Рішення № 89919773, 19.06.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/3139/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Марина П.П.

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області, в якому позивач просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.09.2019 року №0-91333-17, видану Чорноморським управлінням ГУ ДПС в Одеській області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що позивачу, Овідіопольським районним відділом ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції здійснюється виконавче провадження №61134354, боржником в якому є ОСОБА_1 . Вказане виконавче провадження було розпочате у зв`язку із заборгованістю зі сплати єдиного внеску. Як пізніше було з`ясовано позивачем, підставою для відкриття виконавчого провадження відносно неї стала вимога про сплату недоїмки (боргу) на суму 9444,91 грн. Однак, як стверджує позивач, вимогу вона не отримувала, про її існування їй відомо не було. Позивач вважає вказану вимогу протиправною, безпідставною та такою, що підлягає скасуванню з огляду на те, що позивач з 2009 року є пенсіонером та отримує пенсію за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням. Крім того, ОСОБА_1 не бере добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, договору про таку добровільну участь не укладалось, а подання звітів не може свідчити про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Позивач зазначає, що за фактом подання звітів з ЄСВ не виникає обов`язок здійснювати його сплату, відповідно, несплата цих сум не призводить до виникнення недоїмки. З огляду на зміст норм Закону №2464-VІ, він відносить до платників єдиного внеску фізичних осіб - підприємців як тих, які перебувають на загальній системі оподаткування, так і тих, які обрали спрощену систему. Застереження, які містяться у частині четвертій статті 4 Закону №2464-VІ, стосуються фізичних осіб - підприємців незалежно від того, яку систему оподаткування вони обрали. Система оподаткування має значення для визначення бази нарахування єдиного внеску, правила визначення якої встановлює стаття 7 цього Закону, у разі, якщо така особа не підпадає під виключення, встановлені частиною четвертою статті 4 Закону № 2464-УІ (Постанова Верховного Суду від 11.02.2020 року, справа №240/4809/19). З урахуванням зазначеного позивач вважає, що вона звільнена від сплати єдиного внеску за себе, оскільки отримує пенсію за віком. В той же час, податковим органом було порушено вказані вимоги Інструкції, оскільки протягом 15 робочих днів вимоги направлена позивачу не була.

Представником відповідача 08.05.2020 року надано до суду відзив на адміністративний позов (а.с.38-39) згідно з яким останній зазначив, що критерієм звільнення від сплати єдиного внеску разом із фактом отримання пенсії, у тому числі пенсії за віком на пільгових умовах, є наявність у особи, яка обрала спрощену систему оподаткування, статусу пенсіонера за віком, що встановлюється до відповідності всім умовам, визначеним законом, зокрема, досягнення певного віку, після якого вона має право на призначення відповідної пенсії. Згідно наявних податкових даних в інформаційних системах органів ДПС ФОП ОСОБА_2 відноситься до категорії страхувальників як фізична особа-підприємець, яка сплачує єдиний внесок від суми доходу, отриманого від цієї діяльності. Згідно інтегрованої картки платника « ОСОБА_1 », РНОКПП НОМЕР_1 за кодом класифікації доходів бюджету 71040000 (єдиний соціальний внесок, для фізичних осіб-підприємців, у тому числі, які обрали спрощену систему оподаткування) станом на 29.04.2020 року рахується заборгованість у сумі 9444,91 грн., який виник внаслідок нарахування єдиного внеску. Відповідачем 03.09.2019 року сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №91333-17 та направлено засобами поштового зв`язку з рекомендованим повідомленням про вручення (6504410282518). Вручено вимогу 13.11.2019 року. З вказаних підстав представник відповідача вважає дії податкового органу щодо формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) №91333-17 ФОП ОСОБА_1 правомірними. А позовні вимоги необґрунтованими.

У відповіді на відзив (а.с.53-56) представником позивача зазначено, що відповідачем не було спростовано доводів позовної заяви. Зокрема, відповідачем не спростовано, що позивач є пенсіонером за віком, а тому має бути звільненою від сплати єдиного внеску.

Ухвалою суду від 17.04.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовувалися вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Судом встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець 08.08.2001 року, дата запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань – 15.03.2005 року, номер запису – 25430170000001360, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.6-7).

З вказаного реєстру вбачається, що ФОП ОСОБА_1 не підлягає постановці на облік в Пенсійному фонді України у зв`язку з прийняттям Закону України від 04.07.2013 року №406-VІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» (а.с.8-10).

Також, позивач є пенсіонером та отримує пенсію за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 11.12.2009 року (а.с.19).

Позивачем 09.02.2016 року подано до податкового органу звіт за 2015 рік, згідно якого позивачем визначено суму нарахованого єдиного внеску в розмірі 2037,60 грн (а.с.49), а 09.02.2017 року позивачем подано звіт за 2016 рік, в якому визначено суму нарахованого єдиного внеску в розмірі 1194,37 грн (а.с.50).

Відповідачем, враховуючи розмір мінімального страхового внеску у 2014 році та дані, заявлені позивачем у звіті про нарахування сум єдиного внеску за 2014 рік, позивачу повідомлено про необхідність здійснити доплату до мінімального страхового внеску у сумі 2996,88 грн (а.с.48).

Враховуючи розмір мінімального страхового внеску у 2015 році та дані, заявлені позивачем у звіті про нарахування сум єдиного внеску за 2015 рік, позивачу повідомлено про необхідність здійснити доплату до мінімального страхового внеску у сумі 3256,28 грн (а.с.47).

Вказані повідомлення розрахунки направлені на адресу позивача рекомендованим поштовим відправленням та отримані адресатом 04.03.2016 року та 15.07.2016 року відповідно (а.с.45-46).

Надалі, ГУ ДПС в Одеській області 03.09.2019 року прийнято податкову вимогу на загальну суму боргу платника єдиного внеску в розмірі 9444,91 грн (а.с.44) та направлено її на адресу позивача рекомендованим поштовим відправленням (а.с.43).

Не погоджуючись з прийнятою відповідачем вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернулась до суд з вказаним позовом.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст.67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п.61.1 ст.61 ПК України (надалі - ПК України) податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі Закон №2464-VI).

Відповідно до ч.1-2 ст.2 Закону №2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктом 2 ч.1 ст.1 зазначеного Закону №2464-VI визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) – консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон), нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015 року (далі – Інструкція №449).

За приписами п.п.3 п.1 розділу ІІ Інструкції №449, яка кореспондується з п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Таким чином, платниками єдиного податку є будь-які фізичні особи-підприємці незалежно від того, яку вони обрали систему оподаткування.

Відповідно до ч.4 ст.4 Закону №2464-VI, особи, зазначені у пунктах 4 та 51 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з абз.24 ст.1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон №1058-IV) пенсіонером визнається особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Приписами абз.22 ст.1 Закону №1058-IV визначено, що пенсія – це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом

Отже, досягнення пенсійного віку (визначеного статтею 26 Закону №1058-IV) є загальним страховим ризиком, який вказує на втрату особою працездатності та передбачає право на отримання відповідного соціального забезпечення за рахунок системи загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку та на умовах, визначених чинним законодавством.

Звільнення фізичної особи-підприємця від сплати єдиного внеску можливе при наявності двох визначених умов, зокрема: особа повинна мати статус пенсіонера за віком або інваліда та отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Отже, перша обов`язкова ознака звільнення фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування, від сплати за себе єдиного внеску, потребувала наявності лише статусу пенсіонера за віком без умови сплати пенсії саме за віком, а друга ознака - отримання відповідно до закону пенсії безвідносно до її виду.

В той же час, редакція ч.4 ст.4 Закону №2464-VI з 01.01.2018 року Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 року №2148-VIII) отримала більш конкретне законодавче закріплення переліку осіб, на яких розповсюджується таке звільнення від сплати за себе єдиного внеску, а саме: особи (фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування), які не просто мають статус пенсіонера, а і безпосередньо отримують пенсію за віком.

Як свідчать матеріали справи позивач з грудня 2009 року являється пенсіонером за віком, а тому на позивача розповсюджується пільга встановлена ч.4 ст.4 Закону №2464-VI щодо звільнення від сплати за себе єдиного внеску.

Отже, позивач є застрахованою особою у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, а тому замість обов`язку подальшої сплати внесків набуває право на отримання відповідних страхових виплат у вигляді пенсій (за наявності необхідного страхового стажу), що у свою чергу, виключає можливість покладення на неї обов`язку одночасної сплати єдиного внеску та є нормативно визначеною підставою для звільнення останньої від сплати такого внеску.

Крім того, Верховний Суд неодноразово вирішував питання про можливість звільнення від сплати єдиного внеску пенсіонерів, які одночасно мають право на отримання пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та відповідно до інших законів і обрали призначення пенсії за спеціальним законом.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі №814/779/17 зазначено, що сьогоднішній стан системи пенсійного забезпечення, яке здійснюється в межах солідарно-накопичувальної системи загальнообов`язкового державного соціального страхування (першого-другого рівнів), не передбачає прямого взаємозв`язку між розміром сплачених сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що розраховується і сплачується виходячи з нормативного закріплення бази у ст.7 Закону №2464-VI, та розміром пенсійних виплат.

Водночас, зважаючи на соціальну солідарність та справедливість у системі соціального захисту, до складу якої входить система пенсійного забезпечення, держава нормативно встановлює передумови щодо визначення пропорційної взаємозалежності між особистою участю особи в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та рівнем її подальшого пенсійного забезпечення за рахунок вказаної системи фінансування пенсій та інших соціальних виплат. А тому, частина четверта статті 4 Закону №2464-VI передбачає сплату єдиного внеску особою, яка отримує виплати за рахунок системи загальнообов`язкового державного соціального страхування при досягненні віку, визначеного статтею 26 Закону №1058-IV, виключно на добровільних засадах.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що ч.4 ст.4 Закону №2464-VI встановлює пільги для всіх суб`єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера за віком.

Отже, сплата єдиного внеску особою, яка отримує виплати за рахунок системи загальнообов`язкового державного соціального страхування при досягненні віку може здійснюватися лише на добровільних засадах, а тому позивач набула права на пільги щодо сплати єдиного соціального внеску з моменту досягнення нею пенсійного віку.

З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог за даним позовом та їх задоволення.

Що стосується розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Статтею 134 КАС України передбачені витрати на професійну правничу допомогу, зокрема зазначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Адвокатом позивача на підтвердження наданої правової допомоги надано договір про надання правової допомоги №14/02 від 14.02.2020 року, рахунок-фактуру №01/20 від 12.05.2020 року за договором про надання правової допомоги №14/02 від 14.02.2020 року, Акт про надання юридичних послуг №01/20 за договором про надання правової допомоги №14/02 від 14.02.2020 року відповідно до яких вартість наданих адвокатом юридичних послуг для супроводження справи №420/3139/20 складає 5067,50 грн.

При цьому, представником відповідача у відзиві на позовну заяву наведено заперечення щодо заявленої суми правової допомоги за даним позовом з урахуванням характеру спірних правовідносин, предмету доказування незначної складності, розгляд справи за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін.

Так, суд вважає неспівмірною, заявлену до відшкодування суму судових витрат у розмірі 5067,50 грн. з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи зважаючи на:

- складність справи – дана справа відноситься до категорії справ незначної складності та розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників;

- обсяг наданих адвокатських послуг з урахуванням часу здійснення представництва у суді – дана адміністративна справа розглядається без виклику учасників справи до суду в порядку ст.262 КАС України;

- підготовку та подання до суду заяв по суті (заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. У справах, визначених частиною 1 ст. 263 КАС України, заявами по суті справи є позов та відзив) - подання відповіді на відзив на позовну заяву, заяви про поновлення строку на звернення до суду.

- ціну позову – 9444,91 грн., що дорівнює розміру суми боргу за оскаржуваною вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 03.09.2019 року №0-91333-17.

Таким чином, суд дійшов висновку, що стягнення з Головного управління ДПС в Одеській області витрат у заявленій сумі 5067,50 грн., буде суперечити принципу розподілу таких витрат, та покласти на відповідача обов`язок по відшкодуванню на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу у розмірі 2102,00 грн.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 242 КАСУ, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Судові витрати розподілити відповідно до ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу – задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.09.2019 року №0-91333-17, видану Чорноморським управлінням ГУ ДПС в Одеській області.

Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача – фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , суму сплаченого судового збору у розмірі 840,80 грн.

Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача – фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , суму витрат на правничу допомогу у розмірі 2102,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.

Відповідно до ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Головне управління ДПС в Одеській області, (код ЄДРПОУ 43142370, (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5).

Суддя П.П.Марин

.