Рішення № 89889354, 02.06.2020, Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

Справа № 274/2358/18

Провадження № 2/0274/206/20

РІШЕННЯ

Іменем України

02.06.2020 м. Бердичів

Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області в складі: судді Вдовиченко Т.М., при секретарі Рудич М.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Бердичеві Житомирської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Альфа - Банк" про захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки, -

В с т а н о в и в :

В травні 2018 року представник позивача ОСОБА_2 , який діє на підставі договору про надання правової допомоги, звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовною заявою, згідно якої просить визнати недійсним кредитний договір № 286/25-464 від 13.07.2007 року та договір іпотеки від 13.07.2007 року, предметом якого є квартира за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 13.07.2007 року між АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 286/25-464 під 12,7 % річних за користування кредитом на строк з 13.07.2007 по 12.07.2032.

В забезпечення виконання даного договору 13.07.2007 між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, предметом якого стала квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до п.1.1 кредитного договору, відповідач в порядку та на умовах визначених цим договором взяв на себе зобов`язання надати позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти на споживчі цілі з оплатою процентної ставки 12,7 % річних, з кінцевим терміном повернення заборгованості до 12.07.2032.

Згідно ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" (діючої на момент його укладення) вказаний договір являється споживчим договором, в умовах договору сторонами було визначено порядок надання і погашення кредиту та порядок внесення змін до його змісту.

Зазначає, що зміст кредитного договору суперечить чинному законодавству України, Банком при укладенні договору не було дотримано норми Законів України «Про захист прав споживачів», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та норми Цивільного кодексу України.

Вказує, що на порушення вимог закону Банк завищив реальну відсоткову ставку за кредитом та не відобразив її в детальному розрахунку сукупної вартості кредиту, детальний розпис сукупної вартості кредиту наданий лише 18.11.2014, а не в день укладення самого кредитного договору; договором передбачено змінювати процентну ставку в односторонньому порядку, встановлено сплату комісії та інших платежів за дії, що не є послугою в розумінні Закону України "Про захист прав споживачів"; у розділі договору "відповідальність сторін" визначені випадки та обсяг відповідальності позичальника, Стосовно кредитодавця встановлено тільки відповідальність за несвоєчасне надання кредиту у розмірі 0,005 процента, що не впливає на забезпечення виконання зобов"язання кредитором.

Вказане свідчить про те, що сторонами Кредитного договору не було досягнуто в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

26.07.2018 представником ПАТ "Укрсоцбанк" ОСОБА_3 було подано відзив на позовну заяву, згідно якого зазначає, що Банк не погоджується із заявленими вимогами позивача. Вказує на те, що всі зміни до кредитного договору, крім додаткової угоди № 1 від 12.10.2008, з метою врегулювання простроченої заборгованості з позивачкою узгоджувались. Вимоги Закону "Про захист прав споживачів" (діючої на момент його укладення) були дотримані при укладенні Кредитного договору. Порядок нарахування та сплати комісій та процентів прописаний у п.п. 2.4, 2.5 Договору. Також в договорі прописано чіткі розміри комісій та вказано за що саме (п.3.3.14). Пункт 2.6 договору передбачає зміну процентної ставки за настання певних умов, в даному випадку твердження позивача тільки про збільшення процентної ставки не відповідає дійсності. Договором передбачений більший строк для вирішення питання про намір збільшити розмір процентів, ніж це передбачено Законом. Кредитний договір не містить жодних ознак несправедливості, передбачених ч.5 ст.11 та ст.18 ЗУ "Про захист прав споживачів" (діючої на момент укладення договору). Що стосується договору іпотеки, то сторона договору іпотеки його не оскаржує та не заперечує (а.с.107, 108, т.1).

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду від 07.06.2018 заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено, заборонено ПАТ "Укрсоцбанк" та посадовим особам, що виконують функції державних реєстраторів вчиняти будь-які дії майнового характеру щодо квартири, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , в тому числі шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки на підставі відповідного іпотечного застереження в Іпотечному договорі.

18.12.2018 року у справі призначена судова фінансово-економічна експертиза, провадження у справі зупинено (а.с.174, 175 т.1).

04.06.2019 року провадження у справі відновлено у зв`язку із виконанням експертизи (а.с.216, т.1).

Ухвалою суду від 28.01.2020 до участі в справі залучено правонаступника відповідача - АТ "Альфа -Банк" (а.с.49,50, т.2).

У судове засідання представник позивача Гуменюк О ОСОБА_4 не з`явився, однак в матеріалах справи є заява про слухання справи у його відсутності, згідно якої позовні вимоги підтримує повністю.

Представник відповідача ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, в зв"язку з технічною не можливістю провести відеоконференцію, надіслав заяву про розгляд справи у його відсутності, проти позову заперечує, зазначає, що відзив міститься в матеріалах справи. При винесенні рішення просить застосувати строки позовної давності. В разі відмови в задоволенні позову, просить скасувати заходи забезпечення позову.

Суд, з`ясувавши обставини справи, перевіривши їх поданими доказами, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 13.07.2007 між АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 286/25-464, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 27000 (двадцять сім тисяч) доларів США зі сплатою 12.7 %річних за користування кредитом з кінцевим терміном повернення до 12.07.2032 року (а.с.8-13 т.1).

13.07.2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, предметом якої є квартира, що знаходиться за адресою предметом якого є квартира за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.17-21 т. 1).

Так, відповідно до п.2.6 Кредитного договору встановлено, що у разі зміни процентних ставок на кредитному ринку України, в тому числі внаслідок прийняття рішення компетентними органами України рішень, що впливають на стан кредитного ринку України, кредитор має право ініціювати зміну розміру процентів, визначену у п.1.1 Кредитного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка була ознайомлена з даним пунктом кредитного договору (а.с.8-13 т. 1), розписом сукупної вартості кредиту, значенням реальної процентної ставки та абсолютним значенням подорожчання кредиту шляхом особистого підписання вищезазначених документів (а.с.60-68 т. 1), та відповідно до положень п.6 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» (в редакції, що діяла на момент укладення договору) не скористалась своїм правом відкликати згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин протягом чотирнадцяти днів, починаючи з моменту отримання примірника договору.

Також між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 20.10.2008 року укладено додаткову угоду № 1 до вказаного кредитного договору, якою встановлено процентну ставку за користування кредитом на рівні 14,00 процентів річних.

Крім того, з метою врегулювання простроченої заборгованості між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 18.11.2014 року укладено договори про внесення змін № 2, № 3, № 4 та 16.12.2015 року укладено договір про внесення змін № 5 до договору кредиту від 13.07.2007 року (а.с. 27-32, 68-74 т. 1 ). В зазначених договорах та додатковій угоді містяться підписи ОСОБА_1 .

Згідно з п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст. 546, ст.549 ЦК України зобов`язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою чи іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання. Сплата неустойки є правовим наслідком у разі порушення зобов`язання (п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України).

Стаття 203 ЦК України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

При цьому законодавством визначено декілька наслідків невідповідності правочину нормам актів цивільного законодавства: недійсність правочину або його нікчемність у випадках, визначених законом (стаття 215 ЦК України).

Відповідно до ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Як вбачається із матеріалів справи, на момент підписання договору його істотні умови позивачем були погоджені та прийняті, доказів відсутності волевиявлення позивача на його укладення не надано.

Згідно із частинами першою, третьою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник повернути кредит та сплатити відсотки.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки споживач є вразливою стороною договірних відносин, законодавець визначився з посиленим захистом споживачів шляхом прийняття Закону України «Про захист прав споживачів».

Стаття 18 цього Закону містить самостійні підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, зокрема їх несправедливості.

За змістом частин п`ятої, шостої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму цієї статті, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, порушення принципу добросовісності (пункт 6 частини першої статті, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, спричинення істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, завдання шкоди споживачеві.

Позивачка не довела введення її в оману під час укладення споживчого кредиту, оскільки перед його підписанням вона мала можливість ознайомитися з текстом та умовами договору та власноручно його підписала.

Ніяких зауважень з приводу встановлених умов договору позивачка не зробила при укладенні та прийняла умови кредитного договору, викладені у його тексті, послідовно виконуючи свої обов`язки протягом тривалого строку.

За положеннями статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Судом встановлено, що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; ОСОБА_1 на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови. Відповідач, в свою чергу, надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору. Зважаючи на те, що в момент укладення договору кредиту позичальник ніяких зауважень щодо його змісту чи умов повернення кредиту не висловлювала, ніяких доказів з цього приводу суду не надала, його твердження про несправедливість умов договору не заслуговують уваги.

Договірні умови передбачені зазначеним Кредитним договором та додатками до нього не створюють дисбаланс прав та обов`язків на користь будь-якої сторони цієї кредитної угоди, а тому ці умови не можна кваліфікувати, як несправедливі та дискримінаційні, що порушують права позивача, як споживача фінансових послуг.

Підрахунок сукупної вартості кредиту не становить для позивача складності, оскільки сторонами договору чітко і зрозуміло обумовлено розмір кредиту, його відсоток, графік погашення кредиту та відповідальність за порушення виконання кредитних умов, тому правові підстави для висновків про введення відповідачем позивача в оману відсутні, а заявлені позивачем позовні вимоги є недоведеними та необґрунтованими.

Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15.

За таких обставин, відсутні правові підстави для визнання Кредитного договору недійсним, відповідно до положень ст. ст. 203, 215, 230 ЦК України, як укладеного унаслідок введення в оману позичальника з боку банку та положень ст. ст. 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо нечесної підприємницької діяльності банку та несправедливих умов договору, оскільки ці норми є самостійними підставами визнання договорів недійсними; позивач не довів введення його в оману під час укладення договору споживчого кредиту, оскільки перед його підписанням він мав можливість ознайомитися з текстом та умовами договору та власноручно його підписала, умови договору були погоджені сторонами при його укладанні та визнані такими, що не є несправедливими.

Не знайшло свого підтвердження і те, що зміст кредитного договору та договору іпотеки суперечать нормам Закону.

Позивач не довів своїх позовних вимог, що є його процесуальним обов`язком (ст. ст. 81 ЦПК України).

Висновком експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 27.05.2019 року № 389/05/2019 встановлено, що в межах наявних матеріалів реальна процентна ставка та абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладення Кредитного договору не визначені. За результатами експертизи, встановлено, що на момент укладення Кредитного договору: реальна процентна ставка складає 14,52 % та є вищою від визначеною договором процентної ставки за користування кредитом; абсолютне значення подорожчання кредиту складає 46259.64 долари США (а.с.188-205, т. 1).

Однак, суд не бере до уваги вище вказаний Висновок експертизи, оскільки встановлені у ньому обставини (заниження банком реальної відсоткової ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту) самі по собі не можуть слугувати підставою для визнання недійсними оспорюваних правочинів.

Саме до такого висновку прийшов Верховний Суд у постанові від 21.03.2018 року у справі № 405/2823/15-ц.

Що стосується питання про застосування наслідків спливу позовної давності, яке заявлено представником відповідача ПАТ «Укрсоцбанк», суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється у три роки.

Згідно ч.1 ст.259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Пунктом 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. ЦК встановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов`язаних з визнанням правочинів недійсними (частини друга, третя статті 261 ЦК).

Рішенням Конституційного Суду України №15-рп/2011, справа №1-26/2011 від 10 листопада 2011 року у справі за конституційним зверненням ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено, що в аспекті конституційного звернення положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року №1023-XII (1023-12) з наступними змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (254к/96-ВР) треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

З огляду на викладене суд прийшов до висновку, що ОСОБА_1 могла довідатися про порушення свого права, як споживача, при укладенні нею правочину 13.07.2007 року.

З позовом про захист прав споживача шляхом визнання кредитного договору недійсним з підстав істотного дисбалансу прав та обов`язків, ненадання споживачу інформації, достатньої для прийняття зваженого рішення, ОСОБА_1 звернулась 14.05.2018 року, пропустивши строк позовної давності, про застосування якої заявлено банком. Позивач належними та допустимими доказами не довів, що пропустив позовну давність з поважних причин.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 9 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 4, 12-13,76 - 89, 141, 258, 259, 263 - 265, 268, 273, 352, 354, 355, п.п.15.5 п. 5 Перехідних положень ЦПК України, суд, -

В и р і ш и в :

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства "Альфа - Банк" про захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки.

Скасувати заходи забезпечення позову вжиті ухвалою Бердичівського міськрайонного суду від 07.06.2018 року по справі № 274/2358/18, якою заборонено ПАТ "Укрсоцбанк" та посадовим особам, що виконують функції державних реєстраторів вчиняти будь-які дії майнового характеру щодо квартири, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , в тому числі шляхом передачі Іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки на підставі відповідного іпотечного застереження в Іпотечному договорі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Житомирського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання , має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно п.п.15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги можуть також подаватися учасниками справи до або через відповідні суди.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Повний текст рішення виготовлено 12 червня 2020 року .

Головуючий Т.М. Вдовиченко