Ухвала суду № 89876894, 15.06.2020, Миколаївський районний суд Миколаївської області

Миколаївський районний суд Миколаївської області

Справа № 759/4619/20

УХВАЛА

15 червня 2020 року м. Миколаїв

Миколаївський районний суд Миколаївської області у складі головуючого судді Шаронової Н.О., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі № 759/4619/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про стягнення в солідарному порядку боргу за договором позики, -

встановив:

17 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про стягнення в солідарному порядку боргу за договором позики.

Одночасно з пред`явленням позову, ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову. У вказаній заяві заявник просить вжити заходів забезпечення позову, шляхом: - накладення арешту на рухоме майно, яке належить ОСОБА_2 , а саме на:

- автомобіль вантажний самоскид С1 ГАЗ - САЗ 3507, 1989 року випуску, НОМЕР_1 - НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 ;

- автомобіль вантажний самоскид НОМЕР_4 - ММЗ 554М, 1986 року випуску, VIN - НОМЕР_5 , державний номерний знак НОМЕР_6 ;

- автомобіль вантажний самоскид НОМЕР_4 130, 1989 року випуску, VIN – НОМЕР_7 , державний номерний знак НОМЕР_8 ;

- причіп легковий - НОМЕР_9 8304, 2015 року випуску, VIN – НОМЕР_10 , державний номерний знак НОМЕР_11 .

Крім цього, у заяві про забезпечення позову заявник просить вжити заходів забезпечення позову, шляхом: - накладення арешту на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_3 , а саме на автомобіль легковий седан - НОМЕР_12 ВАЗ НОМЕР_13 , 1992 року випуску, НОМЕР_1 - НОМЕР_14 , державний номерний знак НОМЕР_15 .

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, ОСОБА_1 посилається на те, що 13.02.2017 між ним та ОСОБА_2 укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 в борг 14000 доларів США, строком до 30 грудня 2017 року.

Оскільки до цього часу ОСОБА_2 не повернув ОСОБА_1 , позичені в останнього грошові кошти, ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (як боржника за договором поруки), про стягнення в солідарному порядку боргу за договором позики від 13.02.2017.

У заяві про забезпечення позову, заявник вказує на те, що за час досудового врегулювання спору між ним та ОСОБА_2 , шляхом усних переговорів, останній вчинив дії з відчуження належного йому майна, що складається з автомобіля FIAT DOBLO, 2008 року випуску. Вказані дії, на думку ОСОБА_1 , вчинені ОСОБА_2 , з метою уникнення виконання своїх боргових зобов`язань, за рахунок реалізації майна органами виконавчої служби під час примусового виконання судового рішення, у випадку задоволення позову.

Заявник у заяві про забезпечення позову зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову може унеможливити виконання рішення суду. Крім того, незастосування відповідних заходів може призвести до вчинення відповідачем дій в майбутньому, що призведе до порушення прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 19 березня 2020 року цивільну справу № 759/4619/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про стягнення в солідарному порядку боргу за договором позики, разом із заявою про забезпечення позову у вказаній вище цивільній справі, за територіальною підсудністю направлено на розгляд Миколаївського районного суду Миколаївської області.

12 червня 2020 року заява ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі № 759/4619/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про стягнення в солідарному порядку боргу за договором позики надійшла до Миколаївського районного суду Миколаївської області та, згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 червня 2020 року, розподілена головуючому судді Шароновій Н.О.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд дійшов такого.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 5 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні і суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Відповідно до ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно, забороною вчиняти певні дії, іншими заходами необхідними для забезпечення ефективного захисту. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, і з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

У вступній частині постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову” від 22 грудня 2006 року № 9 роз`яснено, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову” від 22 грудня 2006 року № 9 роз`яснено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Крім цього, у вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Обгрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення, законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведене до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер (постанова Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 755/1357/18).

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо і охорони матеріально - правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі, задля попередження можливих труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника) (постанова Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 766/18228/17; постанова Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 183/5864/17-ц).

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу (постанова Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 308/2237/17).

Отже, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Таким чином, в кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

ОСОБА_1 не зазначено у заяві про забезпечення позову та не додано до неї доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову у справі може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

ОСОБА_1 не зазначено та не представлено суду доказів на підтвердження намірів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 або вчинення ними дій щодо відчуження, належного їм нерухомого майна.

При цьому, лише припущення заявника, не є достатньою підставою для прийняття рішення щодо забезпечення позову.

За таких обставин, дотримуючись принципів здійснення цивільного судочинства, а також враховуючи те, що заявником не доведено того, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні заяви.

Керуючись ст. ст. 149 - 153, ч. 1 ст. 260 Цивільного процесуального кодексу України, -

ухвалив:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі № 759/4619/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про стягнення в солідарному порядку боргу за договором позики, - відмовити.

Відповідно до ст. 261 ЦПК України ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Згідно з ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Миколаївського апеляційного суду.

Суддя Н. О. Шаронова

15.06.2020