Ухвала суду № 89884977, 16.06.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

16 червня 2020 року м. Київ № 826/1723/18

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши в порядку письмового провадження заяву позивача про встановлення способу і порядку виконання судового рішення у адміністративній справі за позовом за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі також - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо нездійснення перерахунку ОСОБА_1 пенсії з 01 січня 2016 року відповідно до ст. 63 Закону України " Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб ", постанови Кабінету Міністрів України № 988 від 11 листопада 2015 року " Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції";

- зобов`язати ГУ ПФ України в м. Києві відповідно до ст. 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" та на підставі довідки МВС № 22/6-2361 від 25.05.2017 про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії провести перерахунок пенсії позивачу з включенням всіх надбавок та доплат, що входять до розрахунку пенсії, з 1 січня 2016 року без обмеження максимального розміру пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, цільової грошової допомоги, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) - на підставі Рішення Конституційного суду України від 20.12.2016 року №7-рп/2016 "У справі за конституційним поданням ВСУ щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення другого речення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб";

- зобов`язати ГУ ПФ України в м. Києві нарахувати та виплатити мені одноразово своєчасно недоотримані суми пенсії за минулий час з 1 січня 2016 року без обмеження будь-яким строком;

- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві подати в установлений судом термін, з моменту набрання рішенням законної сили, звіт про виконання рішення суду.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.06.2017 року, адміністративний позов задоволено частково.

14.02.2019 року до суду надійшла заява позивача про встановлення способу і порядку виконання судового рішення у цій справі, у якій останній фактично просить суд вжити заходи забезпечення позову в порядку статті 151 КАСУ та змінити спосіб і порядок виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2018 року у справі № 826/1723/18 щодо повернення сплаченого судового збору, шляхом зобов`язання Головного Управління Державної казначейської служби України в місті Києві (01601, м. Київ, вул. Терещінська, 11-а, Тел. 044-2021215, ЄДРПОУ 37993783) повернути позивачу сплачений судовий збір у сумі 704 (сімсот чотири гривни) 80 коп. за розгляд адміністративної справи.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, перевіривши доводи заявника та оцінивши інші докази у їх сукупності суд дійшов висновку, що заява позивача задоволенню не підлягає з таких мотивів.

Відповідно до ч. 1 ст. 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Водночас в силу положень ст. 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Принцип обов`язковості судових рішень, як один з визначальних принципів здійснення правосуддя в Україні, полягає в обов`язковому виконанні на всій території України судових рішень, що набрали законної сили, а також у встановлені відповідальності за невиконання таких рішень.

Вказаний принцип обов`язковості судових рішень поряд із Конституцією України відображений і в багатьох кодифікованих законах України, зокрема в Кодексі адміністративного судочинства України (КАС України).

Так, відповідно до ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Крім того, згідно з практикою Європейського Суду з прав людини (п. 40 Рішення від 19.03.1997 року у справі "Горнсбі проти Греції") право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов`язкового судового рішення на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 Конвенції детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію (рішення у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у Рішенні від 15.03.2001 року у справі "Піалопулос та інші проти Греції", якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 Конвенції гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс.

Згідно з п. 66 Рішення Європейського Суду у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії" (Immobiliare Saffi v. Italy) ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

Також в Рішенні від 29.06.2004 року у справі "Войтенко проти України" Європейський суд з прав людини констатував, що саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися.

Відтак суд доходить висновку, що невиконання боржником судового рішення, що набрало законної сили, може свідчити про порушення права особи, гарантованих пунктом 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

Разом з тим, матеріали справи містять копії виконавчих листів виданих у справі для стягнення на користь позивача судового збору, відтак позивач має звернутись з даними листами для примусового виконання рішення. Доказів невиконання відповідачем рішення суду у примусовому порядку матеріали справи не містять.

Однак, під зміною способу і порядку виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у встановленому раніше порядку і способу. При цьому суд не може змінювати рішення суду по суті, а зміна способу і порядку виконання судового рішення передбачати обраний судом при ухваленні рішення спосіб відновлення порушеного права.

З огляду на викладене суд доходить до висновку, що передбачені законом підстави для задоволення заяви позивача відсутні, оскільки рішення станом на момент розгляду даної заяви набрало законної сили, а ті вимоги, які заявлені позивачем, фактично спричиняють зміну судового рішення, а тому у її задоволенні належить відмовити.

Керуючись ст. ст. 248, 378 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні заяви позивача про зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення в адміністративній справі.

Ухвала набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 294-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя І.А. Качур