Рішення № 8983892, 08.04.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

08 квітня 2010 р.           Справа 7/11-10

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро", м. Київ.

до: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "НИВА", с. Безімене, Козятинський район, Вінницька область.

про стягнення 277 251,44 грн. за договором купівлі-продажу

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

позивача: Грищенко О.М. - довіреність б/н від 01.02.2010 року.

відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

До господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява ТОВ "Тридента-Агро" про стягнення з СТОВ "Нива" 277251,44 грн., з яких 143183,55 грн. курсової різниці, 48607,68 грн. пені, 6312,60 грн. 3 % річних, 30291,06 грн. інфляційних втрат, 48856,55 грн. штрафу в зв'язку з неналежним виконанням останнім умов договору купівлі-продажу від 03.05.2008 року № 377-0402008.

Ухвалою від 09.02.2010 року за даним позовом порушено провадження у справі № 7/11-10 та призначено до розгляду на 10.03.2010 року.

Відповідач в судове засідання 10.03.2010 року не з'явився, не надав жодних доказів які витребовувались від нього ухвалою про порушення провадження у справі. Одночасно судом встановлено, що про час та місце судового засідання відповідач повідомлений належним чином, оскільки ухвалу про порушення провадження у справі він отримав 15.02.2010 року, що вбачається з поштового повідомлення № 260589, яке наявне в матеріалах справи.

З огляду на неявку відповідача, ненаданням ним витребуваних доказів, необхідністю витребування нових доказів розгляд справи було відкладено до 08.04.2010 року.

Однак відповідач в судове засідання повторно не з'явився та не повідомив про причини своєї неявки.

Оскільки відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, беручи до уваги , що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України. При цьому суд зауважує, що відповідач, з огляду на викладені обставини мав достатньо часу для подання обґрунтованих заперечень та доказів в підтвердження таких заперечень в разі незгоди із заявленими позовними вимогами.

При цьому суд зазначає, що процесуальні документи надсилались відповідачу за адресою, яка зазначена в довідці Головного міжрегіонального управління статистики у м.Києві від 06.11.2009 року № 21-10/7804-14 - вул.Леніна, 2, с.Безіменне Козятинського району Вінницької області (а.с.60, т.1).

За письмовим клопотанням позивача справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

03.05.2008 року ТОВ "Тридента Агро" та СТОВ Агрофірма "Нива" укладено договір купівлі-продажу на умовах відстрочення платежу № 377-04-200.

Даний договір визначає умови купівлі-продажу засобів захисту рослин на умовах відстрочення платежу (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 2.2 договору всі рахунки та накладні документи, що виписані в період дії договору є його невід'ємною частиною.

На підставі вказаного договору позивачем було поставлено товар на загальну суму 244282,76 грн. в підтвердження чого суду надано: видаткова накладна № РН-КИ00520 від 13.05.2008 року на суму 116630,91 грн. (довіреність ЯОЮ № 135379 від 25.04.2008 року); видаткова накладна № РН-КИ00600 від 19.05.2008 року на суму 126314,40 грн. (довіреність ЯОЮ № 135380 від 29.04.2008 року); видаткова накладна № РН-КИ00702 від 28.05.2008 року на суму 1337,44 грн. (довіреність ЯОЮ № 135390 від 13.05.2008 року) (а.с. 20-25 т. 1).

В п. 5.3 договору сторони погодили порядок розрахунків, а саме 30% від вартості товару покупець оплачує в строк до 30.05.2008 року, 70 % від вартості товару в строк до 20.11.2008 року.

Однак відповідачем не було виконано умови договору щодо оплати отриманого товару та борг залишався непогашеним.

Разом з тим 02.10.2009 року між сторонами було укладено угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог за умовами якої між сторонами було припинено зобов'язання щодо оплати вартості товару поставленого за умовами договору № 377-04-200 на суму 244282,76 грн..

Таким чином зобов'язання відповідача по оплаті вартості товару було припинено.

Виходячи з умов укладеного між сторонами договору та положень чинного законодавства позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача курсової різниці, пені, 3% річних, інфляційних втрат та штрафу.

Беручи до уваги встановлені обставини та положення договору № 377-04-200 суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару по зазначеним вище накладним відповідачу та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов’язання по оплаті за отриманий товар.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Частина 1 ст. 530 ЦК України вказує, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Розглянувши вимоги позивача щодо стягнення курсової різниці по відношенню до долара США, яку позивач заявив до стягнення в розмірі 143183,55 грн. суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 524 ЦК України, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Частиною 2 ст. 533 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

В додатках до договору вказано, що у тому випадку, якщо курс долара США на день оплати вище ніж курс долара США на день підписання договору сторони для визначення суми, яка підлягає оплаті, використовують наступну формулу: S=(A1/A2)*B де S-ціна на момент оплати; В- ціна на момент підписання договору; A1- курс долара США на день підписання договору; А2 - курс долара на день перерахування грошей.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення курсової різниці правомірною.

При перевірці правильності розрахунку курсової різниці судом не виявлено помилок з урахуванням чого вимоги позивача щодо стягнення курсової різниці задовольняються в повному обсязі.

Розглянувши вимоги позивача про стягнення з відповідача 6312,60 грн. 3 % річних, 48607,68 грн. пені, 30291,06 грн. інфляційних втрат та 48856,55 грн. штрафу суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У п. 8.2 договору сторони погодили, що за прострочення виконання зобов'язання покупець зобов'язаний на користь продавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення, в п. 8.4, що покупець у випадку порушення умов оплати вартості товару, сплачує на користь продавця штраф в розмірі 20 % від вартості неоплаченого товару. Крім того в п.8.3 Договору сторони обумовили те, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій збільшується до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за даним договором, а нарахування штрафних санкцій здійснюється без обмеження строку.

Слід зауважити, що статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання і що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам Договору та чинному законодавству.

Разом з тим стосовно стягнення пені та штрафу суд дійшов висновку про зменшення розміру заявлених до стягнення пені та штрафу враховуючи наступне.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Застосовуючи припис, який міститься в п.3 ст.83 ГПК України, суд враховує вказівку, що міститься в п. 2.4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.19994 року № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань", в якому зазначається, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Також суд взяв до уваги п.3.9.2 .9.2. роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 року № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" якому зазначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Приймаючи рішення про зменшення розміру неустойки суд взяв до уваги те, що на момент прийняття рішення у справі у відповідача відсутній борг перед позивачем, а також фінансово-економічну ситуацію в державі. Крім того суд приймає до уваги те, що позивачем окрім позовних вимог про стягнення штрафу та пені заявлено також вимоги про стягнення курсової різниці, інфляційних втрат та 3 % річних співставлення яких з ціною позову в поєднанні із обставинами справи свідчить про достатність розміру компенсування позивачу негативних наслідків невиконанням відповідачем умов договору.

Враховуючи викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст.551 ЦК України, 233 ГК України та ст.83 ГПК України, зменшує розмір заявленої до стягнення пені до 5000,00 грн. та штрафу до 5000,00 грн..

Одночасно судом проведено перевірку правильності нарахування 3% річних та інфляційних втрат за результатами чого судом виявлено помилки допущені позивачем при визначені розмірів вказаних значень, до яких спричинило неврахування позивачем того, що в 2008 році 366 днів, а не 365.

В результаті проведеного перерахунку судом за вказані позивачем періоди отримано 6322,33 грн. 3% річних та 32001,04 грн. інфляційних втрат.

Враховуючи, що судом отримано більший розмір 3 % річних та інфляційних втрат ніж заявлено позивачем суд задовольняє вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат в межах його позовних вимог.

Крім цього, судом розглянуто вимоги про стягнення адвокатських витрат у розмірі 3100,00 грн.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

З пункту 10 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" вбачається, що витрати позивачів та відповідачів, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Виходячи з викладеного, відшкодування витрат пов'язаних з оплатою послуг адвоката з надання правової допомоги можливе при сукупності наступних підстав: послуги повинні надаватись адвокатом (адвокатським бюро, колегією, фірмою, конторою чи іншими адвокатськими об'єднаннями); реальної оплати таких послуг до прийняття рішення у справі та підтвердження цієї оплати відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами. Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в ст. 2 Закону України "Про адвокатуру", де зазначено, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Згідно ст.12 вказаного Закону, оплата праці адвоката здійснюється на підставі письмової угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об'єднанням чи адвокатом.

Відповідно до ст.49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається із матеріалів справи 06.10.2009 року між ТОВ "Тридента Агро" та ТОВ "Незалежна Юридична Компанія" укладено договір про надання правової допомоги за умовами якої ТОВ "Незалежна Юридична Компанія" було проведено позовну роботу з приводу майнового спору з СТОВ "Нива". При цьому позивачем надано акти здачі-приймання виконаних робіт та надання послуг в підтвердження виконання умов даного договору.

Як вбачається з матеріалів справи позовна заява підписана адвокатом Бонтлабом В.В., а в судових засідання був присутній адвокат Грищенко О.М., який являється генеральним директором ТОВ "Незалежна юридична компанія".

З огляду на викладене, суд вважає, що вимоги позивача по відшкодуванню витрат на оплату послуг адвоката є правомірними.

Однак при цьому суд звертає увагу на п.12 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" в якому вказано, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

В п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.12.2007 року № 01-/973 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права" наголошується на тому, що при визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна надавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

У постанові Верховного Суду України від 03.02.2004 року № 04/079 зі справи № 36/207 також наголошується на необхідності обґрунтування у розгляді справи витрат на оплату адвоката.

Беручи до уваги викладене вище, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог щодо відшкодування витрат на оплату послуг адвоката в зв'язку з чим зменшує розмір вимоги позивача в частині оплати адвокатських послуг до 2000,00 грн..

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову із врахуванням зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення курсової різниці суд прийняв до уваги те, що товар який поставлявся відповідачу в свою чергу був придбаний позивачем в інших контрагентів на умовах визначення ціни товару із застосуванням формульного розрахунку із прив'язкою до іноземної валюти (а.с.71-102, т.1).

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При розподілі судових витрат суд враховує п.6.3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" в якому вказується, що у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою державного мита, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем.

Також судом встановлено, що позивач при зверненні до суду сплатив 3700,00 грн. державного мита, що підтверджується платіжним дорученням від 20.10.2009 року № 1124. Як вбачається із позовної заяви ціна позову складає 277251,41 грн..

Враховуючи вимоги встановлені підпунктом а) п.2 ст.3 Декрету КМУ "Про державне мито" розмір державного мита, який підлягав сплаті позивачем відповідно до вказаного підпункту з врахуванням математичного заокруглення мав би становити 2772,51 грн..

Внесення державного мита у більшому розмірі ніж передбачено чинним законодавством є підставою для його повернення згідно ст.47 ГПК України та п.1 ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито".

Керуючись ст.ст. 6, 11, 509, ч.2 ст.524, ст.ст.525, 526, 527, ч.2 ст.533, ч.2 ст.536, ч.2 ст.549, ч.1 ст.550, ч.1 ст. 530, ч.2 ст.536, ст.610, ч.1 ст.612, ч.ч. 1, 2 ст.614, ст.ст. 625, 627, 628, 629, ч.5 ст.694 ЦК України, ст. 173, 174, 193, ч.2 ст.217, ст.230 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, ч.ч.1, 5 ст. 49, ст.ст. 75, 82, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Зменшити розмір заявлених до стянення пені до 5000 грн.00 коп., штрафу до 5000 грн.00 коп. та витрат на адвокатські послуги до 2000 грн.00 коп..

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Нива", вул. Леніна, 2, с. Безіменне, Козятинський район, Вінницька область, 22114 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 32685327) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро", вул. Ямська, 28А, м. Київ, 03038 - (інформація про реквізити - р/р - 26004010042965 в ВАТ "Укрексімбанк" м. Київ, МФО-322313, ідентифікаційний код - 25591321) - 143183 грн. 55 коп. курсової різниці, 5000 грн. 00 коп. пені, 5000 грн. 00 коп. штрафу, 6312 грн. 60 коп. 3% річних, 30291 грн. 06 коп. інфляційних, 2000 грн. 00 коп. витрат на адвокатські послуги, 2772 грн. 51 коп. - відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою державного мита та 236 грн. 00 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. Зобов'язати управління Державного казначейства у м.Вінниці Головного управління державного казначейства у Вінницькій області повернути суму зайво сплаченого державного мита в розмірі 927 грн. 49 коп. Товариству з обмеженою відповідальністю "Тридента Агро", вул. Ямська, 28А, м. Київ, 03038 - (інформація про реквізити - р/р - 26004010042965 в ВАТ "Укрексімбанк" м. Київ, МФО-322313, ідентифікаційний код - 25591321) сплаченого за платіжним дорученням від 16.03.2009 року № 858 оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 7/111-10 (а.с.8, т.1).

6. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 13 квітня 2010 р.

віддрук.3 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - проспект Академіка Глушкова, 1, павільйон, № 60, м. Київ, 03680.

3 - відповідачу - вул. Леніна, 2, с. Безіменне, Козятинський район, Вінницька область, 22114.