Рішення № 89910376, 15.06.2020, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2020 року Справа № 915/75/20

м.Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., за участі секретаря судового засідання Матвєєвої А.В., розглянувши матеріали справи

за позовом: Обласного комунального підприємства “Миколаївоблтеплоенерго”,

(вул. Миколаївська, 5-а, м. Миколаїв, 54034, код ЄДРПОУ 31319242)

до відповідача: Миколаївської міської ради (вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 26565573)

про: стягнення заборгованості,

за участі представників учасників справи:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: не з`явився,

В С Т А Н О В И В:

28.01.2020 позивач звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №4040/33 від 26.12.2019 про стягнення з відповідача грошових коштів у загальній сумі 35527,58 грн, з яких: основний борг за теплову енергію в сумі 29972,43 грн, інфляційні втрати в сумі 4064,06 грн та 3% річних у сумі 1491,09 грн.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.01.2020, справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/75/20 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.

Ухвалою суду від 03.02.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №915/75/20, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням сторін, судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 02.03.2020 року, встановлено сторонам процесуальні строки для подання до суду заяв по суті справи.

21.02.2020 року до суду від відповідача надійшов відзив (а.с. 102-104), в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

В обгрунтування заперечень відповідачем зазначено наступне.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки визначає Закон України “Про житлово-комунальні послуги”.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”, чинного на час виникнення спірних правовідносин, до житлово-комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник (ч. 2 ст. 19 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”).

При цьому, виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності за нормами ч. 4 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

За приписами п. 1 ч. 3 ст. 20 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Виконавець в свою чергу згідно п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” зобов`язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Відповідно до ч. 1 ст. Закону України “Про житлово-комунальні послуги” споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

При цьому, відповідач зазначає про відсутність будь-яких договірних відносин між Обласним комунальним підприємством “Миколаївоблтеплоенерго” та Миколаївською міською радою за період опалювальних сезонів 2016-2017 та 2017-2018 (період, за який вимагається оплата).

Позивач в своєму позові вказує на виникнення заборгованості за спожиту теплоенергію в нежитловому приміщенні, яке розташоване за адресою: м. Миколаїв, провулок Київський, 2, опалювальною площею 88,6 кв.м.

Відповідно до ч. 2 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

В позовній заяві та доданих матеріалах не надано підтвердження факту відпуску теплової енергії до вказаних нежитлових приміщень.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Зазначений правовий висновок викладений у постанові ВСУ від 20.04.2016 у справі №6-2951 цс 15.

Разом з тим вказаний обов`язок виникає лише в разі отримання споживачем певних послуг.

Отже, питання щодо фактичного користування житлово-комунальними послугами входить до предмета доказування в справі та має істотне значення для її правильного вирішення (правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 26.09.2018 по справі№75 0/12850/16-ц).

Крім того, у рішенні ЄСПЛ від 21.07.2011 по справі “Коробов проти України” Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення “поза розумним сумнівом”. Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумцій факту.

Натомість, позивачем не доведено факт отримання відповідачем послуги постачання теплової енергії в нежитловому приміщенні, яке розташоване за адресою: м. Миколаїв. провулок Київський, 2 і взагалі не підтверджено наявності системи опалення.

Додатково відповідачем зазначено, що відповідно до ст. 25 Закону України “Про теплопостачання” та п. 30 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету міністрів України від 03.10.2007 № 1198 теплогенеруюча, теплотранспортна та теплопостачальна організації мають право обмежувати або припиняти постачання теплової енергії споживачам після письмового попередження, надісланого не пізніше ніж за три робочі дні, в разі заборгованості за спожиту теплову енергію в порядку, встановленому законодавством. Але вказаним правом позивач не скористався.

З метою підтвердження, що зазначене нежитлове приміщення не передане в орендне або безкоштовне користування в період з листопада 2016 року по грудень 2018 року та наявності в ньому системи опалення, юридичний департамент Миколаївської міської ради звернувся з відповідним запитом до управління комунального майна Миколаївської міської ради.

При цьому відповідачем зазначено, що після отримання відповіді (та за наявності укладених договорів за цей період) відповідні докази будуть надані додатково. Відповідач просить продовжити строк для надання додаткових доказів, які не можуть бути надані у строк встановлений ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 03.02.2020 по справі №915/75/20.

На підставі викладеного відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

02.03.2020 року до суду від відповідача надійшла заява про розгляд справи без участі його представника (а.с. 114).

Ухвалою суду від 02.03.2020 року, яку внесено до протоколу судового засідання, судове засідання у справі відкладено на 31.03.2020 року.

25.03.2020 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (а.с. 122-124), в якій позивач заперечує проти доводів відповідача, викладених у відзиві. Зазначає зокрема, що позивач неодноразово звертався до відповідача з пропозицією укласти договір на купівлю-продаж теплової енергії, що постачається до вільного нежитлового приміщення за адресою: м. Миколаїв, пров. Київський, 2. Проте відповідач відмовляється від укладення договору.

Ухвалою суду від 31.03.2020, враховуючи введення в Україні з 12.03.2020р. по 24.04.2020р. карантину через спалах у світі коронавірусу та з метою забезпечення безпеки учасників справи, що у даному випадку має пріоритет у порівнянні із проведенням судового засідання у справі, постановлено здійснити розгляд справи №915/75/20 поза межами встановленого ст. 248 ГПК України строку у розумний строк, тривалість якого обумовлюється запровадженням в Україні карантину через спалах у світі коронавірусу “COVID-19”, судове засідання з розгляду справи по суті відкладено на 28.04.2020 року. Запропоновано учасникам справи ініціювати розгляд справи без участі осіб, які беруть участь у справі, у судовому засіданні, на підставі наявних документів, у зв`язку зі встановленням на усій території України карантину відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.202р. “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу “COVID-19” з наступними змінами, подавши до Господарського суду Миколаївської області відповідне клопотання (заяву).

Ухвалою суду від 28.04.2020 судове засідання для розгляду справи по суті відкладено на 18.05.2020.

18.05.2020 судом постановлено ухвалу від 18.05.2020 про відкладення розгляду справи по суті на 15.06.2020 об 11:00 год.

Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання, правом участі у судовому засіданні не скористались.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Згідно з приписами ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу “COVID - 19” від 11.03.2020 №211 з 12 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року на усій території України установлено карантин.

Постановою Кабінету Міністрів України “Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України” від 25 березня 2020 № 239, внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” та продовжено карантин до 24 квітня 2020 року на усій території України.

Постановою Кабінету Міністрів України “Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України” від 22 квітня 2020 № 291, внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” та продовжено карантин до 11 травня 2020 року на усій території України.

Постановою Кабінету Міністрів України “Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів України” від 04 травня 2020 № 343, внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2”, зокрема уряд продовжив карантин до 22 травня 2020 року на усій території України та послабив деякі карантинні обмеження.

Постановою Кабінету Міністрів України №392 від 20.05.2020 року “Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів” установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі — COVID-19), з 22 травня 2020 р. до 22 червня 2020 р. на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя (далі - регіони) із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (Офіційний вісник України, 2020 р., № 23, ст. 896, № 30, ст. 1061). Установлено, що: у регіонах, в яких встановлено карантин, застосовуються протиепідемічні заходи, що визначаються цією постановою, а також заходи, що додатково встановлені органами державної влади та органами місцевого самоврядування в межах компетенції; заходи, запроваджені актами законодавства в процесі реалізації карантину на період, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211, продовжують діяти на період, встановлений цією постановою; Головним державним санітарним лікарем України розробляються та затверджуються протиепідемічні заходи, які визначають особливості провадження діяльності суб`єктами господарювання на період карантину.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 50 Конституції України закріплено право кожного громадянина України на безпечне для життя і здоров`я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Здійснення правосуддя суддями у відкритих судових засіданнях з безпосередньою участю сторін процесу в умовах оголошення Кабінетом Міністрів України карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, створює загрозу для життя та здоров`я суддів і учасників судових засідань.

Водночас згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Складовою принципу верховенства права є право на звернення до суду, що передбачено статтею 55 Конституції України та розвинуто статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року як право на справедливий суд. Статтею 64 Конституції передбачено, що права і свободи людини та громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. У Конституції наголошується, що право на справедливий суд не може бути обмежене в умовах воєнного та надзвичайного стану.

Рішенням Ради суддів України від 17 березня 2020 року затверджено рекомендації щодо особливого режиму роботи судів на період карантину, відповідно до яких на період з 16 березня до 3 квітня судам рекомендовано запровадити заходи, спрямовані на зменшення негативних наслідків, викликаних спалахом вірусної інфекції “COVID-19”, зокрема: роз`яснення громадянам щодо можливості відкладення розгляду справ у зв`язку із карантинними заходами та можливість розгляду справ в режимі відеоконференції; обмеження допуску у судові засідання та приміщення суду осіб з ознаками респіраторних захворювань; зменшити кількість судових засідань, що призначаються для розгляду протягом робочого дня; за можливості здійснювати судовий розгляд справ без участі сторін, у порядку письмового провадження; надання учасниками справи необхідних документів (позовних заяв, заяв, скарг, відзивів, пояснень, клопотань тощо) до суду в електронному вигляді на електронну адресу суду, через особистий кабінет в системі “Електронний суд”, поштою, факсом або дистанційні засоби зв`язку; утримання від відвідування приміщень суду, особливо за наявності захворювання.

З огляду на викладене, право на справедливий суд не може бути обмежене, проте при встановленні справедливого балансу між правом особи на безпечне для життя і здоров`я довкілля та правом на справедливий суд переважає природне право осіб на життя та безпечне довкілля, обов`язок щодо забезпечення якого покладено на державу Україна.

Аналогічної позиції дотримується і Вища рада правосуддя в публічному зверненні до Президента України та Верховної Ради України щодо забезпечення доступу громадян до правосуддя в умовах карантину від 26 березня 2020 року.

При цьому, Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)” від 30.03.2020 №540-IX (який набрав чинності 02.04.2020) розділ X "Прикінцеві положення" Господарського процесуального кодексу України було доповнено частиною 4 такого змісту:

"Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Враховуючи, тривалість знаходження справи в провадженні господарського суду, послаблення протиепідемічних заходів, а також те, що відповідач повідомлявся за юридичною адресою про час та місце розгляду справи, жодних заяв або клопотань, в тому числі щодо неможливості захисту своїх прав та законних інтересів в умовах карантину, на розгляд суду не подано, з метою забезпечення права сторін на справедливий суд упродовж розумного строку, яке гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд, керуючись засадами рівності учасників судового процесу перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, вважає відсутніми підстави для подальшого відкладення розгляду цієї справи.

15.06.2020 року судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Метою та предметом діяльності ОКП “Миколаївоблтеплоенерго” (далі - позивач) як суб`єкта господарської діяльності є постачання теплової енергії споживачам міста Миколаєва.

В опалювальному сезоні 2016 - 2018 років позивач здійснював постачання теплової енергії до нежитлового приміщення площею 88,6 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Миколаїв, провулок Київський, 2, що підтверджується нарядами на підключення до централізованої системи опалення №231 від 15.10.2016, №8200 від 15.10.2017, №64-а від 25.10.2018, та нарядами на відключення від централізованої системи опалення №4369 від 31.03.2017, №10580 від 31.03.2018, №59А від 06.04.2019 (а.с. 19-24).

Територіальна громада міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради є власником зазначених нежитлових приміщень, якими раніше користувались установи та організації згідно договорів оренди комунального майна. Право власності підтверджується інформаційною довідкою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно.

Постійна комісія Миколаївської міської ради з питань житлово-комунального господарства, комунальної власності та благоустрою міста прийняла рішення, оформлене протоколом №25 від 06.09.2016 року про відмову Головному управлінню національної поліції в Миколаївській області в укладенні договорів оренди приміщень, зокрема нежитлового приміщення площею 88,6 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Миколаїв, провулок Київський, 2 (а.с. 73).

Листом №3084/25 від 03.11.2016 року позивач просив відповідача надати інформацію (з наданням копій договорів оренди чи інших підтверджуючих документів на право користування приміщеннями, зокрема нежитлового приміщення площею 88,6 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Миколаїв, провулок Київський, 2) стосовно подальшого використання приміщень з жовтня 2016 року та повідомити про установи, які повинні сплачувати за їх опалення (а.с. 74).

У відповідь на зазначений лист, відповідач листом №14093/02.02.01-04/14/16 від 14.12.2016 року повідомив позивачу про те, що з метою збереження майна та проведення ремонтно-відновлювальних робіт, вирішується питання передачі приміщень, зокрема нежитлового приміщення площею 88,6 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Миколаїв, провулок Київський, 2, на баланс адміністрацій відповідних районів Миколаївської міської ради. Після приведення технічного стану комунальних об`єктів у відповідність до вимог санітарії, пожежної безпеки та охорони праці, між їх балансоутримувачами та управлінням Національної поліції у Миколаївській області будуть укладені договори оренди, на виконання яких орендарі повинні укласти договори з підприємствами – постачальниками комунальних послуг (вода, каналізація, тепло, газ, енергопостачання) (а.с. 75).

Листом №460/25 від 07.02.2017 року позивач звернувся до начальника управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради з приводу вирішення питання щодо укладення Миколаївської міською радою договорів на купівлю-продаж теплової енергії вільних нежитлових приміщень, зокрема нежитлового приміщення площею 88,6 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Миколаїв, провулок Київський, 2, та оплати рахунків (а.с. 76-77).

Листом №771/25 від 27.02.2017 року позивач звернувся до відповідача з проханням терміново вирішити питання щодо укладання Миколаївською міською радою договорів на купівлю-продаж теплової енергії вільних нежитлових приміщень та оплату рахунків за теплову енергію, зокрема щодо нежитлового приміщення площею 88,6 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Миколаїв, провулок Київський, 2. Також позивачем запропоновано відповідачу передбачити в бюджеті на 2017 рік видатки по статті “Відшкодування ОКП “Миколаївоблтеплоенерго” вартості теплопостачання вільних нежитлових приміщень, які належать територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради, починаючи з дати виникнення таких зобов`язань” (а.с. 59-60).

У відповідь на лист позивача №460/25 від 07.02.2017 року, виконавчий комітет Миколаївської міської ради листом №4386/02.02.01-04/04/17 від 12.05.2017 року повідомив відповідачу, що Миколаївська міська рада, як власник не переданих у користування нежитлових приміщень, не заперечує щодо їх утримання відповідно до ст. 322 Цивільного кодексу України. Також інформує, що з метою вирішення питання стосовно утримання нежитлових вільних приміщень міської комунальної власності вирішується питання щодо створення комунальної установи, одним з повноважень якої буде утримання тимчасово вільних нежитлових приміщень комунальної власності (а.с. 78).

Станом на 01.11.2016 (на початок опалювального періоду 2016-2017) нежитлове приміщення за адресою: м. Миколаїв, провулок Київський, 2 було вільне, в орендне користування не передано.

Отже, відповідно до вищевказаного Миколаївська міська рада (далі - відповідач) є власником комунального майна.

Позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру №6315.06 від 30.11.2016 року на оплату спожитої у листопаді 2016 (враховуючи донарахування за жовтень 2016) теплової енергії на загальну суму 2289,22 грн (а.с. 25).

Позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру №6315.06 від 23.12.2016 року на оплату спожитої у грудні 2016 (враховуючи донарахування за листопад 2016) теплової енергії на загальну суму 2597,32 грн (а.с. 26).

Позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру №6315.06 від 25.01.2017 року на оплату спожитої у січні 2017 (враховуючи донарахування за грудень 2016) теплової енергії на загальну суму 2537,29 грн (а.с. 27).

Позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру №6315.06 від 24.02.2017 року на оплату спожитої у лютому 2017 теплової енергії на загальну суму 2303,64 грн (а.с. 28).

Позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру №6315.06 від 24.03.2017 року на оплату спожитої у березні 2017 теплової енергії на загальну суму 728,06 грн (а.с. 29).

Позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру №6315.06 від 13.04.2017 року на оплату спожитої у березні 2017 (донарахування) теплової енергії на загальну суму 424,22 грн (а.с. 29).

Позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру №6315.06 від 31.10.2017 року на оплату спожитої у жовтні 2017 теплової енергії на загальну суму 594,82 грн (а.с. 30).

Позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру №6315.06 від 29.11.2017 року на оплату спожитої у листопаді 2017 (з урахуванням коригування за жовтень 2017) теплової енергії на загальну суму 1103,25 грн (а.с. 31).

Позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру №6315.06 від 21.12.2017 року на оплату спожитої у грудні 2017 теплової енергії на загальну суму 1887,92 грн (а.с. 32).

Позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру №6315.06 від 29.01.2018 року на оплату спожитої у січні 2018 теплової енергії на загальну суму 2387,27 грн (а.с. 33).

Позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру №6315.06 від 26.02.2018 року на оплату спожитої у лютому 2018 теплової енергії на загальну суму 3602,40 грн (а.с. 34).

Позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру №6315.06 від 27.03.2018 року на оплату спожитої у березні 2018 теплової енергії на загальну суму 3281,21 грн (а.с. 34).

Позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру №6315.06 від 17.04.2018 року на оплату спожитої у квітні 2018 теплової енергії на загальну суму 129,05 грн (а.с. 35).

Позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру №6315.06 від 29.11.2018 року на оплату спожитої у листопаді 2018 теплової енергії на загальну суму 2355,58 грн (а.с. 36).

Позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру №6315.06 від 27.12.2018 року на оплату спожитої у грудні 2018 теплової енергії на загальну суму 3751,18 грн (а.с. 37).

Зазначені у рахунках обсяги споживання теплової енергії підтверджують відомості споживання теплової енергії (а.с. 38-57).

У рахунках застосовані тарифи, визначені наказами ОКП “Миколаївоблтеплоенерго” (а.с. 83-91).

Листом №3757/25 від 27.12.2016 року позивач звернувся до відповідача з проханням вирішити питання щодо оплати рахунків на суму 2289,22 грн (жовтень-листопад 2016 року) та на суму 2597,32 грн (грудень 2016 року) за витрачену теплову енергію на опалення нежитлового приміщення площею 88,6 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Миколаїв, провулок Київський, 2 (а.с. 58).

Листом №866/25 від 03.03.2017 року позивач надіслав відповідачу рахунки-фактури за опалення нежитлових приміщень, зокрема нежитлового приміщення за адресою: м. АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 Київський, АДРЕСА_3 : на суму 2537,29 грн (січень 2017 року); на суму 2303,64 грн (лютий 2017 року). Зазначений лист відповідач отримав 09.03.2017 року (а.с. 61).

Листом №1398/25 від 11.04.2017 року позивач надіслав відповідачу рахунки-фактури за опалення нежитлових приміщень, зокрема нежитлового приміщення за адресою: м. АДРЕСА_1 , провулок Київський, 2, на суму 728,06 грн (березень 2017 року). Зазначений лист відповідач отримав 13.04.2017 року (а.с. 62).

Листом №3655/25 від 21.11.2017 року позивач надіслав відповідачу рахунки-фактури за опалення нежитлових приміщень, зокрема нежитлового приміщення за адресою: м. АДРЕСА_1 , провулок Київський, 2, на суму 594,82 грн (жовтень 2017 року). Зазначений лист відповідач отримав 23.11.2017 року (а.с. 64).

Листом №3979/25 від 13.12.2017 року позивач надіслав відповідачу рахунки-фактури за опалення нежитлових приміщень, зокрема нежитлового приміщення за адресою: м. АДРЕСА_1 , провулок Київський, 2, на суму 1103,25 грн (листопад 2017 року). Зазначений лист відповідач отримав 20.12.2017 року (а.с. 65).

Листом №21/25 від 03.01.2018 року позивач надіслав відповідачу рахунки-фактури за опалення нежитлових приміщень, зокрема нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_4 . АДРЕСА_1 , провулок Київський, АДРЕСА_3 , на суму 1887,92 грн (грудень 2017 року). Зазначений лист відповідач отримав 11.01.2018 року (а.с. 66).

Листом №756/25 від 15.02.2018 року позивач надіслав відповідачу рахунки-фактури за опалення нежитлових приміщень, зокрема нежитлового приміщення за адресою: м. АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 Київський, АДРЕСА_3 , на суму 2387,27 грн (січень 2018 року). Зазначений лист відповідач отримав 19.02.2018 року (а.с. 67).

Листом №990/25 від 05.03.2018 року позивач надіслав відповідачу рахунки-фактури за опалення нежитлових приміщень, зокрема нежитлового приміщення за адресою: м. АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 Київський, АДРЕСА_3 , на суму 3602,40 грн (лютий 2018 року). Зазначений лист відповідач отримав 07.03.2018 року (а.с. 68).

Листом №3914/25 від 11.07.2018 року позивач надіслав відповідачу рахунки-фактури за опалення нежитлових приміщень, зокрема нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_4 . АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 Київський, АДРЕСА_3 , на суму 3281,21 грн (березень 2018 року) та на суму 129,05 грн (квітень 2018 року). Зазначений лист відповідач отримав 13.07.2018 року (а.с. 69).

Листом №64/23 від 08.01.2019 року позивач надіслав відповідачу рахунки-фактури за опалення нежитлових приміщень, зокрема нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_4 . АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 Київський, АДРЕСА_3 , на суму 2355,58 грн (листопад 2018 року) (а.с. 70).

Листом №63/25 від 08.01.2019 року позивач надіслав відповідачу рахунки-фактури за опалення нежитлових приміщень, зокрема нежитлового приміщення за адресою: м. АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 Київський, АДРЕСА_3 , на суму 3751,18 грн (грудень 2018 року). Зазначений лист відповідач отримав 11.01.2019 року (а.с. 71).

Доказів оплати відповідачем зазначених рахунків суду не надано.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача стягнути з відповідача заборгованість за спожиту теплову енергію за період з листопада 2016 року по грудень 2018 року включно в сумі 29972,43 грн. Також позивачем нараховано інфляційні втрати в сумі 4064,06 грн та 3% річних у сумі 1491,09 грн.

Відповідно до ст. 322 Цивільного кодексу України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про теплопостачання” балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу) - власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами.

Відповідно до ст. 24 Закону України “Про теплопостачання” одним з обов`язків споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 Закону України “Про теплопостачання” теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії.

Статтею 25 Закону України "Про теплопостачання" передбачено обов`язок споживача на своєчасне укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Згідно з ч. 2 ст. 275 ГК України відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Зазначені положення кореспондуються з пунктами 4, 14 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 (далі Правила), якими передбачено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, споживач зобов`язаний до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання укласти з теплопостачальною організацією такий договір.

Відповідно до п. 3 Правил споживач теплової енергії фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

Згідно із ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" споживач теплової енергії - це фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

Судом встановлено, що між сторонами не укладався договір на постачання теплової енергії на потреби опалення нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_4 . АДРЕСА_1 , 2.

Однак, з аналізу положень Правил, зокрема пункту 44, вбачається, що термін “споживач” застосовується в значно ширшому значенні, оскільки він також розповсюджується і на осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання.

Частиною 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Згідно зі статтею 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Тобто відсутність між сторонами договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від оплати отриманих послуг.

Відповідна правова позиція сформульована у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, у постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 922/2790/17, від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц (провадження № 61-11107св18) та від 13 листопада 2019 року у справі № 686/14833/15-ц (провадження № 61-26205св18).

Як вбачається з матеріалів справи, в опалювальні сезони 2016-2017 та 2017-2018 роки позивач здійснював постачання теплової енергії до нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою: м. Миколаїв, провулок Київський, 2, що підтверджується нарядами на підключення до централізованої системи опалення та відключення від централізованої системи опалення (а.с.19-22).

Факт постачання теплової енергії підтверджується також наявними в матеріалах справи відомостями щодо споживання теплової енергії по вузлу обліку 701798.01 в опалювальні сезони 2016-2017 та 2017-2018 роки (а.с.38-57).

Таким чином, позивачем доведено, що за період з листопада 2016 по грудень 2018 року включно позивач поставив відповідачу теплову енергію на суму 29972,43 грн.

Отже, обов`язок відповідача сплатити вартість спожитої теплової енергії виникає з самого факту споживання теплової енергії, що підтверджується нарядами на підключення до централізованої системи опалення №231 від 15.10.2016, №8200 від 15.10.2017, №64-а від 25.10.2018, та нарядами на відключення від централізованої системи опалення №4369 від 31.03.2017, №10580 від 31.03.2018, №59А від 06.04.2019 (а.с. 19-24).

Заперечення відповідача щодо відсутності його обов`язку оплачувати фактично надані послуги на позадоговірних засадах, оскільки відносини між сторонами по справі (виконавцем та споживачем), як учасниками відносин у сфері житлово – комунальних послуг, повинні ґрунтуватись на договорі про надання житлово – комунальних послуг укладеного на основі типового договору, а обов`язку споживача (відповідача) оплачувати вартість житлово – комунальних послуг має передувати виконання позивачем обов`язку підготувати договір на надання житлово – комунальних послуг та надати його на підписання споживачу, судом відхиляються. Слід зазначити, що відповідач мав право відмовитись від отримання послуг позивача та прийняти необхідні міри щодо відключення нежитлового приміщення від внутрібудинкової системи теплопостачання.

Суду не надано доказів того, що нежитлові приміщення за адресою: м. Миколаїв, провулок Київський, 2, відключені від внутрібудинкової системи теплопостачання.

У зв`язку з чим у відповідача виникло зобов`язання щодо сплати безпідставно спожитої теплової енергії в розмірі 29972,43 грн за період з листопада 2016 року по грудень 2018 року включно.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В обгрунтування періоду нарахування 3% річних та інфляційних втрат, позивач посилається на приписи ч. 2 ст. 530 ЦК України, згідно яких якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Позивачем нараховано інфляційні втрати за період з 01.01.2017 року по 31.08.2019 року по кожному окремому зобов`язанню (кожному окремому рахунку) в загальній сумі 4064,06 грн. та 3% річних за період 10.01.2017 року по 30.09.2019 року у сумі 1491,09 грн.

Розрахунок інфляційних втрат та 3% річних є арифметично правильним.

Враховуючи викладене, позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір у сумі 2102,00 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 73, 74, 77, 79, 86, 129, 201, 219, 220, 233, 238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Миколаївської міської ради (вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 26565573) на користь Обласного комунального підприємства “Миколаївоблтеплоенерго” (вул. Миколаївська, 5-а, м. Миколаїв, 54034, код ЄДРПОУ 31319242, на розрахунковий рахунок UA513264610000000260311001410 Філія – Миколаївське обласне управління АТ “Ощадбанк” м. Миколаїв):

- 29972,43 грн – заборгованість за спожиту теплову енергію за період з листопада 2016 року по грудень 2018 року включно;

- 4064,06 грн. – інфляційні втрати;

- 1491,09 грн. – 3% річних;

- 2102,00 грн. – судовий збір.

3. Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

4. Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Сторони у справі:

позивач: Обласне комунальне підприємство “Миколаївоблтеплоенерго” (вул. Миколаївська, 5-а, м. Миколаїв, 54034, код ЄДРПОУ 31319242),

відповідач: Миколаївська міська рада (вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 26565573).

Повний текст рішення складено і підписано 19.06.2020.

Суддя В.О. Ржепецький