Рішення № 89862118, 11.06.2020, Селидівський міський суд Донецької області

Провадження №2/242/6/20

Справа №239/365/17

РІШЕННЯ

Іменем України

11 червня 2020 року Селидівський міський суд Донецької області у складі: головуючого судді Капітонова В.І., секретар судового засідання Нарижна О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Селидівського міського суду Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,

встановив:

Позивач звернувся до суду із позовом про стягнення коштів. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що він є власником нерухомого майна, а саме будівель і споруд, торгівельних павільйонів, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач надає в оренду за цільовим призначенням нерухоме майно для розміщення торгівельних місць та функціонування міського ринку. Відповідач для здійснення торгівельної діяльності з 01.10.2015 року по 06.04.2017 року без правових підстав зайняв павільйон № НОМЕР_1 у першому ряді. Позивач у жовтні 2015 року запропонував відповідачу узгодити правовідносини по використанню нерухомого майно, а саме укласти договір оренди. Відповідач в свою чергу від підписання договору відмовився. Рішенням Новогродівського міського суду від 20.06.2016 року у справі №239/687/15-ц позовні вимоги позивача щодо зобов`язання відповідача звільнити торгівельний павільйон задовольнив. Відповідачем не здійснено добровільного повернення торгівельного павільйону, тому павільйон був звільнений та прийнятий комісією, що створена позивачем у квітні 2017 року. На підставі ст.ст. 1212-1214 ЦК України вважає, що відповідач безпідставно користувався та володів торгівельним павільйоном, а також зберігав у себе майно - кошти за оренду торгівельного павільйону. Просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 65469,00 грн. та судові витрати.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 17.11.2017 року відкрито провадження по справі та призначено у справі судове засідання.

15.12.2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10. 2017 року, котрим ЦПК України викладено в новій редакції.

Згідно з пп.9 п.1 Розділу XIII Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 3-4 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам судового процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Подальший розгляд даної справи здійснюється за правилами, що передбачені новою редакцією ЦПК України.

Позивач ОСОБА_1 та його представники ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином. Представник позивача ОСОБА_4 надала суду заяву про розгляд справи без її участі та участі ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_5 у судове засідання призначене на 11.06.2020 року не з`явилися про день та час розгляду справи повідомлена належним чином. Від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з карантином в Україні. Проте суд звертає увагу, що розгляд даної справи неодноразово відкладався за клопотанням відповідача. Станом на 11 червня 2020 року карантині заході в Україні послаблено та відновлене міжміське транспортне сполучення між містом Новогродівка та містом Селидове, що не позбавляє можливості взяти участь в судовому засіданні. Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 212 ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), учасники справи можуть брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Однак відповідних клопотань від відповідача не надходило.

Раніше відповідач ОСОБА_2 надала суду відзив, в якому заперечувала проти задоволення позовних вимог та зазначала, що після рішення суду про витребування майна з незаконного володіння позивачем було отримано виконавчий лист, який на виконання до виконавчої служби не надходив. Також зазначала, що вона ще з 2009 року платно користувалась торгівельним павільйон за усною згодою за орендною платою, яка ніде не відображена. Зазначала, що оскільки не було укладено договір оренди, відсутні підстави стягнення зазначених у позові коштів. Павільйон № НОМЕР_1 потребує ремонту, а тому не погоджувалася із розміром орендної плати, встановленою позивачем. Крім того, вказувала на те, що окрім неї дане приміщення передано іншій особі, яка здійснювала там підприємницьку діяльність. Заперечувала щодо сплати позивачу орендної плати у розмірі 3700 грн., оскільки вона самостійно вбирає прилеглу територію біля павільйону та вивозить сміття. Користуватися павільйоном неможливо через відсутність електропостачання. Посилалася на те, що невідомі особи демонтували вхідні двері та ОСОБА_1 ставить належні йому вантажні автомобілі МАЗ та ГАЗ біля самих торгівельних павільйонів з метою перешкоджання користуватися зазначеним павільйоном. У відзиві зазначала, що 12.11.2015 року вона сплатила позивачу орендну плату у розмірі 720 грн. за тиждень.

Суд визнає неявку відповідача та його представника неповажною, та з урахуванням вимог ст. 223 ЦПК України вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи за наявними матеріалами.

Дослідивши надані суду докази, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 є власником будівель і споруд, а саме торгівельного павільйону А?-1, м`ясоконтрольна станція А-1, вбиральня У-1, складські приміщення - Д?-1, Д??-1, Д???-1, паркан N?, замощення -1, та земельна ділянка на якій розташовані будівлі і споруди, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №18770549 від 12.05.2008 року, рішення Новогродівського міського суду Донецької області від 25.04.2008 року, яке набрало законної сили 05.05.2008 року, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №52390633, сформованого 01.02.2016 року, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №441284 від 01.07.2009 року.

Відповідно до ст. 129 Конституції України, ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 81 ЦПК України встановлено обов`язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Той факт, що ОСОБА_1 надає в оренду нежитлові приміщення, а саме павільйони, за адресою: АДРЕСА_1 , сторони не оспорюють.

Позивач у 2016 року звернувся до Новогродівського міського суду Донецької області із позовом, у тому числі до ОСОБА_2 , про витребування майна з незаконного володіння, стягнення збитків.

Рішенням Новогродівського міського суду Донецької області від 20.07.2016 року позовні вимоги задоволено частково, зобов`язано зокрема ОСОБА_2 усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом звільнення торгівельного павільйону № НОМЕР_1 ряд № НОМЕР_2 на території Новогродівського міського ринку в АДРЕСА_1 , від товару, речей обладнання, тощо, протягом десяти днів, з дня набрання законної сили рішення по справі. В частині позовних вимог про стягнення збитків відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення збитків, суд виходив з того, що позивачем не було надано яких - небудь документів, що підтверджують договірні відносини між ним та відповідачами (договір оренди павільйонів, тощо), на підставі яких позивач вимагати ці збитки, та не обґрунтована сама сума збитків, а саме ціна оренди за місяць, запропонована до укладання договору.

Рішення Новогродівського міського суду Донецької області від 20.07.2016 року було оскаржено відповідачами в частині витребування майна з незаконного володіння. Позивач ОСОБА_1 рішення суду в частині відмови позовних вимог щодо стягнення збитків не оскаржував.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 04.10.2016 року рішення Новогродівського міського суду Донецької області від 20.07.2016 року - залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.04.2017 року рішення Новогродівського міського суду Донецької області від 20.07.2016 року і ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 04.10.2016 року - залишено без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст.ст. 317,319 ЦК України власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого будь-які дії, які не суперечать закону.

Захист права власності передбачений главою 29 ЦК України, у тому числі ст.ст. 387, 391 ЦК України.

Рішенням Новогродівського міського суду Донецької області від 20.07.2016 року і ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 04.10.2016 року, залишеними без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.04.2017 року, встановлено зокрема, що ОСОБА_2 займає спірний павільйон на території Новогродівського ринку з жовтня 2015 року, право власності на який не має. Дані обставини відповідно до ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягають.

Судом встановлено, що сторони не узгодили між собою порядок надання спірного павільйону в оренду. Договору між сторонами про оренду нежитлового приміщення не укладалося. Тобто, сторони між собою не узгодили умови і розмір орендної плати.

Статтями 387, 391 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним та має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Позивач скористався своїм правом та рішенням Новогродівського міського суду Донецької області від 20.07.2016 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 04.10.2016 року і ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.04.2017 року, в частині позовних вимог про витребування майна з незаконного володіння задоволено.

Згідно з актом прийому - передачі торгівельного павільйону, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 ряд 1 , від 06.04.2017 року комісія у складі п`яти осіб прийняли вказане приміщення. Тобто, на час розгляду справи нежитлове приміщення перебуває у володінні власника ОСОБА_1 .

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкода заподіяна не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Під шкодою розуміють будь-яке зменшення охоронюваного законом блага. При цьому в одному випадку із завданням шкоди пов`язують знищення або пошкодження споживчої вартості, в іншому - безпідставний перехід цієї вартості від однієї особи до іншої. Із зазначеного випливає, що можна завдати шкоди, так і не отримавши вигоди (збагачення), але не можна отримати вигоди, не завдавши при цьому кому-небудь шкоди.

Категорія «шкода» є універсальною за сферою застосування: шкоду можна завдати майновій сфері потерпілого шляхом безпосереднього заподіяння шкоди майну, так і не завдавши такої шкоди майну фактично. Тому при застосуванні даної категорії до деліктних і кондикційних зобов`язань необхідно враховувати наступне: в деліктних зобов`язаннях мова йде про шкоду в розумінні збитків, які завжди тягнуть за собою зниження вартості майна; в кондикційних зобов`язаннях шкода отримує значення вигоди, що передбачає перехід вартості (переміщення майнового блага) від однієї особи до іншої

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (див. висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Відповідно до ч. 1, п.1 ч.2 ст. 11, ч.1, ч.2 ст.509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених ст.11 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Позивач звертаючись до суду з даним позовом обґрунтував свої вимоги тим, що у відповідача із часу використання чужого майна виник й обов`язок укласти договір оренди на спірне торгівельне приміщення, який вона не виконала, а отже без законних підстав використовувала та володіла торгівельним павільйоном, а також зберігала у себе майно - кошти за оренду торгівельного павільйону. Тобто, обґрунтував свої вимоги положеннями глави 83 ЦК України, що регламентують кондикційне зобов`язання, яке виникає з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Судом встановлено, що до моменту оформлення договору оренди торгівельним павільйоном, відносини з фактичного користування відповідачкою цим павільйоном без укладеного договору оренди та недоотримання позивачем доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

ОСОБА_2 , як фактичний користувач торгівельним павільйоном, який належить ОСОБА_1 , і яка без достатньої правової підстави за рахунок власника цього нерухомого майна (торгівельного павільйону) зберегла у себе кошти, які мала заплатити за користування ним, зобов`язана повернути ці кошти власнику нерухомого майна на підставі ч.1 ст.1212 ЦК України. (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 922/207/15).

Факт відсутності правової підстави у відповідач користуватись належним позивачу торгівельним павільйоном № НОМЕР_3 ряд № НОМЕР_2 на території Новогродівського міського ринку в м.Новогродівка, встановлено рішенням Новогродівського міського суду Донецької області від 20 липня 2016 року у справі № 239/687/15-ц про витребування майна з незаконного володіння, стягнення збитків, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 04 жовтня 2016 року.

Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 пропонував ОСОБА_2 укласти договір оренди нежитлового приміщення від 01 жовтня 2015 року № 25, предметом якого є нежитлове приміщення ряд № 1, павільйон № НОМЕР_1 площею 50 кв.м., розташоване на території ринку з продажу продовольчих та непродовольчих товарів за адресою : АДРЕСА_1 , та п. 5.1 . якого було визначено розмір орендної плати 3700 грн. щомісячно.

Зазначений договір відповідач відмовилась підписати.

Факт користування відповідачем вказаним торгівельним павільйоном № НОМЕР_1 , ряд № НОМЕР_2 , розташованим на території ринку з продажу продовольчих та непродовольчих товарів за адресою : АДРЕСА_1 з 01 жовтня 2015 року встановлено судовим рішенням у справі № 239/687/15-ц.

Згідно з актом прийому - передачі торгівельного павільйону від 06 квітня 2017 року вбачається, що спірний павільйон прийнято позивачем в присутності комісії у складі п`яти осіб і звільнено від товару, обладнання та особистих речей ОСОБА_2 .

У якості доказу розміру орендної плати, позивачем надано копії договорів укладених з іншими особами які здійснюють підприємницьку діяльність за вказаною у позові адресою, та згідно з договорами орендна плата за користування павільйоном площею 25 кв. м. складала 1850 грн. на місяць.

Відповідач займала павільйон № НОМЕР_1 , ряд № НОМЕР_2 , розташованим на території ринку з продажу продовольчих та непродовольчих товарів за адресою : АДРЕСА_1 , площею 50 кв.м., що повинно складати 3700 грн. на місяць.

Враховуючи, що сторонами не було погоджено розмір плати за користування торгівельним павільйоном, проте позивачем з іншими особами було укладено договір оренди нежитлового приміщення з розрахунку 1850 грн. на місяць за користування павільйоном площею 25 кв.м., а відповідач користувалася павільйоном площею 50 кв. м., тому суд дійшов до висновку, що при визначенні розміру коштів, які мала заплатити ОСОБА_2 за користування торгівельним павільйоном, необхідно врахувати вартість оренди у розмірі 3700 грн. за 50 кв.м. на місяць.

Суд бере до уваги, що відповідачем за період з 09.11.2015 року по 15.11.2015 року сплачено 720 грн., що підтверджується прибутковим касовим ордером від 12 листопада 2015 року №6. Також, у позовній заяві ОСОБА_1 зазначав, що відповідачем у жовтні 2015 року за користування торгівельним павільйоном сплачено 411,00 грн.

Позивачем наведено розрахунок збитків, а саме позивач виходив з того, що позивач повинна була сплатити за жовтень 2015 року 3700 грн. (сплачено 411,00 грн.), за листопад 2015 року повинна сплатити 3700,00 грн. (сплачено 720,00 грн.), за грудень 2015 - березень 2017 року по 3700,00 грн. за кожний місяць (3700,00х16=59200,00 грн. (сплачено 0,00 грн.)).

Суд погоджується із наведеним позивачем розрахунком. Таким чином, за період з 01 жовтня 2015 року по 06 квітня 2017 року розмір коштів, який зберігала у себе ОСОБА_2 , не виконуючи обов`язок зі сплати за користування належним позивачу майном, становить 65469 грн..

Суд не приймає до уваги заперечення відповідача в тій частині, що рішення суду у справі № 239/687/15-ц набрало чинності у жовтні 2016 року та позивачу нічого не заважало його виконати, оскільки обов`язок виконати рішення, яким ОСОБА_2 було зобов`язано звільнити належний позивачу торгівельний павільйон, лежав саме на останній, і вона не заперечувала, що не звільняла його до розгляду вказаної справи касаційним судом. Також, суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що павільйон № НОМЕР_1 потребує ремонту, а тому розмір орендної плати є не співмірним, оскільки не згода із розміром визначеним власником майна, не наділяє відповідача правом вільно користуватися вказаним майном. За даних обставин відповідач мала право взагалі відмовитися від користування вказаним приміщенням.

Крім того, суд критично відноситься до посилань відповідача на той факт, що окрім неї дане приміщення передано іншій особі, яка здійснювала там підприємницьку діяльність, а також на неможливість користуватися павільйоном через відсутність електропостачання та наявність перешкод, у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 ставив належні йому вантажні автомобілі МАЗ та ГАЗ біля самих торгівельних павільйонів. Дані обставини не доведено належними та допустимим доказами.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про задоволення позову.

На підставі вимог ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача необхідно стягнути 654,70 грн у відшкодування витрат по сплаті судового збору при зверненні до суду із даним позовом.

Керуючись ст. ст. 12,13,81,259,258,263-265 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_5 ) грошові кошти в сумі 65469 (шістдесят п`ять тисяч чотириста шістдесят дев`ять) гривень та у відшкодування витрат по сплаті судового збору 654 (шістсот п`ятдесят чотири) гривні 70 копійок.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного суду через Селидівський міський суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а після її функціонування, безпосередньо до Донецького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 17.06.2020 року.

Суддя В.І.Капітонов