Рішення № 89883271, 18.06.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2020 року м. Житомир справа № 240/5897/20

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шуляк Л.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправною відмову, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:

- визнати протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні одноразової грошової допомоги, у зв`язку з встановленням інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №499 від 28 травня 2008 року "Про затвердження Порядку та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності, військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призначених на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб" та статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей";

- зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу, у зв`язку з встановлення інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №499 від 28 травня 2008 року "Про затвердження Порядку та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва ) чи інвалідності, військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призначених на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб" та статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

В обґрунтування своїх позовних вимог позивачем зазначено, що 15.01.2013 відповідно до довідки до акта огляду МСЕК від 24.01.2013 серія 10 ААБ №654307 позивачу встановлено першу "Б" групу інвалідності внаслідок захворювання отриманого в період проходження військової служби. З 30.01.2020 відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААБ №549786 від 31.01.2020 позивачу встановлено першу "А" групу інвалідності, внаслідок захворювання, так, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. Позивач вважає, що має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з чим звернувся до відповідача з відповідною заявою. Однак, відповідач безпідставно відмовляє в призначенні одноразової грошової допомоги, чим порушує його право на соціальний захист та отримання належної суми грошової допомоги, а тому рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум №35 від 05.03.2020 пункт 35 прийнято з порушенням норм чинного законодавства України, у зв`язку з чим, позивач просить його скасувати.

Ухвалою суду від 13 квітня 2020 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) сторін.

На виконання вимог ухвали суду Міністерством оборони України направлено до суду відзив на адміністративний позов від 18 травня 2020 року №554. У вказаному відзиві зазначено, що позивач проходив військову службу в ЗС колишнього СРСР та звільнений з військової служби з військової частини, яка не входила до складу Збройних Сил України. Однак, нормативно-правовими документами регулюються питання правового статусу та соціального забезпечення саме військовослужбовців Збройних Сил України, відповідно статусу якого позивач у даній справі не набув. Тому за загальноправовим принципом дії закону за колом осіб положення законів щодо соціального забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України не поширюються на позивача в даній справі.

Від позивача на офіційну електронну адресу суду 09 червня 2020 року надійшла відповідь на відзив, у якій позивач наголошує, що має право на отримання одноразової грошову допомогу відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №499 від 28 травня 2008 року "Про затвердження Порядку та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності, військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призначених на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб" та статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно з частиною четвертою статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до наказів від 27.04.2020 №01-31В та від 26.05.2020 №01-46В головуючий суддя Шуляк Л.А. в період з 28.04.2020 по 08.05.2020 та в період з 01.06.2020 по 15.06.2020 перебувала у щорічній оплачуваній відпустці.

Частиною п`ятою статті 250 КАС України встановлено, що датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у період з 15 вересня 1954 року по 02 грудня 1983 року, про що свідчить військовий квиток Серія НОМЕР_1 та копія довідки №41282 від 31.03.2020 (а.с. 6-7).

Витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України від 11.04.2013 №869 встановлено, що отримане позивачем захворювання, так пов`язане з проходженням військової служби (а.с. 10).

24 січня 2013 року Житомирською обласною медико-соціальною комісією позивачу при повторному огляді встановлено першу "Б" групу з 15.01.2013, у зв`язку із захворюванням отриманим в період проходження військової служби (а.с. 11).

Згідно наявної у матеріалах справи копії довідки до акту огляду МСЕК від 31.01.2020 Житомирською обласною медико-соціальною комісією №2 позивачу при повторному огляді було встановлено першу "А" групу інвалідності з 30.01.2020 - захворювання, так пов`язане з виконанням обов`язку військової служби при перебуванні в країнах , де велись бойові дії (а.с. 12).

В подальшому, ОСОБА_1 звернувся із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у відповідності до статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

05.03.2020 комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення, що оформлене протоколом №35, про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що заявник звільнений з військової служби до набуття чинності Законом України від 4 квітня 2006 року №3597-ІV "Про внесення змін до Закону України "Про загальний військовий обов`язок і військову службу", яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а інвалідність встановлена до 1 січня 2014 року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", він не має права на одержання одноразової грошової допомоги (а.с. 13).

Позивач, вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд ураховує наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами частини п`ятої статті 17 Конституції України обумовлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (Закон № 2232-ХІІ).

Відповідно до статті 41 Закону № 2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом № 2011-ХІІ.

Частиною 2 статті 16 Закону № 2011-XII (в редакції чинній до 01 січня 2014 року) було передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов`язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п`ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Водночас, пунктом 1 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців" від 04.07.2012 №5040-VI (далі - Закон №5040-VI), було викладено в новій редакції статтю 16 Закону №2011-XII та доповнено вказаний Закон статтями 16-1, 16-2, 16-3 та 16-4.

Закон України "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців" від 04.07.2012 №5040-VІ набрав чинності з 01 січня 2014 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 статті 16 Закону №2011-XII (в редакції Закону від 04.07.2012 №5040-VІ, яка була чинною на момент встановлення позивачу інвалідності 15.01.2013) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Частиною 2 статті 16 Закону №2011-XII визначені обставини, які є підставою для виплати одноразової грошової допомоги.

Так, відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 16 Закону №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

В свою чергу, частина 9 ст. 16-3 Закону №2011-ХІІ передбачає, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (яка діяла на момент звернення позивача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги), прийнятою відповідно до пункту 2 статті 16-2 та пункту 9 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).

При цьому, пунктом 2 наведеної Постанови установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:

- допомога, що була призначена, виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. № 499 (Офіційний вісник України, 2008 р., № 39, ст. 1298), Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 р. № 284 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 14, ст. 532), і Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 р. № 1331 (Офіційний вісник України, 2007 р., № 89, ст. 3255);

- допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Відповідно до пункту 3 Порядку №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є:

- у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть;

- у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

З наявної у матеріалах справи копії довідки до акта огляду МСЕК серії 10 ААБ №654307 від 24.01.2013 (а.с.11) вбачається, що позивачу першу "Б" групу інвалідності було встановлено з 15.01.2013.

Відтак, до спірних правовідносин слід застосовувати установлений законодавством порядок, що діяв на вказану дату.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23.11.2018 у справі № 295/3869/17, від 30.10.2018 у справі № 760/16027/16-а, від 07.02.2019 у справі № 816/1266/16.

Частиною 2 статті 16 Закону № 2011-XII (в редакції чинній станом на 15.01.2013) було передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов`язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п`ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Крім того, станом на 15.01.2013 діяв Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499 (далі - Порядок №449).

Відповідно до п.2 Порядку №499 одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, - у розмірі: 27-місячного грошового забезпечення - інвалідам I групи; а у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов`язків військової служби - у розмірі: 33-місячного грошового забезпечення - інвалідам I групи.

З наведеного вбачається, що відповідне право позивача на отримання одноразової грошової допомоги на момент встановлення йому інвалідності було законодавчо визначене.

Таким чином, оскільки позивач отримав інвалідність внаслідок поранення, контузії та захворювань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, то він має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно зі статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Стосовно твердження відповідача про відсутність обов`язку у Міністерства оборони України здійснювати призначення і виплату позивачеві одноразової грошової допомоги з посиланням на те, що законодавство не передбачає здійснення виплат військовослужбовцям інших країн, суд зазначає наступне.

Відповідно до статей 1, 2 Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, яка набула чинності для України 14 лютого 1992 року, встановлено, що за військовослужбовцями, особами, які звільнились з військової служби і проживають на території держав-учасниць Співдружності, а також членами їхніх сімей зберігаються права і пільги, встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР. Односторонні обмеження зазначених прав і пільг військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей не допускаються.

Держави Співдружності своїм законодавством встановлюють і забезпечують всю повноту політичних, соціально-економічних та особистих прав і свобод військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей відповідно до норм міжнародного права і положень цієї Угоди.

Статтею 4 зазначеної Угоди, передбачено, що держави-учасниці Співдружності беруть на себе зобов`язання у 1992 році розробити і прийняти взаємопогоджені законодавчі акти про соціальний захист військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей.

Законом України "Про ратифікацію Протоколу до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 року" від 7 червня 2001 року № 2495-ІІІ ратифіковано Протокол до Угоди між державами - учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні та правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей від 14 лютого 1992 року.

Відповідно до статті 1 цього Протоколу на громадян, які проходили військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР та які переведені (зараховані) на військову службу в збройні сили, інші війська, інші військові формування та органи держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав, при їх переїзді на постійне місце проживання з однієї Держави Співдружності до іншої поширюються права та пільги, гарантії та компенсації, встановлені законодавством та іншими нормативними правовими актами для військовослужбовців Держави Співдружності, обраної для постійного проживання.

Слід звернути увагу на те, що вищезазначеними міждержавними Угодами не встановлено порядку отримання та виплати одноразової грошової допомоги, проте, вказаними актами гарантується кожному військовослужбовцю, який проходив військову службу у військових частинах Збройних Сил, інших військах, військових формуваннях та органах колишнього Союзу РСР, право на отримання пільг, гарантій та компенсацій на території тієї Держави Співдружності, на якій він проживає.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є громадянином України, з огляду на що, має право, гарантоване Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", на отримання одноразової грошової допомоги, у зв`язку з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних із проходженням військової служби.

А тому, підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення вимоги позивача щодо визнання протиправною відмови Міністерства оборони України в призначенні одноразової грошової допомоги, у зв`язку з встановленням інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №499 від 28 травня 2008 року "Про затвердження Порядку та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності, військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призначених на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб" та статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Однак, щодо позовних вимог в частині зобов`язання Міністерства оборони України прийняти рішення про призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги суд дійшов до наступних висновків.

Згідно зі змістом Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

Іншими словами, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є зобов`язання Міністерства оборони України повторно розглянути питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 як особі, якій встановлено інвалідність після його звільнення з військової служби внаслідок причин, що настала внаслідок захворювання, так, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії та прийняти рішення з урахуванням висновків рішення суду.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідачем в порушення частини другої статті 77 КАС України не доведено, а позивачем та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів спростовано правомірність винесеного рішення, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Зважаючи на відсутність документально-підтверджених судових витрат у даній адміністративній справі питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 229, 242-246, 250, 255, 257-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) до Міністерства оборони України (вул. Грушевського, 30/1, Київ 21,01021. РНОКПП/ЄДРПОУ: 22990305) про визнання протиправною відмову, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, у зв`язку з встановленням інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", викладеної у п.5 витягу із протоколу №35 від 05.03.2020.

Зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути питання щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 як особі, якій встановлено інвалідність, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії та прийняти рішення з урахуванням висновків рішення суду.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду складено у повному обсязі: 18 червня 2020 року.

Суддя Л.А.Шуляк