Ухвала суду № 89882601, 16.06.2020, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

16.06.2020 Справа № 908/1473/20

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Проскурякова К.В., розглянувши заяву Акціонерного товариства «ОТП БАНК» про забезпечення позову

За позовом: Акціонерного товариства «ОТП БАНК» (юридична адреса: 01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 43; адреса для листування: 69063, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 66, код ЄДРПОУ 21685166)

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «БАРВИ» (70151, Запорізька область, Новомиколаївський район, село Барвинівка, вул. Шкільна, буд. 15, код ЄДРПОУ 30870438)

про стягнення 2 203 835,62 грн.,

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

12.06.2020 р. до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Акціонерного товариства «ОТП БАНК» до Товариства з обмеженою відповідальністю «БАРВИ» про стягнення 2 203 835,62 грн.

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.06.2020 р. справу №908/1473/20 розподілено судді Проскурякову К.В.

Ухвалою суду від 16.03.2020 р. вказану позовну заяву на підставі п. 8 ч. 3 ст. 162 ГПК України залишено без руху.

Разом з цим позовом до суду від Акціонерного товариства «ОТП БАНК» надійшла заява про забезпечення позову.

В обґрунтування забезпечення позову заявник посилається на те, що 28.03.2019 р. між АТ "ОТП БАНК" та ТОВ «БАРВИ» укладено договір про надання банківських послуг №СR 19-139/200-2 від 28.03.2019 р. Відповідачу відкрито кредитну лінію з лімітом кредитування 2 000 000,00 грн. та умовами повного погашення кредитної лінії 15.03.2020 р. Станом на 14.05.2020 р., що також підтверджується і на дату звернення позивача до суду, заборгованість відповідача становить 2 203 835,62 грн. з урахуванням основного боргу за кредитом та відсотками. Кредит не забезпечено майном боржника, відсутні укладені з боржником договори застави нерухомого або рухомого майна (автомобілів, сільськогосподарської техніки чи обладнання), відсутні також договори про забезпечення кредиту іншим майном як то майбутній урожай, майнові права по укладеним угодам та інше. Таким чином, наявна заборгованість є повністю не забезпеченою майном боржника, тому існує реальна загроза невиконання рішення суду у разі можливої зміни власника (перереєстрації) боржником майна, що йому належить на іншу особу, з метою уникнення фінансової відповідальності по поверненню наданого банком кредиту.

Проте, позивачу відомо про наявність у власності відповідача наступного нерухомого майна: адміністративний будинок, загальною площею 484,46 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить ТОВ «БАРВИ» на підставі договору купівлі-продажу від 26.12.2000 р.; нежитлова будівля контора, загальною площею 243,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить ТОВ «БАРВИ» на підставі договору купівлі-продажу від 26.12.2000 р. Належність відповідачу вказаного майна підтверджується Інформаційною довідкою із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.04.2020 р.

Разом з цим, позивач зазначає, що відповідач є недобросовісним боржником, не здійснює виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором щодо погашення суми боргу, процентів за його користування протягом тривалого часу, що є грубим порушенням умов договору; досудовий порядок вирішення спору не привів до бажаного результату, та погашення заборгованості за кредитом; боржник може в будь-який час здійснити відчуження належного йому майна (в тому числі здійснюючі фіктивні правочини по відчуженню майна іншим фізичним або юридичним особам).

Таким чином, позивач вважає доцільним вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на належне відповідачу нерухоме майно тому, як у позивача є підстави вважати, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в майбутньому. На підставі викладеного просить суд вжити заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на нерухоме майно відповідача, а саме на: адміністративний будинок, загальною площею 484,46 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить ТОВ «БАРВИ» на підставі договору купівлі-продажу від 26.12.2000 р.; нежитлову будівлю контору, загальною площею 243,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить ТОВ «БАРВИ» на підставі договору купівлі-продажу від 26.12.2000 р.

Розглянувши заяву, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до ст. 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

За змістом ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.

У пункті 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову” від 26.12.2011 р. № 16 вказано, що заходи до забезпечення позову застосовуються як гарантія реального виконання рішення суду. При цьому, у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до пункту 3 вказаної постанови, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Відповідно до ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Таким чином, аналіз приписів норм, які регулюють порядок та підстави вжиття заходів забезпечення позову, свідчить, що забезпечення позову є правом суду, що розглядає спір. Заходи по забезпеченню позову застосовується судом, виходячи з обставин справи та змісту заявлених позовних вимог. Вибір способу захисту забезпечення залежить від суті позовних вимог.

Згідно ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як передбачає ч. 4 ст. 137 ГПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

Судом встановлено, що Розділі 21 «Документи забезпечення» договору про надання банківських послуг №CR19-139/200-2 від 28.03.2019 р. вказано види забезпечення: 1) порука, ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , форма правочину – проста письмова; 2) аграрна розписка, грошові кошти, боржник за забезпеченням виконання зобов`язання – клієнт, форма правочину – нотаріальна.

Отже, доводи заявника про незабезпечення кредиту не відповідають фактичним обставинам.

Також, з прохальній частини позовної заяви вбачається, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача заборгованість за договором про надання банківських послуг №CR19-139/200-2 від 28.03.2019 р. в сумі 2 203 835,62 грн., проте в обґрунтування забезпечення позову заявник просить суд накласти арешт на нерухоме майно відповідача. Отже, предметом позову є стягнення грошових коштів, а не витребування майна, в даному випадку – адміністративного будинку та нежитлової будівлі контори.

В той же час, заява про забезпечення позову не містить обґрунтування заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно. Позивачем не наведено в чому саме полягає зв`язок між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги.

Позивач лише посилається на факт порушення відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договорам, що не свідчить про існування обставин, які можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, як цього вимагає стаття 136 Господарського процесуального кодексу України.

Із заяви про забезпечення позову не вбачається також, що майно, наявне у відповідача, може зникнути, зменшитися в кількості, або може погіршитися його якість на момент виконання рішення в результаті об`єктивних чи суб`єктивних причин. Доказом таких обставин могло би бути, зокрема, вчинення відповідачем активних дій, спрямованих на приховування або відчуження майна; дій, спрямованих на уникнення відповідальності або перешкоджання законному стягненню; відсутність грошових коштів для виконання зобов`язання за спірними правочинами; незадовільний фінансовий стан; наявність відкритих виконавчих проваджень тощо.

Зі змісту пункту 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.

У постановах Верховного Суду від 15.01.2019 р. у справі №915/870/18, від 05.09.2019р. у справі №911/527/19 викладено правову позицію, що піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору.

Предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг №CR19-139/200-2 від 28.03.2019 р. в сумі 2 203 835,62 грн. Однак позивач просить накласти арешт на майно (адміністративного будинку та нежитлову будівлю контору), належне відповідачу, не обґрунтувавши вартість цього об`єкта нерухомості, а також не навівши доказів того, що у відповідача відсутні будь-які грошові кошти, в тому числі і на рахунках в банківських установах, або інше майно, залучене до господарської діяльності відповідача, за рахунок якого може відбутись погашення заборгованості.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження:

- ухилення відповідача від виконання зобов`язання до пред`явлення відповідного позову до суду;

- докази того, що у відповідача відсутні будь-які грошові кошти на рахунках у банківських установах;

- докази того, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на вказане майно, що належать відповідачу, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, у разі задоволення позову.

Саме лише посилання позивача на можливість зміни боржником власника майна, що йому належить, на іншу особу з метою уникнення фінансової відповідальності по поверненню наданого банком кредиту не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову, оскільки вказані твердження позивача є припущеннями та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Також суд зазначає, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 р. кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", - право на справедливий суд охоплює не лише стадію розгляду справи по суті, але також дотримання всіх процедур, що передбачені національним законодавством і повинні відбуватися до порушення провадження у справі.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (Рішення ЄСПЛ у справі "Салов проти України" від 06.09.2005 р.).

У Рішенні ЄСПЛ у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи одстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі. Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Згідно з абз. 1 ч. 6, ч. 8 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України, про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову. Ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 ГПК України, ухвали, постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція). У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ наголосив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 р. у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 р. у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008 р.) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Крім того, суд звертає увагу заявника, що статтею ст. 139 Господарського процесуального кодексу України встановлено вимоги до змісту і форми заяви про забезпечення позову.

Так, відповідно до п. 6. ч. 1 ст. 139 ГПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, серед іншого, пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.

Суд зазначає, що ні в заяві про забезпечення позову, ні в позовній заяві не міститься пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що підстави для забезпечення позову станом на час розгляду цієї заяви відсутні, а тому суд відмовляє в задоволенні заяви Акціонерного товариства «ОТП БАНК» про забезпечення позову, з покладенням судових витрат в цій частині на позивача.

Керуючись ст.ст. 137, 139, 140, 234, 235, 255 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні заяви Акціонерного товариства «ОТП БАНК» про забезпечення позову відмовити.

2. Копію ухвали направити учасникам справи.

3. Ухвала набирає чинності з моменту її підписання та відповідно до ч. 8. ст. 140, ст.255 ГПК України може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції.

Суддя К.В. Проскуряков

Відповідно до ч. 2 ст. 235 ГПК України ухвали, постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Згідно з ч. 8. ст. 140 ГПК України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції може бути оскаржені в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції про забезпечення позову.

В ч. 1 ст. 256 ГПК України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.