Ухвала суду № 89854420, 10.06.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 1.380.2019.003438

УХВАЛА

ПРО ЗАКРИТТЯ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ

10 червня 2020 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В., секретар судового засідання Василько А.В., розглянувши в судовому засіданні клопотання представника Приватного підприємства «УКРТЕСКОЛОР» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Парус Сіті» про закриття провадження у справі № 1.380.2019.003438 за позовом

позовом Державної авіаційної служби України, представник - Бєлічко Д.А. за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького», представник - не з`явився Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, представник - Лагутін Б.Г. до Приватного підприємства «УКРТЕСКОЛОР», представник - Жбадинський В.О. Товариства з обмеженою відповідальністю «Парус Сіті», представник - Жбадинський В.О Державної архітектурно-будівельної інспекції України, представник - не з`явився Виконавчого комітету Львівської міської ради, представник - не з`явився за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Приватного підприємства «Р.О.М.Б.», представник - не з`явився Приватного акціонерного товариства «Львівський завод залізобетонних виробів №1», представник - не з`явився Товариства з обмеженою відповідальністю «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ АУКЦІООНИЙ ЦЕНТР З ПРОДАЖУ АКТИВІВ ТА МАЙНА БАНКРУТІВ», представник - не з`явився Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛТУМ», представник - не з`явивсяпро визнання протиправними дій і бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Державна авіаційна служба України звернулась до Львівського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ПП «Укртесколор», ТОВ «Парус сіті», ДАБІ України, Виконавчого комітету Львівської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького», Державного підприємства обслуговування повітряного руху України та за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: ПП «Р.О.М.Б.», ПАТ «Львівський завод залізобетонних виробів №1», ТОВ «Всеукраїнський аукціонний центр з продажу активів та майна банкрутів», ТОВ «БК «Алтум», в якому просила:

- зобов`язати ПП «Укртесколор», ТОВ «Парус Сіті» виконати рішення Державіаслужби від 05.04.2019 року № 211, від 17.05.2019 року № 213;

- зобов`язати ПП «Укртесколор», ТОВ «Парус Сіті» знести самочинне будівництво за адресою: м . Львів, вул. Кульпарківська, 93 кадастровий номер земельної ділянки 4610136900:07:001:0024;

- визнати протиправною бездіяльність виконавчого комітету Львівської міської ради в частині не погодження об`єкта будівництва за адресою: м. Львів, вул. Кульпарківська, 93, кадастровий номер земельної ділянки 4610136900:07:001:0024, та зобов`язати вчинити дії щодо погодження вищезазначеного будівництва;

- визнати протиправними дії виконавчого комітету Львівської міської ради щодо видачі містобудівних умов та обмежень, затверджених рішенням від 30.03.2018 року № 344, та скасувати їх;

- визнати протиправними дії Державної архітектурно-будівельної інспекції України щодо видачі дозволу на будівельні роботи від 11.12.2018 року №ІУ 113183451930, та скасувати його.

Представник відповідачів ПП «Укртесколор», ТОВ «Парус Сіті», подав суду клопотання про закриття провадження у справі за ч. 1 ст. 1 ст. 238 КАС України.

Вказане клопотання мотивоване тим, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

На підставі пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 у справі №813/6286/15.

Разом з тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №685/1346/15-а та від 19 лютого 2020 року у справі № 1340/3580/18.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відсутність погодження місця будівництва об`єкта з Державіаслужбою та непогодження умов забудови на приаеродромній території з експлуатантом аеродрому ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького» та Державіаслужбою, свідчить про незаконність видачі містобудівних умов та обмежень, незаконність видачі дозволу на будівельні роботи, незаконність здійснення будівельних робіт та фактично здійснення ПП «ПП «Укртесколор», ТОВ «Парус Сіті»», самочинного будівництва.

14 травня 2020 року державним реєстратором проведено державну реєстрацію права власності за ПП «Укртесколор», на об`єкт незавершеного будівництва, що розташований за адресою: м. Львів, вул. Кульпарківська, 93, кадастровий номер земельної ділянки розташування: 4610136900:07:001:0024, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2082910346101. Підставою для державної реєстрації права власності став Дозвіл на виконання будівельних робіт № ІУ113183451930, виданий 11.12.2018 року Державною архітектурно-будівельна інспекцією України.

На думку відповідачів, в даному випадку, задоволення позовних вимог приведе до порушення майнових прав сторони спору - ПП «ПП «Укртесколор», оскільки порушить його гарантоване право на володіння та розпорядження об`єктом будівництва, а визнання його самочинним та зобов`язання відповідача знести об`єкт незавершеного будівництва приведе до завдання значної майнової шкоди та незворотних наслідків для відповідача та третіх осіб. Відповідно, спір має приватноправовий характер та підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

За таких умов та враховуючи характер спірних правовідносин, які є цивільно-правовими і не мають ознак публічно-правового спору в розумінні КАС України, так як задоволення позовних вимог призведе до порушення майнових справ особи, даний спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства та провадження у справі підлягає закриттю, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України.

Представник відповідачів в судовому засіданні клопотання про закриття провадження у справі підтримав, надав суду додаткові докази та пояснення, в тому числі щодо наявності у відповідачів відповідних позитивних висновків від ДП «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького», Державного підприємства обслуговування повітряного руху України та тривалого розгляду питання отримання відповідного погодження саме позивачем, просив закрити провадження у справі.

Позивач заперечив проти вказаного клопотання. Мотивація заперечення наступна:

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Як убачається з матеріалів справи, підставою звернення позивача до суду з адміністративним позовом слугувало невиконання відповідачами 1, 2 рішень про припинення будівництва на приаеродромній території аеродрому «Львів».

Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною п`ятою, шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 810/3046/17: «Звертаючись до суду з позовом про зобов`язання виконати рішення про припинення будівництва, знести самочинне будівництво та привести в попередній стан земельні ділянки на приаердромних територіях, мотивуючи такий позов порушеннями норм, що регламентують будівництво на цих територіях, а також містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, Державіаслужба діє не з метою захисту своїх приватних прав та інтересів, а з метою гарантування безпеки авіації, забезпечення інтересів держави, національної безпеки та потреб суспільства.

При цьому звернення Державіаслужби до суду з вказаним позовом здійснюється нею як суб`єктом владних повноважень на підставі статті 28 Закону № 3166-VI, що з огляду на вказані вище норми статей 3, 4, 17 та 50 КАС України (у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду та прийняття оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій), а також статей 4, 5, 19 та 46 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), свідчить про належність такого спору до юрисдикції адміністративних судів.

Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що спір, який є предметом цього розгляду, є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб`єкта владних повноважень, який реалізовує у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно зобов`язання виконати рішення Державіаслужби про припинення будівництва, знести самочинне будівництво та привести в попередній стан земельні ділянки на приаеродромних територіях. Справа за позовом такого суб`єкта владних повноважень, який звернувся до суду на підставі статті 28 Закону № 3166-VI з метою здійснення наданих йому законодавством повноважень, належить до юрисдикції адміністративних судів.

Крім того, позивач зазначив, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 13.02.2019 у справі № 810/2763/17, судом встановлено: «Згідно із ч. 3, 10 ст. 69 ПК України визначення умов забудови, використання землі і споруд та здійснення діяльності, зазначеної в частині другій цієї статті, на приаеродромній території здійснюється органами місцевого самоврядування згідно із законом за погодженням з експлуатантом аеродрому та уповноваженим органом з питань цивільної авіації. Органи виконавчої влади, юридичні та фізичні особи незалежно від форми власності, які допустили порушення порядку діяльності, зазначеної в частині другій цієї статті, містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, зобов`язані згідно з рішенням уповноваженого органу з питань цивільної авіації припинити будівництво чи діяльність, зазначену в частині другій цієї статті, до вирішення питання щодо можливості та умов подальшого будівництва відповідно до законодавства.

Виходячи з аналізу наведених правових положень законодавства та беручи до уваги обставини цієї справи, Велика Палата Верховного Суду приходить до висновку, що у спірних відносинах Державіаслужба, приймаючи рішення від 18 липня 2017року №10, діяла як суб`єкт владних повноважень, наділений функціями щодо погодження місця розташування об`єктів на приаеродромній території з метою забезпечення безпеки польотів і роботи радіотехнічних засобів цивільної авіації».

Враховуючи вищевикладене, позивач зазначив, що оскаржуваний об`єкт будівництва є самочинним, таким, що створює загрозу безпеці цивільної авіації та підлягає знесенню у разі, якщо не погоджений з Державіаслужбою у встановленому порядку.

Таким чином, звертаючись до суду з вимогою про зобов`язання знесення самочинного будівництва, Державіаслужба діє не у своїх власних інтересах, а в інтересах суспільства, так як об`єкт будівництва створює безпосередню загрозу безпеці цивільної авіації та породжує публічно-правовий спір.

Представник позивача в судовому засіданні проти клопотання про закриття провадження у справі заперечила, надала суду додаткові докази та пояснення, просила суд відмовити в задоволення клопотання про закриття провадження у справі.

Представник Державного підприємства обслуговування повітряного руху України в судовому засідання покладався на думку суду.

Інші учасники справи не забезпечили участі уповноважених представників в судовому засіданні.

При постановленні ухвали суд виходить з наступного:

Згідно з ст. 19 Конституції України, Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд зазначає, що позивач, як суб`єкт владних повноважень, безспірно має право з врахуванням вищевказаних висновків Великої Палати Верховного Суду на звернення до суду із позовом на реалізацію надані йому чинним законодавством владних управлінських функцій стосовно зобов`язання виконати рішення Державіаслужби про припинення будівництва, знести самочинне будівництво та привести в попередній стан земельні ділянки на приаеродромних територіях.

Однак, на думку суду, із проведенням державної реєстрації права власності на вищевказаний об`єкт нерухомості за відповідачем, відбулась і зміна предметної юрисдикції даного спору з огляду на наступне:

Згідно із ст. 376 ЦК України:

1. Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

2. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

3. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

4. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

5. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

6. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене.

7. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Таким чином, на підставі наведеної норми підлягає знесенню лише самочинне будівництво, і особа, яка його здійснила, не набуває права власності на нього.

Згідно із ч. 5 ст. 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.

В матеріалах справи наявна копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19.05.2020 року, згідно якого 14 травня 2020 року державним реєстратором проведено державну реєстрацію права власності за ПП «Укртесколор», на об`єкт незавершеного будівництва, що розташований за адресою: м. Львів, вул. Кульпарківська, 93, кадастровий номер земельної ділянки розташування: 4610136900:07:001:0024, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2082910346101.

Згідно із частинами 1, 4 статті 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Згідно із ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно із ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Таким чином, вказаною нормою визначено презумпцію правомірності набуття права власності. Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, у тому числі на нерухоме майно, є наявність підтвердженого належними доказами права власності позивача щодо нерухомого майна, а також підтверджений належним доказами факт порушення (невизнання або оспорювання) цього права. По суті набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти.

У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для цілей визначення наявності в особи права володіння нерухомим майном застосовується принцип реєстраційного підтвердження володіння, який полягає в тому, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі повноваження власника, визначені в статті 317 ЦК України.

Отже, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою речового права на нерухомість та є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав.

Наведене на думку суду є втіленням запровадженого в Україні у сфері обігу нерухомості «принципу внесення», в силу якого право, яке підлягає реєстрації, виникає в момент такої реєстрації. Відповідний правовстановлюючий документ (правочин (договір), акт тощо) є підставою для переходу до особи прав на нерухомість, тобто породжує відповідні зобов`язання з передачі майна, а безпосередньо набуття особою усіх повноважень власника (володіння, користування, розпорядження) відбувається в момент внесення до реєстру відповідного запису про державну реєстрацію отриманого речового права.

Суд звертає увагу, що в даному випадку між позивачем та відповідачами по суті існує не вирішений у встановленому порядку спір про знесення самочинного будівництва, на яке вже зареєстроване право власності.

На думку суду, розгляд та вирішення даної справи адміністративним судом, не в залежності від результатів розгляду, є неможливим, оскільки суду необхідно буде втручатись в спір, в тому числі і про правомірність набуття права власності, що призведе до стану правової невизначеності, оскільки знесенню підлягає лише самочинне будівництво, на яке не може бути зареєстроване право власності. Задоволення судом таким позовних вимог, призведе до вирішення питання про знесення об`єкта нерухомості, як об`єкта цивільних прав відповідача наслідком чого може бути вилучення з державного реєстру відповідного реєстраційного запису щодо власника цього ж майна, що само по собі може призвести до негативних відповідача, як власника майна. Зазначене з огляду на визначений законодавством порядок набуття речових прав на нерухомість та принцип презумпції правомірності набуття права власності унеможливлює вирішення даного спору адміністративним судом по суті при розгляді заявлених позовних вимог.

При вирішенні питання про закриття провадження у даній справі, суд також врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладену у постанові від 22 квітня 2019 року по справі № 1527/14472/12 (К/9901/6113/18), в якій зазначено:

«Отже, спірні правовідносини обумовлені реалізацією позивачем передбачених Законом № 280/97-ВР делегованих повноважень щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності. Здійснення такого державного контролю означає обов`язковість прийнятих за його результатами рішень для підконтрольного суб`єкта, що свідчить про владно-управлінський характер, а отже і публічно-правову природу таких правовідносин.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 14-48цс18, від 11 квітня 2018 року у справі № 11-96апп18 та від 15 травня 2018 року у справі № 11-346апп18.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що спір у цій справі є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки виник за участю суб`єкта владних повноважень, який реалізовує у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення та усунення порушень у сфері містобудівної діяльності шляхом знесення самочинної реконструкції об`єкта містобудування.

Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що право власності на зазначений збудований об`єкт станом на момент винесення розпорядження від 23 серпня 2012 року № 490 та на сьогоднішній день ОСОБА_2 не оформлено, а тому у цій справі відсутні приватноправові відносини.

Таким чином, доводи ОСОБА_2 , що правовідносини щодо реконструкції житла або місця загального користування регулюються нормами цивільного і житлового законодавства України, а тому не є публічно-правовими і носять приватноправовий характер, у зв`язку з чим мають розглядатися виключно в порядку цивільного судочинства, Велика Палата Верховного Суду вважає безпідставними та необґрунтованими».

Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові не врахувала доводи особи про наявність приватноправових відносин лише через відсутність права власності на збудований об`єкт станом на момент розгляду справи.

На думку суду вказана правова позиція підтверджує обставину, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно, спір щодо такого майна є приватноправовим.

Також суд зазначає, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Разом з тим участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак не кожен спір за участю суб`єкта владних повноважень є публічно-правовим.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Суд дійшов висновку, що даний спір, після державної реєстрації права власності, не є публічно-правовим, оскільки поглинається спором про право цивільне, а тому має вирішуватися судами за правилами, в даному випадку, господарського судочинства. Отже, спірні правовідносини виходять за межі компетентності адміністративних судів, а тому такі підлягають розгляду за правилами господарського судочинства.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Таким чином, спір у даній справі не є публічно-правовим, відтак провадження у справі слід закрити.

Керуючись ст.ст. 157, 238, 240, 248, 256, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання представника Приватного підприємства «УКРТЕСКОЛОР» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Парус Сіті» від 26.05.2020 року № 26/05-20 про закриття провадження у справі -задоволити.

Провадження у справі № 1.380.2019.003438 за позовом Державної авіаційної служби України за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького», Державного підприємства обслуговування повітряного руху України до Приватного підприємства «УКРТЕСКОЛОР», Товариства з обмеженою відповідальністю «Парус Сіті», Державної архітектурно-будівельної інспекції України, Виконавчого комітету Львівської міської ради за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Приватного підприємства «Р.О.М.Б.», Приватного акціонерного товариства «Львівський завод залізобетонних виробів №1», Товариства з обмеженою відповідальністю «ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ АУКЦІООНИЙ ЦЕНТР З ПРОДАЖУ АКТИВІВ ТА МАЙНА БАНКРУТІВ», Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛТУМ`про визнання протиправними дій і бездіяльності, зобов`язання вчинити дії закрити.

Роз`яснити позивачу, що даний спір підлягає розгляду до юрисдикції господарського суду за правилами ГПК України.

Судовий збір сплачений Державною авіаційною службою України (ЄДРПОУ 37536026) згідно квитанції № 806 від 03.07.2019 року в сумі 11526,00 грн. повернути позивачу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Ухвала складена в повному обсязі 15.06.2020 року.

Суддя Гавдик З.В.