Рішення № 89835131, 16.06.2020, Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/6446/18

Провадження № 2/346/108/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2020 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

в складі:

головуючого - судді Веселова В.М.,

секретаря - Максим`юк М.А.

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2

відповідачки ОСОБА_3 ,

представника відповідачки - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду м. Коломия справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна, придбаного в шлюбі, -

В С Т А Н О В И В :

позивач, звернувся до суду з позовною заявою, в якій зазначив, що з 05.02.2000 року перебував з відповідачкою в зареєстрованому шлюбі. За час спільного проживання в шлюбі, який зареєстрований у відділі реєстрації актів громадянського стану Коломийського міськвиконкому Івано-Франківської області, актовий запис № 22, ними було придбане рухоме та нерухоме майно. На даний час він не взмозі вирішити з відповідачкою в добровільному порядку питання поділу придбаного (побудованого будинку) ними майна і тому змушений звернутись до суду з даним позовом. Зазначає, що від спільного проживання у них є двоє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яких він матеріально забезпечує, тому відповідачкою не подано заяви про стягнення аліментів на їх утримання. Через протиріччя в спільному проживанні, сторони по справі змушені були розірвати шлюб, що підтверджується рішенням Коломийського міськрайонного суду від 06.11.2017 року. Перебуваючи у шлюбі, вони з відповідачкою в АДРЕСА_1 придбали (побудували) будинок, що підтверджується відповідним свідоцтвом про право власності від 19.01.2015 року, відповідно до якого відповідачка зареєструвала будинок тільки на себе. В даному будинку він проживає разом з дітьми та відповідачкою, хоча зареєстрований в АДРЕСА_2 . Документи на будинок знаходяться у відповідачки. Оскільки спірний будинок придбаний (побудований) ним та відповідачкою в шлюбі то дане майно згідно ст.ст. 60,61,70 Сімейного кодексу України та ст.ст. 368, 372 ЦК України є спільною сумісною власністю подружжя і частки сторін в ньому є рівними. Таким чином, йому та відповідачці належить по 1/2 частки даного будинку. Тому позивач просить поділити будинок, що є спільною сумісною власністю подружжя, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , із закріпленням рівних часток в розмірі 1/2 вищевказаного будинку між позивачем та відповідачкою.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просять їх задовольнити.

Відповідачка та її представник в судовому засіданні позовні вимоги заперечили з наступних підстав. Вказали,що хоча і сторони жили спільно в шлюбі і мають спільних дітей, однак нерухоме майно,а саме спірний будинок був побудований саме батьками відповідачки,оскільки ні сама відповідачка,ні позивач не мали і не мають достатніх коштів для будівництва будинку. Так,одним з засновників приватної фірми був « ОСОБА_7 » був батько відповідачки. Саме цією фірмою було викуплено на біржових торгах нульовий цикл фундаменту,готовністю 11% по АДРЕСА_3 і гр. ОСОБА_8 ,батько відповідачки, прийняв даний фундамент. В подальшому ця ж фірма отримала в оренду земельну ділянку площею 3525 кв.м. по АДРЕСА_3 . На підставі саме клопотань ПП «Рубін А» були виготовлені всі технічні умови на можливість підключення будинку всіх комунікацій. В подальшому всі дозволи на виконання будівельних робіт та проведення авторського нагляду за виконанням робіт було проведено саме ПП «Рубін А» і саме ця фірма оплачувала матеріали та роботи,які використовувались при будівництві даного будинку.

Відповідачка вказує,що вона разом з позивачем з 1994 по 1999 роки навчалась у Львівському Державному університеті,після закінчення вишу вона та позивач отримували місячну заробітну плату 175 грн. в Коломийському індустріально-педагогічному технікумі. Після народження кожної з дитин, відповідачка знаходилась в декретній відпустці і жили вони виключно на кошти ,які їй виплачувала держава. Вважає,що позивач не міг побудувати будинок самостійно,враховуючи його заробітну плату. Побудова будинку це є повна заслуга саме її батька. Просить в позовних вимогах відмовити в повному обсязі.

Допитані в судовому засіданні свідки з сторони відповідачки повідомили наступне.

Так, свідок ОСОБА_9 пояснив,що він навчався у 2007 році в м.Коломия і знає,що в 2008 році почалось будівництво будинку на АДРЕСА_3 ,яке здійснював гр. ОСОБА_8 - батько відповідачки, він допомагав в будівництві цього будинку. Вказує,що позивач деколи приїжджав на будівництво.але це було рідко,не частіше 3-4 раз на місяць. Всім будівництвом займався батько відповідачки ОСОБА_8 ,тобто закуповував будівельні матеріали,оплачував роботу майстрів,наймав на роботу працівників.

Свідок ОСОБА_10 вказав,що спірний будинок був побудований батьком відповідачки, вказав,що викуп земельної ділянки та фундаменту здійснювала фірма батька відповідачки, яка і здійснювала в подальшому будівництво будинку. Позивач декілька разів був на будівництві і допомагав.

Свідок ОСОБА_11 вказав,що будівництво будинку проводилось виключно силами батька відповідачки,який придбав фундамент будинку і здійснював будівництво для своїх доньок. Він бачив декілька разів позивача на будівництві,однак не може сказати про його внесок в безпосереднє будівництво спірного будинку.

Свідок ОСОБА_12 вказала,що спірний будинок будував її чоловік, батько відповідачки. Саме він,маючи фірму «Рубін А» придбав фундамент і витрачав всі кошти на закупівлю будівельних матеріалів та будівництво спірного будинку. Позивач виконував виключно дрібні допоміжні роботи.

Свідок ОСОБА_13 вказала,що батько відповідачки не тільки придбав фундамент спірного будинку,але вкладав туди кошти та будівельні матеріали,які придбавав за власні кошти. Позивач виконував виключно дрібні роботи.

Свідок ОСОБА_14 в письмових поясненнях,які є в матеріалах справи (а.с.147) зазначила,що всі будівельні матеріали для будівництва будинку придбавав тільки батько відповідачки в магазині,де вона працювала. Суд, заслухавши пояснення позивача, відповідачки та її представника, пояснення свідків, вивчивши та дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Ст.81 цього Кодексу визначено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, в судовому засіданні встановлено, що сторони в справі зареєстрували шлюб у відділі реєстрації актів громадянського стану Коломийського міськвиконкому Івано-Франківської області, актовий запис № 22 5.02.2000 року (а.с.5). Внаслідок сімейних негараздів шлюб між сторонами було розірвано Коломийського міськрайонного суду від 06.11.2017 року (а.с. 8).

За час шлюбу в АДРЕСА_1 було побудовано будинок,який зареєстровано за відповідачкою згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно (а.с.9) .

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.

Згідно з нормою статті 319 цього Кодексу власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Згідно зі ст. ст. 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За змістом ч. 1 ст.71 СК України, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовились про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Відповідно до ст.79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. А в силу вимог ст. 80 ЦПК України достатніми є докази , які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи , які входять до предмета доказування.

Виходячи із приписів ст.60 СК України, факт реєстрації шлюбу в державних органах РАЦС тягне за собою встановлення презумпції виникнення спільної сумісної власності на майно, набуте подружжям під час дії зареєстрованого шлюбу. Дана презумпція може бути спростована законом або договором.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 р. №11: «22. Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст.372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. 23. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60,69 СК, ч. 3 ст.368 ЦК), відповідно до частин 2,3 ст.325 ЦК можуть бути будь-які види майна,за винятком тих,які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того,на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами,якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох».

Відповідно до п.25 цієї ж постанови, вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст.71 СК щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст.365 ЦК , за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст.11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

У відповідності до п.1 ст. 70 СК України вбачається , що у разі поділу майна, що є об"єктом права спільної сумісної власності подружжя, частка майна дружини та чоловіка є рівними , якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором .

Окрім того як передбачено п.3 ст.368 ЦК України , майно , набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю п.2 ст. 372 ЦК України передбачено , що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними.

Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Ухвалою суду від 29 березня 2019 року було призначено судову будівельно-технічну експертизу. До суду надійшов висновок експерта у відповідності до якого ринкова вартість житлового будинку,що знаходиться в АДРЕСА_3 б станом на момент проведення експертизи становить 1949 838 грн.,в тому числі 775 432 грн. вартість земельних поліпшень та 174406 грн. вартість земельної ділянки площею 0.0585 га. Поділ та виділення рівних часток в розмірі Ѕ будинку в зв`язку з конструктивними особливостями будинку не вбачається можливим.

1 співвласнику пропонується виділити наступні приміщення - у підвалі приміщення - 1 комора 37.8 км.м., ІІІ комора - 13.3. кв.м., на 1 поверсі - 1-1 коридор - 8.7 кв.м., 1-2 коридор - 10.3 кв.м., 1-3 кладова - 2.1. кв.м., на 2 поверсі І-ІV с/клітка - 12.8 кв.м., 1-9 коридор - 7.9 кв.м., 1-10 ванна - 10.2 кв.м., І-11 житлова - 18.2 кв.м., 1-12 житлова - 15.3 кв.м., 1-13 - житлова - 13.9 кв.м. Загальна площа 150.5 кв.м., арифметична частка після поділу становитиме 61/100. Відхилення від ідеальної частки становитиме +214 482 грн.

2 співвласнику у житловому будинку пропонується виділити наступні приміщення - у підвалі приміщення- ІІ комора площею 29.1 кв.м., на 1 поверсі - 1-4 санвузол - 4.1 кв.м., 1-5 коридор - 5.1 кв.м., 1-6 житлова - 28.6 кв.м., 1-7 їдальня - 19.3 кв.м., 1-8 кухня - 9.5 кв.м., загальною площею 95.7 кв.м., арифметична частка після поділу становитиме 39/100.

Розмір грошової компенсації учаснику спільної власності, частка якого зменшилась становитиме 214 482 грн.

Однак, у разі придбання майна на особисті кошти одного з подружжя,навіть в шлюбі, це майно не може вважатися об`єктом спільної власності подружжя, а є приватною власністю того , на кошти якого воно придбане. Так, Верховний Суд Украини прийшов до висновку,що в випадку придбання майна в період шлюбу ,однак на особисті кошти одного з подружжя, це майно не може рахуватись об`єктом спільної сумісної власності подружжя,а є особистою власністю того з подружжя,на особисті кошти якого воно було придбано.

Про це йдеться в Постанові Судової палати у цивільних справах ВСУ від 7 вересня 2016 року №6-801цс16 та в постанові від 24 травня 2017 року №6-843цс17.

Верховний Суд в своїй постанові від 07.11.2018 у справі № 405/2391/15-ц зазначив, що тлумачення статті 60 СК України дозволяє зробити висновок, що законом встановлено про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України в постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

ВС зауважив, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

У разі придбання майна на особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної власності подружжя, а є приватною власністю того , на кошти якого воно придбане.

Про це йдеться в Постанові Судової палати у цивільних справах ВСУ від 7 вересня 2016 року №6-801цс16.

Статтею 60 Сімейного Кодексу України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Пунктом 3 частини 1 статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини/чоловіка є майно, набуте нею/ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільною участю подружжя засобами або працею в придбанні майна. Застосовуючи норму ст. 60 СК України і визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен встановити не тільки факт придбання майна під час шлюбу, але і той факт, що джерелом його отримання були загальні спільні кошти або спільна робота подружжя.

Враховуючи це, статус спільної сумісної власності визначається за такими критеріями:

- час придбання майна;

- кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання).

Норма ст. 60 СК України вважається застосованої правильно, якщо придбання майна відповідає цим факторам. У разі придбання майна хоча і в період шлюбу, але на особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, на особисті кошти якого воно придбане.

Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Аналогічна правова позиція була сформульована Верховним Судом України 25 листопада 2015 року в справі №6-2333цс15

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 57 СК України свідчить, що у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом України в постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

Тлумачення норм сімейного законодавства свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

У постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2565цс16 вказується, що в разі, коли один з подружжя не вчинив передбачених частиною п`ятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Про це зазначено в правовій позиції Верховного Суду в постанові по справі № 711/5108/17 від 18.06.2018р.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду , справа № 334/9028/15-ц,13.03.19, зазначив, зокрема, що «оскільки презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя позивачем не спростовано, матеріали справи не містять належних доказів того, що спірне майно придбане за його особисті кошти, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові … про визнання особистою власністю 14/25 частин квартири…. Та обставина, що спірна частина нерухомості придбана в один день із продажем нерухомості, яка на праві особистої власності належала відповідачу, не спростовую презумпцію спільності майна подружжя, оскільки належних доказів, що гроші від продажу належної відповідачу нерухомості витрачені на придбання спірної, відповідачем не надано».

В п.п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11 зазначається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто».

Отже, оскільки суду необхідно встановити такі обставини, як джерело та час придбання майна є підстави вважати, що до таких правовідносин не може застосовуватись презумпція безумовного факту належності всього придбаного майна до спільної сумісної власності. Наприклад, в ухвалі колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 20.08.2008 р. у справі № 6-5349св08 зазначається наступне: «Не з`ясувавши джерело коштів для придбання квартири та виходячи лише з презумпції права спільної сумісної власності подружжя на майно, придбане під час шлюбу, суд указані вимоги закону та роз`яснення Пленуму Верховного Суду України не виконав, заперечення відповідача належним чином не перевірив, тому висновки суду є передчасними».

Обов`язок довести, що майно, придбане в шлюбі, є особистою власністю одного з подружжя, покладено на останнього. Такий висновок зробив ВС в постанові №654/5243/14-ц.

У відповідності до ст.411 ЦПК України правові позиції Верховного Суду є обов`язковими для суду першої інстанції. Частина 4 ст. 263 ЦПК України передбачає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Аналогічне твердження закріплене і в ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів".

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Сторонам по справі було забезпечено рівні права для захисту їх інтересів в суді.

При цьому суд зазначає, що на спростування позовних вимог позивача , відповідачка суду представила ряд документів,які свідчать про те,що дійсно за час шлюбу з позивачем було побудовано будинок, однак не спільними силами подружжя, а силами фірми ПП «Рубін А» , одним з засновників якої був батько відповідачки ОСОБА_8 , про що свідчить копія установчого договору ПФ «Рубін А» (а.с.49).

Відповідачка надала суду документи, які підтверджують, що позивач самостійно не набув спірне майно і своєю працею не приймав участі в набутті спірного майна.

Так у відповідності до дозволу №92 на виконання будівельних робіт,виданого Міською інспекцією ДАБК м.Коломия , дозвіл на будівництво будинку по АДРЕСА_3 , було видано ПФ «Рубін А» (а.с.51). Аналогічний дозвіл на цю ж фірму було видано Інспекцією ДАБК в Івано-Франківській області 18 липня 2008 року (а.с.52). Згідно договору оренди земельної ділянки від 9.02.2004 року, фірма «Рубін А», директором якої був батько відповідачки ОСОБА_8 стала орендатором земельної ділянки в АДРЕСА_3 (а.с.53). Згідно з зобов`язанням представника авторського нагляду договору укладеного з ПП «Рубін А», ПП «Ательє архітектури 2000» зобов`язувалось здійснювати авторський нагляд за будівництвом в АДРЕСА_3 (а.с.55). Згідно з технічними заключеннями під`єднання до водогону та водовідведення з будівництвом будинку по АДРЕСА_3 , було укладено саме з директором ОСОБА_12 (а.с.56). Листом на голову правління «Електрооснастка» підтверджено, що ПП «Рубін А» викупило нульовий цикл фундаменту будинку по АДРЕСА_3 (а.с.57). Накладними, чеками, квитанціями та актами прийняття робіт за період з 2002 по 2009 роки зазначено, що всі роботи та матеріали оплачені саме ПФ «Рубін А» (а.с.58-84). Зведеним актом, підтверджується, що власником незавершеного будівництва по АДРЕСА_3 , було ПФ «Рубін А» (а.с.85-88). Як вбачається з копії представленого наглядового документу за будівництвом зблокованого житлового будинку по АДРЕСА_3 - замовником цього будівництва було ПФ «Рубін А» (а.с.96-109).

Судом було надано запит до Коломийського об`єднаного управління ПФ з метою отримання інформації про заробітну плату позивача ОСОБА_1 в спірний період. З отриманої відповіді вбачається, що позивач дійсно отримував заробітну плату в період будівництва з 2008 по 2012 роки, працював в різних підприємствах та установах, однак цих коштів було явно недостатньо для будівництва будинку (а.с.156-161).

При винесенні рішення, суд бере до уваги і пояснення свідків, які зазначили, що в цілому все будівництво велось силами, коштами та майном батька відповідачки або його фірми.

Щодо зауваження позивача про те, що позивач залучав студентів для будівництва та возив будівельні бригади на обід, то жодних доказів про дані факти суду не надано.

Суду не надано доказів того, що позивач своїми коштами приймав участь у будівництві спірного будинку, більше того позивач не надав доказів своєї істотної участі у здійсненні будівництва.

За таких обставин суд приходить до висновку, що хоча позивач і відповідач були подружжям, і за час подружнього життя було зведно будинок, однак позивач не надав суду документи і підтверджуючі дані, які б вказували на те,що будинок було побудовано саме за кошти позивача, або за спільні кошти подружжя. Більше того, відповідачка надала докази того, що до будівництва причетна фірма її покійного батька, який своїми коштами, зусиллями,матеріалами придбав фундамент будинку,земельну ділянку, а в подальшому і проводив його будівництво.

На підставі наведеного та відповідно до ст.ст.57,60,61,68,69,70,71 СК України, Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 р. №11,правових позицій ВСУ від від 7 вересня 2016 року №6-801цс16 та в постанові від 24 травня 2017 року №6-843цс17, від 07.11.2018 у справі № 405/2391/15-ц, від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, Верховного Суду в постанові по справах № 711/5108/17 від 18.06.2018р., та № 334/9028/15-ц від 13.03.19року, керуючись ст.ст.263-265,411 ЦПК України, суд,-

В и р і ш и в :

В задоволенні позовної заяви за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна, придбаного в шлюбі - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду через Коломийський міськрайонний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено 16 червня 2020 року.

Суддя Веселов В. М.