Ухвала суду № 89874888, 17.06.2020, Черкаський районний суд Черкаської області

709/591/20

1-кп/707/275/20

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2020 року Черкаський районний суд Черкаської області у складі:

головуючого – судді Тептюка Є.П.

суддів Морозова В.В.

Соколишиної Л.Б.

за участю секретаря Федорової Л.С.

прокурора Кривенко Є.П.

представника потерпілих Грабового І.П.

обвинуваченого ОСОБА_1

захисника Корнійченко О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Черкаси кримінальне провадження № 12019250280000448 по обвинуваченню ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, -

в с т а н о в и в :

У провадженні Черкаського районного суду Черкаської області перебуває вищевказане кримінальне провадження.

У судовому засіданні прокурор заявила клопотання про продовження обвинуваченому міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою з підстав наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема: обвинувачений перебуваючи на волі може переховуватись від суду, оскільки обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі; незаконно впливати на свідків; вчинити інше кримінальне правопорушення. Наявність вищевказаних ризиків слід оцінити в сукупності з тим, що обвинувачений не має родини, постійного місця роботи.

Обвинувачений та захисник покладалися на розсуд суду у вирішенні клопотання про продовження строків тримання під вартою.

Представник потерпілих підтримав клопотання прокурора.

Заслухавши пояснення учасників судового провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів приходить до висновку про можливість продовження обвинуваченому міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою з наступних підстав.

ст. 177 КПК України встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам:1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Для оцінки існуючих або можливих ризиків того, що обвинувачений перебуваючи на волі не буде виконувати покладені на нього обов`язки, або вчиняти дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, суд оцінює особу обвинуваченого:

ОСОБА_1 є не працюючим, не одруженим, не має на утриманні неповнолітніх /малолітніх дітей, або інших утриманців, у зв`язку з чим можливо зробити висновок про те, що ОСОБА_1 не має міцних соціальних зв`язків, які були б засобом превенції від можливої подальшої девіантної поведінки, або стримуючим засобом щодо ухилення від явки до суду. Суд наголошує: обвинувачений не працевлаштований, не має інших доходів, що впливає на його матеріальний стан і може спонукати обвинуваченого до вчинення нових злочинів, або адміністративних проступків.

ОСОБА_1 не має власного житла, а тому відповідно не має «зв`язку» з житлом, тобто з місцем де він постійно проживає/перебуває і де його можливо знайти.

Суди повинні розглядати всі обставини, що дають підстави ствердити наявність публічного інтересу, який би виправдав виняток із загальної норми про повагу до свободи людини. Такими ознаками є тяжкість та підвищена суспільна небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину, ухилення від явки до суду, продовження вчинення злочину.

ОСОБА_1 обвинувачується у скоєнні особливо тяжкого злочину, що збільшує ймовірність ризику переховування особи від суду. (У справі "Ілійков проти Болгарії" №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що "суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів", тобто тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту).

Згідно п. 152 рішення ЄСПЛ у справі «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 року відповідно до практики Суду, на питання про те, чи є розумним строк тримання під вартою, не можна відповісти абстрактно. Визначати, чи розумно й надалі залишати обвинуваченого під вартою, необхідно на підставі особливостей кожної конкретної справи. Подовження строку тримання під вартою в певній справі може бути виправданим лише тоді, коли наявні конкретні ознаки того, що вимога громадських інтересів важить більше — попри презумпцію не винуватості, — ніж правило поваги до особистої свободи (див., серед інших джерел, рішення у справі «W. проти Швейцарії» (W ОСОБА_2 v. Switzerland) від 26 січня 1993 року, серія A, № 254%A, с. 15, п. 30).

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 обвинувачується у скоєнні особливо тяжкого злочину, який пов`язаний з умисним позбавленням життя іншої особи, і дане діяння становить підвищену суспільну небезпеку, колегія суддів погоджується з положеннями, що викладені у рішенні ЄСПЛ «Летельє проти Франції», «Харченко проти України», а саме що у даному кримінальному провадженні, з урахуванням презумпції невинуватості, превалює суспільний інтерес , який виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що тимчасова ізоляція ОСОБА_1 від суспільства є цілком виправданою мірою, і насамперед превентивною, оскільки окрім захисту прав і інтересів обвинуваченого, суд повинен приймати до уваги захист інтересів суспільства в цілому, і запобігти можливій злочинній діяльності особи, якій пред`явлено підозру та висунуто обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину.

Відповідно до вимог ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.. 177 КПК України.

Розглядаючи можливість альтернативних запобіжних заходів, з урахуванням вищенаведених ознак, суд вважає їх такими, що не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого. Зокрема менш сувора міра запобіжного заходу аніж тримання особи під вартою, як то домашній арешт, є недоцільною у даній справі, оскільки обвинувачений не має власного житла і стабільного доходу, що призведе до неможливості виконання запобіжного заходу.

Суд зауважує, що від обвинуваченого не надходило скарг на стан здоров`я, який би ставив під загрозу його життя, за умови перебування у слідчому ізоляторі.

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 183 КПК України - суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: щодо злочину, який спричинив загибель людини.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 177, 331 КПК України,-

у х в а л и в:

Клопотання прокурора Черкаської обласної прокуратури про продовження обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, строком на 60 (шістдесят) діб - задовольнити.

Продовжити раніше обраний відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк шістдесят днів - до 16 серпня 2020 року включно.

Копію ухвали вручити обвинуваченому та надіслати на адресу ДУ «Черкаський слідчий ізолятор» - для виконання.

На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до Черкаського апеляційного суду через Черкаський районний суд Черкаської області у строки, встановлені чинним КПК України.

Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Головуючий суддя Є.П.Тептюк

Судді: Л.Б.Соколишина

В.В.Морозов