Рішення № 89890733, 03.06.2020, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/18593/19

Провадження № 2/521/1072/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2020 року Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді – Мазун І.А.,

за участю секретаря судового засідання – Коваль Т.А.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи – ОСОБА_3 , Служба у справах дітей Одеської міської ради про припинення права власності на частку у спільній власності та визнання права власності на частку квартири,

В С Т А Н О В И В:

До Малиновського районного суду м. Одеси звернулася ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , треті особи – ОСОБА_3 , Служба у справах дітей Одеської міської ради про припинення права власності на частку у спільній власності та визнання права власності на частку квартири та просить суд припинити право власності ОСОБА_2 на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 з виплатою йому вартості цієї частки у розмірі 367381 грн.; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 3693,81 грн. та витрати на проведення експертизи 4000 грн.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 31.10.2018 року у справі № 521/21712/17 було розірвано шлюб між нею та ОСОБА_3 , а також визнано за нею право власності на 2/3 частин майнових прав та за колишнім чоловіком право власності на 1/3 частин майнових прав на об`єкт забудови згідно договору «Ассоциированного членства в потребительськом сообществе», укладеного між споживчим товариством «Будова-Оптима» та ОСОБА_1 на будівництво квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 . Після введення будівництва в експлуатацію нею та її колишнім чоловіком було зареєстровано відповідно право спільної часткової власності на 2/3 та 1/3 частин квартири АДРЕСА_1 . З метою влаштування найкращих умов для життя спільних дітей позивач запропонувала колишньому чоловіку викупити в нього його частку. Спочатку він погодився на таке відчуження, проте пізніше до неї зателефонував ОСОБА_2 , назвавшись власником 1/3 частки спірної квартири, з вимогою надати ключі від квартири, оскільки він бажає туди в`їхати. Відповідач неодноразово телефонував і в зухвалій та погрозливій формі казав, що вселиться у квартиру примусово із залученням поліції та змінить замки, оскільки є власником та вже прописаний у цій квартирі. З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стало відомо, що дійсно, 31.08.2019 за договором дарування, зареєстрованого за № 606 та посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу 1/3 частини квартири була подарована її колишнім чоловіком ОСОБА_2 . Таким чином, колишній чоловік ОСОБА_3 своїми діями вселив у квартиру до своїх неповнолітніх дітей невідому особу чоловічої статі, яка не є членом сім`ї. За даних обставин вона вимушена була звернутися до суду з відповідним позовом.

Представник позивача в судовому засіданні заявлені вимоги підтримала в повному обсязі та просила позов задовольнити.

Відповідач в останньому судовому засіданні позовні вимоги визнав та не заперечував проти задоволення позову.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Одеської міської ради – щодо спору висловила думку та поклалася на розсуд суду.

Третя особа – ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, однак надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Вивчивши наявні матеріали справи у їх сукупності, прийнявши до уваги пояснення сторони позивача та відповідача, дослідивши письмові докази, надавши правовідносинам, що виникли між сторонами належну правову оцінку, та з урахуванням визнання позову відповідачем, суд приходить до висновку про задоволення позову виходячи з наступного.

Судом встановлено, що на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 31.10.2018 року у справі № 521/21712/17 було розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а також визнано за ОСОБА_1 право власності на 2/3 частин майнових прав та за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частин майнових прав на об`єкт забудови згідно договору «Ассоциированного членства в потребительськом сообществе», укладеного між споживчим товариством «Будова-Оптима» та ОСОБА_4 на будівництво квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_2 , ЖК « АДРЕСА_3 . (а.с. 13-16)

Вищезазначене судове рішення набрало законної сили 03.12.2018р. (а.с. 16)

Згідно Інформації з Державного реєстру речових правна нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна, квартира АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_2 в розмірі частки 1/3 та ОСОБА_4 в розмірі частки 2/3. (а.с. 21-23)

Право власності на 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 у ОСОБА_2 виникло на підставі договору дарування від 31.08.2019р., укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с. 169-170)

Як вбачається із звіту про оцінку нерухомого майна від 28.08.2019р. ринкова вартість 1-кімнатної квартири АДРЕСА_1 становить 1 102 360 грн., ринкова вартість 2/3 частини зазначеної квартири становить 734 979 грн. (а.с. 31-32)

У відповідності до експертного дослідження № 87/19 від 09.10.2019 року, складеного судовим експертом Сікорською О.А., зроблено висновок, що враховуючи фактичні об`ємно-планувальні особливості об`єкта дослідження, в зв`язку з неможливістю забезпеченням кожного із співвласників всіма необхідними підсобними приміщеннями (кухнею, санвузлом, коридором) виділити 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 не надається можливим; поділити відповідну квартиру на 1/3 та 2/3 частини не вдається можливим. (а.с. 39-43)

Також представником позивача подано квитанцію № ПН2654 від 04.03.2020 року відповідно до якої на депозитний рахунок суду внесено в якості компенсації вартості 1/3 частки спірної квартири у розмірі 369 381 грн. (а.с.212)

Відповідно до постанови Верховного Суду України у справі № 6-4цс14 від 19 лютого 2014 року, суд зазначає, що правовий режим спільної часткової власності має враховувати інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.

Згідно зі ст.365 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Пунктом 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» передбачено, що відповідно до статті 41 Конституції України та пункту 2 частини першої статті 3, статті 321 ЦК ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом. Ураховуючи, що згідно зі статтею 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України, то інші нормативно-правові акти, які обмежують права власника і не мають ознак закону, не підлягають застосуванню.

У відповідності до положень ст. ст. 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Положеннями ст. 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Поняття спільної часткової власності викладено в ч.1 ст.356 ЦК України, як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дрібному виразі.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Частиною 1статті 346 ЦК України наведено перелік випадків, за наявності яких право власності може бути припинено. Виходячи зі змісту частини 2 цієї статті, даний перелік не є вичерпним та право власності може бути припиненим і в інших випадках, встановлених законом.

Один з таких випадків наведено в ст. 365 ЦК України, яка регулює підстави та умови припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Зокрема, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі: 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

При цьому відповідно до ч.2 ст.365 ЦК України суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Судом встановлено, що позивачу та відповідачу належить на праві спільної часткової власності квартира АДРЕСА_1 . Спірна квартира є неподільною, оскільки фактично житлова квартира не має ізольованих часток, допоміжні приміщення (коридор, кухня, ванна, санвузол) знаходяться в загальному користуванні та припинення права власності не завдасть істотної шкоди відповідачу.

Відповідач позов у судовому засіданні визнав.

Відповідно до роз`яснень, які містяться у п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.10.1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», розмір грошової компенсації визначається за угодою сторін, а за відсутності такої угоди судом за дійсною вартістю будинку на час розгляду справи.

Також, і під час розгляду іншої справи N 6-68цс14, Верховний Суд України сформулював правову позицію від 02.07.2014 року, якою роз`яснив, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено, але за умови, що така шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

З постанови Верховного Суду України випливає, що для ухвалення рішення про припинення права на частку в спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої з обставин, передбаченої п. 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України, яка обов`язково повинна бути в сукупності з обставиною, передбаченою п. 4 ч. 1 цієї статті.

Депозитний рахунок суду, який відкритий в управлінні державної казначейської служби не є бюджетним рахунком, а є спеціальним реєстраційним рахунком для обліку депозитних сум. Кошти, які зараховуються на цей рахунок є власністю осіб, що їх внесли та підлягають поверненню або перерахуванню за призначенням із настанням відповідних умов.

За таких обставин, в силу презумпції правомірності фактичного володіння майном (частина третя статті 397 ЦК України), суд дійшов висновку, що грошові кошти у розмірі 369 381 грн. вартості 1/3 частки спірного майна, які були зараховані на депозитний рахунок суду, належать ОСОБА_2 та підлягають виплаті останньому у зв`язку із задоволенням позовних вимог.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що реалізація права позивача щодо виплати компенсації належної відповідачу частки у спірному майні жодним чином не порушить прав відповідача та відповідатиме інтересам співвласників спірного майна, а тому позовні вимоги про виплату грошової компенсації вартості частки в майні та припинення права власності на цю частку підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно частини 1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цих Кодексом випадках.

В силу вимог ст.81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Вирішуючи питання стягнення судових витрат, суд приходить до висновку, що з відповідача слід стягнути на користь позивача судові витрати у розмірі 3693,81 грн. судового збору та витрат на проведення експертизи у розмірі 4000 грн.

Керуючись ст.365 Цивільного кодексу України, ст.ст. 76-80, 83, 89, 258-259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи – ОСОБА_3 , Служба у справах дітей Одеської міської ради про припинення права власності на частку у спільній власності та визнання права власності на частку квартири – задовольнити.

Припинити право власності ОСОБА_2 на 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 .

Виплатити ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований: АДРЕСА_4 ) грошову компенсацію у розмірі 369 381 (триста шістдесят дев`ять тисяч триста вісімдесят одна) грн., які внесені на депозитний рахунок суду (квитанція № ПН2654 від 04.03.2020 року, отримувач: Територіальне управління державної судової адміністрації у Одеській області, рахунок отримувача: UA418201720355249001000005435, код отримувача: 26302945).

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована: АДРЕСА_4 ) сплачений судовий збір в розмірі 3693 (три тисячі шістсот дев`яносто три)грн..80 коп. та витрати на проведення експертизи в розмірі 4000 (чотири тисячі)грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення з урахуванням положень ч.3 розділу ХІІ «Прикінцевих положень» ЦПК України.

Повний текст рішення суду виготовлено 12 червня 2020 року.

ГОЛОВУЮЧИЙ І.А.МАЗУН