Рішення № 89906517, 28.05.2020, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/34655/19-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2020 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Вовк С. В.,

при секретарі судових засідань Брачуні О. О.,

за участі представника позивача Могилян Л. В.,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4 , третя особа - Печерська районна в місті Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування, про звернення стягнення на предмет іпотеки,

В С Т А Н О В И В :

Позиція сторін у справі

У липні 2019 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_3 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4 , третя особа - Печерська районна в місті Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування, про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що 30 серпня 2006 року між ОСОБА_3 та АКБ «Райффайзенбанк Україна», правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», укладено кредитний договір ML-007/667/2006, відповідно до умов якого відповідач отримала кредит в сумі 200 000, 00 дол. США. З метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором між банком та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки № PCL-007/667/2006. Предметом договору іпотеки є нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 , загальна площа якої згідно з правовстановлюючими документами становить 60,2 кв.м та належить ОСОБА_3 на праві власності.

Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14 листопада 2013 року у справі № 754/8165/13-ц стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суму заборгованості за кредитним договором №ML-007/667/2006 від 30 серпня 2006 року в розмірі 228 125, 21 дол. США, що еквівалентно 1 823 404, 80 грн за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості, та пені за несвоєчасне виконання боргових зобов`язань в розмірі 1 900 000, 00 грн, а також суму заборгованості за кредитним договором №ML-007/161/2007 від 24 вересня 2007 року в розмірі 14 769, 33 дол. США, що еквівалентно 118 051, 25 грн за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості, та пені за несвоєчасне виконання боргових зобов`язань в розмірі 119 000, 00 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У зв`язку із порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань, власнику іпотечного майна та особам зареєстрованим у квартирі направлено вимогу про добровільне звільнення приміщення, проте така вимога не виконана, а тому іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки та виселити її мешканців.

Позивач зазначає, що неповнолітній ОСОБА_4 зареєстрований у спірній квартирі без згоди іпотекодержателя у порушення умов іпотечного договору.

Відповідач подала до суду заяву про застосування позовної давності, в якій зазначила, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14 листопада 2013 року змінено строк виконання основного зобов`язання. На 31-й день з моменту отримання відповідачем та не виконання ним вимоги позивача від 02 квітня 2013 року про дострокове повернення кредиту у повному обсязі, а саме з 06 травня 2013 року, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» обізнане про порушення свого права і з цього часу у нього виникло право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки, а відтак починає відраховуватись позовна давність, яка на момент звернення до суду із цим позовом спливла.

Крім того, відповідач звернула увагу на те, що надана ОСОБА_3 в іпотеку квартира є єдиним її житлом і підпадає під дію мораторію на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті.

Печерська районна в місті Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування направила до суду висновок про недоцільність звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житлового приміщення.

В судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримала та просила задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні.

Процесуальні дії

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17 липня 2019 року відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 17 липня 2019 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.

Фактичні обставини справи

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

30 серпня 2006 року між АКБ «Райфайзенбанк Україна» та ОСОБА_3 укладений кредитний договір № ML-007/667/2006.

25 лютого 2009 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 укладено Додатковий договір до Кредитного договору, яким було внесено зміни та доповнення до Кредитного договору № ML-007/667/2006.

19 серпня 2009 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 укладено Додатковий договір, яким було внесено зміни та доповнення до Кредитного договору, а саме: змінено розмір процентної ставки та з 27.08.2009 року до 27.10.2009 року встановлювалася фіксована процентна ставка в розмірі 6,5% річних. Таким чином з 27.10.2009 року використовувалася фіксована процентна ставка в розмірі 10,64% річних.

27 листопада 2009 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 укладено додатковий договір, яким за згодою сторін було внесено зміни та доповнення до Кредитного договору, а саме: встановити на період з 27.11.2009 року по 01.03.2010 року встановлюється фіксована процентна ставка в розмірі 6,50% річних. Відповідно з 01.03.2010 року встановлювалася фіксована процентна ставка в розмірі 10,89% річних.

01 вересня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 укладено Додатковий договір, яким сторони домовилися внести зміни та доповнення до Кредитного договору № ML-007/667/2006.

27 грудня 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 укладено Додатковий договір до Кредитного договору, а саме: встановлено розмір процентної ставки з 27.12.2010 року до 28.03.2011 року встановлено фіксовану процентну ставку в розмірі 6,50% річних. На період з 28.03.2011 року до 27.09.2011 року сторонами було погоджено фіксовану процентну ставку у розмірі 11,74% річних. Відповідно з 27.09.2011 року використовувалася плаваюча процентна ставка в розмірі 5,24% річних.

З метою забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором 13 серпня 2006 року між банком та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки № PCL-007/667/2006. Предметом договору іпотеки є нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 , загальна площа якої згідно з правовстановлюючими документами становить 60,2 кв.м та належить ОСОБА_3 на праві власності.

Правонаступником Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк» є Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк».

24 лютого 2012 року між ТОВ «ОТП Факторинг» та ПАТ «ОТП Банк» укладено договір купівлі-продажу кредитного портфелю.

За даним договором ТОВ «ОТП Факторинг» набуло усі права вимоги за Кредитним договором, що є дійсними на дату набрання чинності, включаючи, але не обмежуючись правами вимоги до Боржників щодо сплати суми основного боргу; правами вимоги до Боржників щодо сплати процентів, нарахованих на суму основного боргу; а також правами вимоги до Боржників щодо сплати штрафних санкцій.

Відповідно до умов договору від 24.02.2012 року відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № ML-007/667/2006 від 30.08.2006 року та за договором іпотеки № PCL-007/667/2006, які укладені між ПАТ «ОТБ Банк» та ОСОБА_3 .

Заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14 листопада 2013 року у справі № 754/8165/13-ц стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суму заборгованості за кредитним договором №ML-007/667/2006 від 30 серпня 2006 року в розмірі 228 125, 21 дол. США, що еквівалентно 1 823 404, 80 грн за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості, та пені за несвоєчасне виконання боргових зобов`язань в розмірі 1 900 000, 00 грн, а також суму заборгованості за кредитним договором №ML-007/161/2007 від 24 вересня 2007 року в розмірі 14 769, 33 дол. США, що еквівалентно 118 051, 25 грн за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку заборгованості, та пені за несвоєчасне виконання боргових зобов`язань в розмірі 119 000, 00 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Позиція суду та оцінка аргументів сторін

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За приписами частини першої статті 1048 ЦК України (параграф 1 глава 71) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

У частині першій статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно зі статтею 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з частиною першою статті 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»).

У статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.

Зокрема, частиною першою цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що в разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з яким протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільнення від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не позбавляє кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) зазначене майно.

Рішення судів про звернення стягнення на предмет іпотеки, ухвалені до і після прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» залишаються в силі, а їх виконання зупиняється до вдосконалення механізму, передбаченого статтею 3 цього Закону.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

Вказаний правовий висновок висловлений у постановах Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справах № 6-57цс15 та № 6-58цс15, від 07 липня 2015 року у справі № 6-345цс15.

Квартира АДРЕСА_1 , яка виступала предметом іпотеки, придбана за кредитні кошти надані в іноземній валюті за споживчим кредитом, її площа не перевищує 140 кв.м, а відтак на неї розповсюджується дія мораторію, введеного Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Така обставина не позбавляє іпотекодержателя права звернути стягнення на предмет іпотеки, а лише відстрочує виконання іпотекодавцем зобов`язання.

У зв`язку із неналежним виконанням боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.

Відповідно до пункту 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Щодо позовної давності

Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.

Позовна давність відповідно до частини першої статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року у за заявою №23890/02 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов`язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року № 15-рп/2002 визначено, що обрання певного засобу правового захисту, у тому числі й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Таким чином, позикодавець наділений можливістю реалізувати своє право в порядку частини другої статті 1050 ЦК України на дострокове повернення йому частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, як шляхом пред`явлення досудової вимоги, так і звернення до суду.

Такими діями (шляхом пред`явлення судової вимоги) кредитор на власний розсуд змінює умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, тобто відповідно до приписів частини другої статті 1050 ЦК України змінює строк виконання основного зобов`язання.

Згідно із правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Судом встановлено, що заочним рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14 листопада 2013 року у справі № 754/8165/13-ц стягнуто з ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суму заборгованості за кредитним договором №ML-007/667/2006 від 30 серпня 2006 року.

Таким чином кредитор пред`явивши позов про стягнення кредитної заборгованості на власний розсуд змінив строк виконання основного зобов`язання відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України і з цього моменту почала перебігати позовна давність.

Із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки ТОВ «ОТП Факторинг Україна» звернулось до суду 03 липня 2019 року (а.с.68), тобто вочевидь із пропуском загальної позовної давності тривалістю у три роки, а тому суд застосовує приписи частини четвертої статті 267 ЦК України, про що заявлено стороною відповідача, та відмовляє у позові.

Щодо виселення

Законом України від 22 вересня 2011року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесено зміни до статті 109 ЖК УРСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

В усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, роз`яснено порядок застосування статті 40 Закону № 898-IV та статті 109 ЖК УРСР. Зазначено, що частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону № 898-IV, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Підстав відступити від вказаних правових висновків Верховного Суду України не встановила і Велика Палата Верховного Суду, про що зазначила у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).

Із матеріалів справи вбачається, що квартира АДРЕСА_1 , яка виступала предметом іпотеки, придбана ОСОБА_3 за кредитні кошти надані в іноземній валюті, а тому законом допускається можливість виселення без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення.

Поряд із цим, оскільки суд відмовив у задоволенні позовної вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, то відповідно не підлягає задоволенню позовна вимога про виселення, як похідна.

Щодо розподілу судових витрат

За змістом частини першої, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У разі відмови в позові інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, до яких відносяться витрати на професійну правничу допомогу, покладаються на позивача (пункт 2 частини другої статті 141 ЦПК України).

Згідно із частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

На виконання вимог частини третьої статті 137 ЦПК України представник відповідача не надав суду детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а відтак такі витрати є недоведеними.

Окрім того, не доведена співмірність розміру витрат на правову у сумі 80 000, 00 грн складності справи та виконаним адвокатом робіт (наданих послуг); часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягу наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Керуючись ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (адреса: 03150, м. Київ, вул. Фізкультури, 28 Д, код ЄДРПОУ 36789421) до ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ), яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітнього ОСОБА_4 , третя особа - Печерська районна в місті Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування (01010, м. Київ, вул. Омеляновича Павленка, 15; код ЄДРПОУ 37401206), про звернення стягнення на предмет іпотеки залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через Печерський районний суд міста Києва.

Повний текст рішення виготовлено 02 червня 2020 року.

Суддя С. В. Вовк