Рішення № 8989580, 19.02.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 41/74019.02.10 За позовомАкціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»

ДоЖитлово –будівельного кооперативу «Знання»

Простягнення 17348,67 грн.

За зустрічним позовомЖитлово –будівельного кооперативу «Знання»

ДоАкціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»

Провизнання недійсною угоди від 14.10.2004 року № 688-04 до Договору № 320503 від 01.06.1999 року про реструктуризацію заборгованості

Суддя Спичак О.М.

Представники сторін:

від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом): Іваненко І.П. –дов. № Д07/2009/07/10 –7 від 10.07.2009 року;

від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом): Кушнірук Б.Б. –голова правління;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово –будівельного кооперативу «Знання»про стягнення 16057,60 грн. –основного боргу, 1056,38 грн.- інфляційних втрат, 234,68 грн. –3% річних.

Крім того позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати, пов’язані з розглядом даної справи.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач всупереч умовам угоди № 688 –04 про реструктуризацію заборгованості за договором № 320503 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 14.10.2004 року, не в повному обсязі виконав зобов’язання щодо повноти та своєчасності сплати розстроченої заборгованості.

Ухвалою від 30.10.2009 року було порушено провадження по справі та призначено її розгляд на 30.11.2009 року.

В судовому засіданні 30.11.2009 року представник позивача надав усні пояснення по суті спору та подав клопотання про відкладення розгляду справи.

В судове засідання 30.11.2009 року, представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали про порушення провадження у справі не виконав, про причину неявки суд не повідомив, про час та дату проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

У зв’язку з неявкою представника відповідача ухвалою суду від 30.11.2009 року розгляд справи відкладено на 14.12.2009 року.

14.12.2009 року Житлово –будівельний кооператив «Знання»в судовому засідані подав зустрічну позовну заяву до Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго», відповідно до якої просив суд прийняти зустрічну позовну заяву і розглянути її разом з первісною позовною заявою та визнати недійсною угоду від 14.10.2004 року № 688-04 до Договору № 320503 від 01.06.1999 року про реструктуризацію заборгованості, що укладений між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»та Житлово –будівельним кооперативом «Знання».

Відповідно до ст. 60 Господарського процесуального кодексу України, відповідач має право до прийняття рішення зі спору подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов повинен бути взаємно пов'язаний з первісним. Подання зустрічного позову провадиться за загальними правилами подання позовів.

Згідно зі ст. 61 Господарського процесуального кодексу України, питання про прийняття позовної заяви вирішується суддею.

Розглянувши зустрічний позов, Житлово –будівельного кооперативу «Знання»суд визнав подані матеріали достатніми для прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним позовом.

В судовому засіданні 14.12.2009 року представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) надав усні пояснення по суті спору.

Представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) в судовому засіданні 14.12.2009 року підтримав зустрічні позовні вимоги в повному обсязі та просив суд задовольнити зустрічні позовні вимоги.

Ухвалою від 14.12.2009 року розгляд справи було відкладено на 22.01.2010 року.

В судове засідання 22.01.2010 року представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним) не з'явився, проте подав через канцелярію суду клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору та вимоги ухвали від 14.12.2009 року не виконав.

Ухвалою від 22.01.2010 року розгляд справи було відкладено на 05.02.2010 року.

Представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним) в судовому засіданні 05.02.2010 року подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути з відповідача 17323,48 грн. –основного боргу, 1697,35 грн. –інфляційних втрат, 447,10 грн. –3% річних та судові витрати.

В судове засідання представник відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) не з'явився, проте подав через канцелярію суду клопотання про відклдення розгляду справи.

У зв’язку з неявкою в судове засідання представника відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) та необхідністю витребування додаткових доказів ухвалою від 05.02.2010 року відклав розгляд справи на 19.02.2010 року.

Представники сторін в судовому засіданні 19.02.2010 року надали усні пояснення по суті спору.

Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 19.02.2010 року на підставі ст. 85 ГПК України за згодою представників сторін оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.06.1999 року між Акціонерною енергопостачальною компанією “Київенерго” (далі –постачальник, позивач) та Житлово –будівельним кооперативом «Знання (далі –абонент, відповідач) було укладено договір № 320503 на постачання теплової енергії в гарячій воді (далі - Договір).

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Пунктом 1.1 Договору сторони узгодили, що предметом цього Договору є постачання, користування та своєчасна оплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах передбачених цим Договором.

Згідно з розділом 2.3 Договору абонент зобов’язується:

-          додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені в додатку №1 до Договору, не допускаючи їх перевищення та своєчасно оплачувати вартість спожитої теплової енергії;

-          виконувати порядок та умови оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку № 4 до Договору;

-          додержуватися умов та порядку припинення подачі теплової енергії, які передбачені в Додатку № 7 до Договору та інше.

14.10.2004 року між позивачем та відповідачем було укладено угоду № 688 –04 про реструктуризацію заборгованості за Договором № 320503 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.06.1999 року (надалі - Угода), яка є невід'ємною частиною Договору.

В силу положень п.п 1, 2, 3 даної Угоди, боржник (відповідач) визнає та підтверджує заборгованість перед кредитором (позивачем) за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.06.1999 року № 320503 (особовий рахунок 320503) сумою 75965,78 грн. станом на 01.09.2004 року.

Відповідач зобов’язувався сплатити суму зазначену в п. 2 Угоди протягом 10.2004 - 09.2009 років. (Додаток № 1).

Боржник разом з сплатою суми зазначеної в п. 2 Угоди, зобов’язувався оплачувати поточне споживання згідно з Договором на постачання теплової енергії в гарячій воді.

З огляду положень Додатку № 1 до Угоди, відповідач зобов’язався сплатити суму заборгованості за період з жовтня 2004 року по вересень 2009 року щомісячними платежами у сумі 1266,10 грн. в строк до 15 числа кожного місяця.

Проте останній, свої зобов’язання передбачені умовами Угоди та Додатку № 1 до неї в повному обсязі не виконав, у зв’язку з чим позивач звернувся з позовом та просить стягнути з відповідача заборгованість за Угодою в сумі 16057,60 грн. за період з серпня 2008 р. по серпень 2009 року.

В подальшому, позивач подав заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача прострочену заборгованість по щомісячним платежам за період з серпня 2008 року по вересень 2009 року в сумі 17323,48 грн.

Станом на день винесення рішення суму боргу відповідач не сплатив, належних заперечень та доказів на спростування обставин, викладених позивачем відповідач не надав, тому з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 05.02.2010 року заборгованість відповідача перед позивачем за несвоєчасну оплату щомісячних платежів складає 17323,48 грн.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 Цивільного кодексу України визначено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Як визначено частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу по Угоді № 688 –04 про реструктуризацію заборгованості від 14.10.2004 року за Договором № 320503 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01.06.1999 року нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю в сумі 17323,48 грн.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач, посилаючись на статтю 625 Цивільного кодексу України, нарахував та просить суд, стягнути на свою користь 1697,35 грн. інфляційних втрат та 447,10 грн. 3 % річних.

Здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, з урахуванням умов Договору та Угоди про реструктуризацію заборгованості, прострочення відповідачем грошового зобов’язання та визначеного порядку розрахунку в Додатку № 1 до Угоди, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню повністю в сумі 447,10 грн., а позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню частково в сумі 1230,02 грн., перерахунок яких здійснено в межах періодів визначених позивачем.

Крім того, 14 грудня 2009 року відповідач за первісним позовом в судовому засіданні подав зустрічний позов до Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»про визнання недійсною угоди від 14.10.2004 року № 688-04 до Договору № 320503 від 01.06.1999 року про реструктуризацію заборгованості, укладеної між сторонами на підставі ст. ст. 92, 203 та 215 Цивільного кодексу України.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог позивач за зустрічним позовом стверджує, що Голова правління Житлово –будівельного кооперативу «Знання»був неуповноваженим на укладання з відповідачем угоди від 14.10.2004 року № 688 –04 про реструктуризацію заборгованості, так як відповідно до пункту 52 Статуту позивача за зустрічним позовом (відповідача за первісним) Голова правління здійснює повсякденне керівництво діяльністю кооперативу, забезпечує виконання рішень загальних зборів членів кооперативу (зборів уповноважених) та правління.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача за зустрічним позовом не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. ч. 1, 3, 4 і 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених Цивільним кодексом України, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З положень статті 92 Цивільного кодексу України вбачається, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників.

Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Статтею 241 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Зважаючи на той факт, що позивач за зустрічним позовом не довів в передбаченому чинним законодавством порядку, що відповідач за зустрічним позовом з знав або не міг не знати на момент укладення Угоди № 688 –04 про реструктуризацію заборгованості за Договором № 320503 на постачання теплової енергії у гарячій воді про обмеження запроваджені статутом Житлово –будівельного кооперативу «Знання» та враховуючи те, що позивач за зустрічним позовом (відповідач за первісним) протягом чотирьох років здійснював оплату реструктуризованої заборгованості згідно Додатку № 1, господарський суд приходить до висновку, що вищезазначений договір в розумінні статті 241 Цивільного кодексу України є схваленим, а отже підстави для визнання його недійсним відсутні.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Житлово –будівельного кооперативу «Знання» (місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Микільсько –Ботанічна, буд. 31, код ЄДРПОУ 22885861) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” (місцезнаходження: 01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) 17 323 (сімнадцять тисяч триста двадцять три) грн. 48 коп. –основного боргу, 1230 (одну тисячу двісті тридцять)грн. 02 коп. –інфляційних втрат, 447 (чотириста сорок сім) грн. 10 коп. –3 % річних, 190 (сто дев’яносто) грн. 01 коп. державного мита та 230 (двісті тридцять) грн. 34 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині первісних позовних вимог відмовити.

4. В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Суддя О.М. Спичак

Дата підписання рішення

24.03.2010 року