Рішення № 89854393, 17.06.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

17 червня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1523/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкової К.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду 13 квітня 2020 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС України у Луганській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Луганській області), в якому позивач просить суд:

1) визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу від 03 квітня 2020 року № Ф-66784-50 в сумі 39396,51 грн;

2) зобов`язати відповідача ліквідувати повністю ФОП ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 .

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що 03 грудня 2019 року, позивач отримала поштою лист, в якому знаходилася вимога про сплату боргу єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 21 листопада 2019 року в сумі 26539,26 грн № Ф-66784-50, винесена ГУ ДПС у Луганській області.

Позивач звернулась за оскарженням цієї вимоги до Луганського окружного адміністративного суду. Рішенням суду від 02 березня 2020 року у справі № 360/5243/19 позов задоволено, рішення набрало законної сили.

Позивач 08 квітня 2020 року отримала поштою лист, в якому знаходилася вимога з таким самим номером № Ф-66784-50 про сплату боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 03 квітня 2020 року на суму 39396,51 грн, винесену ГУ ДПС у Луганській області.

З 06 травня 2014 року позивач зареєстрована у відповідному державному реєстрі як підприємець та перебуває на обліку у податковому органі, що розташований у м. Лисичанськ, Луганської області.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», статті 6 та пункту 9-4 розділу 8 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 08 липня 2010 рок № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» позивач була звільнення від сплати єдиного внеску, штрафу, пені, оскільки м. Лисичанськ Луганської області включено до переліку населених пунктів, де здійснювалася антитерористична операція відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р.

Позивач зазначає, що підприємницької діяльності не здійснювала, квартальні звіти не подавала, рахунків у банках для здійснення підприємницької діяльності не має. Інформації, що її взято на облік за спрощеною системою оподаткування не отримувала. Також позивач зазначає, що акт перевірки з цього приводу не складався, перевірок не проводилось.

За інформацією з електронного кабінету платника податків cabinet.tax.gov.ua позивача з 07 липня 2016 року виключено, як платника єдиного податку. Після чого позивач жодних заяв, у тому числі, про взяття її на облік як платника єдиного податку (внеску), не надавала. З 09 грудня 2019 року припинено підприємницьку діяльність позивача.

Позивач 10 грудня 2019 року звернулась в ДПІ м. Лисичанськ Луганської області для ліквідації її як ФОП , на що повідомили, що потрібно погасити борг ( недоїмку), здати звіти за всі роки, сплатити штрафи за несвоєчасну здачу цих звітів.

Таким чином позивач вважає, що вимога про сплату боргу від 03 квітня 2020 року № Ф-66784-50 є протиправною та підлягає скасуванню.

Ухвалою від 21 квітня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, визначено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін (арк. спр. 19-20).

Від представника ГУ ДПС у Луганській області 06 травня 2020 року за вх. № 17885/2020 надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечує проти задоволення вимог позивача з таких підстав (арк. спр. 25-28).

ГУ ДПС у Луганській області вважає посилання позивача на пункт 9-4 Закону № 2464-VI недоречним, оскільки Законом України від 14.01.2020 № 440-ІХ «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи», пункт 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI виключено. Відповідно, позивач після виключення цих положень з Закону № 2464-VI повинна виконувати покладені на неї обов`язки зі сплати єдиного соціального внеску відповідно до положень цього Закону, який на час формування спірної вимоги не містить положень щодо звільнення позивача від виконання, обов`язків, встановлених статтею 6 цього Закону.

Оскільки вимога про сплату боргу (недоїмки) від 03 квітня 2020 року № Ф-66784-50 винесена вже після внесення змін до закону, представник відповідача наголошує, що її винесено відповідно до вимог чинного законодавства.

Представник відповідача також зауважує, що на час виникнення заборгованості по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування пункт 9-4 Закону № 2464-VI діяв, разом з тим на час формування спірної вимоги про сплату боргу (03.04.2020), норма, яка тимчасово звільняла позивача від виконання обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI ( своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок) втратила чинність.

Відповідно до пункту 9-4 Закону № 2464-VI зазначена норма тимчасово визначала право позивача не виконувати обов`язки зі сплати єдиного внеску, а не звільняла від вказаного обов`язку повністю, тобто Закон № 2464-VI не скасовував обов`язків платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а надавав можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2020 року у справі № 812/838/17 та від 02 квітня 2020 року у справі № 360/1546/19.

Щодо зобов`язання ГУ ДПС у Луганській області ліквідувати повністю ФОП ОСОБА_1 , представник відповідача зауважує, що припинення підприємницької діяльності позивача як фізичної особи-підприємця, згідно з положеннями пункту 9 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування, не визначено як підставу для списання сум нарахованого єдиного внеску, яка виникла у період тимчасового звільнення позивача від виконання обов`язків платника єдиного внеску, зокрема щодо його своєчасного нарахування та сплати.

Оскільки Позивачем належним чином не виконувались вимоги статті 9 Закону № 2464-VI щодо своєчасної сплати єдиного внеску, а також виключення Законом України від 14.01.2020 № 440-ІХ «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» пункт 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI, представник відповідача вважає, що відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03 квітня 2020 року № Ф-66784-50 відповідно до вимог чинного законодавства.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив таке.

За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 17 червня 2020 року № 1006780766 позивач у період з 06 травня 2014 року по 09 грудня 2019 року була зареєстрована як фізична особа-підприємець, перебувала на обліку як платник єдиного внеску в ДПІ у м. Лисичанську Лисичанського управління ГУ ДПС у Луганській області (арк. спр. 38-39).

Згідно з інформацію, зазначеною в електронному кабінеті платника, ОСОБА_1 з 01 червня 2014 року по 07 липня 2016 року перебувала на обліку як платник єдиного податку 2 групи (арк. спр. 5).

Згідно з даними інтегрованої картки позивача ІТС «Податковий блок» за кодом класифікації доходів бюджету 71040000 станом на 31 березня 2020 року за позивачем облікована недоїмка по сплаті єдиного внеску в сумі 39396,51 грн, у тому числі: за 2017 рік - 8448,00 грн, за І квартал 2018 року - 2457,18 грн, за II квартал 2018 року в розмірі - 2457,18 грн, за III квартал 2018 року в розмірі - 2457,18 грн, за IV квартал 2018 року в розмірі - 2457,18 грн, за І квартал 2019 року - 2754,18 грн, за II квартал 2019 року в розмірі - 2754,18 грн, за III квартал 2019 року - 2754,18 грн, та 17 березня 2020 року здійснено коригування щоквартальних нарахувань у сумі 10103,07 грн та 2754,18 грн (арк. спр. 29-32).

Таким чином, судом встановлено, що ГУ ДПС у Луганській області останнє нарахування єдиного внеску здійснено за ІІІ квартал 2019 року, тобто у період реєстрації позивача як фізична особа-підприємець. У березні 2020 року після припинення державної реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця відбулося коригування розміру єдиного внеску раніше нарахованого позивачу.

ГУ ДПС у Луганській області станом на 31 березня 2020 року сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03 квітня 2020 року № Ф-66784-50, в якій зазначено, що сума боргу позивача становить 39396,51 грн, у тому числі, недоїмка - 39396,51 грн (арк. спр. 15, 33).

Судом також встановлено, що позивач зверталася до Луганського окружного адміністративного суду із позовом щодо оскарження вимоги ГУ ДПС у Луганській області про сплату боргу (недоїмки) від 21 листопада 2019 року № Ф-66784-50 на суму 26539,26 грн.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 02 березня 2020 року у справі № 360/5243/219 позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 21 листопада 2019 року № Ф-66784-50 про сплату боргу (недоїмки) задоволено повністю; визнано протиправною та скасовано вимогу ГУ ДПС у Луганській області про сплату боргу (недоїмки) від 21 листопада 2019 року № Ф-66784-50 на суму 26539,26 грн, винесену у відношенні фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (арк. спр. 8-12).

З мотивувальної частини рішення суду слідує, що судом встановлено, що відповідно до заяв ОСОБА_1 від 07 травня 2014 року № № 15474, 72/15474 за формою № 5-ОПП та 1-ЄСВ ДПІ у м. Лисичанську ГУ Міндоходів у Луганській області позивача взято на облік як самозайняту особу та платника єдиного внеску.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Частиною першою статті 1 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI) визначено, що у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:

єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2);

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (пункт 3);

мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (пункт 5);

страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок (пункт 10).

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 7 статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Абзацами першим та другим частини п`ятої статті 8 Закону № 2464 регламентовано, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Статтею 9 Закону № 2464-VI визначено таке:

- сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь) (частина п`ята);

- єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку (частина сьома);

- платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (частина восьма);

- єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина дванадцята).

Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці.

Отже, з 01 січня 2017 року, незалежно від обраної системи оподаткування, фізичні особи - підприємці за відсутності бази для нарахування єдиного внеску у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу зобов`язані сплачувати єдиний внесок у сумі, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Розмір мінімального страхового внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску - 22 відсотки.

Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи - підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від здійснення господарської діяльності та фактичного отримання доходу від їх діяльності.

У межах спірних правовідносин система оподаткування, на якій перебувала позивач, не впливає на розмір єдиного внеску, який нарахований у розмірі мінімального страхового внеску.

З цих підстав суд відхиляє як необґрунтовані твердження позивача, що нездійснення підприємницької діяльності та неотримання прибутку від підприємницької діяльності виключає можливість нарахування єдиного внеску у розмірі мінімального страхового внеску внеску.

Пунктом 2 розділу VІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі - Інструкція № 449), передбачено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Відповідно до пунктів 3 та 4 розділу VІ Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: перша частина - літера «Ю» (вимога до юридичної особи) або «Ф» (вимога до фізичної особи), друга частина - порядковий номер, третя частина - літера «У» (узгоджена вимога).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.

Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи фіскального органу у випадку, зокрема, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Недоїмкою ж є сума єдиного внеску, своєчасно не сплачена у строки, встановлені Законом.

Такий висновок суду відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 826/11623/16.

З вищевикладеного судом встановлено, що проведення контролюючим органом документальної перевірки та складання акта, або отримання контролюючим органом від платника єдиного внеску звітів про його нарахування, не є обов`язковою умовою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки). Достатнім є наявність даних в інформаційній системи відповідача про утворення (збільшення) за платником єдиного внеску на кінець облікового періоду недоїмки зі сплати єдиного внеску. З цих підстав суд відхиляє твердження позивача, що обов`язковою умовою для направлення вимоги, є проведення документальної перевірки.

З вищевикладених положень Закону № 2464-VI можна дійти висновку, що за загальними правилами орган доходів і зборів, у разі наявності недоїмки у платника єдиного внеску, надсилає такому платнику вимогу про сплату боргу.

Суд зазначає, що Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.09.2014 № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі - Закон № 1669-VII) період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Згідно з абзацом 3 пункту 5 статті 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1669-VII перелік населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція визначається Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом «б» підпункту 8 пункту 4 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1669-VII внесено зміни до Закону № 2464-VI, а саме розділ VIII «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 9-3 (який згідно з Законом України від 02 березня 2015 року № 219-VІІІ перейменований в пункт 9-4) такого змісту:

«9-4. Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов`язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов`язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу».

Пунктом 28 розділу І Закону України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01 січня 2016 року, виключено підпункт 8 пункту 4 статті 11 Закон № 1669-VII, але положення підпункту 8 пункту 4 статті 11 Закон № 1669-VII були реалізовані шляхом внесення відповідних змін до Закону № 2464-VI. Тобто, положення підпункту 8 пункту 4 статті 11 Закон № 1669-VII після набрання ними чинності стали невід`ємною складовою Закону № 2464-VI, а сам підпункт 8 пункту 4 статті 11 Закон № 1669-VII вичерпав свою функцію. Аналогічний підхід застосовано Конституційним Судом України в ухвалі від 05 лютого 2008 року у справі № 2-1/2008.

З 13 лютого 2020 року пункт 9-4 Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI виключено на підставі Закону України від 14 січня 2020 року № 440-IX «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи».

Отже, пункт 9-4 Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464 був чинним по 12 лютого 2020 року включно.

З огляду на дію в часі пункту 9-4 Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, судом встановлено, що у період з 14 квітня 2014 року 12 лютого 2020 року включно, позивач був звільнений від виконання обов`язків платника єдиного внеску, встановлених частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI, як фізична особа-підприємець, яка перебуває на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону № 1669, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Відповідно, у вказаному періоді орган доходів і зборів не мав повноважень вживати до позивача заходів впливу та примусового стягнення недоїмки по сплаті єдиного внеску, визначених статтею 25 Закону № 2464-VI, у тому числі формувати та направляти позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки).

При цьому, положення пункт 9-4 Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI не скасовували обов`язків платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а надавали можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі, що було підставою для зупинення застосування до таких платників заходів впливу та стягнення і відповідальності за порушення Закону № 2464.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 03 квітня 2020 року у справі № 812/838/17 та від 02 квітня 2020 року у справі № 360/1546/19.

На користь таких висновків суду свідчать й положення абзацу 4 пункт 9-4 Розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, якими було передбачено процедуру визнання недоїмки безнадійною та її списання в порядку, визначеному Податковим кодексом України.

Суду не надано доказів, що позивач скористався таким правом, а недоїмка, що утворилася за позивачем за період з 14 квітня 2014 року 12 лютого 2020 року включно, була визнана як безнадійна та списана.

З огляду на наведене, зважаючи, що за даними інтегрованої картки станом на 31 березня 2020 року за позивачем облікована недоїмка по сплаті єдиного внеску в сумі 39396,51 грн, починаючи з 13 лютого 2020 року відпали підстави, що звільняли позивача від обов`язків платника єдиного внеску, визначених статтею 6 Закону № 2464-VI, та обмежували контролюючий органу у застосуванні заходів впливу та стягнення, суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно надіслано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03 квітня 2020 року № Ф-66784-50 на суму 39396,51 грн.

Суд також вважає безпідставними твердження представника позивача, що оскарження у судовому порядку попередньо направленої відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) та її скасування з підстав відсутності у контролюючого органу на період проведення антитерористичної операції повноважень у застосуванні до позивача заходів впливу та стягнення, визначених статтею 25 Закону № 2464-VI, свідчить про неможливість включення сум недоїмки до вимог про сплату боргу (недоїмки) наступних періодів, оскільки згідно з пунктом 3 розділу VІ Інструкції № 449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки) на всю суму недоїмки, яка облікована за платником на кінець календарного місяця, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску.

Більш того, визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) згідно з положеннями пункту 9 розділу VI Інструкції № 449 не визначено як підставу для списання сум нарахованого єдиного внеску.

Крім того, суд вважає за необхідне зауважити, що припинення підприємницької діяльності позивача як фізичної особи-підприємця, згідно з положеннями пункту 9 розділу VI Інструкції № 449 також не визначено як підставу для списання сум нарахованого єдиного внеску, тому позивач повинен сплатити недоїмку, яка виникла у період тимчасового звільнення позивача від виконання обов`язків платника єдиного внеску, зокрема щодо його своєчасного нарахування та сплати.

Отже, суд відхиляє як безпідставні твердження позивача, що припинення її підприємницької діяльності перешкоджає податковому органу вживати заходів примусового погашення боргу (недоїмки) з єдиного внеску.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Зважаючи на встановлені судом обставини, з огляду на правове регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись положеннями статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи, що позов не підлягає задоволенню, сплачений позивачем судовий збір не підлягає відшкодуванню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Луганській області (місцезнаходження: 93401, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Енергетиків, будинок 72, код за ЄДРПОУ 43143746) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.О. Пляшкова