Постанова № 8991415, 16.12.2009, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

16.12.09 Справа №2а-11681/09/1/0170

м. Сімферополь Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючої судді Трещової О.Р., при секретарі Єлжовій Н.М., за участю

представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_2

до Державної податкової інспекції в Нижньогірському районіАРК

про визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду Автономної Республіки звернувся з адміністративним позовом фізична особа підприємець ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції в Нижньогірському районіАРК про визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення № 0009721700/0 від 28.09.2009 року в частині донарахування податку на додану вартість в сумі 31642,00 гривень та застосування штрафних санкцій в сумі 15821,00 гривень.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 06.10.2009 року було відкрите провадження в адміністративній справі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 06.10.2009 року закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні представник позивача уточнив позовні вимоги та просив суд визнати частково недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ в Нижньогірському районіАРК № 0009721700/0 від 28.09.2009 року в частині донарахування податку на додану вартість в сумі 29803,67 гривень та застосування штрафних санкцій в сумі 14901,84 гривень, в іншій частині позивач від позовних вимог відмовився.

Ухвалою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 16.12.2009 року провадження у справі №2а-11681/09/1/0170 в частині позовних вимог фізичної особи підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції в Нижньогірському районіАРК про визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення № 0009721700/0 від 28.09.2009 року в частині донарахування податку на додану вартість в сумі 1838,33 гривень та застосування штрафних санкцій в сумі 919,17 гривень закрито.

Представник позивача уточнені позовні вимоги підтримав повністю та пояснив, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято за результатами проведення відповідачем перевірки, про що складено Акт від 18.09.2009 року № 801/17-01/2914006359, за яким крім іншого виявлено порушення п.п.7.2.3, п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” № 168/97 ВР від 03.04.1997 року із змінами та доповненнями, донарахування ПДВ в сумі 29803,67 гривень стало наслідком взаємовідносин позивача з ПП Дмитренко, який не зареєстрований платником ПДВ, ПП «Кіпіон», яке ліквідовано, фірмою «Кендже», яка не зареєстрована платником ПДВ.

Проте представник позивача зазначив, що єдиним підтвердженням існування зазначених контрагентів є дані з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій, а ні відомості податкових органів з їх бази даних, як це зазначалося в Акті перевірки, а те, що зазначені підприємства мали достатню право дієздатність підтверджується їх діями, за якими вони видавали відповідні підтверджуючі документи бухгалтерського обліку та звітності, укладали угоди, таке інше. До того ж контрагенти на відвантажені товари видавали товарні накладні, виставлялися рахунки на їх оплату, яка здійснювалася готівкою в касу підприємств, про що видавалися прибуткові касові ордера.

За доводами представника позивача, одержавши від контрагентів податкові накладні, які містили усі необхідні реквізити, позивач правомірно включив суму ПДВ до податкового кредиту.

У судове засідання представник відповідача не з'явився, повідомлений належним чином про час, дату та місце розгляду справи, надав клопотання про розгляд справи за відсутністю відповідача.

Приймаючи до уваги, що представники відповідача не зявились, являються субєктами владних повноважень та їх неявка не перешкоджає розглядові справи по суті, суд вважає можливим на підставі статті 128 КАС України розглядати справу за відсутністю представників відповідачів, повідомлених належним чином, на підставі наявних у справі доказів.

У судовому засіданні 19.11.2009 року представники відповідача Гамза Л.М. та Грязнова Г.М. заперечували проти задоволення позовних вимог, зазначили, що ДПІ в Нижньогірському районіАРК податкове повідомлення рішення № 0009721700/0 від 28.09.2009 року прийнято на підставі закону, перевіркою правильності визначення повноти нарахування і своєчасності сплати ПДВ встановлено заниження ПДВ у тому числі за зобовязаннями з контрагентами ПП Дмитренко, який не зареєстрований платником ПДВ, ПП «Кіпіон», яке ліквідовано, фірмою «Кендже», яка не зареєстрована платником ПДВ.

Представники відповідача пояснили, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у відповідному порядку, надання покупцю податкової накладної передбачає наявність реєстрації платником податку на додану вартість. До того ж, посилаючись на п.2, п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, представники відповідача зазначили, що право на її заповнення має особа, зареєстрована як платник податку у відповідному податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість, у разі заповнення податкової накладної іншою особою, вона вважається недійсною.

Вислухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із субєктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення субєктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший субєкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частинами 1, 3 статті 4 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 року № 509-ХІІ Державна податкова адміністрація України є центральним органом виконавчої влади. Державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції підпорядковуються відповідним державним податковим адміністраціям в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Основним завданням органів державної податкової служби є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (ст. 2 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ “Про державну податкову службу в Україні”).

Відповідно до підпункту 2.1.4 п. 2.1. статті 2 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” № 2191-ІІІ від 21.12.2000 року податкові органи визнані контролюючими органами стосовно податків і зборів (обовязкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів. Отже, вони наділені компетенцією, визначеною підпунктом 2.2.1 пункту 2.2. статті 2 Закону здійснювати перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати зазначених податків.

Виходячи із аналізу статті 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 № 168/97-ВР органи державної податкової служби уповноважені здійснювати контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податку на додану вартість та надавати висновки про суми цього податку, які підлягають відшкодуванню з бюджету.

Отже, органи державної податкової служби, в даному випадку ДПІ в Нижньогірському районіАРК, є субєктом владних повноважень, яка у правовідносинах з фізичними та юридичними особами реалізує надані владні управлінські функції, а тому спори за його участю є публічно-правовими і відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно.

Тому, вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення , суд зобовязаний перевірити, чи є правомірними дії відповідача у звязку прийняттям такого повідомлення - рішення.

Відповідно до частини 1 статті 128 Господарського кодексу України громадянин визнається субєктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 Кодексу, якою передбачено, що така реєстрація здійснюється у порядку, визначеному законом. Згідно з п. 2 частини 2 статті 55 ГК України громадяни України, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані як підприємці визнаються субєктами господарювання.

Судом встановлено, що фізична особа підприємець ОСОБА_2 зареєстрований у якості фізичної особи підприємця 04.11.2004 року Нижньогірською районною державною адміністрацією АРК, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи підприємця серії НОМЕР_1.

Відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 515243366 від 16.05.2006 року ОСОБА_2 є платником податку на додану вартість.

Відповідно до Акту перевірки від 18.09.2009 року № 801/17-01/2914006359 фізична особа підприємець ОСОБА_2 взятий на облік платника податків у ДПІ в Нижньогірському районі АРК 15.11.2004 року за № 257.

Таким чином, судом встановлено, що фізична особа підприємець ОСОБА_2 являється субєктом господарювання, юридичною особою, зобовязаний виконувати обовязки, покладені на нього законами у звязку зі здійсненням господарської діяльності.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами.

У статті 11-1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні"визначені підстави та порядок проведення органами державної податкової служби планових і позапланових виїзних перевірок. Плановою виїзною перевіркою вважається перевірка платника податків, яка передбачена у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за місцезнаходженням платника податків . Право на проведення планової виїзної перевірки платника податків надається лише у тому випадку, коли йому не пізніше ніж за десять днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати початку та закінчення її проведення. Тривалість планової виїзної перевірки не повинна перевищувати 20 робочих днів, а щодо суб'єктів малого підприємництва - 10 робочих днів. Подовження термінів проведення планової виїзної перевірки можливе на термін не більш як 10 робочих днів, а стосовно суб'єктів малого підприємництва - 5 робочих днів.

Відповідно до ст. 11-2 Закону України "Про державну податкову службу в Україні"посадові особи органу держаної податкової служби вправі приступати до проведення планової або позапланової виїзної перевірки за наявністю підстав для їх проведення та за умови надання платнику податків під розписку направлення на перевірку та копії наказу керівника податкового органу про проведення позапланової виїзної перевірки. Ненадання цих документів цих документів платнику податків є підставою для недопущення посадових осіб органу державної податкової служби до проведення перевірки.

Судом установлено, що на підставі направлення № 112 від 31.08.2009 року посадовою особою ДПІ в Нижньогірському районіАРК проведено планову виїзну перевірку фізичної особи підприємця ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2006 року до 30.06.2009 року, за результатами якої був складений акт від 18.09.2009 року № 801/17-01/2914006359 (далі Акт).

В результаті здійсненні перевірки податковими органами встановлено порушення фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 норм податкового законодавства, а саме, п.п. 3.1.1. п.3.1, п.4.1 ст.4, п.п.7.3.1 п.7.3 , п.п.7.2.1, п.7.2., п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”від 03.04.1997 року № 168-97-ВР із змінами та доповненнями, п.2 та п.5 Порядку заповнення податкової накладної, що діяв в період, який перевіряється, в частині завищення податкового кредиту та заниження податкового зобовязання по ПДВ, внаслідок чого всього донараховано податкових зобовязань з ПДВ в сумі 34706,00 гривень.

Судом встановлено, що позивач з актом перевірки ознайомилася, підписав його без заперечень та отримав один екземпляр акту 18.09.2009 року, про що свідчать особисті підписи позивача

Спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює порядок погашення зобовязань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів ( обовязкових платежів) є Закон України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" № 2181-III від 21.12.2000 року, підпунктом «б» пункту 4.2.2. якого зазначено обовязок контролюючого органу самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

У цьому разі, згідно з п. 17.1.3., такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Пунктом 6.1. статті 6 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у разі коли сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом відповідно до статті 4 цього Закону, такий контролюючий орган надсилає платнику податків податкове повідомлення, в якому зазначаються підстава для такого нарахування, посилання на норму податкового закону, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок податкових зобов'язань, сума податку чи збору (обов'язкового платежу), належного до сплати, та штрафних санкцій за їх наявності, граничні строки їх погашення, а також попередження про наслідки їх несплати в установлений строк та граничні строки, передбачені законом для оскарження нарахованого податкового зобов'язання (штрафних санкцій за їх наявності).

Судом встановлено, що по результатам проведеної перевірки ДПІ в Нижньогірському районіАРК фізичній особі підприємцю ОСОБА_2 направлено податкове повідомлення-рішення № 0009721700/0 від 28.09.2009 року, яким позивачеві визначено суму податкового зобовязання за платежем податок на додану вартість в загальній сумі 52059,00 гривень, у тому числі за основним платежем в розмірі 34706,00 гривень по штрафним санкціям 17353,00 гривень.

Суд зазначає, що позивачем зазначене податкове повідомлення-рішення оскаржується лише в частині донарахування податку на додану вартість в сумі 29803,67 гривень та застосування штрафних санкцій в сумі 14901,84 гривень.

Вирішуючи питання про законність винесення оскаржуваного податкового повідомлення рішення в цій частині, та перевіряючи обґрунтованість висновків, викладених в акті перевірки судом встановлено таке.

Суд зазначає, що донарахування позивачу податку на додану вартість в сумі 29803,67 гривень, здійснено в результаті того, що перевіркою встановлено, що позивач у періоді, що перевірявся отримав продукцію від субєктів господарювання, які не є платниками ПДВ, та відповідно позивачем завищено суму податкового кредиту.

Перевіряючи правомірність зменшення позивачеві податкового кредиту та нарахування податкових зобовязань відповідачем суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість"податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Відповідно до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.4.5. п.7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Пунктом 7.2.1 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної;дату виписування податкової накладної; назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Суд зазначає, що відповідно до п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Суд зазначає, що відповідно п.5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року N 165, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за N 233/2037, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Відповідно до п.2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року N 165, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за N 233/2037, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п.п. 7.4.5. п.7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, суд приходить до висновку, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.

При цьому суд зауважує, що право на складання податкової накладної має лише особа, яка зареєстрована як платник податку в відповідному податковому органі.

Cудом встановлено, що у періоді, що був предметом перевірки, ФОП ОСОБА_2 придбавав продукцію у ПП ОСОБА_6 (24746007776) та необґрунтовано включив до складу податкового кредиту ПДВ в сумі 14454,14 гривень за податковими накладними ПП ОСОБА_6, у т.ч. в липні 2007 року на суму ПДВ 3153,13 гривень; в серпні 2007 року на суму ПДВ 10050,44 гривень, в січні 2008 року на суму ПДВ 628,48 гривень, в лютому 2008 року на суму ПДВ 622,09 гривень, який на момент видачі податкових накладних не реєструвався платником податку на додану вартість.

Суд зазначає, що факт придбання позивачем продукції у ПП ОСОБА_6 підтверджується видатковими накладними, квитанціями до прибуткового касового ордеру.

Судом встановлено, що, відповідно до наданих податкових накладних ПП ОСОБА_6 зазначений із індивідуальним податковим номером 24746007776 та номером свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість 00231076.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ПП ОСОБА_6 зареєстрований в реєстрі.

Відповідно до інформації, наданої відповідачем з Центральної бази даних ДПАУкраїни ПП ОСОБА_6 (24746007776) з 29.06.1998 року зареєстрований у податкових органах, проте за даними податкових органів станом на 17.09.2009 року не перебував в реєстрі платників ПДВ, що підтверджується листом відповіддю ДПІ в м. Сімферополь АРК від 18.09.2009 року вих. № 20164/17-2 на запит.

Таким чином, суд приходить до висновку, що ПП ОСОБА_6 не мав право складати податкові накладні, так як він не є платником ПДВ, а позивач відповідно не мав право включати суму ПДВ 14454,14 гривень за податковими накладними ПП ОСОБА_6 до складу податкового кредиту.

Судом встановлено, що у періоді, що був предметом перевірки, ФОП ОСОБА_2 придбавав продукцію у фірми «Кендже» та необґрунтовано включив до складу податкового кредиту ПДВ в сумі 13929,91 гривень за податковими накладними фірми «Кендже», у т.ч. в липні 2007 року на суму ПДВ 2080,28 гривень, в серпні 2007 року на суму ПДВ 2931,52 гривень, в вересні 2007 року на суму ПДВ 5346,46 гривень, в жовтні 2007 року на суму ПДВ 2897,65 гривень, в листопаді 2007 року на суму ПДВ 269,22 гривень, в грудні 2007 року на суму ПДВ 404,78 гривень, яка на момент видачі податкових накладних не була зареєстрована платником податку на додану вартість.

Суд зазначає, що факт придбання позивачем продукції у фірми «Кендже» підтверджується видатковими накладними, квитанціями до прибуткового касового ордеру, рахунками на оплату.

Судом встановлено, що, відповідно до наданих податкових накладних фірма «Кендже» зазначена із індивідуальним податковим номером 25142051285 та номером свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість 00010278.

Відповідно до Довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців фірма «Кендже» 25142054 була зареєстрований в реєстрі, а за даними Центральної бази даних ДПАУкраїни фірма «Кендже» 25142054, ліквідована за рішенням суду 09.07.2008 року.

За даними податкових органів фірма «Кендже» 25142054 не значиться в реєстрі платників ПДВ, раніше мав свідоцтво платника ПДВ № 00855136 від 18.08.1998 року, яке анульовано 12.02.2001 року, що підтверджується листом відповіддю ДПІ в м. Сімферополь АРК від 28.08.2009 року вих. № 20387/7/29-0 на запит.

До того ж, за даними офіційного веб-сайту ДПА України свідоцтво платника ПДВ фірми «Кендже» № 00855136 від 18.08.1998 року анульовано 12.02.2001 року у звязку з реєстрацією особи платником єдиного податку.

Таким чином, суд приходить до висновку, що фірма «Кендже» не мала право складати податкові накладні, а позивач відповідно не мав право включати суму ПДВ 13929,91 гривень за податковими накладними фірми «Кендже» до складу податкового кредиту.

Cудом встановлено, що у періоді, що був предметом перевірки, ФОП ОСОБА_2 придбавав продукцію у Приватного підприємства «Кіпіон» та необґрунтовано включив до складу податкового кредиту ПДВ в сумі 1420,44 гривень за податковою накладною ПП «Кіпіон» у червні 2007 року, яке на момент видачі податкової накладної не була зареєстрована платником податку на додану вартість.

Суд зазначає, що факт придбання позивачем продукції у ПП «Кіпіон» підтверджується накладною, квитанцією до прибуткового касового ордеру.

Судом встановлено, що, відповідно до наданої податкової накладної ПП «Кіпіон» зазначене із індивідуальним податковим номером 301944771264 та номером свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість 36348420.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, Довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ПП «Кіпіон» 30194477 було зареєстровано в реєстрі 23.11.1998 року, проте державну реєстрацію юридичної особи припинено 04.10.2004 року у звязку з банкрутством.

За даними Центральної бази даних ДПАУкраїни ПП «Кіпіон» 30194477, знятий з обліку у податкових органах 23.09.2004 року, державну реєстрацію скасовано 04.10.2004 року.

За даними податкових органів ПП «Кіпіон» 30194477 не значиться в реєстрі платників ПДВ, раніше мав свідоцтво платника ПДВ № 21305986 від 19.02.1999 року, яке анульовано 10.12.2004 року, державну реєстрацію юридичної особи припинено 04.10.2004 року що підтверджується листом відповіддю ДПІ у м. Іллічівську від 04.12.2009 року вих. № 31011/7/29-0017 на запит.

До того ж, за даними офіційного веб-сайту ДПА України свідоцтво платника ПДВ ПП «Кіпіон» № 21305986 анульовано 10.12.2004 року у звязку з ліквідацією за рішенням суду.

Таким чином, суд приходить до висновку, що ПП «Кіпіон» не мало право складати податкові накладні, а позивач відповідно не мав право включати суму ПДВ 1420,44 гривень за податковими накладними ПП «Кіпіон» до складу податкового кредиту.

До того, ж розмір фінансових санкцій за податковим повідомленням-рішенням № 0009721700/0 від 28.09.2009 ДПІ в Нижньогірському районіАРК в сумі 14901,84 гривень визначений згідно з п. 17.1.3. Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги зазначене, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення № 0009721700/0 від 28.09.2009 ДПІ в Нижньогірському районіАРК в частині визначення позивачеві суму податкового зобовязання за платежем податок на додану вартість в розмірі 29803,67 гривень та застосування штрафних санкцій в сумі 14901,84 гривень є законним та обґрунтованим, зазначене податкове зобовязання правомірно донараховано позивачеві, та сума фінансових санкції визначена вірно.

Оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, повно і всебічно оцінивши обставини по справі суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог фізичної особи підприємця ОСОБА_2 та відмовляє у задоволенні зменшених позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 КАС України, якщо судовим рішенням позивачеві відмовлено у задоволенні позову повністю, сплачений ним судовий збір не повертається.

У судовому засіданні, яке відбулось 16.12.2009 року, оголошено вступну та резолютивну частини постанови, а 21.12.2009 року постанова складена повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Відмовити у задоволенні адміністративного позову фізичної особи підприємця ОСОБА_2 повністю.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складання її у повному обсязі, у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набуває законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Протягом 10 днів з дня складання постанови у повному обсязі до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої, протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається в строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Трещова О.Р.