Рішення № 89848502, 15.06.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2020 року м. Київ № 640/9314/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Вовка П.В., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач, ГУ ПФУ в м. Києві), в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неперерахунку та невиплати позивачу 100% визначеного пенсійного забезпечення, відповідно до тарифної сітки, розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців, та додаткових видів грошового забезпечення, передбачених постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704-2017-п;

зобов`язати відповідача здійснити перерахунок з 01 січня 2018 року без обмеження максимального розміру пенсії: основний розмір пенсії 89% грошового забезпечення з врахуванням надбавок із сум грошового забезпечення: надб. за кваліфікацію, в/сл. 2 клас 2,5%, особи, які працюють в умовах режимних обмежень 15%, надбавка за особливо важливі завдання 50%, НОУС за охорону повітр. і мор. простору та важлив. об`єктів 15%, премія 61%, та виплатити позивачу 100% визначеного пенсійного забезпечення, відповідно до тарифної сітки, розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців та додаткових видів грошового забезпечення і премії, передбачених постановою Кабінету Міністрів України № 704-2017-п та відповідно до вимог статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», і провести виплату недоотриманих пенсійних коштів з 01 січня 2018 року по дату ухвалення рішення по справі з урахуванням різниці між місячним розміром підвищеної пенсії, розрахованої з 01 січня 2018 року та місячним розміром пенсії, отриманої позивачем за період з 01 січня 2018 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 70% від суми грошового забезпечення не стосується перерахунку вже призначеної пенсії.

Також представник позивача стверджує, що відповідач повинен здійснити виплату недонарахованих сум пенсії з 01 січня 2018 року з урахуванням 100% суми підвищення (а не 50% або 75%), а також з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення.

Представник відповідача подав до суду відзив, в якому зазначив, що відповідно до постанови № 103 ГУ ПФУ в м. Києві здійснило перерахунок пенсії позивача на підставі довідки про розмір грошового забезпечення, виданої уповноваженим органом, з урахуванням передбачених видів грошового забезпечення, до яких зазначені позивачем додаткові види грошового забезпечення не включені.

Таким чином, представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В той же час, представником позивача подано до суду відповідь на відзив, в якому фактично наведено ті самі доводи та аргументи, що і у позовній заяві.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

В С Т А Н О В И В:

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до розрахунку пенсії за вислугу років (т. 1 а.с. 14), основний розмір, який використовувався відповідачем для розрахунку пенсії позивача складав 89% грошового забезпечення.

Водночас, після проведення перерахунку пенсії позивача, основний розмір, який використовувався відповідачем для її розрахунку склав 70% грошового забезпечення (т. 1 а.с. 14, у тому числі на звороті).

11 лютого 2020 року представник позивача звернувся до відповідача з заявою від 10 лютого 2020 року (т. 1 а.с. 12), за результатами розгляду якої відповідач повідомив представнику позивача листом від 03 березня 2020 року № 2807-3111/Р-02/8-2600/20 (т. 1 а.с. 13, у тому числі на звороті), що, зокрема, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», Головним управлінням проведено перерахунок пенсії на підставі наданої уповноваженим органом довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії. Підстави для здійснення перерахунку відсутні.

Не погоджуючись з таким перерахунком пенсії та відмовою відповідача у його здійсненні, позивач звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 4 статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.

Як вже встановлено судом, основний розмір, який використовувався відповідачем для розрахунку пенсії позивача складав 89% грошового забезпечення.

Водночас, Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VІІ внесені зміни до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яким змінено максимальний розмір пенсії від суми грошового забезпечення до 70%.

Приписами ч. 1 статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Отже, за загальним правилом закон зворотної сили не має, а тому норми ч. 2 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в редакції Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VІІ, не поширюються на відносини, які виникли до набуття ним чинності.

Таким чином, відповідачем не доведено правомірність своїх дій щодо визначення позивачу розміру пенсії виходячи з 70% від грошового забезпечення.

Статтею 22 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

З аналізу викладених норм слідує, що при перерахунку пенсії відповідним категоріям військовослужбовців має застосовуватися норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії. Внесені Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VІІ зміни до ч. 2 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» щодо встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 70% від суми грошового забезпечення, не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії, оскільки процедура призначення та перерахунку пенсії різні за змістом і механізмом їх проведення.

Слід зазначити, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій, їх не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Суд також наголошує, що внесені Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року 2014 № 1166-VІІ зміни до ч. 2 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» щодо встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 70% грошового забезпечення не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії, а мають застосовуватися лише виключно при призначенні нових пенсій.

Суд звертає увагу відповідача на те, що при перерахунку пенсії відповідним категоріям військовослужбовців має застосовуватись норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення ним пенсії.

За вказаних обставинах, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо зменшення позивачу розміру пенсії з 89% до 70% від суми грошового забезпечення. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2018 року у справі № 175/1665/17 (провадження № К/9901/9550/18), від 24 квітня 2018 року у справі № 686/12623/17 (провадження № К/9901/849/17).

Згідно з ч. 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 04 лютого 2019 року у зразковій справі № 240/5401/18 (провадження № Пз/9901/58/18).

В свою чергу, постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 передбачено перерахування пенсій, призначених згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 103) до 01 березня 2018 року (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 01 березня 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Тобто, пункт 1 Постанови № 103 містить положення щодо перерахунку пенсії, призначеної згідно із Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» до 01 березня 2018 року, з урахуванням відповідних виплат, що визначені станом на 01 березня 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704.

Пунктом 2 визначено, що виплати перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій проводити з 1 січня 2018 року у таких розмірах: з 1 січня 2018 року - 50 відсотків; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - 75 відсотків; з 1 січня 2020 року - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року.

В цьому контексті варто зазначити, що відповідач, як територіальний орган центрального органу виконавчої влади, у своїй діяльності повинен керуватись, зокрема, обов`язковими до виконання постановами Кабінету Міністрів України, який за своїм конституційним статусом є вищим органом у системі органів виконавчої влади, при цьому ГУ ПФ в м. Києві не наділене правом діяти на власний розсуд всупереч вимогам підзаконних нормативно-правових актів, відступати від положень останніх, якщо такі є чинними, їх дія не зупинена, в порядку, передбаченому Конституцією і законами України, або вони не визнані неконституційними, протиправними, нечинними чи не скасовані у судовому порядку.

Суд звертає увагу на вимоги ч. 2 статті 265 КАС України, яка визначає, що нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Пункти 1, 2 Постанови № 103, які застосовані відповідачем при виплаті пенсії позивачу, визнані протиправними і нечинними у судовому порядку рішенням суду у справі № 826/3858/18, яке набрало законної сили 05 березня 2019 року, а відтак, ураховуючи наведені положення процесуального закону, починаючи саме з цієї дати вказаний нормативно-правовий акт Кабінету Міністрів України, у відповідній частині, втратив чинність і не підлягав застосуванню.

У даному ж випадку, станом на час виникнення оспорюваних правовідносин (у 2018 році та у період з 01 січня 2019 року по 04 березня 2019 року) пункти 1, 2 Постанови № 103 були чинними, а відтак підлягали застосуванню ГУ ПФ в м. Києві, у зв`язку з чим суд не вбачає належних правових підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неперерахунку та невиплати пенсійного забезпечення в цій частині.

Разом з тим, відповідачем не надано жодних доказів, які б підтверджували, що з 05 березня 2019 року позивачу виплачується пенсія у розмірі 100% суми підвищення.

При цьому, Постановою № 103 виплата сум підвищення перерахованої пенсії, які мали бути перераховані та виплачені, фактично зменшена (виплата 50 та 75 відсотків) та розстрочена на значний термін (протягом 2018-2020 років), що порушує право позивача на отримання усієї суми підвищеної пенсії, яка повинна була бути розрахована та виплачена відповідачем на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ, та внесення змін до постанови Кабінету міністрів України від 17 липня 1992 року № 393».

Так, Постанова № 103 прийнята відповідно до ч. 4 статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Як вже зазначено, частиною 4 статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено, що усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.

Таким чином, диспозицією наведеної статті встановлено, що Кабінет Міністрів України визначає порядок виключно «перерахунку» усіх призначених за цим Законом пенсій у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

В той же час, вказаними положеннями не визначено право Кабінету Міністрів України встановлювати порядок «виплати» перерахованих пенсій.

Загальний порядок виплати пенсій визначений статті 52 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», відповідно до ч. 3 якої виплата пенсій провадиться за поточний місяць загальною сумою у встановлений строк, але не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія.

В свою чергу, ч. 2 статті 55 названого Закону передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Згідно з ч. 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Відповідно до ч. 3 статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Таким чином, норми Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (а саме: частина 3 статті 52, частина 2 статті 55, частина 4 статті 63) мають вищу юридичну силу, ніж норми Постанови № 103, які розвивають чи деталізують окремі положення зазначеного Закону, та не повинні суперечити положенням Закону.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичні особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У пунктах 21, 24 рішення від 01 червня 2006 року у справі «Федоренко проти України» Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S.A. v. Belgium, рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31). Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стретч проти Сполучного Королівства (Stretch - United Kingdom, № 44277/98, рішення від 24 квітня 2003 року).

Отже, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, позивач, отримуючи пенсію відповідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», мав законні сподівання на своєчасне здійснення перерахунку пенсії у визначених законодавством випадках та виплату перерахованої пенсії без будь-яких обмежень.

Водночас, зміст принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі, передбачений п. 4 ч. 3 статті 2 КАС України, зобов`язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Поряд з цим, частинами 1 та 2 статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Розглядаючи спір по суті заявлених позовних вимог суд, відповідно до вказаної норми, враховує судову практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Тож, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату, винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

За вказаних обставин та наведеного правового регулювання, а також з метою ефективного, повного та належного захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне захистити порушені права позивача шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неперерахунку та невиплати позивачу визначеного пенсійного забезпечення з 01 січня 2018 року, виходячи з 89% сум грошового забезпечення; визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо неперерахунку та невиплати позивачу 100% визначеного пенсійного забезпечення з 05 березня 2019 року; зобов`язання відповідача провести перерахунок та виплату (з врахуванням раніше виплачених сум) позивачу пенсії з 01 січня 2018 року, виходячи з 89% сум грошового забезпечення; зобов`язання відповідача з 01 січня 2018 року провести перерахунок та виплату пенсії позивачу з урахуванням 100% підвищення пенсії, визначеної станом на 01 березня 2018 року, з врахуванням проведених раніше виплат, що буде дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

Стосовно позовної вимоги в частині врахування надб. за кваліфікацію, в/сл. 2 клас 2,5%, особи, які працюють в умовах режимних обмежень 15%, надбавка за особливо важливі завдання 50%, НОУС за охорону повітр. і мор. простору та важлив. об`єктів 15%, премія 61%, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 4 статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» Кабінетом Міністрів України 13 лютого 2008 року прийнято постанову № 45, якою затверджено Порядок проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Порядок № 45).

Згідно з п.п. 1-3 Порядку № 45, у редакції, чинній на момент виникнення оспорюваних правовідносин, пенсії, призначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон), у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію згідно із Законом, перераховуються на умовах та в розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. Пенсійний фонд України після прийняття Кабінетом Міністрів України рішення щодо перерахунку пенсій та отримання відповідного повідомлення від Мінсоцполітики повідомляє своїм головним управлінням в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - головні управління Пенсійного фонду України) про підстави для проведення перерахунку пенсій та про необхідність підготовки списків осіб, пенсії яких підлягають перерахунку (далі - списки), та надсилає відповідну інформацію Міноборони, МВС, Національній поліції, Мін`юсту, Мінінфраструктури, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, ДФС, Управлінню державної охорони, Адміністрації Держспецзв`язку, Адміністрації Держприкордонслужби, ДСНС (далі - державні органи). Головні управління Пенсійного фонду України у десятиденний строк з моменту надходження зазначеного повідомлення складають списки за формою згідно з додатком 1 та подають їх органам, які уповноважені рішеннями керівників державних органів (далі - уповноважені органи) видавати довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії. На підставі списків уповноважені органи готують довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, для кожної особи, зазначеної в списку, за формою згідно з додатками 2 і 3 (далі - довідки) та у місячний строк подають їх головним управлінням Пенсійного фонду України. Довідки видаються державним органом, з якого особи були звільнені із служби, якщо інше не передбачено цим Порядком. Особам, що відряджалися для виконання службових обов`язків до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших установ, організацій і підприємств та були звільнені із служби у зв`язку з виходом на пенсію безпосередньо з посад, на яких вони перебували, перерахунок пенсій провадиться на підставі довідок про розмір грошового забезпечення, виданих зазначеними органами, установами, організаціями і підприємствами. У разі ліквідації таких органів, установ, організацій чи підприємств довідки видаються правонаступниками, а у разі їх відсутності або перейменування (відсутності) посад - у порядку, встановленому Мінсоцполітики. Зазначені довідки надсилаються до державних органів, у яких особи проходили службу до відрядження, а їх уповноважені органи подають довідки у п`ятиденний строк головним управлінням Пенсійного фонду України.

Пунктом 4 Порядку № 45 визначено, що перерахунок пенсії здійснюється на момент виникнення такого права і проводиться у строки, передбачені частинами другою і третьою статті 51 Закону. Якщо внаслідок перерахунку розмір зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.

Так, стаття 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначає як обов`язкову підставу для здійснення перерахунку пенсії - підвищення грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом. Ця норма також делегує Кабінету Міністрів України визначення умов, порядку та розмірів перерахунку пенсії за цим Законом.

Кабінет Міністрів України у Порядку № 45 визначив, що перерахунок пенсії здійснюється на момент виникнення такого права.

Поряд з тим, такий перерахунок провадиться головними управліннями Пенсійного фонду України у разі прийняття відповідного рішення Кабінетом Міністрів України на підставі надання вказаними органами довідок про розмір грошового забезпечення кожної особи.

Отже, перерахунок пенсій у визначеному порядку здійснюється на момент виникнення такого права виключно на підставі довідки уповноваженого органу про розмір грошового забезпечення. В той же час, без отримання належної довідки, виданої відповідним органом, у ГУ ПФУ в м. Києві відсутні підстави та повноваження для проведення перерахунку пенсії.

При цьому, оскільки законодавством чітко визначено процедуру, за якою провадиться перерахунок розміру пенсії відповідно до статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», тому покладення обов`язку на ГУ ПФУ діяти не у відповідності до Порядку № 45, зокрема, після звернення позивача з заявою про перерахунок пенсії, самостійно звернутися до уповноваженого органу з вимогами надати дані для розрахунку нового розміру пенсії, означало б спонукання до виходу за межі своїх повноважень. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 квітня 2019 року у справі № 669/961/16-а (адміністративне провадження № К/9901/24556/18, К/9901/24559/18), у справі № 806/2121/16 (адміністративне провадження № К/9901/20572/18, К/9901/20574/18), у справі № 669/961/16-а (адміністративне провадження № К/9901/24559/18, К/9901/24556/18).

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі довідки про розмір грошового забезпечення враховано для перерахунку пенсії наступні складові: розмір посадового окладу позивача складає 5 360 грн., оклад за військовим званням - 1 340 грн., надбавка за вислугу років - 3 350 грн., що разом становить 10 050 грн.

При цьому, розрахунок пенсії позивача не містить таких її складових як: надб. за кваліфікацію, в/сл. 2 клас 2,5%, особи, які працюють в умовах режимних обмежень 15%, надбавка за особливо важливі завдання 50%, НОУС за охорону повітр. і мор. простору та важлив. об`єктів 15%, премія 61%, що свідчить про їх відсутність у вказаній довідці.

Одночасно, відповідно до правового висновку, який міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 грудня 2018 року у справі № 686/15906/16-а, від 27 лютого 2019 року у справі № 753/23503/16 (адміністративне провадження № К/9901/20057/18), від 27 лютого 2020 року у справі № 554/1776/17 (адміністративне провадження № К/9901/29512/18), від 23 квітня 2020 року у справі № 638/7536/17 (адміністративні провадження № К/9901/37400/18, № К/9901/37405/18), підставою для вчинення дій, спрямованих на перерахунок раніше призначених пенсій, може бути як відповідна заява пенсіонера та додані до неї документи, так і рішення, прийняте Кабінетом Міністрів України, про що державні органи, визначені Порядком № 45, повідомляють орган Пенсійного фонду України.

Проте, суду не надано доказів отримання позивачем відповідної довідки з зазначенням видів грошового забезпечення (зокрема, надб. за кваліфікацію, в/сл. 2 клас 2,5%), які позивач вважає за необхідне використати відповідачу для перерахунку пенсії, та, відповідно, подачі її до ГУ ПФУ в м. Києві.

Так само позивачем не надано суду доказів оскарження дій уповноваженого органу щодо складання та направлення відповідачу на підставі вимог Порядку № 45 довідки з визначеними у ній видами грошового забезпечення, для перерахунку пенсії позивача, у вигляді посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, зобов`язання надати довідку з урахуванням інших видів грошового забезпечення.

За таких обставин, враховуючи наведені правові висновки Верховного Суду щодо застосування вказаних норм матеріального права, суд не вбачає належних правових підстав для включення до розрахунку пенсії надб. за кваліфікацію, в/сл. 2 клас 2,5%, особи, які працюють в умовах режимних обмежень 15%, надбавка за особливо важливі завдання 50%, НОУС за охорону повітр. і мор. простору та важлив. об`єктів 15%, премія 61%.

Що стосується вимоги в частині здійснення перерахунку з 01 січня 2018 року без обмеження максимального розміру пенсії, то вона задоволенню за висновком суду не підлягає, оскільки, по-перше, не містить будь-яких доводів та аргументів на її обґрунтування, по-друге, є передчасною - розв`язання спору на майбутнє, за умови можливого порушення прав позивача, чинним законодавством не передбачено.

Згідно з положеннями статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч. 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтується його відзив, і не довів правомірності своїх дій.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково, оскільки з матеріалів справи вбачається вчинення відповідачем протиправних дій, які не відповідають наведеним у ч. 2 статті 2 КАС України критеріям.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, останній не підлягає стягненню з відповідача відповідно до вимог статті 139 КАС України.

Керуючись статтями 6, 72-77, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, 16; код ЄДРПОУ 42098368) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо неперерахунку та невиплати ОСОБА_1 визначеного пенсійного забезпечення з 01 січня 2018 року, виходячи з 89% сум грошового забезпечення.

3. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо неперерахунку та невиплати ОСОБА_1 100% визначеного пенсійного забезпечення з 05 березня 2019 року.

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок та виплату (з врахуванням раніше виплачених сум) ОСОБА_1 пенсії з 01 січня 2018 року, виходячи з 89% сум грошового забезпечення.

5. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві з 01 січня 2018 року провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням 100% підвищення пенсії, визначеної станом на 01 березня 2018 року, з врахуванням проведених раніше виплат.

6. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення відповідно до статті 255 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.

Відповідно до пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.В. Вовк