Рішення № 89848501, 15.06.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2020 року м. Київ № 640/9185/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Вовка П.В., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі також - ФОП ОСОБА_1 , позивач) до Головного управління ДФС у м. Києві (далі також - ГУ ДФС у м. Києві, відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28 квітня 2017 року №45226-1305 та від 24 квітня 2019 року №190352-1305-2615 (далі також - оскаржувані рішення).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані рішення прийняті відповідачем з порушенням норм чинного законодавства, з огляду на те, що ФОП ОСОБА_1 звільнений від сплати земельного податку, оскільки використовує належне йому нерухоме майно в своїй господарській діяльності.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2020 року прийнято вказану вище позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та встановлено, що справа буде розглядатись одноособово суддею Вовком П.В. в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Крім того, ухвалою суду від 28 квітня 2020 року, зокрема, запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення йому даної ухвали надати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України).

ГУ ДФС у м. Києві у своєму відзиві просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки оскаржувані рішення прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені нормами чинного законодавства.

За правилами статті 52 КАС України, у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року № 537 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби», зокрема, утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 1 та реорганізовано деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної податкової служби за переліком згідно з додатком 2.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про заміну відповідача у справі №640/9185/20 його правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 431411267).

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 зареєстрований 10 червня 2002 року як фізична особа-підприємець згідно з наявною в матеріалах справи випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадський формувань, дата на номер запису - 05 березня 2008 року №2 069 017 0000 015539.

Відповідно до свідоцтва платника єдиного податку, позивач з 01 січня 2012 року є платником єдиного податку третьої групи, ставка єдиного податку 5%, за видами господарської діяльності - здавання в оренду власного нерухомого майна (код КВЕД 70.20.0); консультування з питань комерційної діяльності та управління (код КВЕД 74.14.0).

Позивач є власником житлового будинку АДРЕСА_1 ; загальною площею 531, 80 кв.м. та складається з квартир № 1 та №2 , загальною площею 225, 60 кв.м. та нежитлових приміщень загальною площею 306, 20 кв.м.

01 червня 2016 року між ФОП ОСОБА_1 та Громадським об`єднанням Rosa Luxemburg Stiftung було укладено договір оренди приміщення № 2-2016-R, згідно умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в оренду приміщення загальною площею 100 кв.м., розташоване на мансардному (четвертому) поверсі будинку за адресою: АДРЕСА_1 , для розміщення офісу.

01 квітня 2016 року між ФОП ОСОБА_1 та приватно-орендним сільськогосподарським підприємством «Україна» було укладено договір оренди приміщення № 3/4/16, згідно умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в оренду частину приміщення, загальною площею 100, 1 кв.м. на першому поверсі та у підвалі будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що розташовані у межах, вказаних на плані приміщення для розміщення офісу.

26 січня 2018 року між ФОП ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Медія Коворкінг Парк Київ» було укладено договір оренди приміщення № 26/01/2018, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в оренду приміщення загальною площею 99, 99 кв.м., розташоване на другому поверсі будинку за адресою: АДРЕСА_1 , для розміщення офісу.

28 січня 2019 року між ФОП ОСОБА_1 та ІАК Аграрконсалтинг ГмбХ було укладено договір оренди приміщення № 2-Рейт, згідно умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в оренду приміщення загальною площею 99, 99 кв.м., розташоване на другому поверсі будинку за адресою: АДРЕСА_1 , для розміщення офісу.

ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 28 квітня 2017 року № 45226-1305, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб за податковий період - 2017 рік у розмірі 26 503, 80 грн.;

- від 24 квітня 2019 року № 190352-1305-2615, яким позивачу визначено суму грошового зобов`язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб за податковий період - 2019 рік у розмірі 28 094, 03 грн.

Зазначені рішення прийняті контролюючим органом з огляду на те, що позивач не підлягає звільненню від сплати земельного податку на підставі пп. 4 п. 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, як платник єдиного податку, оскільки земельна ділянка, яка є об`єктом оподаткування не використовується ФОП ОСОБА_1 для провадження господарської діяльності.

Незгода позивача із оскаржуваними рішеннями обумовила його звернення до суду із даним позовом.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Положеннями статті 19 Конституції України (всі нормативно-правові акти наведені в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом піп. 14.1.147 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі також - ПК України) плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пп. 16.1.4 п. 16.1 статті 16 ПК України, платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Підпунктами 269.1.1 та 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України, що платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

При цьому, в силу вимог пп. 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Отже, обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV.

Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 Земельного кодексу України та статтею 377 Цивільного кодексу України.

Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

За правилами п. 286.1 статі 286 ПК України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до п. 286.6 статті 286 ПК України за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

При цьому, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. (п. 287.8 статті 287 ПК України).

Тобто, фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Таке правозастосування відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 07 липня 2015 року № 21-775а15 в адміністративній справі № 826/12388/13-а та висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 19 травня 2020 року у справі №826/26308/15.

Як встановлено матеріалами справи, позивач є власником нежитлового приміщення, за земельну ділянку під якими відповідачем згідно з оскаржуваним податковими повідомленням-рішенням нараховано земельний податок. При цьому, в силу вимог статей 182, 334 Цивільного кодексу України та положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації.

А відтак, незважаючи на те, що ФОП ОСОБА_1 не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежилими приміщеннями, виходячи з принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України обов`язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Відповідно до положень п. 291.3 статті 291 ПК України, юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.

Згідно з п. 291.2 статті 291 ПК України, спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

Крім цього, п. 269.2 статті 269 ПК України передбачено, що суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу ХІV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності).

Приписи пп. 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України визначають, що платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року (справа №826/14703/13-а), у значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у п. 297.1 статті 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою.

Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена.

Відтак, суд приходить до висновку про те, що в межах спірних правовідносин, здача в оренду нежилого приміщення, тобто використання такого приміщення у господарській діяльності, не свідчить про використання у такій діяльності також і земельної ділянки, на якій розташоване таке приміщення,

Тому, позивач не підлягає звільненню від сплати земельного податку відповідно до пп.4 п. 297.1 статті 297 ПК України, як платник єдиного податку, оскільки земельна ділянка, яка є об`єктом оподаткування, не використовується ФОП ОСОБА_1 для провадження господарської діяльності.

Водночас, надаючи оцінку оспорюваним рішенням контролюючого органу, суд виходить з наступного.

Як зазначив відповідач у своєму відзиві на позовну заяву згідно відомостей з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення в багатоквартирному будинку, яке розташовано за адресою за адресою: АДРЕСА_1 , пропорційна площа земельної ділянки складає 0, 017305 га (173, 05 кв.м.)

Сума податкових зобов`язань за платежем: земельний податок з фізичних осіб за 2017 рік та 2019 рік відносно земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , пропорційною площею земельної ділянки 0, 017305 га (173, 05 кв.м.), була розрахована наступним чином:

2017 рік - 173,05 x 2690,92 x 2,0 x 1,5 x 1,249 x 1,433 x 1,06 х 1% = 26 503, 80 грн.;

2019 рік - 173,05 x 2690,92 x 3,0 x 1,06 x 1,249 x 1,433 x 1,06 х 1% = 28 094, 03 грн., де:

173,5 кв.м. - площа земельної ділянки;

2 690, 92 грн. за 1 кв.м. - базова вартість 1 кв.м. території в межах економіко- планувальної зони (Рішення Київської міської Ради від 03 липня 2014 року № 23/23, введено в дію з 01 липня 2015 року Рішенням Київської міської ради від 10 грудня 2014 року №565/565);

2 - коефіцієнт на функціональне використання землі (Наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25 листопада 2016 року № 489 «Про затвердження Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів» із змінами та доповненнями в редакції Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27 березня 2018 року № 162 «Про внесення змін до Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів» щодо 2017 року;

3 - коефіцієнт на функціональне використання землі (Наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25 листопада 2016 року № 489 «Про затвердження Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів» із змінами та доповненнями в редакції Наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27 березня 2018 року № 162 «Про внесення змін до Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів» щодо 2019 року;

1,5 - узагальнюючий локальний коефіцієнт на місцезнаходження земельної ділянки (Рішення Київської міської Ради від 03 липня 2014 року № 23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва») щодо 2017 року;

1,06 - узагальнюючий локальний коефіцієнт на місцезнаходження земельної ділянки (Рішення Київської міської Ради від 03 липня 2014 року № 23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва») щодо 2019 року;

1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державного агентства земельних ресурсів України від 14 січня 2015 року № 6-280.22-215/2-15 та статті 289 ПК України;

1,433 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11 січня 2016 року №6-28-0.22-201/2-16 та статті 289 ПК України;

1,06 - коефіцієнт індексації грошової оцінки, відповідно до листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 12 січня 2017 року №22-28-0.22-443/2-16 та статті 289 ПК України;

1 - коефіцієнт індексації грошової оцінки (відповідно до порядку проведення індексації грошової оцінки земель, затвердженого витягом з листа Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 11 січня 2018 року №6-28-0.22-244/2-18 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель»);

1% - ставка земельного податку (відповідно до таблиці 1 до додатку 3 Положення «Про плату за землю в місті Києві» затвердженого Рішенням Київської міської ради «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві та акцизного податку» від 23 червня 2011 року № 42/5629 із змінами та доповненнями у редакції рішення Київської міської ради від 18 жовтня 2018 року № 1910/5974).

У той же час, суд зазначає, що базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (п. 271.1 статті 271 ПК України).

Відповідні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 1 статті 193 ЗК України, Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Відповідно до положень статті 194 ЗК України призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Порядок користування відомостями Державного земельного кадастру регламентований статтею 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр», згідно якої відомості Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі:

- витягів з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру;

- довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру;

- викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану);

- копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.

Користування відомостями Державного земельного кадастру може також здійснюватися у формі надання доступу до нього в режимі читання.

Доступ до Державного земельного кадастру в режимі читання надається органам державної влади, органам місцевого самоврядування, органам і підрозділам Служби безпеки України, що здійснюють контррозвідувальну діяльність та боротьбу з тероризмом, банкам та особам, які в установленому законом порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників, Державного реєстру оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок та Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку може бути виданий будь-яким Державним кадастровим реєстратором, адміністратором центру надання адміністративних послуг, уповноваженою посадовою особою виконавчого органу місцевого самоврядування.

Згідно з пп. 14 п. 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051, нормативна грошова оцінка це значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку.

Відповідно до ч. 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Обов`язок з нарахування сум земельного податку фізичним особам покладено саме на органи державної податкової служби, яким для визначення розміру вказаного податку необхідно встановити базу оподаткування, наявність грошової оцінки землі, інші відомості для визначення суми податкового зобов`язання.

Ухвалою суду від 28 квітня 2020 року, зокрема, було зобов`язано відповідача надати суду документи, що стали підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, яке є предметом розгляду даної справи.

Разом з тим, суб`єктом владних повноважень жодних належних і допустимих доказів на підтвердження існування у Державному земельному кадастрі відомостей щодо земельної ділянки та нормативно-грошової оцінки останньої, на якій розташоване належне позивачу на праві власності нерухоме майно відповідачем не надано.

Матеріалами справи встановлено, що пропорційну частку земельної ділянки, на яку нарахований земельний податок в межах спірних правовідносин, розраховано згідно з інформацією Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, яка до відзиву на позовну заяву додана не була.

Більш того, вказана вище інформація є неналежним джерелом даних про земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки така інформація не є даними державного земельного кадастру у розумінні ПК України та Закону України «Про Державний земельний кадастр».

До того ж відповідачем не надано доказів, які б підтверджували розмір площі прибудинкової території та виділення частки прибудинкової території пропорційно до площі належного позивачу нежилого приміщення, що суперечить приписам статті 287 ПК України.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про те, що ненадання відповідачем доказів на підтвердження правильності розрахунку суми грошових зобов`язань, визначених в оскаржуваних рішеннях, та вже наявні у справі відомості про здійснення такого розрахунку з порушенням вимого закону є підставами для визнання їх протиправними та скасування.

Згідно з ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Беручи до уваги вищевикладене, оскаржувані в межах розгляду даної справи рішення не можуть вважатись такими, що прийняті з урахуванням критеріїв, визначених ч. 2 статті 2 КАС України.

Згідно з положеннями статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до ч. 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Всупереч наведеним вимогам відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності винесення оскаржуваного рішення.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За таких умов, судовий збір, сплачений позивачем у розмірі 840, 80 грн., стягується відповідно до ч. 1 статті 139 КАС України на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у м. Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; код ЄДРПОУ 43141267) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 28 квітня 2017 року №45226-1305 та від 24 квітня 2019 року №190352-1305-2615.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 понесені останнім витрати по сплаті судового збору у розмірі 840, 80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Рішення відповідно до статті 255 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України, з урахуванням п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України.

Відповідно до пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.В. Вовк