Рішення № 89891519, 17.06.2020, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа № 263/11650/17

Провадження № 2-а/263/4/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2020 року Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі головуючого судді Папаценко П.І., при секретарі Момот А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднання управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірним рішення про відмову в призначенні пенсії, його скасування та зобов`язання призначити пенсію,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду із позовною заявою до Маріупольського об`єднання управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірним рішення відповідача №61 від 02.08.2017 року про відмову їй в призначенні пенсії згідно п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; скасування рішення Маріупольського об`єднання управління Пенсійного фонду України Донецької області №61 від 02.08.2017 року про відмову в призначенні їй пенсії згідно п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та зобов`язання відповідача призначити їй пенсію згідно п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», посилаючись на наступне.

30.05.2017 року вона звернулася до відповідача з заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». 02.08.2017 року відповідачем винесено рішення про відмову в призначенні їй пенсії, свою відмову було мотивовано тим, що у неї відсутній спеціальний стаж роботи 26 років 6 місяців. Відповідач зазначає, що загальний стаж позивача складає 29 років 11 місяців 02 дні, спеціальний стаж складає 15 років 6 місяців 12 днів. З даним рішенням вона не згодна, оскільки порядок призначення пенсій за вислугу років регулюється ЗУ «Про пенсійне забезпечення» від 05.10.1991 року №1788. Згідно п «е» ст.55 даного Закону, право на пенсію за вислугою років мають: працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається КМУ, станом на 1 квітня 2015 – не менше 25 років та після цієї дати, з 1.04.2017 року по 31.03.2018 року – не менше 26 років 6 місяців. До досягнення віку, встановленого абзацом 1 цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення, які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту.Вона працювала:

- з 1985 року по 1987 рік у Горлівському медичному училищі Міністерства охорони здоров`я УРСР за спеціальністю фармацевт;

- з 06.08.1987 року по 17.02.2003 року у Жданівському міському аптеко-управлінні Аптека 4 на посадах фармацевта, провізора-технолога, провізора – інтерна, провізора (пільговий стаж – 15 років 6 місяців 12 днів);

- з 20.02.2003 року по 20.01.2005 року у Малому приватному підприємстві «Здоров`я» на посаді завідуючої аптечним пунктом №6, завідуючої аптекою МПП «Здоров`я» (пільговий стаж – 1 рік 11 місяців 1 день);

- з 14.02.2005 року по 28.03.2008 року у ТОВ НВФ «Спектр» на посаді провізора (пільговий стаж – 3 роки 1 місяць 15 днів);

- з 22.04.2008 року по 16.04.2009 року знаходилась на обліку у Маріупольському міському центрі зайнятості (загальний стаж – 0 років 11 місяців 25 днів);

- з 12.11.2009 року по 11.04.2016 року у ФОП ОСОБА_2 на посаді провізора в аптеці, заступника завідуючого-провізора, завідуючого-провізора в аптеці №2 (пільговий стаж- 6 років 5 місяців 0 днів).

Загальний стаж складає 29 років 11 місяців 2 дні, а пільговий стаж складає 26 років 11 місяців 28 днів.

Відповідач відмовляючи у призначенні пенсії не врахував до пільгового стажу роботу з 20.02.2003 року по 20.01.2005 року у МПП «Здоров`я» на посаді завідуючої аптечним пунктом №6, завідуючої аптекою МПП «Здоров`я», з 14.02.2005 2005 року по 28.03.2008 року у ТОВ НВФ «Спектр» на посаді провізора з 12.11.2009 року по 11.04.2016 року у ФОП ОСОБА_2 на посаді провізора в аптеці, заступника завідуючого-провізора, завідуючого-провізора в аптеці №2 мотивуючи такі дії тим, що відсутня ліцензія та акредитації зазначених установ, а також доводами, що нібито ці установи не увійшли до переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту затвердженого постановою КМУ від 04.11.1993 року №909, тому вважає такі дії протиправними, з огляду на наступне.

Згідно ст.3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» заклади охорони здоров`я – підприємства, установи та організації, завданням яких є забезпечення різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров`я шляхом подання медико-санітарної допомоги, включаючи широкий спектр профілактичних і лікувальних заходів або послуг медичного характеру, а також виконання інших функцій на основі професійної діяльності медичних працівників.

Види закладів охорони здоров`я, які забезпечують безпосередньо охорону здоров`я населення передбачені ст.16 вказаного Закону. До таких відносяться санітарно-профілактичні, лікувально- профілактичні, аптечні, науково-медичні та інші заклади охорони. Заклади охорони здоров`я створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами при наявності необхідно матеріально-технічної бази і кваліфікованих працівників. Порядок і умови створення и закладів охорони здоров`я, державної реєстрації та акредитації цих закладів, а також порядок ліцензування медичної практики визначається актами законодавства України. Таким чином, підставою для призначення пенсії за вислугу років є робота на посаді провізора чи фармацевта в закладі, віднесеному до закладів охорони здоров`я, при наявності загального стажу від 25 до 30 років, незалежно від віку.

При цьому, відповідно до п.3 наказу Міністерства охорони здоров`я від 28.10.2002 року №385 «Про затвердження переліків закладів охорони здоров`я, лікарських, провізорських посад та посад молодших спеціалістов з фармацевтичною освітою у закладах охорони здоров`я» до фармацевтичних (аптечних) закладів належать: аптека, аптечна база (склад), база (склад) медичної техніки, база спеціального медичного постачання (центральна, республіканська, обласна), контрольно-аналітична лабораторія, лабораторія з аналізу якості лікарських засобів, магазин (медичної техніки, медичної оптики).

Державний департамент з контролю за якістю, безпекою та виробництвом лікарських засобів і виробів медичного призначення видав ліцензію серія АА № НОМЕР_1 на розрібну торгівлю лікарськими засобами, строком з 20.12.2000 року по 20.12.2003 року. Державна служба лікарських засобів і виробів медичного призначення видала ліцензію серія АА № НОМЕР_2 на роздрібну торгівлю лікарськими засобами, строком з 03.12.20003 року по 02.12.2006 року. Аналогічні ліцензії були видані ТОВ НВФ «Спектр» серія АБ №109493, строком дії з 18.05.2005 року по 18.05.2010 року, серія АА №314066 строк дії з 05.06.2002 року по 05.06.2005 року, ФОП ОСОБА_2 серія АВ № НОМЕР_3 строком дії з 30.10.2009 року по 30.10.2014 р., серія АЕ №295108 строком дії з 31.10.2014 року.

Аптека за наявності ліцензії є закладом охорони здоров`я, які створюються підприємствами, установами та організаціями з різними формами власності, а також приватними особами при наявності необхідної матеріально-технічної бази і кваліфікованих фахівців, її робота з 20.02.2003 року по 20.01.2005 року у Малому приватному підприємстві «Здоров`я» на посаді завідуючої аптечним пунктом №6, завідуючої аптекою МЧП «Здоров`я» з 14.02.2005 року по 28.03.2008 року робота у ТОВ НВФ «Спектр» на посаді провізора з 12.11.2009 року по 11.04.2016 року у ФОП ОСОБА_2 на посаді провізора в аптеці, заступника завідуючого-провізора, завідуючого-провізора в аптеці №2 дає останній право на пенсію за вислугою років, оскільки таке право дає робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах незалежно від відомчої належності та форми власності цих закладів. Отже, враховуючи наведене, оскільки вона працювала у закладах охорони здоров`я (аптека) протягом періодів зазначених у трудовій книжці, стаж її роботи становить понад 26 років 6 місяців і нею подані відповідачу відповідні документи, то вона має право на пенсію за вислугу років відповідно пункту «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Крім того, що згідно Закону України «Про внесення зміни до ст.16 Основ законодавства України про охорону здоров`я» від 09.04.2015 року №326, ч.5 ст.16 доповнено реченнями такого змісту: «Не підлягають обов`язковій акредитації аптечні заклади. Акредитація аптечних закладів може здійснюватися на добровільних засадах».

Таким чином, загальний стаж складає 29 років 11 місяців 2 дні, а піьговий стаж складає 26 років 11 місяців 28 днів.

Ухвалою судді від 13.09.2017 року відкрито провадження по справі, призначено попереднє судове засідання.

Ухвалою судді від 22.09.2017 року закінчено попереднє судове засідання і призначено справу до судового розгляду.

02.10.2017 року на адресу суду від відповідача надійшли заперечення в яких зазначено наступне.

30.05.2017 року ОСОБА_1 звернулася до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя із заявою про призначення пенсії за вислугу років працівникам охорони здоров`я відповідно п.2 розділу ХV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням змін та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №911-VIII від 24.12.2015 року, п «е» ст..55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Відповідно до п. «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213- VIII від 02.03.2015 року право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров`я зокрема чоловіки та жінки з датою народження до 30.06.1966 року при наявності спеціального стажу роботи 26 років 6 місяців з датою звернення з 01.04.2017 року по 31.03.2018 року, за умови звільнення з роботи або переведення на іншу посаду яка передбачена переліком та після досягнення віку, який дає право на пенсію за вислугу років. Право на пенсію за вислугу років визначається переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту затвердженого постановою КМУ від 04.11.1995 року №909.

Згідно з Постановою №909 право на пенсію мають провізори, фармацевти (незалежно від найменування посад), лаборанти аптек, аптечних кіосків, аптечних магазинів, контрольно – аналітичних лабораторій. У випадку коли назва фармацевтичного закладу (незалежно від його форми власності), що зазначено в трудовій книжці (ліцензії на здійснення підприємницької власності) не відповідає переліку закладів охорони здоров`я затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 28.10.2002 року №385, акредитаційний сертифікат є обов`язковим документом для визначення права на пенсію за вислугу років, оскільки відповідно до наданого сертифікату визначається назва фармацевтичного закладу.

Розглянувши трудову книжку позивача встановлено, що ОСОБА_1 в період з 20.02.2003 року по 20.01.2005 року працювала на посаді завідуючої аптечним пунктом №6 МПП «Здоров`я», з 14.02.2005 року по 28.03.2008 року працювала на посаді провізора в НВФ «Спектр», з 12.11.2009 року по 11.04.2016 року працювала у фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 (з 12.11.2009 року по 30.05.2012 року провізором, з 31.05.2012 року по 11.04.2016 року заступником завідуючої-провізором).

Періоди роботи медичних працівників у приватних фірмах, товариствах з обмеженою відповідальністю не зараховується до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, оскільки вищезазначені заклади не увійшли до переліку закладів охорони здоров`я затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 28.10.2002 року №385.

Зарахування до спеціального стажу роботи періодів роботи можливо лише за наявності у таких підприємствах ліцензії та акредитації даної установи як медичної. Підприємства МПП «Здоров`я», фізична особа – підприємець ОСОБА_2 , НВФ «Спектр» не мають акредитаційного сертифікату.

Відповідно до наданих документів ОСОБА_1 має спеціальний стаж роботи 15 років 6 місяці та загальний стаж 29 років 11 місяців 2 дні. За таких обставин вирішено відмовити ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п.2 розділу ХV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», п. «е» ст..55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у зв`язку з відсутністю спеціального стажу роботи 26 років 6 місяців.

На підставі чого, просили відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

07.06.2018 року від представника відповідача надійшло клопотання про заміну сторонни.

Ухвалою Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 08.06.2018 року замінено відповідача Центральне об`єднане Управління Пенсійного фонду України м.Маріуполя Донецької області на Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області та зупинено провадження по справі.

Ухвалою судді від 14.05.2020 року провадження у справі відновлено.

17.06.2020 року від представника позивача до суду надійшли пояснення, в яких зазначено наступне.

Зі змісту ст. 2 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ вбачається, що одним із видів державних пенсій ж пенсії за вислугу років. Вони встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком (ст.51 Закону).

Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає праов на них. Їх особливістю є зменшення пенсійного віку необхідного для призначення, а умовою для призначення – наявність, як правило відповідного стажу роботи за спеціальністю.

У пункті «е» ст.55 Закону №1788-ХІІ визначено право на пенсію за вислугу років, зокрема, працівників охорони здоров`я при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається КМУ незалежно від віку.

Тобто за змістом цієї норми Закону законодавець уповноважив КМУ визначити перелік робіт, посад у закладах й установах охорони здоров`я, виконання яких зараховується до спеціального стажу, необхідно для набуття права на призначення пенсії за вислугу років за пунктом «е» ст.55 Закону №1788-ХІІ.

Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою КМУ від 04.11.1993 року №909.

У розділі 2 «Охорона здоров`я» цього Переліку № 909 визначено, що робота на посадах провізорів, фармацевтів (незалежно від найменування посад), лаборантів дає право на пенсію за вислугу років.

При цьому серед найменувань закладів і установ зазначено не тільки аптеки, а й аптечні кіоски, аптечні магазини, але не зауважено, що вони мають бути обов`язково акредитованими.

Крім того, у примітці 2 до Переліку № 909 установлено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим Переліком дає право на пенсію за вислугу років, незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.

Визначення поняття «заклад охорони здоров`я» міститься у статті 3 Закону № 2801-XII, згідно з якою це юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.

У чинній редакції частини п`ятої статті 16 Закону № 2801-XII (зі змінами, внесеними законами України від 9 квітня 2015 року № 326-VІІІ, від 19 жовтня 2017 року № 2168-VIII) наразі установлено добровільне проходження закладами охорони здоров`я акредитації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Також передбачено, що не підлягають обов`язковій акредитації аптечні заклади. Акредитація аптечних закладів може здійснюватися на добровільних засадах.

На виконання цього Закону Кабінет Міністрів України постановою від 11 листопада 2015 року № 921 було внесені зміни до абзацу першого пункту 2 Порядку акредитації закладу охорони здоров`я затвердженого постановою КМУ № 765 від 15.07.1997 року, вказавши, що акредитації підлягають усі заклади охорони здоров`я незалежно від форми власності, крім аптечних, акредитація яких може здійснюватися на добровільних засадах.

Установлений частиною першою статті 19 Закону України від 4 квітня 1996 року № 123/96-ВР «Про лікарські засоби» порядок торгівлі лікарськими засобами, як і наведене в статті 3 Закону № 2801-XII визначення поняття «заклад охорони здоров`я», також пов`язує здійснення оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами на території України підприємствами, установами, організаціями та ФОП виключно з отриманням ліцензії,яка має видаватися в порядку, встановленому законодавством, а не з отриманням ще й акредитаційного сертифіката.

При цьому в частині другій статті 19 вказаного Закону підставою для видачі зазначеної ліцензії є наявністьматеріально-технічної бази, кваліфікованого персоналу, відповідність яких установленим вимогам та заявленим у поданих заявником документах для одержання ліцензії характеристикам підлягає обов`язковій перевірці перед видачою ліцензіїу межах строків, передбачених для видачі ліцензії, за місцем провадження діяльності органом ліцензування або його територіальними підрозділами у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Отже, на підставі системного аналізу вищенаведених норм законодавства України можна зробити висновок, що особи, які працювали на посадах провізора або фармацевта в аптечних кіосках, належних ФОП, за умови здійснення такої діяльності на основі ліцензій на провадження роздрібної торгівлі лікарськими засобами, незалежно від отримання цим аптечним закладом акредитаційних сертифікатів, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за вислугу років згідно з пунктом «е» статті 55 Закону № 1788-ХІІ.

На працівника аптечного закладу не можна покладативідповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення акредитації відповідного закладу охорони здоров`я, оскільки контроль за додержанням аптечними закладами правил здійснення роздрібної торгівлі лікарськими засобами, у тому числі в питаннях проходження акредитації, покладається законодавством на відповідні повноважні державні контролюючі органи.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі статтею 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Віднесення відповідачем стажу роботи позивача, який надає право на пенсію за вислугу років, тільки за ознакою наявності державної акредитації аптечного закладу, яка з червня 2015 року є добровільною, має дискримінаційний характер по відношенню до провізорів та фармацевтів (незалежно від посади) які працюють у акредитованих закладах охорони здоров`я.

Аналогічна правова позиція викладена Великою палатою Верховного Суду в постанові по справі від 29 серпня 2018 року № 492/446/15-а провадження № 11-611апп18.

Відповідно до приписів статті 242 частини 5 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищевикладене, просив задовольнити позовні вимоги.

17.06.2020 року до суду від відповідача надійшли пояснення в яких зазначено наступне.

Пенсії за вислугу років призначають окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Серед окремих категорій працівників галузей народного господарства, які мають право на пенсію за вислугу років є працівники галузі охорони здоров`я у разі наявності спеціального стажу роботи від 20 до 30 років за переліком, що затверджуються у порядку, визначеному КМУ незалежно від віку.

При визначенні спеціального трудового стажу необхідно використовувати Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджений постановою КМУ «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право за вислугу років» від 04.11.1993 року №909.

Офіційним визнанням статусу закладу охорони здоров`я, наявності в ньому умов для надання певного рівня медико-санітарної допомоги, підтвердження його відповідності встановленим критеріям та гарантії високої якості професійної діяльності, відповідно до пункту 2 Порядку №765.

Відповідно до п.2 вказаного Порядку акредитації підлягають незалежно від форми власності усі заклади охорони здоров`я.

Таким чином, підприємство офіційно набуває статусу закладу охорони здоров`я на підставі акредитації, атому аргументи позивача є необґрунтованими.

Тому просили врахувати висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 30.09.2019 року у справі №639/4706/17.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 щодо зобов`язання призначити пенсію:

ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» передбачає, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Частиною 2 ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно.

Враховуючи викладене вважають, що в разі задоволення позовної вимоги про зобов`язання призначити, нарахувати та виплатити пенсію буде втручанням в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень та прийняттям рішення замість нього, що не входить до компетенції суду.

На підставі чого просили у задоволенні заяви відмовити.

Позивач та її представник в судове засідання не з`явились, при цьому від них до суду надійшли заяви в яких просили позовні вимоги задовольнити, справу розглянути без їх участі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явилася, однак від неї до суду надійшла заява в якій просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, а справу розглянути в її відсутності.

З урахуванням ч.4 ст.229 КАС України, у зв`язку з неявкою всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи позицію сторін, перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права, свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається й діє принцип верховенства права. Складовою верховенства права є принцип правової визначеності, основу якого утворює ідея передбачуваності очікування суб`єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам.

Конституційний Суд України в своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми й забезпечення того, щоб ситуація та правовідносини залишалися передбачуваними (правові позиції в рішеннях від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010, від 22 грудня 2010

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 зазначав: «В Україні як соціальній, правовій державі політика спрямовується на створення умов, які забезпечують достатній життєвий рівень, вільний і всебічний розвиток людини як найвищої соціальної цінності, її життя і здоров`я, честь і гідність.

Згідно зі ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені КонституцієюУкраїни та законами України.

Згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені в певних одиницях виміру. Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб`єктів, розміру території, часу, розміру, або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики».

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини, який у своїх рішеннях зазначав, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права, а також акцентував увагу на дотриманні державою принципу «правомірних або законних очікувань» та захисту прав людини через призму цього принципу.

Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стабільність правового регулювання проявляється в неприпустимості внесення довільних змін до діючої системи норм і є віддзеркаленням підтримання довіри громадян до законів та дій держави.

Невиплата пенсії нівелює саму сутність права на пенсію та є перепоною в реалізації закріпленого статтею 21 Конституції України права, що всі люди є вільні й рівні у своїй гідності та правах. Отже своєю бездіяльністю відповідач порушив вимоги статті 21 Конституції України, що є нормою прямої дії.

Рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено в міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (статті 14, 26), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року (стаття 14), ратифікованих Україною, та в Загальній декларації прав людини 1948 року (статті 1, 2, 7).

Рівність усіх перед законом, що випливає із частини першої статті 24 Конституції України, впливає на регулювання всіх суспільних відносин.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний суд України у своєму рішенні від 09.07.2007 року №6-рп/2007 зазначив, що «невиконання державою взятих на себе соціальних зобов`язань порушує принцип соціальної, правової держави». А встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є «складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права».

Також, Конституційний суд України у рішенні від 11.10.2005 року №8-рп/2005 чітко визначив критерії, за якими можливо встановити, чи відбулося таке звуження: «звуження обсягу прав та свобод - це зменшення кола суб`єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав та свобод, тобто їх кількісні характеристики».

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Судом встановлено, що відповідно до копії диплома НОМЕР_4 ОСОБА_3 (до шлюбу ОСОБА_4 у 1985 році вступила до Горлівського медичного училища Міністерства охорони здоров`я на спеціальність фармацевт та у 1987 році закінчила навчання.

30.06.1999 року ОСОБА_1 отримала сертифікат НОМЕР_5 № НОМЕР_6 до диплому НОМЕР_7 , відповідно до якого їй присвоєно кваліфікацію провізора загального профілю.

07.07.2004 року ОСОБА_1 отримала посвідчення про проходження підвищення кваліфікації до диплому НОМЕР_7 .

25.05.2009 року ОСОБА_1 отримала посвідчення про проходження підвищення кваліфікації до диплому НОМЕР_7 та сертифікат №282 провізора – спеціаліста.

02.11.2012 року ОСОБА_1 отримала сертифікат №1329 провізора спеціаліста.

Позивач 30.05.2017 року звернулася до відповідача з заявою про призначення пенсії за вислугу років.

Згідно копії трудової книжки серії НОМЕР_8 , заповненої 06.08.1987 року, ОСОБА_1 працювала з 06.08.1987 року на посаді фармацевта в Жданівському міському аптекоуправлінні Аптека 455; 20.02.1994 року у зв`язку з закінченням ВУЗа переведена на посаду провізора – технолога, з 08.04.1997 року у зв`язку з реорганізацією в аптеки 455 в ТОВ Аптеку 455 переведена на посаду провізора-технолога ТОВ Аптека 455; 22.07.1998 року переведена на посаду провізора-інтерна; 18.02.1999 року у зв`язку з закінченням інтернатури, переведена на посаду провізора; 17.02.2003 року звільнена від займаної посади на підставі ст.38 КЗпП; 20.02.2003 року прийнята до Малого приватного підприємства «Здоров`я» на посаду завідуючої аптечни пунктом №6 МЧП «Здоров`я»; 01.08.2003 року переведена на посаду завідувача аптекою МЧП «Здоров`я»; 20.01.2005 року звільнена від займаної посади на підставі ст.38 КЗпП; 14.02.2005 року прийнята на посаду провізора в ТОВ «НПФ «Спектр»; 28.03.2008 року звільнена з посади на підставі ст.38 КЗпП; з 22.04.2008 року по 16.04.2009 року знаходилась на обліку у Маріупольському міському центрі зайнятості; з 12.11.2009 року працювала у ФОП ОСОБА_2 аптека «Авіцена» на посаді провізора; 31.05.2012 року переведена на посаду заступника завідуючого-провізора; 05.12.2012 року переведена на посаду завідуючою-провізором в аптеку №2; 11.04.2016 року звільнена на підставі ст. 38 КЗпП.

Відповідно до копії рішення № 61 від 02.08.2017 року про відмову в призначенні пенсії зазначено, що розглянувши трудову книжку ОСОБА_1 встановлено, що вона в період з 20.02.2003 року по 20.01.2005 року працювала на посаді завідуючої аптечним пунктом №6 МПП «Здоров`я», з 14.02.2005 року по 28.03.2008 року працювала на посаді провізора в НВФ «Спектр», з 12.11.2009 року по 11.04.2016 року працювала у фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 (з 12.11.2009 року по 30.05.2012 року провізором, з 31.05.2012 року по 11.04.2016 року заступником завідуючої-провізором). Періоди роботи медичних працівників у приватних фірмах, товариствах з обмеженою відповідальністю не зараховується до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугою років, оскільки вищезазначені заклади не увійшли до переліку закладів охорони здоров`я затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 28.10.2002 року №385. Зарахування до спеціального стажу роботи періодів роботи можливе лише за наявності у таких підприємств ліцензії та акредитації даної установи, як медичної. Підприємства МПП «Здоров`я», ФОП ОСОБА_2 , НВФ «Спектр» не мають акредитаційного сертифікату. Відповідно до наданих документів ОСОБА_1 має спеціальний стаж роботи 15 років 6 місяців 12 днів, при необхідних 26 років 6 місяців та загальний стаж роботи 29 років 11 місяців 2 дні. За таких обставин вирішено відмовити ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п.2 розділу ХV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», п. «е» ст..55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у зв`язку з відсутністю спеціального стажу роботи 26 років 6 місяців.

Так, наказом директора МПП «Здоров`я» від 20.02.2003 року за №13 ОСОБА_1 прийнято на посаду завідуючої аптекою.

Наказом директора МПП «Здоров`я» від 01.08.2003 року за №62 переведено ОСОБА_1 з посади завідуючої аптечним пунктом на посаду завідуючої аптекою.

Наказом директора МПП «Здоров`я» від 01.08.2003 року за №63 ОСОБА_1 призначено уповноваженою особою щодо контролю якості лікарських засобів в аптеці «Здоров`я».

Наказом директора МПП «Здоров`я» від 20.01.2005 року за №5 ОСОБА_1 звільнено з займаної посади.

Відповідно до копії ліцензії Серія АА №011680 МПП «Здоров`я» отримало 20.12.2000 року ліцензію на роздрібну торгівлю лікарськими засобами, строком дії по 20.12.2003 року.

Відповідно до копії ліцензії Серія АА №629746 МПП «Здоров`я» отримало 03.12.2003 року ліцензію на роздрібну торгівлю лікарськими засобами, строком дії по 02.12.2006 року.

З довідки виданою директором ТОВ «Науково-виробнича фірма «Спектр» від 01.08.2012 року за №146 випливає, що ОСОБА_1 дійсно була зарахована провізором до аптеки в ТОВ «НВФ «Спектр» з 14.02.2005 року по наказу №3 від 14.02.2005 року та звільнена по власному бажанню наказом №5 від 28.03.2008 року.

З копії ліцензії Серія АА №314066, вбачається, що ТОВ «Науково-виробнича фірма «Спектр» отримало 05.06.2002 року ліцензію на роздрібну торгівлю лікарськими засобами, строком дії по 05.06.2005 року.

Відповідно до копії ліцензії Серія АБ №109493 ТОВ «Науково-виробнича фірма «Спектр» отримало 18.05.2005 року ліцензію на роздрібну торгівлю лікарськими засобами, строком дії по 18.05.2010 року.

Згідно доповнення до трудового договору від 12.11.2009 року №05400901545 зробленого ФОП ОСОБА_2 вбачається, що ОСОБА_1 з 31.05.2012 року переведена заступником завідувача-провізора в аптеку «Авіцена».

Відповідно до доповнення до трудового договору від 12.11.2009 року №05400901545 зробленого ФОП ОСОБА_2 вбачається, що ОСОБА_5 з 05.12.2012 року переведена завідуючою аптекою.

Зі свідоцтва про сплату єдиного податку Серія НОМЕР_9 від 28.05.2009 року випливає, що ФОП ОСОБА_2 отримано дозвіл на роздрібну торгівлю лікарськими засобами з наданням ліцензії Серія АВ №499894 терміном дії по 30.10.2014 року.

13.11.2014 року ФОП ОСОБА_2 видано ліцензію Серія НОМЕР_10 на роздрібну торгівлю лікарськими засобами, зі строком її дії з 31.10.2014 року.

Позивач має загальний стаж роботи 29 років 11 місяців 2 дні, що сторонами по справі не заперечується, у зв`язку з чим суд вважає ці обставини доведеними та такими, що не підлягають встановленню.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з вимогами п. «е» ст. 55 Закону № 1788-XII визначено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Статтею 48 Кодексу законів про працю України, ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 року № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Згідно з п.п. 1 та 2 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 3 Порядку визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно зі ст. 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі. Підприємства та організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну громадянам або державі внаслідок несвоєчасного оформлення або подання пенсійних документів, а також за видачу недостовірних документів, і відшкодовують її.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 30.05.2018 року в справі №174/658/16-а (провадження №К/9901/201/17) оцінюватися судом мають саме підстави відмови у призначенні пенсії, тобто, мотиви, з яких виходив відповідач, розглядаючи заяву про її призначення.

Орган Пенсійного фонду України не зарахував спірний період до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугою років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», виходячи з того, що зарахування до спеціального стажу роботи періодів роботи можливо лише за наявності у таких підприємствах ліцензії та акредитації даної установи як медичної. Підприємства МПП «Здоров`я», фізична особа – підприємець ОСОБА_2 , НВФ «Спектр» не мають акредитаційного сертифікату.

Відповідно до п.2 Порядку державної акредитації закладу охорони здоров`я, затвердженого постановою КМУ від 15.07.1997 року № 765, заклади охорони здоров`я незалежно від форми власності, в тому числі аптечні, можуть добровільно проходити акредитацію.

Акредитація закладу проводиться після отримання ним ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики, ліцензії на провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів, крім активних фармацевтичних інгредієнтів.

Таким чином, приватна установа охорони здоров`я офіційно набуває статусу охорони здоров`я на підставі державної акредитації. Тобто до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугою років зараховується, зокрема, робота у приватних установах охорони здоров`я, які офіційно набули статус закладу охорони здоров`я на підставі державної акредитації.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові колегії суддів судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України № 21-241а13 від 17.09.2013 року.

Таким чином, стаж роботи позивача, який зарахований до стажу роботи відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення” складає 15 років 6 місяців 12 днів, що менше, ніж передбачено законодавством (не менше 26 років 6 місяців).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.п. 1 і 2 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 року №442 (набрав чинності з 21.08.1992 року), атестація проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров`я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.

Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Пунктом 4 вказаного Порядку встановлено, що атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Згідно з п. 6 вказаного Порядку атестація робочих місць передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідальність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії із шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

Відповідно до п.п. 8 та 9 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 року №442, відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Таким чином, необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до п. «е» ст.55 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є виконання нею робіт, а також документальне підтвердження праці.

Верховний Суд України у постановах від 10.03.2015 року (справа № 21-51а15), від 10.03.2013 року (справа № 21-183а13), від 02.12.2015 року (справа № 21-1329а15), від 12.04.2016 року (справа № 21-6501а15), а також Верховний Суд у постановах від 23.01.2018 року (справа № 732/2003/14), від 30.01.2018 року (справа № 462/1675/14-а), від 30.01.2018 року (справа №506/384/17) неодноразово висловлював правову позицію щодо відсутності законних підстав для призначення пенсії на пільгових умовах з огляду на відсутність результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці.

При цьому Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 року у справі № 352/547/16-а зазначив, що якщо чергова атестація була проведена з порушенням передбачених Порядку проведення атестації строків, а працівник до її проведення виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, цей період його роботи має бути зарахований до пільгового стажу за результатами попередньої атестації.

Разом з тим відповідно до вказаного Порядку відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладена на керівника підприємства, організації.

З огляду на наведене орган Пенсійного фонду неправомірно не зарахував спірний період роботи позивача до пільгового стажу та у зв`язку з цим протиправно відмовив позивачу в призначенні пенсії за вислугою років.

З огляду на наведене порушені пенсійні права позивача підлягають захисту та відновленню шляхом визнання неправомірним та скасування оскарженого рішення органу Пенсійного фонду України із зобов`язанням відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за вислугою років відповідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із зарахуванням до стажу роботи, що дає право на призначення такої пенсії, спірного періоду її роботи (п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

Разом з тим суд позбавлений можливості зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсію згідно до п. «е» ст. 55 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки відповідачем виконані не всі умови для прийняття рішення, а саме не встановлена та не досліджена наявність щодо позивача необхідних умов для призначення пенсії за вислугу років із зарахуванням спірного періоду.

Вчинення таких дій входить до безпосередньої компетенції органа Пенсійного фонду України.

Оскільки права позивача порушені, і прийняття рішення на користь позивача належить до безпосередніх повноважень органу Пенсійного фонду України, суд дійшов висновку, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню частково шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень повторно вирішити питання, щодо якого звернувся позивач із зарахуванням до стажу роботи, що дає право на призначення такої пенсії, спірного періоду його роботи.

Відповідно до ч.ч. 1 та 3 ст. 139 вказаного Кодексу, яка регулює питання розподілу судових витрат, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Однак, на підставі того, що позивач у позові не ставила питання щодо стягнення з відповідача судового збору, то суд вважає недоцільним вирішувати питання про стягнення судового збору і тому сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір слід віднести на рахунок останньої.

Керуючись ст.ст. 3, 19, 21-22,24, 46, 55,58 Конституції України, ст.ст. 9, 72-77, 94, 139, 229,7 241-246, 250, 251, 293, 295 КАС України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднання управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірним рішення про відмову в призначенні пенсії, його скасування та зобов`язання призначити пенсію – задовольнити частково.

Визнати неправомірним та скасувати рішення Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 02.08.2017 року № 61 «Про відмову в призначенні пенсії, згідно п «е» ст.55 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», прийняте щодо ОСОБА_1 .

Зобов`язати Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 30.05.2017 року №3857 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п «е» ст.55 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», із зарахуванням до стажу роботи, що дає право на призначення такої пенсії, періоду її роботи з 20.02.2003 року по 11.04.2016 року.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Судові витрати віднести на рахунок позивача.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНКОПП НОМЕР_11 , паспорт НОМЕР_12 , виданий 02.03.1996 року Жовтневим РВ Маріупольського МУ УМВС України в Донецькій області, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області, адреса: Донецька область, м.Маріуполь, вул.Зелінського, 27-а.

Суддя: П.І.Папаценко