Рішення № 89854796, 16.06.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2020 року м. ПолтаваСправа № 816/3418/15

Полтавський окружний адміністративний суд колегією у складі:

головуючого судді – Удовіченка С.О.,

суддів – Кукоби О.О., Сич С.С.,

за участю:

секретаря судового засідання – Сендецької В.О.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – Фесенко Ю.О.,

представника відповідачів – Харенка В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Полтавської області, Офісу Генерального прокурора про скасування наказу про звільнення, поновлення на публічній службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

25.08.2015 ОСОБА_1 /надалі – ОСОБА_1 , позивач/ звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до прокуратури Полтавської області /надалі – відповідач-1/, Генеральної прокуратури України /надалі – відповідач-2/ про скасування наказу про звільнення, поновлення на публічній службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити певні дії, а саме просив:

- скасувати наказ прокурора Полтавської області від 09.07.2015 № 337к про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Полтавської області;

- поновити ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Полтавської області;

- стягнути з прокуратури Полтавської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 09.07.2015 і до моменту фактичного поновлення на публічній службі;

- зобов`язати Генеральну прокуратуру України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною 3 статті 1 Закону України "Про очищення влади".

В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 з 05.12.2012 обіймав посаду старшого прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Полтавської області згідно з наказом прокурора Полтавської області № 897к від 05.12.2012. Указано, що 10.04.2015 позивачем була подана заява на ім`я прокурора Полтавської області про те, що до нього не застосовуються заборони, визначені статтею 1 Закону України "Про очищення влади". Стверджує, що звільнення відбулося всупереч принципам та вимогам, закріпленим положеннями Конституції України, з порушенням гарантованого Конституцією України права на працю і доступу до державної служби, вимог міжнародних договорів, які є частиною національного законодавства України, міжнародних принципів проведення люстрації, без встановлення вини у вчиненні діянь, передбачених частиною другою статті 1 Закону України "Про очищення влади". Також позивач звертає увагу суду на те, що його звільнення відбулося з порушенням низки норм міжнародного права та міжнародних принципів проведення люстрації, без урахування практики Європейського суду з прав людини.

Ухвалами Полтавського окружного адміністративного суду від 08.10.2015 відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 20.10.2015.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20.10.2015 провадження у справі № 816/3418/15 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до прокуратури Полтавської області, Генеральної прокуратури України про скасування наказу про звільнення, поновлення на публічній службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити певні дії зупинено до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України у конституційному провадженні, відкритому 12.02.2015 Конституційним Судом України за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 6 частини першої, пунктів 2, 13 частини другої, частини третьої статті 3 Закону України "Про очищення влади", 18 березня 2015 року за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, шостої статті 1, частин першої, другої, третьої, четвертої, восьмої статті 3, пункту 2 частини п`ятої статті 5, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади", 31 березня 2015 року за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 1, пунктів 7, 8, 9 частини першої, пункту 4 частини другої статті 3, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади", об`єднаних в одне конституційне провадження 01.04.2015.

21.04.2020 до суду надійшло клопотання представника позивача про поновлення провадження у справі № 816/3418/15.

Розпорядженням керівника апарату Полтавського окружного адміністративного суду від 21.04.2020 № 16 відповідно до підпункту 2.3.50 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 816/3418/15 за результатами якого головуючим суддею у справі визначено суддю Удовіченка С.О.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.04.2020 у справі № 816/3418/15 справу прийнято до провадження (суддя Удовіченко С.О.).

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.04.2020 поновлено провадження у справі № 816/3418/15 та призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні в приміщенні Полтавського окружного адміністративного суду на 26.05.2020.

25.05.2020 до суду позивачем надано уточнений позов /т. 1 а.с. 161-177/ в якому ОСОБА_1 просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Прокуратури Полтавської області від 09.07.2015 № 337к про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Полтавської області;

- поновити ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Полтавської області;

- стягнути з Прокуратури Полтавської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 10.07.2015 і до моменту фактичного поновлення на публічній службі;

- зобов`язати Офіс Генерального прокурора поінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".

У судовому засіданні 26.05.2020 змінено назву відповідача-2 з Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора, з огляду на наступне.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19.09.2019 № 113-ХІ внесено зміни до Закону України "Про прокуратуру", у тому числі, шляхом заміни слів "Генеральна прокуратура України" на "Офіс Генерального прокурора".

При цьому, підпунктами 3, 4 розділу ІІ Прикінцеві і перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" встановлено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

День початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті "Голос України".

Так, відповідно до наказу Генерального прокурора від 23.12.2019 № 351, опублікованого у газеті "Голос України" 23.12.2019, визначено, що днем початку роботи Офісу Генерального прокурора є 02.01.2020.

При цьому, згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, фактично мала місце зміна назви юридичної особи Генеральної прокуратури України на Офіс Генерального прокурора.

Відповідно, у наведеному випадку не мало місце правонаступництво Офісом Генерального прокурора за Генеральною прокуратурою України.

Крім того, у судовому засіданні 26.05.2020 відкладено розгляд справи до 09.06.2020.

26.05.2020 до суду від Офісу Генерального прокурора надійшов відзив на позов в якому зазначено, що оскаржуваний наказ видано прокурором Полтавської області в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Законами України "Про очищення влади" та "Про прокуратуру". Також указано, що підстави звільнення, визначені пунктом 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України, за своєю суттю не є видом будь-якого стягнення. Відповідач-2 зазначає, що оскільки юридична відповідальність стосовно позивача не наступала, а люстрація була підставою для припинення з ним трудового договору, порушень положень статті 61 Конституції України в частині індивідуального характеру юридичної відповідальності, статті 62 Конституції України та статті 6 Конвенції щодо презумпції невинуватості не допущено /т. 1 а.с. 215-223/.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 09.06.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 16.06.2020.

16.06.2020 до суду Офісом Генерального прокурора подано відзив на уточнений позов в якому вказано, що доводи позивача про те, що він не вчиняв будь-яких процесуальних дій, які підпадають під дію статей 1-3 Закону № 1682-VII є безпідставними та підлягають відхиленню, оскільки слідчими органів внутрішніх справ здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12014170000000034, у якому підозрюваних звільнено судом від кримінальної відповідальності відповідно до вимог Закону України "Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань" від 29ю.01.2014 № 737-VII. У період з 21.11.2013 по 22.02.2014 у зазначених кримінальних провадженнях ОСОБА_1 було призначено процесуальним прокурором та він вчиняв процесуальні дії. Крім того, також указано, що позивач, будучи включеним до групи прокурорів у зазначеному кримінальному провадженні, 25.01.2014 виніс постанову про перекваліфікацію складу кримінального правопорушення з частини першої статті 14, частини першої статті 341 КК України на частину першу статті 341 КК України /т. 2 а.с. 2-5/.

У судовому засіданні 16.06.2020 позивач та представник позивача позов підтримали та просили суд задовольнити позовні вимоги.

У судовому засіданні 16.06.2020 представник відповідачів проти задоволення позову заперечував.

Заслухавши пояснення позивача та представників сторін, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається, позивач з 2009 року працював в органах прокуратури /т. 1 а.с. 31-34/, зокрема, з :

- з 13.07.2009 призначений на посаду старшого слідчого прокуратури м. Комсомольська;

- з 03.10.2012 переведений на посаду прокурора відділу нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчим органів прокуратури;

- з 05.12.2012 переведений на посаду старшого прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні;

- з 04.08.2014 переведений на посаду старшого прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення;

- з 15.10.2014 переведений на посаду старшого прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні.

16.10.2014 набув чинності Закон України "Про очищення влади", яким передбачені підстави та порядок проведення процедури люстрації щодо посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування.

10.04.2015 позивачем подано до прокуратури Полтавської області заяву про проведення перевірки, передбаченої Законом України "Про очищення влади" /т. 1 а.с. 37/.

03.07.2015 Генеральною прокуратурою України затверджено висновок про результати перевірки достовірності вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади" /т. 1 а.с. 38-41/.

У висновку зокрема зазначено, що старшим прокурором відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Полтавської області ОСОБА_1 у період роботи в органах прокуратури з 21.11.2013 по 22.02.2014, здійснювалися дії (заходи), наведені у пункті 12 частини другої статті 3 Закону України "Про очищення влади", які тягнуть за собою застосування до останнього заборон, передбачених частиною третьою статті 1 вказаного Закону, зокрема, у кримінальному провадженні №12014170000000034 виніс постанову про перекваліфікацію складу кримінального правопорушення з частини першої статті 14, частини першої статті 341 КК України на частину першу статті 341 КК України, погодив клопотання про здійснення приводу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , погодив повідомлення про підозру ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 341 КК України, клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту відносно підозрюваних ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також погодив доповнення до клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту стосовно ОСОБА_2 та підтримав у суді клопотання про обрання стосовно підозрюваного ОСОБА_3 та ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Так, за результатами проведеної перевірки у висновку встановлено, що до старшого прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Полтавської області ОСОБА_1 застосовується заборона, передбачена частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади" на основі критерію, передбаченого пунктом 12 частини другої статті 3 цього Закону.

Наказом прокуратури Полтавської області від 09.07.2015 № 337к керуючись статтею 16 Закону України "Про прокуратуру", частиною третьою статті 1 та частиною другою статті 3 Закону України "Про очищення влади" звільнено юриста 1 класу ОСОБА_1 з посади старшого прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Полтавської області у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 КЗпП України /т. 1 а.с. 42/.

Не погоджуючись із наказом про звільнення з органів прокуратури, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України (далі – КЗпП України), Законом України "Про прокуратуру", Законом України "Про очищення влади" в редакціях, чинних на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно зі статтею 46-2 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-XII, який був чинний станом на час спірних правовідносин, прокурори і слідчі можуть бути звільнені з роботи на загальних підставах, передбачених законодавством про працю.

Відповідно до пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені Законом України "Про очищення влади".

Положеннями частини третьої статті 1 Закону України "Про очищення влади" визначено, що протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Відповідно до частини дев`ятої статті 1 Закону України "Про очищення влади" рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень при виконанні цього Закону оскаржуються в судовому порядку.

Відповідно до частини п`ятої статті 1 Закону України "Про очищення влади" заборона, передбачена частиною третьою або четвертою цієї статті, може застосовуватися до особи лише один раз.

Статтею 2 Закону України "Про очищення влади" /у редакції, яка діяла на час спірних правовідносин/ визначено, що заходи з очищення влади (люстрації) здійснюються щодо:

1) Прем`єр-міністра України, Першого віце-прем`єр-міністра України, віце-прем`єр-міністра України, а також міністра, керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, Голови Національного банку України, Голови Антимонопольного комітету України, Голови Фонду державного майна України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України, їх перших заступників, заступників; 2) Генерального прокурора України, Голови Служби безпеки України, Голови Служби зовнішньої розвідки України, начальника Управління державної охорони України, керівника центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, керівника податкової міліції, керівника центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, їх перших заступників, заступників; 3) військових посадових осіб Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, крім військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців служби за призовом під час мобілізації; 4) членів Вищої ради юстиції, членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, професійних суддів, Голови Державної судової адміністрації України, його першого заступника, заступника; 5) Глави Адміністрації Президента України, Керівника Державного управління справами, Керівника Секретаріату Кабінету Міністрів України, Урядового уповноваженого з питань антикорупційної політики, їх перших заступників, заступників; 6) начальницького складу органів внутрішніх справ, центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту; 7) посадових та службових осіб органів прокуратури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Національного банку України; 8) членів Центральної виборчої комісії, Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, голів та членів національних комісій, що здійснюють державне регулювання природних монополій, державне регулювання у сферах зв`язку та інформатизації, ринків цінних паперів і фінансових послуг; 9) керівників державних, у тому числі казенних, підприємств оборонно-промислового комплексу, а також державних підприємств, що належать до сфери управління суб`єкта надання адміністративних послуг; 10) інших посадових та службових осіб (крім виборних посад) органів державної влади, органів місцевого самоврядування; 11) осіб, які претендують на зайняття посад, зазначених у пунктах 1-10 цієї частини.

Згідно з пунктом 12 частини другої статті 3 Закону України "Про очищення влади" заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням, зокрема працівника органу прокуратури, який здійснював процесуальне керівництво, вносив подання, погодження, підтримував клопотання про застосування запобіжних заходів, підтримував державне обвинувачення у суді стосовно осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України "Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань" від 29 січня 2014 року № 737-VII, Закону України "Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України" від 21 лютого 2014 року № 743-VII.

Підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про очищення влади" передбачено, що впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.

Суд зазначає, що згідно відомостей трудової книжки позивач у період з 05.12.2012 по 09.07.2015 останній працював у органах прокуратури, а саме: з 05.12.2012 на посаді старшого прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні; з 04.08.2014 на посаді старшого прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення; з 15.10.2014 на посаді старшого прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні /а.с. 33-34/.

Відповідач-2 обґрунтовує правомірність спірного наказу посиланням на висновок про результати перевірки достовірності вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади" № 03.07.2015 № 11/1/2-3022 вих-15, що складений Генеральною прокуратурою України.

Із висновку № 11/1/2-3024вих-15 встановлено, що позивач у період роботи в органах прокуратури з 21.11.2013 по 22.02.2014, здійснювалися дії (заходи), наведені у пункті 12 частини другої статті 3 Закону України "Про очищення влади", які тягнуть за собою застосування до останнього заборон, передбачених частиною третьою статті 1 вказаного Закону, зокрема, у кримінальному провадженні №12014170000000034 виніс постанову про перекваліфікацію складу кримінального правопорушення з частини першої статті 14, частини першої статті 341 КК України на частину першу статті 341 КК України, погодив клопотання про здійснення приводу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , погодив повідомлення про підозру ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 341 КК України, клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту відносно підозрюваних ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також погодив доповнення до клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту стосовно ОСОБА_2 та підтримав у суді клопотання про обрання стосовно підозрюваного ОСОБА_3 та ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Інших процесуальних дій у кримінальному провадженні № 12014170000000034 ОСОБА_1 не проводив, участі у їх проведенні не брав, процесуальні рішення не приймав. Зазначено, що у кримінальному провадженні № 12014170000000034 підозрювані були звільнені від кримінальної відповідальності відповідно до вимог Закону України "Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань" від 29 січня 2014 року.

Крім того, у висновку вказано, що додатковим вивченням кримінального провадження № 12014170000000068 встановлено, що його розпочато СУ УМВС України в Полтавській області 19.02.2014 за частиною другою статті 15, статті 341 КК України за фактом замаху на захоплення 19.02.2015 приміщення Полтавської ОДА. Зазначено, що постановою заступника прокурора області від 19.02.2014 старший прокурор відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні ОСОБА_1 був включений до групи процесуальних прокурорів. Процесуальних дій у зазначеному кримінальному провадженні не проводив, участі у їх проведенні не брав, процесуальні рішення не приймав. За результатами розслідування, 25.02.2014 слідчим СУ УМВС України в Полтавській області прийнято рішення про закриття провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України. При цьому жодній особі про підозру не повідомлялося, до жодної особи вимоги Закону України "Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань" від 29 січня 2014 року не застосовувалися.

Отже, судом встановлено, що позивач у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року працював в органах прокуратури та здійснював процесуальне керівництво, вносив погодження, підтримував клопотання про застосування запобіжних заходів у суді стосовно осіб, звільнених від кримінальної відповідальності відповідно до Закону України "Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань" від 29 січня 2014 року № 737-VII. Ці обставини не заперечуються самим позивачем.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач підпадає під дію критерію, визначеного пунктом 12 частини другої статті 3 Закону України "Про очищення влади".

Суд, встановивши вище наявність у національному законодавстві правового підґрунтя для застосування до позивача люстраційної процедури, та враховуючи те, що позивач відповідає критеріям визначеним у законі, приходить до висновку, що втручання держави у приватне життя позивача здійснено згідно із законом, тобто за наявності відповідної правової підстави.

Водночас, суд оцінюючи спірний наказ крізь призму необхідності втручання у право позивача у демократичному суспільстві, виходить з наступного.

За усталеною практикою Європейського Суду з прав людини, втручання вважатиметься "необхідним у демократичному суспільстві" для досягнення законної мети, якщо воно відповідає "нагальній суспільній необхідності", та, зокрема, якщо воно є пропорційним переслідуваній законній меті. Хоча саме національні органи влади здійснюють початкову оцінку необхідності втручання, остаточна оцінка щодо відповідності та достатності наведених підстав для втручання, залишається предметом вивчення Суду на відповідність вимогам Конвенції (див., наприклад, рішення у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" [ВП] (Chapman v. the United Kingdom) [GC], заява № 27238/95, пункт 90, ЄСПЛ 2001).

Із аналізу статей 1, 3 Конституції України суд вбачає, що Україна є демократичною, правовою державою, у якій визнається і діє принцип верховенства права. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до частини другої статті 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Статті 1 та 43 Конституції України, у їх системному зв`язку дають підстави вважати, що Україна як соціальна, правова держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, а також право на належні умови праці, своєчасне отримання винагороди; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Водночас, згідно статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені свободи, передбачені статтями 24, 25, 27-29, 40, 47, 51, 52, 55-63 Конституції України.

Отже, з викладених норм Конституції України вбачається, що одним із принципів дії правової системи в Україні визначено принцип верховенства права та встановлено, що права і свободи можуть бути обмежені виключно у випадках, передбачених Конституцією України, а саме, у разі введення воєнного або надзвичайного стану.

Як зазначив Конституційний Суд України, право на працю є природною потребою людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом (абзац 3 підпункту 6.1.1 пункту 6.1 мотивувальної частини рішення від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008).

Наведені конституційні гарантії щодо реалізації права на працю, відповідно, поширюються і на публічну службу.

За визначенням частин першої та другої статті 1 Закону України "Про очищення влади" очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування. Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Отже, виходячи із характеру вищенаведених норм, можна дійти висновку, що метою люстрації, а, отже і легітимною метою втручання держави у приватне життя позивача є недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини. Разом з тим, з метою запобігання свавільного обмеження прав осіб до яких буде застосована процедура люстрації, така процедура повинна ґрунтуватися на визначених законом принципах.

Згідно з пунктом 12 резолюції Парламентської асамблеї ради Європи № 1096 (1996) люстрація або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовного того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановлений у кожному конкретному випадку. Відповідно до п. 8 вказаних принципів, дискваліфікація може стосуватися лише тих осіб, які наказували вчиняти, або вчиняли серйозні порушення прав людини, або серйозно допомагали в їх вчиненні. Відтак, вказаний конституційний принцип презумпції невинуватості підлягає застосуванню також і при здійсненні очищення влади (люстрації).

У проміжному висновку від 16 грудня 2014 року № 788/2014 СDL-АD (2014)044 щодо Закону України "Про очищення влади" (Закону "Про люстрацію") Венеціанська комісія констатувала, крім іншого, що: "Відповідно до Керівних принципів люстрація має стосуватися осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки якщо їх дії насправді завдали шкоди іншим і вони знали або повинні були знати про це" (пункт 62).

Аналогічний висновок Венеціанська комісія зробила і щодо люстрації в Албанії: "Особи, які наказували, вчиняли чи суттєво сприяли вчиненню серйозних порушень прав людини, можуть бути дискваліфіковані для зайняття певних посад; якщо організація вчиняла серйозні порушення прав людини, член, працівник чи агент вважатимуться такими, що брали участь у цих порушеннях, якщо вони були високопоставленими працівниками такої організації, крім випадків, коли вони покажуть, що не брали участі у плануванні, керівництві чи виконанні таких заходів, методів чи дій" (підпункт "h" пункту 20 розділу 3 висновку Венеціанської комісії щодо Закону про чистоту високопосадовців державних органів та виборних осіб Албанії від 13 жовтня 2009 року № 524/2009).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" практика Європейського суду з прав людини є обов`язковою для застосування судами України як джерела права.

Виходячи з усталеної практики Європейського суду з прав людини особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (пункт 61 рішення у справі "Любох проти Польщі", рішення у справі "Матиєк проти Польщі").

Таким чином, люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній публічній посаді, відігравали важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини, обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини, вчинили певні правопорушення у наведеному контексті.

Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що в контексті обставин даної конкретної справи люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку.

Крім того, суд бере до уваги рішення Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 17 жовтня 2019 року у справі "Полях та інші проти України" (заяви № 58812/15, № 53217/16, № 59099/16, № 23231/18 та № 47749/18), яке стосується звільнення державних службовців відповідно до Закону України "Про очищення влади", і в якому Суд зазначив, що заявники працювали над тим, що в принципі було державою, заснованою на демократичних конституційних засадах. Натомість заходи, вжиті на підставі Закону про люстрацію ґрунтувалися на тому, що здавалося своєрідною колективною відповідальністю за працю за часів Президента Януковича, не враховуючи жодної індивідуальної ролі чи зв`язку з будь-якими антидемократичними подіями. Існувала ймовірність того, що закон було прийнято проти тих, хто працював на державній службі за попередніх урядів, що передбачало політизацію державної служби, що само по собі суперечило проголошеній цілі законодавства. Це був усталений принцип судової практики Суду, що люстрація не може служити покаранню, відплаті чи помстою, і це стосується також українського Закону про люстрацію.

Суд вказав, що заходи за Законом про люстрацію були ширшими, ніж аналогічні заходи в інших країнах, які стосувалися лише людей, які активно працювали на колишню комуністичну владу. Навпаки, така широка сфера діяльності призвела до звільнення заявників, хоча вони займали посади на державній службі задовго до того, як пан Янукович став Президентом і просто не зміг подати у відставку протягом року після його вступу на посаду.

Ключовим у позиції Суду в рішенні у справі "Полях та інші проти України" є § 156, де Суд зазначив, що у цій справі поведінка заявників, щодо якої до них застосовано заходи відповідно до Закону України "Про очищення влади", не була класифікована як "кримінальна" в національному законодавстві і не була схожа на якусь злочинну поведінку: вона полягала в тому, щоб залишатися на своїх постах, поки при владі перебував Президент Янукович.

Відтак, не було доведено, що втручання у відношенні будь-якого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві і Суд у §324 даного рішення визнав порушення статті 8 Конвенції щодо всіх заявників.

Таким чином, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що безумовне застосування люстраційної процедури на підставі Закону України "Про очищення влади" до осіб, які в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року перебували на окремих посадах державної служби, без встановлення причетності вказаних осіб до негативних і антидемократичних подій в Україні, що мали місце за часів Президента Януковича, суперечить проголошеній цілі законодавства і свідчить про наявність своєрідної колективної відповідальності без врахування жодної індивідуальної ролі чи зв`язку відповідних осіб з такими подіями.

Судом встановлено, що наказом прокуратури Полтавської області від 09.07.2015 № 337к керуючись статтею 16 Закону України "Про прокуратуру", частиною третьою статті 1 та частиною другою статті 3 Закону України "Про очищення влади" звільнено юриста 1 класу ОСОБА_1 з посади старшого прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Полтавської області у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 КЗпП України /а.с. 42/.

За змістом частини другої статті 1 Закону України "Про очищення влади" очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.

Виходячи з мети Закону, на думку суду, перш ніж застосувати до позивача передбачені у цьому Законі заходи відповідальності, відповідач зобов`язаний був встановити його особисту участь та довести вину у вчинені правопорушень, що сприяли узурпації влади ОСОБА_5 , підриву основ національної безпеки і оборони, протиправному порушенню прав і свобод людини.

Тобто, вина позивача повинна бути доведена у встановленому законом порядку та ґрунтуватися на належних та допустимих доказах, здобутих законним шляхом.

Слід додати, що відповідно до частини другої статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до положень статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Із висновку про результати перевірки достовірності вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених частинами третьою та четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади" від 03.07.2015 № 11/1/2-3022 вих-15 суд вбачає, що фактів здійснення позивачем своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю, протиправних заходів, спрямованих на кримінальне переслідування та притягнення до кримінальної відповідальності осіб, до яких застосовано повну індивідуальну амністію Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про застосування амністії в Україні" не встановлено.

Отже, відповідачами не надано суду доказів, які б підтверджували факт того, що позивач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяв їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.

Звільнивши позивача з посади лише з обставин відповідності його критерію визначеному в пункті 12 частини другої статті 3 Закону України "Про очищення влади", застосувавши до нього міру колективної відповідальності лише за формальними ознаками та без надання індивідуальної оцінки його діям, відповідач таким чином порушив норми Конституції України, яка має найвищу юридичну силу, та діяв не у спосіб, та не з метою, що встановлені Законом.

Отже, зазначеним підтверджується, що приймаючи оскаржуваний наказ про звільнення, відповідач не врахував основоположних принципів очищення влади, які розроблені міжнародними організаціями, тому застосування до позивача положень Закону України "Про очищення влади" є передчасним і не відповідає викладеним стандартам забезпечення прав людини при здійсненні люстраційних процесів.

Враховуючи норми Конституції України як норми прямої дії, прецедентну практику Європейського Суду з прав людини як джерела права, суд дійшов висновку, що втручання держави в особі відповідачів в приватне життя позивача шляхом звільнення його з посади та застосування до нього заборони обіймати посади, визначені Законом, не можуть оцінюватися як необхідні в демократичному суспільстві, позаяк не відповідало меті такого втручання та здійснено без надання індивідуальної оцінки діям позивача щодо можливого сприяння узурпації влади Президентом України ОСОБА_4 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправного порушення прав і свобод людини, а тому не було пропорційним.

Окрім цього, позивач зазначає про протиправність оскаржуваного наказу, оскільки звільнення відбулося під час перебування позивача на лікарняному.

Надаючи оцінку вказаним доводам позивача, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, у день свого звільнення 09.07.2015 позивач не перебував на робочому місці у зв`язку з його тимчасовою непрацездатністю, що підтверджується листком непрацездатності Серії АГЦ НОМЕР_1 /т. 1 а.с. 44/.

Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Згідно з пунктом 17 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" № 9 від 06.11.1992, правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 статті 40 КЗпП України) стосується як в передбачених статтями 40, 41(1) КЗпП України, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку.

Із зазначеного вбачається, що звільнення працівника в період перебування на лікарняному з ініціативи власника заборонено не тільки за статтею 40 КЗпП України, а і за іншими статтями, зокрема у випадках, передбачених статтею 36 вказаного Кодексу.

Отже, обставини звільнення позивача з посади у період його тимчасової непрацездатності додатково свідчать про протиправність оскаржуваного рішення.

Таким чином, колегія суддів вважає оскаржуваний наказ прокурора Полтавської області від 09.07.2015 № 337к протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з частиною першою статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Також, згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 01.08.2018 у справі №826/16311/16, закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

За змістом статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод засіб юридичного захисту має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору.

Отже, враховуючи, встановлення судом протиправності оскаржуваного наказу про звільнення позивача, належним способом поновлення його порушеного права є поновлення позивача на посаді старшого прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Полтавської області з дня, наступного після дня його звільнення, тобто з 10.07.2015.

Щодо позовних вимог у частині стягнення з прокуратури Полтавської області середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід зазначити, що відповідно до частини другої статті 235 Кодексу законів про працю України, при винесені рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 13.03.2018 справа №2а-11888/10/1370 та від 05.11.2019 у справі №2а-2243/11/1370.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати працівника, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі – Порядок №100).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати, передбаченої цим Порядком застосовується, у тому числі, у випадку вимушеного прогулу.

Так, відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

При цьому, згідно з пунктом 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Так, кількість робочих днів за період вимушеного прогулу позивача з 10.07.2015 по 16.06.2020, становить , з них:

- липень 2015 року /з 10.07.2015/ - 16 робочих днів;

- серпень 2015 року – 20 робочих днів;

- вересень 2015 року – 22 робочих днів;

- жовтень 2015 року – 21 робочий день;

- листопад 2015 року – 21 робочий день;

- грудень 2015 року – 23 робочих днів;

- 2016 рік (19, 21, 22, 21, 19, 19, 22, 22, 22, 20, 22, 22) - 251 робочий день;

- 2017 рік (20, 20, 22, 19, 20, 20, 21, 22, 21, 21, 22, 20) - 248 робочих днів;

- 2018 рік (21, 20, 21, 19, 21, 20, 22, 22, 20, 22, 22, 20) - 250 робочих днів;

- 2019 рік (21, 20, 20, 20, 22, 18, 23, 21, 21, 22, 21, 21) - 250 робочих днів;

- січень 2020 року - 21 робочий день;

- лютий 2020 року - 20 робочих днів;

- березень 2020 року - 21 робочий день;

- квітень 2020 року - 21 робочий день;

- травень 2020 року – 19 робочих днів;

- червень 2020 року /по 16.06.2020/ – 11 робочих днів.

Згідно з довідкою прокуратури Полтавської області від 05.06.2020 № 18-448 вих. 20 середньоденний розмір заробітної плати позивача, розрахованої відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, складає у період з липня 2015 року по листопад 2015 року – 280,42 грн та у період з грудня 2015 року по червень 2020 року – 350,53 грн /т.1 а.с. 247-248/.

Загальна кількість робочих днів за період вимушеного прогулу позивача з 10.07.2015 по 16.06.2020, становить 1235 робочих днів.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь позивача з відповідача-1, складає 425893,55 грн, а саме:

- з 10.07.2015 по 30.11.2015 складає 28042,00 грн (280,42 грн х 100 робочих днів);

- з 01.12.2015 по 16.06.2020 складає 397851,55 грн (350,53 грн х 1135 робочих днів).

При цьому середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць становить 5888,82 грн (280,42 грн х 21 робочий день).

Відповідно до пунктів 2 та 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць в розмірі 5888,82 грн підлягає негайному виконанню.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Офіс Генерального прокурора поінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади", колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про очищення влади" відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України.

Положення про Реєстр, порядок його формування та ведення затверджуються Міністерством юстиції України.

Положенням про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 16.10.2014 №1704/5 (далі - Положення про Реєстр), передбачено, що Держателем Реєстру є Міністерство юстиції України.

Відповідно до п.п. 4, 8, 9 розділу І Положення про Реєстр, держатель Реєстру - Міністерство юстиції України (далі - Держатель).

Реєстраторами Реєстру (далі - Реєстратор) є: працівники самостійного структурного підрозділу Міністерства юстиції України, до основних завдань якого відноситься забезпечення формування та ведення Реєстру, уповноважені на внесення до Реєстру та вилучення з нього відомостей про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", а також формування та надання витягів з Реєстру у порядку, визначеному цим Положенням; працівники головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, уповноважені на формування та надання витягів з Реєстру у порядку, визначеному цим Положенням.

Реєстратори в межах своєї компетенції вносять до Реєстру та вилучають з нього у порядку, визначеному цим Положенням, відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", надають інформацію з Реєстру у випадках, визначених частиною другою статті 7 Закону України "Про очищення влади", виконують інші функції, передбачені цим Положенням.

Згідно з пунктом 5 розділу II Положення про Реєстр, підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади", є надходження до Реєстратора: обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України "Про очищення влади", від органу, який проводив перевірку; відповідного судового рішення, яке набрало законної сили; відповідних документів про смерть особи, відомості щодо якої внесені до Реєстру; інші випадки, визначені законом.

Отже, аналіз вимог пункту 5 розділу II Положення про Реєстр дає підстави для висновку, що підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону №1682-VII, є, зокрема, рішення суду.

Подібний висновок щодо застосування пункту 5 розділу 2 Положення про Реєстр висловлений в постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року в справі №820/6160/15 та від 29 листопада 2019 року в справі №826/13735/15.

З огляду на викладене, з метою ефективного, повного та належного захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Офіс Генерального прокурора проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до прокуратури Полтавської області (вул.1100-річчя Полтави, 7, м. Полтава, код ЄДРПОУ 02910060), Офісу Генерального прокурора України (вул. Різницька, 13/15, м. Київ, код ЄДРПОУ 00034051) про скасування наказу про звільнення, поновлення на публічній службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ прокуратури Полтавської області від 09.07.2015 № 337к про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Полтавської області.

Поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) на посаді старшого прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Полтавської області з 10.07.2015.

Стягнути з прокуратури Полтавської області (вул.1100-річчя Полтави, 7, м. Полтава, код ЄДРПОУ 02910060) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10.07.2015 по 16.06.2020 у сумі 425893,55 грн, з проведенням необхідних відрахувань відповідно до вимог чинного законодавства.

Зобов`язати Офіс Генерального прокурора (вул. Різницька, 13/15, м. Київ, код ЄДРПОУ 00034051) проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України "Про очищення влади".

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення з 10.07.2015 ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування органами внутрішніх справ та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Полтавської області та в частині стягнення з прокуратури Полтавської області (вул.1100-річчя Полтави, 7, м. Полтава, код ЄДРПОУ 02910060) на користь ОСОБА_1 середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 5888,82 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, з урахуванням положень пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 17.06.2020.

Головуючий суддя С.О. Удовіченко суддя суддя О.О. Кукоба С.С. Сич