Рішення № 89885135, 17.06.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

17 червня 2020 року справа №640/17246/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кузьменка В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 )доОфісу Генерального прокурора (далі по тексту - відповідач)про1) визнання протиправним наказу відповідача від 10 червня 2019 року №495-ц; 2) зобов`язання відповідача привести наказ від 10 червня 2019 року №495-ц у відповідність з вимогами Закону, вказавши у ньому підставу для звільнення - пункт 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю УкраїниВ С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва, оскільки вважає, що відповідачем невірно здійснено в оскаржуваному наказі посилання на положення пункту 1 частини третьої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»; положення Закону України «Про прокуратуру» не містять такої підстави для звільнення, як припинення повноважень прокурора, з урахуванням чого відповідач повинен був звільнити ОСОБА_1 на підставі положень Кодексу законів про працю України.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2019 року позовну заяву залишено без руху з наданням позивачу строку на усунення недоліків.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 жовтня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2020 року замінено найменування відповідача «Генеральна прокуратура України» на «Офіс Генерального прокурора».

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог та вказав, що ОСОБА_1 обґрунтовано звільнено на підставі пункту 1 частини третьої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» у зв`язку з досягненням нею шістдесяти п`яти років та припиненням повноважень прокурора.

Позивач подав відповідь на відзив, де зазначив помилковість доводів відповідача та необхідність задоволення позовних вимог з підстав, викладених в адміністративному позові.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва звертає увагу на наступне.

Матеріали справи свідчать, що наказом Генеральної прокуратури України від 10 червня 2019 року №495ц відповідно до статті 9, пункту 1 частини третьої статті 51, пункту 1 частини першої статті 61 Закону України «Про прокуратуру» звільнено старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу представництва інтересів дітей та держави в судах, захисту їх прав при виконанні судових рішень управління ювенальної юстиції Генеральної прокуратури України, на якій вона перебувала на час відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_2 , та органів прокуратури з 11 червня 2019 року у зв`язку з досягненням шістдесяти п`яти років та припиненням повноважень прокурора.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру».

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про прокуратуру» організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

При цьому, загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді визначені частиною першою статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Так, згідно з пунктом 1 частини третьої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» повноваження прокурора припиняються у зв`язку з досягненням шістдесяти п`яти років.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 61 Закону України «Про прокуратуру» повноваження прокурора припиняються за віком з наступного дня після досягнення ним шістдесяти п`яти років.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до статті 9, пункту 1 частини третьої статті 51, пункту 1 частини першої статті 61 Закону України «Про прокуратуру» позивача звільнено з посади у зв`язку з досягненням шістдесяти п`яти років та припиненням повноважень.

Відповідно до частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор звільняється з посади у разі:

1) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров`я;

2) порушення ним вимог щодо несумісності, передбачених статтею 18 цього Закону;

3) набрання законної сили судовим рішенням про притягнення прокурора до адміністративної відповідальності за корупційне правопорушення, пов`язане з порушенням обмежень, передбачених Законом України «Про запобігання корупції»;

4) неможливості переведення на іншу посаду або відсутності згоди на це у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі;

5) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо нього;

6) припинення громадянства України або набуття громадянства іншої держави;

7) подання заяви про звільнення з посади за власним бажанням;

8) неможливості подальшого перебування на тимчасово вакантній посаді;

9) ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Суд звертає увагу, що наведені вище положення частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» не містять такої підстави для звільнення з посади як припинення повноважень прокурора.

З урахуванням викладеного суд вважає, що позивача фактично звільнено з відсутності підстав, передбачених Законом України «Про прокуратуру».

Відповідно до статті 30 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється в тому числі і на загальних підставах, передбачених Кодексом законів про працю України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/202 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зауважено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначено основні трудові права працівників.

Суд враховує, що питання звільнення прокурора з посади у зв`язку з припиненням повноважень по досягненню шістдесят п`яти років не врегульоване Законом України «Про прокуратуру», проте, такі норми передбачені у Кодексі законів про працю України.

Тому, в частині неврегульованих правовідносин щодо звільнення прокурора з посади у зв`язку з припиненням повноважень по досягненню шістдесят п`яти років суд вважає за можливе керуватися загальними правовими нормами Кодексу законів про працю України, який розповсюджується на всі трудові правовідносини та підлягає застосуванню у даному спорі.

Статтею 36 Кодексу законів про працю України визначено, що підставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціатив власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або па вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках припинення повноважень посадових осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, трудові відносини з позивачем припинені шляхом звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника відділу представництва інтересів дітей та держави в судах, захисту їх прав при виконанні судових рішень управління ювенальної юстиції Генеральної прокуратури України, на якій вона перебувала на час відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_2 , та органів прокуратури з 11 червня 2019 року у зв`язку з досягненням шістдесяти п`яти років та припиненням повноважень прокурора на підставі пункту 1 частини третьої статті 51, пункту 1 частини першої статті 61 Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Проте, відповідач, на якого покладено тягар доказування в адміністративному процесі, не надав суду пояснень, підтверджених належними та допустимими доказами, щодо наявності підстав для звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини третьої статті 51, пункту 1 частини першої статті 61 Закону України «Про прокуратуру» у зв`язку з припиненням повноважень прокурора.

Оскільки положення частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» не містять такої підстави для звільнення як припинення повноважень, суд дійшов висновку, що в даному випадку під час звільнення ОСОБА_1 відповідачем повинні застосовуватись положення пункту 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до частини третьої статті 235 Кодексу законів про працю України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Приймаючи до уваги те, що в ході розгляду справи встановлено неправильне формулювання підстав звільнення позивача, суд з метою повного та всебічного захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів позивача вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги про зобов`язання відповідача привести наказ від 10 червня 2019 року №495-ц у відповідність до вимог Закону, вказавши у ньому підставу для звільнення - пункт 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України шляхом зобов`язання відповідача внести зміни до наказу від 10 червня 2019 року №495-ц щодо зміни формулювання підстав звільнення - на підставі пункту 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України.

Враховуючи, що належним способом захисту прав ОСОБА_1 є саме внесення змін до оскаржуваного наказу від 10 червня 2019 року №495-ц, суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання його протиправним задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва відповідачем не доведена правомірність дій щодо звільнення позивача на підставі пункту 1 частини третьої статті 51, пункту 1 частини першої статті 61 Закону України «Про прокуратуру» з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Зобов`язати Генеральну прокуратуру України внести зміни до наказу від 10 червня 2019 року №495-ц шляхом зміни формулювання підстав звільнення - на підставі пункту 5 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України.

3. В іншій частині адміністративного позову відмовити.

Згідно з частиною першою статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини другої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Частина перша статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );

Офіс Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15; ідентифікаційний код 00034051).

Суддя В.А. Кузьменко