Рішення № 89918762, 19.06.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2020 року Справа № 160/2815/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Озерянської С.І. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

12 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просив визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду Україні в Дніпропетровській області щодо невиплати йому пенсії та зобов`язати поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії, а також виплатити заборгованість з пенсії за період починаючи з 01.06.2015 року на рахунок ОСОБА_1 відкритий в уповноваженому банку Публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України»; допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати ОСОБА_1 пенсії в межах суми стягнення за один місяць.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказує на те, що є пенсіонером та внутрішньо переміщеною особою, у зв`язку з чим з 2014 року отримував пенсію за місцем фактичного проживання в м. Дніпрі через Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. З 01.06.2015 року виплата пенсії йому була припинена. Вважає, що відповідач грубо порушив охоронювані Конституцією та законами України його права на отримання пенсії, тим самим позбавив його єдиного джерела для існування. Статтею 49 ЗУ «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування» визначено підстави для припинення виплати пенсії. Проте жодної з вказаних у цій статті підстав для припинення виплати йому пенсії на сьогодні не існує. Посилаючись також на практику Європейського Суду з прав людини, справи якого є джерелом права і обов`язкові для України, просить визнати протиправними дії Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області щодо невиплати йому пенсії з червня 2015 року та зобов`язати поновити нарахування та виплату йому пенсії з 01 червня 2015 року.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 березня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

21.04.2020 року до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому відповідач вказує, що в період з 01.06.2014 по 01.06.2015 року позивач отримував пенсію за віком як внутрішньо-переміщена особа. З 01.06.2015 року виплату пенсії припинено, оскільки позивачем не було надано довідку про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи відповідно до порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.01.2014 року №509, видану відповідним структурним підрозділом з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах рад (за місцезнаходженням органу Пенсійного фонду України).А тому підстави для виплати позивачу пенсії з червня 2015 року були відсутні. Позивач з часу припинення виплати пенсії не вчинив жодних дій з метою її поновлення. Просив відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані суду докази у їх сукупності, суд встановив та зазначає наступне.

Так, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонером за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення.

Зареєстрованим місцем проживання позивача є АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта.

30.09.2014 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо прийняття його на облік та виплату йому пенсії, оскільки фактично проживає в АДРЕСА_2 АДРЕСА_3 . Просив, зокрема, запросити його пенсійну справу з управління Пенсійного фонду України в місті Сніжне Донецької області.

30.09.2014 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області звернулось з запитом до ПФУ міста Сніжне Донецької області щодо надіслання пенсійної справи та атестату на ОСОБА_1 .

Розпорядженням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 10.10.2014 року позивачеві було призначено виплату пенсії з 01.06.2014 року у розмірі 4140,96 грн.

29.05.2015 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було отримано лист від Управління ПФУ Донецької народної республіки у місті Сніжне від 25.05.2015 року, відповідно якого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 20.05.2015 року подав заяву до даного управління щодо поновлення виплати пенсії на території Донецької народної республіки.

29.05.2015 року УПФУ в Самарському районі міста Дніпропетровська прийнято розпорядження закрити особовий рахунок та припинити виплату пенсії ОСОБА_1 до з`ясування інформації, згідно листа від 25.05.2015 року УПФУ Донецької народної республіки в м. Сніжне.

З 01.06.2015 року Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області припинило виплату пенсії ОСОБА_1 .

З матеріалів справи вбачається, що адвокат ОСОБА_1 звертався з запитом до Самарського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, який було отримано 15 грудня 2019 року

27 січня 2020 року адвокатом Корнієнко А.А. було направлено запит (повторно) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в якому просив надати інформацію щодо причин невиплати пенсії ОСОБА_1 , надати копії рішень, якими вирішено не виплачувати пенсію; поновити виплату пенсії та виплатити заборгованість з пенсії; надати роздруківку місячних виплат пенсії ОСОБА_1 та розмір заборгованості з пенсії з зазначенням часу, з якого така пенсія не виплачується.

На запит від 27 січня 2020 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надано відповідь, якою повідомлено, що з метою визначення категорії пенсіонерів, які отримують пенсії за місцем тимчасового проживання (перебування) на підставі електронних пенсійних справ, які взяті на облік відповідно до порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року №509, по всіх справах, взятих на облік, починаючи з 1 травня 2014 року, пенсіонер надає довідку про взяття на облік відповідно до порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року №509, видану відповідним структурним підрозділом з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (за місцем знаходження органу Пенсійного фонду України). Оскільки вищезазначену довідку ОСОБА_1 не було надано, виплата пенсії припинена з 01.06.2015 року. Додатково повідомлено, що для відновлення пенсії ОСОБА_1 необхідно звернутися особисто з заявою та відповідним пакетом документів (визначених постановою КМУ від 08.06.2016 року №365) до управління з обслуговування громадян Самарського відділу обслуговування громадян. Зазначено, що на адвокатський запит від 02.12.2019 року №2/12 відповідь було надіслано поштою 13.12.2019 року за №411/03.7-22.

Незгода позивача з бездіяльністю Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії стала підставою для звернення до адміністративного суду з даним позовом.

Вирішуючи позовні вимоги по суті спору, суд зазначає наступне.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, атакожу старостітавінших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

З 22.11.2014 набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII, яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Статтями 2 та 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання.

Зокрема, відповідно до статті 7 цього закону, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

У рішенні Верховного Суду у зразковій справі про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі від 03.05.2018 у справі № 805/402/18 Суд докладно проаналізував статус внутрішньо переміщеної особи та дійшов висновку, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи. Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Відповідно до статті 14 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

З огляду на вищенаведене, положення Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» і підзаконних правових актів, прийнятих на його виконання, можуть тлумачитися у світлі розширення гарантій дотримання прав тимчасово переміщених осіб, а не звуження змісту чи обсягу їх прав.

Відповідно до преамбули Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) цей Закон, зокрема, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.

Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Статтею 4 Закону № 1058 встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

У відповідності до частини 3 статті 4 Закону № 1058, яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Таким чином, правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058, можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Статтею 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Суд зауважує, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною1 статті 49 Закону № 1058-ІV є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Таким чином, спеціальним Законом не передбачено ненадання довідки про взяття особи на облік як внутрішньо переміщеної особи в якості підстави для припинення виплати пенсії.

Отже, відповідно до норм Закону № 1058 припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених статтею 49 Закону № 1058.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 року (справа № 263/7763/17).

Між тим, відповідач не надав суду рішення про припинення виплати пенсії з обставин, визначених наведеною вище нормою Закону, яка стала підставою для припинення позивачу виплати пенсії. Також відповідачем не зазначено й будь-якої іншої норми Закону, яка б визначала таку підставу припинення виплати пенсії, як ненадання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Суд також зазначає, що припинення виплати позивачу пенсії у зв`язку із ненаданням довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи суперечить принципам, які закріплені в Конституції України та підставам, наведеним в Законі № 1058-ІV.

За висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 07.10.2009 в Україні як соціальній правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Таким чином, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме, отримання пенсії.

Згідно зі статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невід`ємне право кожної людини закріплено також Загальною Декларацією прав людини 1948 року. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним, непорушним та не може зазнавати жодних обмежень, зокрема не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками місця мешкання. Отже, відсутність позивача за місцем проживання не може позбавляти його права на виплату пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).

За приписами статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08 липня 2004 року у справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем "Молдавської Республіки Придністров`я". Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах "Пічкур проти України", "Ілашку та інші проти Молдови та Росії" як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач, припиняючи виплату позивачу пенсії за віком діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, чим порушив конституційне право особи на соціальний захист - право на отримання пенсії.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц зазначено, що відсутність довідки про взяття на облік позивача як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району антитерористичної операції, не може бути підставою для невиплати коштів, які належать особі згідно з законом.

Таким чином, незалежно від місця свого проживання позивач, як громадянин України, має право на одержання призначеної йому пенсії, що є конституційною гарантією соціального захисту позивача.

На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги, щодо визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати пенсії підлягають задоволенню.

Враховуючи висновок суду про визнання протиправною бездіяльності відповідача, позовні вимоги про зобов`язання поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії за період починаючи з 01.06.2015 року на рахунок ОСОБА_1 відкритий в уповноваженому банку Публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України» підлягають задоволенню.

При цьому, суд звертає увагу, що поновлення виплати пенсії має бути саме з 01.06.2015 року, з дня її припинення, оскільки непроведення виплати пенсії відбулось з вини держави в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, отже, поновлення виплати пенсії має проводитись без обмеження будь яким строком.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.05.2020 року в адміністративній справі № 815/1226/18.

Щодо вимоги, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати ОСОБА_1 пенсії в межах суми стягнення за один місяць, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Так, позивачем в рамках даної адміністративної справи були заявлені вимоги щодо визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо припинення виплати пенсії за віком і зобов`язання відповідача відновити виплату позивачу пенсії за віком, як непрацюючому пенсіонеру, з моменту припинення виплат - з 01.06.2015 року. Тому на дані правовідносини не розповсюджується вимоги пункту 1 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки суд не вирішував питання про присудження виплати пенсії позивачу у відповідному розмірі.

Згідно частин 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Отже, на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у розмірі 840,80 грн.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії з 01 червня 2015 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 червня 2015 року на рахунок ОСОБА_1 , відкритий в ПАТ "Державний ощадний банк України".

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 840 грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 19 червня 2020 року.

Суддя С.І. Озерянська