Рішення № 8983903, 08.04.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

08 квітня 2010 р.           Справа 7/208-09

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.Е.Й.В", м. Тернопіль

до: Приватного підприємства "Вінвей", м. Вінниця

про стягнення 175709,52 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

позивача : Денис А.І. - довіреність № 8/05-062009 від 05.06.2009 року.

відповідача : Чхань А.В. - директор ПП "Вінвей" - наказ № 11 від 14.09.2009 року.

ВСТАНОВИВ :

Заявлено позов про стягнення з відповідача 175709,52 грн. в зв'язку з неналежним виконанням останнім умов договору відповідального зберігання, укладеного 02.01.2009 року № Д-С/09-07, з яких основний грошовий борг -104589,00 грн., неустойка - 71120,52 грн..

За вказаним позовом ухвалою від 23.09.2009 року порушено провадження у справі № 7/208-09 та призначено до розгляду на 27.10.2009 року.

В судовому засіданні 27.10.2009 року в усному поясненні представник відповідача зазначає на відсутності боргу перед позивачем за отриманий товар згідно договору відповідального зберігання від 02.01.2009 року № Д-С/09-07. При цьому відповідач вказує, що отриманий згідно договору відповідального зберігання товар реалізовувався ним в рамках договору дистрибуції і в подальшому позивачу перераховувались кошти отримані від реалізації.

Однак, в підтвердження наведених обставин відповідачем не надано суду жодного доказу.

З огляду на пояснення відповідача у суду виникла необхідність у витребуванні нових доказів відтак розгляд справи було відкладено до 03.12.2009 року.

02.12.2009 року до суду надійшла телеграма позивача з клопотанням про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю забезпечити явку в судове засідання його представника.

З врахуванням неявки позивача та ненаданням витребуваних доказів розгляд справи було відкладено до 12.01.2010 року.

Ухвалою суду від 12.01.2010 року розгляд справи було призначено на 02.02.2010 року на 12 год. 30 хв..

В зв'язку з перебуванням судді Банасько О.О. з 26.01.2010 року по 04.02.2010 року на лікарняному розгляд справи 02.02.2010 року не відбувся.

З урахуванням наведеного, ухвалою від 05.02.2010 року справу було призначено до розгляду на 25.02.2010 року.

З огляду на неможливість вирішення спору за наявними доказами та необхідністю витребування нових доказів розгляд справи було відкладено до 08.04.2010 року.

24.03.2010 року відповідач подав відзив на позовну заяву якому позовні вимоги не визнає посилаючись на невідповідність позовних вимог стосовно повернення (витребування) майна із володіння відповідача, яке було передано останньому за договором зберігання діючому законодавству. Також відповідач вказував на те, що правовідносини які склались між сторонами не можна вважати правовідносинами із договору зберігання, оскільки за твердженням відповідача отримане нібито на зберігання майно в подальшому ним реалізовувалось, а перерахунок грошових коштів здійснювався ПП ТОВ "Вінвей" від

імені третіх осіб (Волинець В.В., Волинець А.А., Войтюк О.О., Хрін А.В., Войтюк А.А.). Одночасно в письмовому поясненні поданому разом із відзивом відповідач вказує про те, що йому невідомо місцезнаходження зазначених вище фізичних осіб.

08.04.2010 року позивач через канцелярію суду подав заяву про уточнення позовних вимог та зміну позовних вимог у відповідності до якої просить суд зобов'язати ПП "Вінвей" повернути на користь ТОВ "Р.Е.Й.В." прийняті на зберігання в період з 26.01.2009 року по 06.04.2009 року товарно-матеріальні цінності на загальну суму 104589,00 грн., а також стягнути 71120,52 грн. неустойки за прострочення 34 днів за які не було повернуто відповідачем майно з відповідального зберігання.

За письмовим клопотанням представників сторін справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В судовому засіданні представник відповідача стосовно заяви позивача про уточнення позовних вимог та зміни предмету позову надав письмове пояснення з зазначенням того, що ПП "Вінвей" отримало продукцію згідно договору зберігання, але вказана продукція була реалізована та на даний момент товар в натурі відсутній.

Позивач із врахуванням поданого відповідачем письмового пояснення в свою чергу подав ще одну заяву про зміну предмету позову відповідно до якої просить суд зобов'язати відповідача відшкодувати вартість товарно-матеріальних цінностей на суму 104589,00 грн. та стягнути 71120,52 грн. неустойки.

Дана заява прийнята судом до розгляду як така, що не суперечить ст. 22 ГПК України, яка надає право позивачу, крім іншого до прийняття рішення у справі змінити предмет позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

02.01.2009 року між ТОВ "Р.Е.Й.В" (Поклажедавець) та ПП "Вінвей"(3берігач) укладено договір відповідального зберігання майна №Д-С/09-07, відповідно до п.1.1 якого Поклажедавець передає, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання майно, а саме товари технічного призначення і товари продовольчої групи, асортимент та кількість якого визначається в актах прийому-передачі чи накладних, на підставі яких майно передається на зберігання.

Вартість майна, що передається на зберігання визначається в актах прийому-передачі чи накладних, на підставі яких майно передається на зберігання (п.1.2 Договору).

Розділом 2 Договору регламентовано права та обов'язки Зберігача, зокрема Зберігач зобов'язаний:

- нести відповідальність за втрату або пошкодження майна Поклажодавця, що знаходиться на зберіганні за цим договором в повному обсязі (повній вартості переданого на зберігання майна), незалежно від причин ушкодження або втрати майна, з моменту одержання майна від Поклажодавця до моменту його повернення Поклажодавцю (п.2.1.4);

повернути майно Поклажодавцю яке було передано на зберігання по першій вимозі останнього в такому ж стані якому було прийнято на зберігання (п.2.1.5);

- у випадку втрати або пошкодження майна, переданого на зберігання, відшкодувати Поклажодавцю вартість цього майна у розмірі його дійсної вартості, яка визначається на момент відшкодування (п.2.1.9).

В п.4.1 Договору вказано, що передача майна на збереження здійснюється за актом прийому-передачі чи накладною, який підписується представниками сторін.

Згідно п.5.1 Договору Зберігач несе відповідальність за збереження та цілісність майна переданого Поклажедавцем на збереження з дати передачі і до дати повернення його (майна) Поклажодавцю. Зберігач повинен за власний рахунок повернути Поклажодавцю рівну кількість аналогічного майна у належному стані.

Відповідно до п.7.1 Договору строк його дії визначено сторонами до моменту повернення Поклажодавцю Зберігачем всього майна переданого на зберігання або відшкодування його вартості не пізніше 31.12.2009 року.

Як вбачається із матеріалів справи на виконання умов договору позивачем передано відповідачу продукцію відповідно до актів прийому-передачі на загальну суму 104589,00 гривень.

Передача майна здійснювалась за період з 26.01.2009 року по 06.04.2009 року, а факт передачі на вказану вище суму підтверджується актами прийому-передачі наявними в матеріалах справи (а.с. 11-34, т.1). Оригінали вказаних актів долучено позивачем до матеріалів справи (а.с.52-74, т.1).

06.07.2009 року позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою (вих.№308 від 06.07.2009 року) на протязі 10 днів з моменту отримання цієї вимоги про повернення переданого на відповідальне зберігання майна.

У відповідь на вимогу повернути майно, ПП "Вінвей" листом від 17.07.2009 року запропонував надати йому копію договору зберігання №Д-С/09-07 від 02.012009 року та актів прийому передачі на зберігання продукції.

У зв'язку з невиконанням відповідачем умов укладеного договору стосовно повернення майна позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Виходячи з встановлених обставин справи суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З моменту укладення сторонами договору між ними виникли зобов'язання які регулюються главою 66 Цивільного кодексу України "Зберігання.

Відповідно до ч.І ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно ст.938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Статтею 942 ЦК України визначено, що зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов'язаний піклуватися про річ, як про свою власну.

Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості (ч.І ст. 949 ЦК України).

Згідно ч. 1. ст. 950 ЦК України за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах

Збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі,відшкодовуються зберігачем:

1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості;

2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість (ч. 1 ст.951 ЦК України).

Відповідно до ч.ч.І-З ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права(реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Частина 1 ст. 530 ЦК України вказує, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як було вказано вище позивачем було надіслано письмову вимогу про повернення майна.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Виходячи з викладеного, позовні вимоги в частині відшкодування переданого на відповідальне зберігання майна на суму 104589,00 грн. є обґрунтованими та правомірними, а тому підлягають задоволенню.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 71120,52 грн. неустойки за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 ст. 193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.І ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.І ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у

кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.З ч.І ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.І ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У п. 5.3 Договору сторони погодили, що у випадку не повернення зберігачем майна за вимогою поклажодавця він сплачує неустойку у розмірі 2% від вартості неповернутого майна на користь позивача за кожен день прострочення.

Разом з тим суд звертає увагу на ст. З ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" відповідно до якої розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується .пеня.

Виходячи з положень вказаного закону судом проведено перерахунок неустойки та в результаті отримано 2100,38 грн. неустойки за період вказаний позивачем.

В зв'язку з наведеним суд відмовляє в стягнені 69020,14 грн. неустойки, як заявлених безпідставно.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу та неустойки, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

Заперечення відповідача викладені у його відзиві не спростовують правомірності та обґрунтованості позовних вимог позивача, а тому не можуть слугувати підставою для відмови в позові.

При цьому суд зазначає, що посилання відповідача на те, що він не отримував майно на відповідальне зберігання спростовується наданими позивачем оригіналами відповідних актів, які підписані зі сторони відповідача уповноваженою особою - директором Чханем А.В. (генеральне доручення - а.с.10, т.1) та скріплені печаткою ПП "Вінвей".

Посилання відповідача на те, що отримане на зберігання майно ним реалізовувалось,

а оплата здійснювалась від імені інших фізичних осіб не є підставою звільнення відповідача від відповідальності передбаченої договором від 02.01.2009 року №Д-С/09-07. До того ж вказане твердження свідчить про порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань по забезпеченню схоронності майна та його фізичну нестачу.

При цьому слід вказати, що судом досліджувалось вказане вище посилання відповідача в результаті чого встановлено те, що позивач здійснював реалізацію зазначеним вище фізичним особам (Волинець В.В., Волинець А.А., Войтюк О.О., Хрін А.В., Войтюк А.А.) безпосередньо в підтвердження чого надав суду відповідні видаткові та податкові накладні.

Слід зауважити, що відповідач не надав доказів того, що оплата від імені фізичних осіб здійснювалась саме за отримане на відповідальне зберігання майно, а також доказів місцезнаходження фізичних осіб.

Надані відповідачем банківські квитанції стосовно проведення оплати від імені фізичних осіб свідчать про сплату грошових коштів в загальному розмірі 111700,00 грн., що є більшим ніж вартість товару переданого на зберігання.

Також судом встановлено, що між сторонами існують довготривалі господарські відносини пов'язані із виконанням відповідачем функцій дистриб'ютора на території Вінницького регіону. Як вбачається із наданих сторонами документів (акти звірок, оборотно-сальдові відомості) за договорами дистриб'юції між у сторін відсутні взаємні зобов'язання. Факт проведення господарських операцій за договорами дистриб'юції кореспондується із податковим обліком, що вбачається із наданих сторонами податкових накладних та матеріалів перевірок проведених територіальними органами ДПА України відносно сторін спору.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням заяви позивача про зміну позовних вимог подану в судовому засідання 08.04.2010 року та часткової відмови в позовній вимозі про стягнення пені.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог відповідно до вимог ст.49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 та абз.7 п.8 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Також судом встановлено, що позивач при зверненні до суду сплатив 1758,00 грн. державного мита, що підтверджується платіжним дорученням від 16.09.2009 року № 2495. Як вбачається із позовної заяви ціна позову складає 175709,52 грн..

Враховуючи вимоги встановлені підпунктом а) п.2 ст.З Декрету КМУ "Про державне мито" розмір державного мита, який підлягав сплаті позивачем відповідно до вказаного підпункту з врахуванням математичного заокруглення мав би становити 1757,10 грн..

Внесення державного мита у більшому розмірі ніж передбачено чинним законодавством є підставою для його повернення згідно ст.47 ГПК України та п.1 ч.І ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито".

Керуючись ст.6, ч.ч.І-З ст.22, ч.І ст.546, ст.549, ч.І ст.550, ст.610, п.З ч.І ст.611, ч.І ст.612, ч.ч.І, 2 ст.614, ст.ст. 625, 627, 628, 629, ч.І ст.936, ст.ст.938, 942, ч.І ст.949, ч.І ст.950, ч.І ст.951 ЦК України, ст. 193, ч.2 ст.217, ст.230, ч.б ст.232 ГК України, ст.ст. 4-3,4-5, 22, 32, 33, 34, 35, 36, 43, 44, 45, 46, ч.ч.І, 2, 5 ст. 49, ст.ст.75, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Вінвей", вул. Козицького, 43/6, м. Вінниця -(інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 32754526) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Р.Е.И.В.", вул. Текстильна, 30-А, м. Тернопіль - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 24635111) -104589 грн. 00 коп. збитків, 2100 грн. 38коп. пені, 1066 грн. 89 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою державного мита та 143 грн. ЗО коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Відмовити в частині стягнення 69020 грн. 14 коп. пені.

5. Зобов'язати управління Державного казначейства у м.Вінниці Головного управління державного казначейства у Вінницькій області повернути суму зайво сплаченого державного мита в розмірі 00 грн. 90 коп. Товариству з обмеженою відповідальністю "Р.Е.Й.В.", вул. Текстильна, 30-А, м. Тернопіль - (інформація про реквізити -ідентифікаційний код - 24635111) сплаченого за платіжним дорученням від 16.09.2009 року № 2495 оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 7/208-09 (а.с.4, т.1).

6. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 13 квітня 2010 р.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи

2 - позивачу- вул. Текстильна, 30-А, м. Тернопіль, 46010.

3 - відповідачу- вул. Козицького,43/6, м. Вінниця, 21050.