Рішення № 8984128, 30.03.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

30.03.10 р.                     Справа № 8/43пд                               

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Донецька машинобудівельна

компанія”, м.Донецьк, ЄДРПОУ 32123460

до відповідача Відкритого акціонерного товариства „Донецький проектно-

конструкторський технологічний інститут”, м.Донецьк,

ЄДРПОУ 00174071

про визнання договору неукладеним

Суддя Ємельянов А.С.

Представники:

від позивача: Онікієнко Є.А. – по дов.

від відповідача: Патенко В.Н. – нач. юр. від.

В засіданні суду брали участь:

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю „Донецька машинобудівельна компанія”, м.Донецьк, звернувся до господарського суду з позовом до відповідача, Відкритого акціонерного товариства „Донецький проектно-конструкторський технологічний інститут”, м.Донецьк, про визнання договору оренди нерухомого майна №01-07/03-1 від 01.07.2003р., підписаного між позивачем та відповідачем, неукладеним.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що спірний договір не містить всіх істотних умов, перелічених у ст.284 Господарського кодексу України та ст.10 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”.

Відповідач у відзиві №01-9/230 від 05.05.2008р. (з урахуванням доповнень до відзиву №01-9/643 від 11.08.2008р.) проти позовних вимог заперечує з огляду на узгодження сторонами всіх істотних умов, необхідних для договору оренди нерухомого майна.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, господарський суд встановив:

За змістом ст.4 Цивільного кодексу УРСР цивільні права і обов'язки виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.151 Цивільного кодексу УРСР в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

01.07.2003р. між Відкритим акціонерним товариством „Донецький проектно-конструкторський технологічний інститут” та Товариством з обмеженою відповідальністю „АРС Холдинг” (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю „Донецька машинобудівельна компанія”) був підписаний договір оренди нерухомого майна №01-07/03-1. За змістом вказаного договору відповідач передав, а позивач прийняв у тимчасове платне володіння та користування нежитлове приміщення – адміністративну будівлю, блок 1, поверх 11, що розташоване за адресою: 83003 м.Донецьк, пр.Ільїча, 89.

При цьому, пунктами 1.3, 1.4 вказаного вище договору встановлено, що згідно із експертним висновком від 31.03.2003р. вартість нежитлового приміщення загальною площею 537,3 кв.м становить 1343250 грн.

Відповідно до п.10.1 договору №01-07/03-1 від 01.07.2003р. зазначений договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами.

Як вказує позивач, всупереч вимогам ст.284 Господарського кодексу України та ст.10 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” договір оренди нерухомого майна №01-07/03-1 від 01.07.2003р. не містить всіх істотних умов, у зв’язку з чим позивачем заявлені вимоги про визнання вказаного договору неукладеним.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача щодо визнання договору оренди нерухомого майна №01-07/03-1 від 01.07.2003р. неукладеним такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

За приписами ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2ст.16Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відносяться: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Крім того, вказаною статтею встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Аналогічні положення містить стаття 20 Господарського кодексу України.

Як встановлено судом, спірним договором не передбачено такого способу захисту прав та інтересів сторін, як визнання договору неукладеним.

Таким чином, судом повинні бути застосовані способи захисту прав та законних інтересів учасників господарських відносин, які передбачені діючим законодавством.

Аналіз наведених вище правових норм свідчить про те, що вимоги про визнання договору оренди нерухомого майна №01-07/03-1 від 01.07.2003р., підписаного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Донецька машинобудівельна компанія” та Відкритим акціонерним товариством „Донецький проектно-конструкторський технологічний інститут”, неукладеним не визначені в нормах права, як спосіб захисту порушеного права позивача.

Одночасно, відповідно до п.2 ст.83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Проте, будь-якої вимоги про визнання договору недійсним або про встановлення іншого способу захисту своїх порушених прав та інтересів, передбаченого діючим законодавством України, з боку позивача не заявлялося, у зв’язку із чим, у суда відсутні підстави для застосування наданих вказаною вище статтею Господарського процесуального кодексу України прав при прийнятті рішення.

Крім того, посилання позивача на ст.284 Господарського кодексу України, як підставу для визнання договору неукладеним, суд до уваги не приймає, враховуючи, що Господарський кодекс України набрав чинності 01.01.2004р., а спірний договір підписано сторонами 01.07.2003р., в наслідок чого застосування вказаної норми Господарського кодексу України є неправомірним щодо визначення правомірності укладання між сторонами спірного договору.

При прийнятті рішення, судом прийнято до уваги, що за приписами ст.10 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” (в редакції, яка діяла на момент укладання спірного договору) істотними умовами договору оренди є, зокрема, об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації).

Як встановлено судом, за змістом п.1.4 договору оренди нерухомого майна №01-07/03-1 від 01.07.2003р. вартість спірного майна відповідно до експертного висновку від 31.03.2003р. (складеного Приватним підприємством „Дон-Еко”) становить 1343250 грн.

За змістом судово-економічної експертизи №5114/24 від 25.06.2009р. Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз вартість нежитлового приміщення – адміністративної будівлі, блок 1, поверх 11, що розташоване за адресою: 83003 м.Донецьк, пр.Ільїча, 89, встановлена без врахування індексації та не відповідає звіту вартості майна від 31.03.2003р., складеного Приватним підприємством „Дон-Еко”.

Одночасно, статтею 60 Цивільного кодексу Української РСР визначено, що недійсні частини угоди не тягнуть за собою недійсності інших її частин, оскільки можна припустити, що угода була б укладена і без включення недійсної її частини.

Таким чином, враховуючи приписи ст.60 Цивільного кодексу Української РСР, встановлення вартості спірного об’єкта без врахування індексації не є підставою для визнання всього договору недійсним.

Враховуючи вищевикладене, а також приймаючи до уваги той факт, що позивачем вибрано неправомірний спосіб захисту своїх прав, суд дійшов висновку, що вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Донецька машинобудівельна компанія” про визнання договору оренди нерухомого майна №01-07/03-1 від 01.07.2003р. неукладеним, є такими, що не підлягають задоволенню.

У відповідності до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають віднесенню на позивача повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Донецька машинобудівельна компанія”, м.Донецьк до Відкритого акціонерного товариства „Донецький проектно-конструкторський технологічний інститут”, м.Донецьк, про визнання договору оренди нерухомого майна №01-07/03-1 від 01.07.2003р., підписаного між Товариством з обмеженою відповідальністю „Донецька машинобудівельна компанія”, м.Донецьк та Відкритим акціонерним товариством „Донецький проектно-конструкторський технологічний інститут”, м.Донецьк, неукладеним.

За згодою сторін у судовому засіданні 30.03.2010р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписано 30.03.2010р.          

Суддя