Рішення № 8991879, 22.03.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 48/46922.03.10 За позовомАкціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"

доЖитлово-будівельного кооперативу "Суднобудівник –21"

простягнення 129 842,44 грн.

Суддя Бойко Р.В.

Представники сторін:

від позивача:Цурка Н.О.

від відповідача:не з'явився ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" (надалі –АЕК "Київенерго") в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Суднобудівник –21" (надалі –ЖБК "Суднобудівник –21") про стягнення 129 842,44 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання вимог договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1640057 від 01.01.1999 р. позивач поставив відповідачу теплову енергію, проте відповідач грошові зобов’язання по оплаті поставленої енергії виконав не в повному обсязі, в зв’язку з чим виникла заборгованість у розмірі 100 247,69 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача інфляційну складову боргу у розмірі 24 989,36 грн. та 3% річних у розмірі 4 605,38 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.12.2009 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 27.01.2010 р.

В судовому засіданні 27.01.2010 р. представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому суму основного боргу визнає у розмірі 93 658,73 грн., а суму інфляційної складової боргу та 3% річних просить зменшити до 2 000,00 грн. Також подав заяву про розстрочку виконання рішення.

У судовому засіданні 27.01.2010 р. оголошено перерву до 15.02.2010 р.

Представник відповідача, у судовому засіданні 15.02.2010 р., подав клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення Окружним адміністративним судом міста Києва справ №8/131, №8/588 та заяву про застосування строків позовної давності до заборгованості, що утворилася в період з листопада 2004 року по грудень 2006 року. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог, заяву про розстрочку виконання рішення просив не розглядати.

Судом відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі, оскільки відповідачем не надано належних доказів (ухвал, постанов, тощо) знаходження вказаних справ на розгляді Окружного адміністративного суду міста Києва.

В судовому засіданні 15.02.2010 р. оголошено перерву до 03.03.2010 р.

Усудовому засіданні 03.03.2010 р. представник позивача подав клопотання про відновлення пропущеного строку позовної давності. Надав акт звірки взаєморозрахунків між сторонами, згідно якого заборгованість відповідача за поставлену теплову енергію станом на 01.01.2010 р. становить 93 658,73 грн.

В судовому засіданні від 03.03.2010 р. у зв’язку із клопотанням відповідача оголошено перерву до 22.03.2010 р.

У судове засідання 22.03.2010 р. представник позивача з'явився, вимоги ухвал суду виконала, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити їх повністю.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце судового засідання був належним чином повідомлений, що підтверджується підписом представника ЖБК "Суднобудівник –21" у розписці в повідомленні про перерву від 03.03.2010 р.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, а пояснення представник відповідача були заслухані в попередніх засіданнях, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

За згодою представників сторін, присутніх в судовому засіданні, судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.01.1999 р. між АЕК "Київенерго" (енергопостачальна організація) та ЖБК "Суднобудівник –21" (абонент) було укладено договір № 1640057 на постачання теплової енергії у гарячій воді (надалі –"Договір").

Відповідно до пункту 2.2.1 Договору енергопостачальна організація зобов’язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію –в період опалювального сезону, гарячого водопостачання –протягом року, в кількості і обсягах згідно з додатком № 1 до цього договору.

Абонент відповідно до пунктів 2.3.1, 2.3.2 Договору зобов’язується додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку №1 до Договору, не допускаючи їх перевищення, своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії і виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку № 4 до договору.

Договір № 1110576 на постачання теплової енергії у гарячій воді є договором енергопостачання, а тому права та обов’язки сторін визначаються в тому числі положеннями параграфу 3 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Позивач вказує, що за період з 01.11.2004 р. по 01.12.2009 р. у відповідача виникла заборгованість за використану теплову енергію, яка станом на 01.12.2009 р. становить 100247,69грн., підтверджується довідкою про розрахунок основного боргу за теплову енергію та табуляграмами обліку теплової енергії за період з листопада 2004 року по грудень 2009 року.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Додатком №2 до Договору сторони погодили, що абонент щомісяця з 12 по 15 числа самостійно отримує у районному відділі тепло збуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає РВТ), та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду (п. 2 Додатку). Сплату за вказаними в п. 2 цього додатку документами, абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця. (п. 3 Додатку).

Під час розгляду справи відповідач визнав суму основного боргу (відзив №25 від 25.01.2010 р.) та надав докази його часткового погашення.

Як вбачається з платіжного доручення відповідача та довідки про надходження коштів за спожиту теплоенергію, що подано позивачем, у грудні 2009 року відповідачем було сплачено на користь позивача 42 600,00 грн., а саме: 01.12.2009 р. сплачено 17 700,00грн. (за спожиту у листопаді 2009 року енергію) та 29.12.2009 р. –24 900,00 грн. (за спожиту у грудні 2009 року енергію). Сплата 24900,00грн. містить призначення платежу за грудень 2009 р., а предметом спору є стягнення заборгованості за теплову енергію спожиту по листопад 2009 року (включно), тобто сплачено за спожиту теплову енергію за період, який не є предметом спору.

Оскільки, оплата відповідачем 17 700,00 грн. за платіжним доручення №0104 від 01.12.2009р. була здійснена до подачі позовної заяви, а призначенням платежу чітко визначено оплату за спожиту теплову енергію у листопаді 2009 р., то в задоволенні вимог в цій частині необхідно відмовити.

Таким чином, заборгованість відповідача по оплаті використаної теплової енергії, спожитої до листопада 2009 року (включно), становить 82 547,69 грн.

У поданому представником відповідача відзиві на позовну заяву ЖБК "Суднобудівник –21" визнає заборгованість за спожиту теплову енергію у розмірі 93 658,73грн. Вказана сума заборгованості підтверджується підписаним сторонами актом звірки взаєморозрахунків від 31.12.2009 р. (проте включає заборгованість за грудень 2009 року, яка не є предметом спору).

Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на пропуск строку позовної давності, оскільки заявлена до стягнення сума включає в себе заборгованість, нараховану за період з 01.11.2004 р. по 01.12.2009 р.

Згідно із ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

З матеріалів справи вбачається, що позивач просить стягнути заборгованість за послуги, нараховану з 01.11.2004 р. по 01.12.2009 р., а позовна заява подана до суду 24.12.2009 р.

Пунктами 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, з вказаних норм вбачається, що суд вправі відмовити в задоволені позову, якщо позивачем пропущено строк позовної давності, а відповідачем заявлено про її застосування.

В задоволенні заяви відповідача про застосування строку позовної давності необхідно відмовити з огляду на наступне.

Пунктом 1 ст. 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Розглядаючи вказану норму, необхідно прийняти до уваги те, що у останній йдеться саме про дії учасників цивільних відносин. Чинне законодавство не містить переліку таких дій, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов'язків (ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України). В цьому сенсі діями по визнанню боргу є дії боржника безпосередньо по відношенню до кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема підписання боржником акта звірки розрахунків.

Відповідно до листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 р. №01-8/211 "Про деякі питання застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" діями, що свідчать про визнання боржником свого боргу або іншого обов'язку можуть бути будь-які дії боржника, які свідчать, що боржник визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до кредитора. Зокрема, до дій які свідчать про визнання боргу можуть відноситися: повне або часткове визнання претензії, часткове погашення самим боржником чи за його згодою іншою особою основного боргу і (або) неустойки, сплата процентів по основному боргу; прохання про відстрочку виконання. При цьому в тих випадках, коли передбачалось виконання зобов'язання частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник здійснив дії, які свідчать про визнання лише частини (періодичного платежу), такі дії не можуть бути підставою для перерви перебігу строку позовної давності по іншим частинам (платежам). Господарський суд в кожному конкретному випадку повинен дослідити обставини, які свідчать про визнання боргу. Якщо факт визнання боргу встановлений, давність переривається в день такого визнання.

Із матеріалів справи вбачається, що 31.12.2009 р. сторонами було складено та підписано акт звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого відповідач визнав заборгованість станом на 01.12.2009 р. у розмірі 100 247,69 грн., а станом на 01.01.2010 р. –93 658,73 грн. Зазначена сума відповідає визначеному позивачем розрахунком заборгованості за період з 01.11.2004 р.

Підписання відповідачем вказаного акту свідчить про вчинення ЖБК "Суднобудівник –21" дії по визнанню заборгованості перед позивачем, а тому строк позовної давності (в т.ч. по вимозі про стягнення заборгованості за період з 01.11.2004 р. по 24.12.2006 р.) вважається перерваним з моменту складання та підписання сторонами акту звірки взаєморозрахунків.

Аналогічний висновок міститься в постанові Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 24.04.2007 р. у справі за позовом Відкритого акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" до Закритого акціонерного товариства "Телекомінвест-Київ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Аттіс-Інвест" про стягнення 388 497,00 доларів США.

Оскільки, строк позовної давності було перервано 31.12.2009 р. (дата складання акту звірки взаєморозрахунків), то на момент розгляду справи позовна давність не пропущена, а тому правових підстав для відмови в задоволенні позову на підставі п. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України у суду немає.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення основного боргу у розмірі 82547,69грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 4 605,38 грн. та інфляційну складову боргу у розмірі 24 989,36 грн. за період прострочення з грудня 2006 року по грудень 2009 року згідно доданого до позову розрахунку.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обов’язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов’язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов’язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов’язання, то вимоги позивача про стягнення 3% річних та інфляційної складової боргу визнаються судом обґрунтованими та задовольняються у розмірі, відповідно до наданого позивачем розрахунку.

Відповідачем не наведено обставин з якими чинне законодавство України передбачає можливість звільнення від відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з ЖБК "Суднобудівник –21" на користь АЕК "Київенерго" основного боргу у розмірі 82 547,69 грн., інфляційної складової боргу у розмірі 24 989,36 грн. та 3% річних у розмірі 4 605,38 грн.

У задоволенні позову в частині стягнення основного боргу у розмірі 17 700,00 грн. необхідно відмовити.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

1.Позов Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго" задовольнити частково.

2.Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Суднобудівник – 21" (02232, м.Київ, вул. Бальзака, 63-Б, кв. 113; ідентифікаційний код 23493229) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5; ідентифікаційний код 00131305) основний борг у розмірі 82 547,69 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 24989,36 грн., 3% річних у розмірі 4 605,38 грн., державне мито у розмірі 1 121,42 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 203,83 грн. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до статті 84 Господарського кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя Р.В. Бойко