУ в Полтавській області частково зараховано період навчання позивача у СПТУ-72 з 01.09.1984 по 26.01.1985, що підтверджується розрахунком страхового стажу та не заперечується самим позивачем, а тому суд не вбачає підстав для зобов`язання відповідача зараховувати час навчання позивача з 01.09.1984 по 26.01.1985, позаяк цей період вже було зараховано до страхового стажу, а тому спір щодо цього факту відсутній.

Відтак, із урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду його навчання у СПТУ-72 з 23.07.1984 по 31.08.1984.

Окрім цього, позивач наголошує на необґрунтованості розрахунку його страхового стажу з огляду на обчислення відповідачем періоду проходження військової служби в складі діючої армії в період бойових дій з 18.08.1985 по 06.08.1987 в одинарному розмірі, у той час як законодавством передбачено його обчислення у потрійному розмірі.

Статтею 57 Закону №1788-ХІІ передбачено, що військова служба у складі діючої армії у період бойових дій, у тому числі при виконанні інтернаціонального обов`язку, а також перебування в партизанських загонах і з`єднаннях зараховується до стажу роботи на пільгових умовах у порядку, встановленому для обчислення строків цієї служби при призначенні пенсій за вислугу років військовослужбовцям.

Пунктом 2 частини 1 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів). Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.

У Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України №63 від 08.02.1994 визначено період бойових дій у Афганістані із квітня 1978 року по грудень 1989 рік.

У пункті 1 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України №393 від 17.07.1992 (далі-Порядок №393) установлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам, зазначеним у пункті “ж” статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються дійсна військова служба у Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Пунктом 3 Порядку №393 передбачено, що до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за три місяці участь у бойових діях у воєнний час.

Окрім цього, пунктом 2.3 Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністерства оборони України №530 від 14.08.2014 (далі-Положення №530) при обчисленні вислуги років для призначення пенсій (крім пенсій, які призначаються з урахуванням страхового стажу) окремі періоди служби військовослужбовців зараховуються на пільгових умовах (з урахуванням вимог пунктів 2.4 та 2.5 цього розділу), зокрема, один місяць служби за три місяці періоди дійсної військової служби у Збройних Силах СРСР, які підлягають зарахуванню до вислуги років на пенсію на пільгових умовах, наведені в додатку 2 до цього Положення.

У Додатку 2 до Положення №530 визначено Періоди дійсної військової служби у Збройних Силах СРСР, які підлягають зарахуванню до вислуги років на пенсію на пільгових умовах, зокрема, при обчисленні вислуги років для призначення пенсій, крім періодів військової служби, зазначених у підпунктах 1 - 3 пункту 2.3 Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, на пільгових умовах зараховуються такі періоди дійсної військової служби у Збройних Силах СРСР (з урахуванням вимог додатка 1 до постанови Ради Міністрів СРСР від 15 грудня 1990 року № 1290 “Про вислугу років для призначення пенсій особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ і допомоги цим військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу та їх сім`ям” та пунктів 2.4 - 2.6 Положення) один місяць служби за три місяці на території Республіки Афганістан, а також в інших країнах, які ведуть (вели) бойові дії, якщо військовослужбовці брали участь у цих діях (крім військовослужбовців, звільнених з дійсної військової служби або відряджених з цих країн за вчинення проступків, які дискредитують звання військовослужбовця), - з 01 грудня 1979 року і час безперервного перебування військовослужбовців на лікуванні в лікувальних закладах унаслідок поранень, контузій, каліцтв або захворювань, отриманих у цих країнах.

Отже, виходячи з наведених правових норм, можна дійти висновку, що періоди дійсної військової служби у Збройних Силах СРСР на території Республіки Афганістан з квітня 1978 року по грудень 1989 рік підлягають зарахуванню до страхового стажу у розрахунку один місяць служби за три місяці.

Із копій військового квитка НОМЕР_2 та довідки Полтавського об`єднаного міського військового комісаріату №4 від 04.01.2019 встановлено, що ОСОБА_1 проходив військової службу у Збройних Силах СРСР з 14.04.1985 по 06.08.1987 /а.с.28-33, 35/.

Окрім цього, згідно з довідкою Полтавського об`єднаного міського військового комісаріату №5/7093 від 20.12.2018 молодший сержант ОСОБА_1 проходив військову службу в складі діючої армії в період бойових дій/в тому числі під час виконання інтернаціонального обов`язку/ з 18.08.1985 по 09.11.1986, з 09.11.1986 по 06.08.1987 в Афганістані. Окрім цього, у довідці міститься інформація про те, що зазначена служба підлягає зарахуванню до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах-один місяць служби за три місяці /а.с.34/.

Отже, матеріалами справи підтверджено факт проходження позивачем дійсної військової служби у Збройних Силах СРСР з 18.08.1985 по 09.11.1986, з 09.11.1986 по 06.08.1987 у період бойових дій на території Республіки Афганістан, а відтак, ОСОБА_1 має право на зарахування до страхового стажу періоду військової служби в складі діючої армії в період бойових дій з 18.08.1985 по 09.11.1986, з 09.11.1986 по 06.08.1987 у розрахунку один місяць служби за три місяці.

Разом з тим матеріалами справи встановлено, що відповідачем зараховано до страхового стажу позивача період проходження ним строкової військової служби з 14.04.1985 по 06.08.1987 /а.с.87/, що свідчить про те, що пенсійним органом не заперечується можливість зарахування такого періоду до стажу роботи позивача.

Водночас, із матеріалів справи вбачається, що період проходження строкової військової служби зараховано до страхового стажу із кратністю 1 /а.с.21/.

Із листа ГУ ПФУ в Полтавській області №24134/031-19 від 27.12.2019 суд вбачає, що пенсійний орган розгляне питання щодо зарахування до страхового стажу військової служби ОСОБА_1 в складі діючої армії в період бойових дій під час виконання інтернаціонального обов`язку в пільговому обчислення лише після вирішення технічних умов.

Суд не може погодитися із відповідачем щодо розгляду питання про зарахування до страхового стажу періоду військової служби ОСОБА_1 в складі діючої армії в період бойових дій під час виконання інтернаціонального обов`язку в пільговому обчислення лише після вирішення технічних умов, позаяк, матеріалами справи у повній мірі підтверджено наявність права позивача на пільгове обчислення військової служби з розрахунку один місяць служби за три місяців, а відповідачем не надано аргументованих та достатніх пояснень і доказів на обґрунтування неможливості зарахування таких періодів до страхового стажу позивача.

Окрім цього, суд акцентує увагу, що відсутність технічних умов для вирішення вищенаведеного питання не повинно перешкоджати реалізації конституційного права позивача на отримання пенсії у належному розмірі.

За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у цій частині та можливість для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду військової служби в складі діючої армії в період бойових дій з 18.08.1985 по 06.08.1987 з розрахунку один місяць служби за три місяці.

Окрім вищенаведеного, позивач наголошує щодо необхідності додаткового зарахування до його страхового стажу по одному року за кожний повний рік стажу роботи за Списком №1, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, а усього-8 додаткових років з огляду на те, що пенсійним органом під час обчислення страхового стажу необґрунтовано не враховано період навчання у СПТУ-72 з 23.07.1984 по 26.01.1985 та період проходження військової служби як стаж роботи за Списком №1.

Із матеріалів справи суд вбачає, що пенсійним органом зараховано до страхового стажу позивача додаткові 5 років за періоди роботи за Списком №1 /а.с.85/.

Між сторонами відсутній спір щодо віднесення роботи позивача електрослюсарем підземним до робіт за Списком №1 та можливість зарахування періоду роботи на цій посаді до пільгового стажу, натомість, спірним моментом є можливість віднесення періоду навчання та військової служби до стажу роботи на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких надавала б право на додаткове зарахування до страхового стажу по одному року за кожен повний рік такої роботи.

Частиною 3 статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що за кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.

Отже, виходячи з вищенаведеної норми, в подвійному розмірі до страхового стажу зараховуються лише стаж роботи на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Такі висновки узгоджуються із постановою Верховного Суду від 10.10.2019 по справі №210/4546/16-а, які є обов`язковими для врахування судом під час розгляду справи в силу положень частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відтак, відсутні підстави для зарахування періоду навчання та служби в армії до страхового стажу позивача в подвійному розмірі.

З`ясувавши усі обставини, що мають істотне значення для розгляду справи, дослідивши надані учасниками справи докази суд дійшов висновку, що пенсійний орган, не врахувавши під час обчислення страхового стажу позивача період навчання у СПТУ-72 з 23.07.1984 по 31.08.1984 та період військової служби в складі діючої армії в період бойових дій з 18.08.1985 по 06.08.1987 з розрахунку один місяць служби за три місяці, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначений Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд акцентує увагу на те, що пенсійний орган вчинив активні дії щодо обчислення страхового стажу ОСОБА_1 , а тому правові наслідки для позивача створюють саме дії, а не бездіяльність.

Отже, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду навчання у СПТУ-72 з 23.07.1984 по 31.08.1984, а також періоду військової служби в складі діючої армії в період бойових дій з 18.08.1985 по 06.08.1987 з розрахунку один місяць служби за три місяці.

Водночас, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача суд виходить з наступного.

Частиною 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Верховний Суд дійшов таких висновків у постановах від 23.05.2018 по справі № 825/602/17, від 11.09.2019 по справі №819/570/18.

Зважаючи на те, що матеріалами справи встановлено факт виконання позивачем усіх умов необхідних для призначення пільгової пенсії за віком, а тому суд з метою повного захисту прав та законних інтересів позивача вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 період навчання у СПТУ-72 з 23.07.1984 по 31.08.1984, період військової служби в складі діючої армії в період бойових дій з 18.08.1985 по 06.08.1987 з розрахунку один місяць служби за три місяці та здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , з урахуванням періоду навчання у СПТУ-72 з 23.07.1984 по 31.08.1984, періоду військової служби в складі діючої армії в період бойових дій з 18.08.1985 по 06.08.1987 з розрахунку один місяць служби за три місяці, починаючи з 18.01.2019.

Разом з тим позовна вимога щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 додатково по одному року за кожний повний рік стажу роботи за Списком №1, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, а усього-8 додаткових років не підлягає задоволенню з огляду на її безпідставність.

Водночас, при вирішення позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди суд виходить з наступних міркувань.

Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною п`ятою статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Відповідно до положень статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Пункт 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачає, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

Всупереч наведеному позовна заява не містить обґрунтувань з посиланням на обставини та належні докази, які б свідчили про заподіяння моральних страждань позивачу внаслідок неправомірних дій відповідача, наслідки таких страждань та причинно-наслідковий зв`язок між діями та наслідками.

Таким чином, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення компенсації за моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

За змістом статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Крім того, як визначено частиною дев`ятою статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системно проаналізувавши наведені вище норми КАС України, суд зазначає, що документально підтверджені судові витрати належить компенсувати стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень, та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21.03.18 у справі №815/4300/17, від 11.04.18 у справі №814/698/16, від 18.10.18 у справі №813/4989/17.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано ордер /а.с.43/, копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю /а.с.42/, договору про надання професійної правничої допомоги від 01.12.2019 /а.с.38-39/, акту виконаних робіт від 05.05.2020 /а.с.40/, квитанція від 06.05.2020 на 3000,00 грн /а.с.41/.

Зі змісту акту виконаних робіт від 05.05.2020 суд вбачає, що адвокатським бюро «Катерини Григоренко» в особі керуючого бюро Григоренко К.І. надано ОСОБА_1 правничу допомогу, а саме: 1) складання адвокатського запиту – (кількість годин роботи 1 год, вартість послуги - 500,00 грн); 2) аналіз судової практики – (кількість годин роботи - 2 год, вартість послуги - 1000,00 грн); 3) підготовка та написання адміністративного позову - (кількість годин роботи - 3 год, вартість послуги – 1500,00 грн) /а.с.40/.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

З урахуванням наведеного, оцінивши надані позивачем докази у їх сукупності, суд, враховуючи принципи обґрунтованості, співмірності та пропорційності судових витрат, дійшов висновку про можливість стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу у цій справі у розмірі 3000,00 грн.

Відтак, позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Соборності, 66, м. Полтава, Полтавська область, 36000, код ЄДРПОУ 13967927) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду навчання у СПТУ-72 міста Свердловська з 23.07.1984 по 31.08.1984.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 період навчання у СПТУ-72 міста Свердловська з 23.07.1984 по 31.08.1984.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду проходження військової служби в складі діючої армії в період бойових дій з 18.08.1985 по 06.08.1987 з розрахунку один місяць служби за три місяці.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 період проходження військової служби в складі діючої армії в період бойових дій з 18.08.1985 по 06.08.1987 з розрахунку один місяць служби за три місяці.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , з урахуванням періоду навчання у СПТУ-72 міста Свердловська з 23.07.1984 по 31.08.1984, а також періоду військової служби в складі діючої армії в період бойових дій з 18.08.1985 по 06.08.1987 з розрахунку один місяць служби за три місяці, починаючи з 18.01.2019.

У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 13967927) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_3 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням положень пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя К.І. Клочко