Рішення № 89883270, 17.06.2020, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2020 року м. Житомир справа № 240/2971/20

категорія 111060000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Капинос О.В.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправною та скасування вимогии про сплату боргу,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску Головного управління ДФС у Житомирській області від 19.11.2018 №Ф-92428-50. В обґрунтування позову зазначив, що він з 12.10.2009 є пенсіонером за вислугою років, а тому оскільки на момент винесення оскаржуваної вимоги досяг 45-річного віку, він є особою, яка звільняється від сплати єдиного внеску. Крім того, з 2010 року ним припинено здійснення підприємницької діяльності.

Ухвалою від 03.04.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі та призначено судове засідання на 05.05.2020.

27.04.2020 відповідачем подано відзив на позову, в обґрунтування якого зазначено, що згідно реєстраційних даних картки платника податків, які ведуться в АІС "Податковий блок", ФОП ОСОБА_1 на момент винесення оскаржуваної вимоги та в період з 19.03.2003 по 13.11.2019 був зареєстрований фізичною особою-підприємцем у Бердичівському управлінні ГУ ДПС у Житомирській області. У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не є особою, яка досягла віку, встановленого ст. 26 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-У "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування11 (далі - Закон №1058), згідно з нормами частини п`ятої статті 8 Закону № 2464 єдиний внесок для всіх платників, крім пільгової категорії, встановлено у розмірі 22 відсотка до визначеної статтею 7 цього закону бази нарахування єдиного внеску. Крім того, 18.11.2019 позивачем було подано звіт про нараховані суми єдиного внеску від отриманого доходу за 2019 рік. Отже, на момент винесення оскаржуваної вимоги, позивач мав статус фізичної особи-підприємця та не досяг віку, який би його звільняв від обов"язку сплати ЄСВ.

05.05.2020 розгляд справи відкладено на 09.06.2020.

Позивач та представник відповідача подали до суду заяви про розгляд справи у порядку письмового провадження.

У відповідності до ч.9 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалою від 09.06.2020 перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Судом встановлено, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України постановою від 19 червня 2019 №537 "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 1; реорганізовано деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 2; установлено, що територіальні органи Державної фіскальної служби, які реорганізуються, продовжують здійснювати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної податкової служби. Серед переліку територіальних органів Державної податкової служби, що утворюються (додаток 1), визначено Головне управління ДПС у Житомирській області. Згідно із додатком 2 Головне управління ДФС у Житомирській області реорганізовується шляхом приєднання до Головного управління ДПС у Житомирській області.

Наказом Головного управління ДПС у Житомирській області від 29 серпня 2019 № 6 розпочато виконання Головним управлінням ДПС у Житомирській області повноважень Головного управління ДФС у Житомирській області, що припиняється.

Згідно ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

За таких обставин, суд вважає за необхідне замінити відповідача на правонаступника Головне управління ДПС у Житомирській області.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Згідно даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань, позивач з 19.03.2003 перебуває на обліку як платник податків та був зареєстрований як фізична особа-підприємець.

09.10.2007 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця.

З 20.03.2003 позивач був взятий на облік як платник єдиного внеску .

13.11.2019 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис 23040060003006947 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем.

Головне управління ДПС у Житомирській області сформувало та направило позивачу вимогу про сплату боргу від 19.11.2018 №Ф-92428-5 , в якій вказано, що станом на 31 жовтня 2018 року загальна сума боргу зі сплати єдиного внеску становить 15819,54 грн.

Нарахування недоїмки з єдиного соціального внеску за вказаний період було здійснено контролюючим органом в інтегрованій картці платника, в автоматичному режимі та виходячи з розміру мінімального страхового внеску.

Мінімальний страховий внесок встановлений з 01.05.2017 по 30.11.2017 становив 704,00 грн. (3200 грн. х 22% = 704,00 грн. на місяць), де 3200 грн. - мінімальна заробітна плата встановлена Законом України від 21.12.2016 р. № 1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік", 22% - ставка ЄСВ.

Мінімальний страховий внесок встановлений з 01.12.2017 по 31.12.2017 становив 704,00 грн. (3200 грн. х 22% = 704,00 грн., на місяць), де 3200 грн. - мінімальна заробітна плата встановлена Законом України від 21.12.2016 р. № 1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік", 22% - ставка ЄСВ.

Мінімальний страховий внесок встановлений з 01.01.2018 по 31.12.2018 становив 819,06 грн. (3723 грн. х 22% = 819,06 грн. на місяць, де 3723 грн. - мінімальна заробітна плата встановлена Законом України від 07.12.2017 № 2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік", 22% - ставка ЄСВ.

Вважаючи податкову вимогу протиправно, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" № 2464-VІ від 08.07.2010 (далі - Закон України № 2464), єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Застрахована особа, відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України № 2464 - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до ст. 4 Закону України № 2464, платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців).

Законом України від 06.12.2016 року № 1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону України № 2464, що діють з 01.01.2017 року, зокрема, щодо обов`язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України № 2464, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно з нормами ч.5 ст.8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок для всіх платників єдиного внеску (крім пільгових категорій) встановлено у розмірі 22% до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України № 2464).

Мінімальний страховий внесок сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України № 2464).

З прийняттям Закону України від 03.10.2017 року № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" були внесені зміни до Закону України № 2464, що діють з 01.01.2018 року, зокрема щодо строків сплати зобов`язань платниками єдиного внеску.

Так, з 01.01.2018 року всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільненої ст. 4 Закону України № 2464 категорії страхувальників, зобов`язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону України № 2464).

Статтею 6 Закону України № 2464 визначено обов`язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до п. 6, 7 ст. 13 Закону України № 2464 та розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року №449 (далі - Інструкція № 449), органи доходів і зборів мають право стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску.

Так, положеннями п.1 Розділу VI Інструкції № 449 визначено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції (абз. 2 п. 2 Розділу VI Інструкції № 449).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що у позивача існує обов`язок сплачувати єдиний соціальний внесок у строки, визначені вказаним законом. Разом з тим цей обов`язок кореспондує й відповідачу, а саме: у випадку не своєчасного нарахування та/або сплати платником сум єдиного внеску, він обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу платника.

Судом встановлено, що відповідачем прийнято вимогу Головного управління ДПС у Житомирській області про сплату боргу з єдиного внеску від 19.11.2018 №Ф-92428-50 на суму 15189,54 грн.

Зазначена вимога сформована підставі даних з інформаційної системи.

Так, згідно наявної в матеріалах справи витягу з інтегрованої картки платника за період 2018 рік за позивачем рахується недоїмка зі сплати єдиного соціального внеску за період з 01.01.2017 по 31.10.2018.

Позивач, вважаючи таку вимогу протиправною, посилається на те, що з 2010 року ним припинено здійснення підприємницької діяльності та він є пенсіонером за вислугою років, а тому оскільки на момент винесення оскаржуваної вимоги досяг 45-річного віку, він є особою, яка звільняється від сплати єдиного внеску.

Суд вважає такі доводи безпідставними, з огляду на таке.

Із введенням в дію Закону № 755-IV від 15.05.2003 "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", було створено та розпочато формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - ЄДР).

Статтею 1 Закону № 755-IV визначено, що Єдиний державний реєстр це автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до частини першої статті 17 вищевказаного Закону, відомості про юридичну особу або фізичну особу-підприємця включаються до ЄДР шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України.

Згідно із частиною другою Прикінцевих положень Закону № 755-IV (в редакції Закону від 15.05.2003), державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка.

Під час заміни свідоцтва про державну реєстрацію відомості про таких осіб включалися до ЄДР.

Верховною Радою України 1 липня 2010 року за № 2390 прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання" (далі - Закон № 2390).

Відповідно до Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2390 цей Закон набирає чинності через шість місяців з дня його опублікування, тобто 3 березня 2011 року.

Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений п. 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР.

Згідно з Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 2390 після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, уповноважені органи у місячний строк проводять звірення відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до встановленого строку не включені до ЄДР.

За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року і не включених до ЄДР вносяться з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року вважаються недійсними.

З матеріалів справи вбачається, що з 19.03.2003 позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець.

Крім того, 09.10.2007 до ЄДР внесений запис № 23040170000006947 про включення відомостей про фізичну особ3-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Лише 13.11.2019 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис № 23040050002006947 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача як фізичної особи-підприємця.

Відповідно до ч. 9 ст. 4 Закону України Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" від 15 травня 2003 року № 755-IV № 755 фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця проводиться у разі прийняття фізичною особою-підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності.

Таким чином, наявні у матеріалах справи докази свідчать, що з 19.03.2003 до 13.11.2019 позивач зберігав статус підприємця - платника податків.

Оскільки ініційована позивачем процедура зняття з обліку платників податків та припинення підприємницької діяльності була завершена лише 13.11.2019, позивач у розумінні чинного законодавства у спірний період був суб`єктом господарювання - платником податків і зборів та інших загальнообов`язкових платежів, у тому числі ЄСВ.

Більш того, 18.11.2019 позивачем було подано звіт до контролюючого органу про нараховані суми єдиного внеску за 2019 рік, у зв"язку з чим, ГУ ДПС у Житомирській області прийняло нову податкову вимогу від 29.11.2019 № 92428-50.

Щодо доводів позивача про звільнення від сплати єдиного внеску, у зв"язку з тим, що він є пенсіонером за вислугою років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення звільнених в військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ та на момент винесення оскаржуваної вимоги досяг 45-річного віку, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

При цьому, особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (ч. 4 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", у редакції, чинній з 01.01.2017).

З 01.01.2018 до ч. 4 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" внесені зміни, передбачені абзацами 10 та 11 пп. 2 п. 22 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" від 03.10.2017 № 2148-VIII, шляхом викладення першого речення частини четвертої в такій редакції: "Особи, зазначені у пунктах 4 та 51 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу".

Аналіз цієї норми в редакції, що діяла у спірний у межах даної справи період, свідчить про те, що від сплати за себе єдиного внеску звільняються фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, за наявності двох обов`язкових умов: 1 - є пенсіонерами за віком або інвалідами; 2 - отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Отже, перша обов`язкова ознака звільнення фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування, від сплати за себе єдиного внеску, потребувала наявності лише статусу пенсіонера за віком без умови сплати пенсії саме за віком, а друга ознака - отримання відповідно до закону пенсії безвідносно до її виду.

В той же час, редакція ч. 4 ст. 4 Закону з 01.01.2018 отримала більш конкретне законодавче закріплення переліку осіб, на яких розповсюджується таке звільнення від сплати за себе єдиного внеску, а саме: особи (фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування), які не просто мають статус пенсіонера, а і безпосередньо отримують пенсію за віком.

За положеннями норм Законів, які регулюють правовідносини щодо пенсійного забезпечення (Закон № 1058, Закон № 1788, Закон №2262-XII), до видів державних пенсій віднесено пенсії за віком, пенсії по інвалідності, пенсії в разі втрати годувальника, пенсії за вислугу років.

Згідно зі статтею 1 Закону "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ ( в редакції на день прийняття спірної вимоги) особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Відповідно п."б" ст.12 цього Закону особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д" статті 1-2 цього Закону, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України.

Оскільки позивач не є пенсіонером за віком/або інвалідом, а отримує пенсію за вислугу років згідно Закону № 2262-XII, на час виникнення спірних правовідносин не досяг віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а відтак на нього не розповсюджується пільга щодо звільнення від сплати за себе єдиного внеску, встановлена частиною четвертою статті 4 Закону 2464-VI.

Зазначена правова позиція висловлена Верховний Судом у постанові від11.12.2018 у справі №822/621/16, від 10.04.2018 у справі №8206/28012/15. Такої ж позиції підтримується Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 16.01.2020 у справі №120/4725/18

Отже, позивач набуде права на пільги щодо сплати ЄСВ по досягненню пенсійного віку 60 років, незалежно від виду пенсії, яку він отримує чи отримуватиме.

Зазначене свідчить про те, що спірна вимога сформована у відповідності до вимог законодавства, тому вимоги позивача з приводу її протиправності є безпідставні.

Щодо посилань відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом, суд зазначає, що дане питання було вирішено на стадії відкриття провадження у справі. Інших підстав для залишення позову без розгляду відповідачем не наведено. Посилання на те, що позивачем отримано податкову вимогу 14.01.2019 суд оцінює критично, оскільки з наявної у матеріалах справи копії вимоги слідує, що підпис особи, яка її отримала 14.01.2019 відсутній, що не може бути безпосереднім доказом вручення її позивачу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оскільки відповідачем, як суб"єктом владних повноважень доведено правомірність винесеної ним вимоги, суд дійшов висновку, що позов безпідставний, тому відмовляє у його задоволенні у повному обсязі.

Керуючись статтями 242-246,295 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Житомирській області (вул.Юрка Тютюнника,7, м.Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 43142501) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу від 19.11.2018 №Ф-92428-50, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Капинос