Рішення № 89868371, 09.06.2020, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2020 справа № 914/452/20

Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М., розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Лемберг"

до відповідача Фермерського господарства "Дуброва"

про стягнення 298471,32 грн.

за участю представників:

від позивача не з`явився

від відповідача не з`явився

Суть спору: Позовні вимоги заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Лемберг" до відповідача Фермерського господарства "Дуброва" про стягнення 298471,32 грн., з яких 200000,00 грн. - сума основного боргу, 31354,76 грн. - пеня, 40000,00 грн. - штраф, 25117,80 грн. - 24% річних та 1998,76 грн. - інфляційні втрати.

Ухвалою суду від 18.03.2020р. справу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 14.04.2020р. В судовому засіданні 14.04.2020р. суд ухвалив відкласти підготовче засідання на 05.05.2020р. В судовому засіданні 05.05.2020р. було продовжено строк підготовчого провадження у справі та відкладено підготовче засідання на 09.06.2020р.

Позивач явку представника в підготовче засідання 09.06.2020р. не забезпечив, однак подав клопотання (вх.№18978/20 від 03.06.2020р.) про розгляд справи без участі його представника за наявними в справі матеріалами.

Відповідач явку представника в підготовче засідання 09.06.2020р. не забезпечив, однак подав заяву (вх.17930/20 від 18.05.2020р.) про визнання позову, в якій Фермерське господарство "Дуброва" зазначає, що заявлені позивачем позовні вимоги у справі №914/452/20 в розмірі 298471,32 грн. визнає повністю та не заперечує проти ухвалення рішення суду у даній справі.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до частини 3 статті 185 Господарського процесуального кодексу України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

Відповідно до частини 4 статті 185 Господарського процесуального кодексу України, ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 191, 192 цього Кодексу.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд встановив таке.

27.03.2018р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Лемберг" (постачальник) та Фермерським господарством "Дуброва" (покупець) укладено договір поставки мініральних добрив №33/18, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставляти та передавати у власність покупцеві мініральні добрива виробництва «Агрітекно Фортілізантес» (Іспанія) в асортименті (надалі - продукція), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити продукцію.

Відповідно до пункту 2.1. договору, поставка кожної окремої партії продукції за цим договором здійснюється протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня від дати одержання постачальником 20% ціни (вартості) окремої партії продукції згідно з додатками (специфікаціями), що становитимуть невід`ємну частину цього договору. Кожна окрема партія продукції - продукція поставлена по одному первинному документу (накладна, та/або товарно-транспортна накладна, та/або акт прийому-передачі).

Згідно з пунктом 2.6. договору, датою поставки - дата підписання уповноваженими представниками сторін первинних документів передачі продукції (накладних та/або товарно-транспортних накладних, та/або актів прийому-передачі).

Пунктом 3.1. договору передбачено, що ціна (вартість) за одиницю продукції, що поставляється за цим договором визначається сторонами в додатках (специфікаціях), що становитимуть невід`ємну частину цього.

Відповідно до пункту 3.5. договору, строк оплати решти 80% ціни (вартості) продукції, що поставляється за цим договором, становить 180 (сто вісімдесят) банківських днів від дати поставки кожної окремої партії продукції по кожному первинному документу передачі продукції (накладних, та/або товарно-транспортних накладних, та/або актів прийому-передачі).

Згідно з пунктом 4.4. договору, за прострочення строку оплати (пункт 3.5. договору) покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від ціни (вартості) продукції, оплату якої прострочено, за кожен день прострочення. При цьому якщо оплату буде прострочено більше, ніж на 60 (шістдесят) календарних днів, покупець зобов`язаний додатково сплатити на користь постачальника штраф в розмірі 20 (двадцять) % від ціни (вартості) продукції, оплату якої прострочено.

Пунктом 4.5. договору передбачено, що у випадку прострочення строку оплати продукції (пункт 3.5. договору) покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 24 (двадцять чотири) % річних від ціни (вартості) продукції, оплату якої прострочено, за весь час прострочення.

Як зазначає позивач, він належним чином виконав умови договору, передавши відповідачу товар який вказаний у специфікаціях та видаткових накладних, однак відповідач оплату за переданий товар в повному обсязі не здійснив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 200000,00 грн.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання позивач на підставі пунктів 4.4., 4.5. договору, а також керуючись частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахував відповідачу 31354,76 грн. - пені, 40000,00 грн. - штрафу, 25117,80 грн. - 24% річних та 1998,76 грн. - інфляційних втрат.

Таким чином, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області та просить стягнути з відповідача 298471,32 грн., з яких 200000,00 грн. - сума основного боргу, 31354,76 грн. - пеня, 40000,00 грн. - штраф, 25117,80 грн. - 24% річних та 1998,76 грн. - інфляційні втрати.

Відповідач позов визнав, проти задоволення позовних вимог не заперечує.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити повністю з огляду на таке.

Згідно з статтею 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Згідно з статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (стаття 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом, 27.03.2018р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Лемберг" (постачальник) та Фермерським господарством "Дуброва" (покупець) укладено договір поставки мініральних добрив №33/18, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставляти та передавати у власність покупцеві мініральні добрива виробництва «Агрітекно Фортілізантес» (Іспанія) в асортименті (надалі - продукція), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити продукцію.

В матеріалах справи містяться наступні специфікації до укладеного договору, що підписані обома сторонами: від 27.03.2018р. на суму 390862,80 грн., від 23.05.2018р. на суму 49094,40 грн., від 05.06.2018р. на суму 15050,40 грн., від 08.08.2018р. на суму 4379,67 грн., від 09.08.2018р. на суму 20774,40 грн., від 11.09.2018р. на суму 23166,00 грн., від 12.09.2018р. на суму 5563,80 грн., від 21.09.2018р. на суму 16119,00 грн., від 24.09.2018р. на суму 167136,18 грн., від 17.10.2018р. на суму 3016,44 грн. та від 25.10.2018р. на суму 13581,60 грн.

Факт поставки позивачем відповідачу товару підтверджується наступними видатковими накладними, що підписані обома сторонами: №31 від 03.04.2018р. на суму 390862,80 грн., №169 від 23.05.2018р. на суму 49094,40 грн., №202 від 06.06.2018р. на суму 15050,40 грн., №310 від 10.08.2018р. на суму 4379,67 грн., №311 від 10.08.2018р. на суму 20774,40 грн., №354 від 12.09.2018р. на суму 23166,00 грн., №355 від 12.09.2018р. на суму 5563,80 грн., №373 від 21.09.2018р. на суму 16119,00 грн., №379 від 25.09.2018р. на суму 167136,18 грн., №422 від 17.10.2018р. на суму 3016,44 грн., №435 від 16.11.2018р. на суму 13581,60 грн.

Таким чином, як вбачається із матеріалів справи, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 708744,69 грн.

Як вбачається із матеріалів справи та як визнав відповідач, сума основного боргу становить 200000,00 грн. Крім того, сума основного боргу в розмірі 200000,00 грн. відображена в підписаному обома сторонами акті звірки взаєморозрахунків від 17.12.2019р.

У відповідності із статтею 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За умовами статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності із статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до частини 3 статті 692 Цивільного кодексу України, у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Частиною 3 ст. 692 ЦК України фактично конкретизовано передбачений ст. 536 цього Кодексу обов`язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене ст. 625 цього Кодексу право продавця вимагати від покупця сплати 3 % річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У розумінні зазначених статей проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Пунктом 4.5. договору передбачено, що у випадку прострочення строку оплати продукції (пункт 3.5. договору) покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника проценти за користування чужими грошовими коштами в розмірі 24 (двадцять чотири) % річних від ціни (вартості) продукції, оплату якої прострочено, за весь час прострочення.

Відповідно до частини 4 статті 191 Господарського процесуального кодексу України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Враховуючи вищенаведене та те, що судом не встановлено обставин, за яких визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, перевіривши розрахунок суми основного боргу, пені, штрафу, 24% річних за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, визнані відповідачем та підлягають задоволенню.

Пунктом 5 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Суд, у даній справі, ухвалює рішення за результатами підготовчого провадження у зв`язку з визнанням позову відповідачем, тобто у порядку ч. 3 ст. 185 ГПК України.

При зверненні до суду із позовною заявою позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 4477,07 грн. (1,5% ціни позову), що підтверджується платіжним дорученням №626 від 18.02.2020р. на суму 4477,07 грн.

Частиною 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Згідно з частиною 3 статті 7 Закону України «Про судовий збір», у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

У частині 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" наведено перелік обставин, коли для повернення судового збору необхідною є наявність відповідного клопотання особи.

Системний аналіз положень частини 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, частин 1 та 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір" дає підстави для висновку, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд без клопотання особи у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу із державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову.

Вищезазначена правова позиція була висвітлена Верховним Судом при огляді проблемних питань застосування судами окремих положень Господарського процесуального кодексу України за результатами проведених нарад, семінарів, круглих столів із місцевими та апеляційними судами (пункт 34 «Огляд проблемних питань застосування судами окремих положень ГПК України за результатами проведених нарад, семінарів, круглих столів із місцевими та апеляційними судами» від 01.07.2019р., Верховний Суд).

Враховуючи те, що відповідач визнав позов до початку розгляду справи по суті, суд дійшов висновку повернути позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позовної заяви, а саме повернути 2238,53 грн. судового збору, сплаченого відповідно до платіжного доручення №626 від 18.02.2020р.

Решту суми сплаченого позивачем судового збору, а саме 2238,54 грн., у відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку стягнути з відповідача на користь позивача, оскільки позов у даній справі слід задовольнити повністю.

Керуючись статтями 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 130, 185, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, частиною 3 статті 7 Закону України «Про судовий збір», суд

ВИРІШИВ

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фермерського господарства "Дуброва" (82489, Львівська область, Стрийський район, село Воля-Задеревацька, вулиця Садова, 13, ідентифікаційний код 39172577) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Лемберг" (81643, Львівська область, Миколаївський район, село Криниця, ідентифікаційний код 39345395) 200000,00 грн. - суму основного боргу, 31354,76 грн. - пені, 40000,00 грн. - штрафу, 25117,80 грн. - 24% річних за користування чужими грошовими коштами, 1998,76 грн. - інфляційних втрат та 2238,54 грн. - судового збору.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім Лемберг" (81643, Львівська область, Миколаївський район, село Криниця, ідентифікаційний код 39345395) з державного бюджету 2238,53 грн. судового збору, сплаченого відповідно до платіжного доручення № 626 від 18.02.2020р.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили, відповідно до статті 327 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку у строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 17.06.2020р.

Суддя Петрашко М.М.