Рішення № 8983459, 07.04.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

07 квітня 2010 р. Справа 7/33-10

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Йозера", м.Львів

до: ФОП ОСОБА_1, м.Вінниця

про стягнення 76 809,71 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

позивача: Мультан І. О. - доручення № 15 від 06.04.2010 року.

відповідача: ОСОБА_1 - паспорт серія НОМЕР_2 виданий 30.03.2002 року.

ВСТАНОВИВ :

ТОВ "Йозера України" звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом до ФОП ОСОБА_1 про стягнення 76809,71 грн. з яких 57309,84 грн. основного боргу, 12330,98 грн. штрафу, 6208,49 грн. пені, 51,78 грн. інфляційних та 908,62 грн. 3% річних в зв'язку з неналежним виконанням останнім умов договору купівлі-продажу від 22.04.2008 року № 02/04.

Ухвалою від 05.03.2010 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/33-10 та призначено до розгляду на 07.04.2010 року.

07.04.2010 року позивач подав до суду заяву відповідно до якої підтримує позовні вимоги в частині стягнення основного боргу та штрафу. Одночасно позивач провів перерахунок пені, інфляційних та 3% річних та просив стягнути 6028,04 грн. пені, 154,94 грн. інфляційних та 882,22 грн. 3% річних.

За письмовим клопотанням представників сторін справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В судовому засіданні розглянувши подану позивачем заяву, яка розцінена судом як заява про зменшення розміру позовних вимог в частині позову про стягнення пені і 3 % річних та як заява про збільшення розміру позовних вимог в частині позову про стягнення інфляційних втрат, суд приймає останню до розгляду як таку, що не суперечить ст.22 ГПК України.

Крім того в судовому засіданні позивач подав заяву про відмову від позовних вимог в частині стягнення 6028,04 грн. пені. Також позивач у вказаній заяві зменшив розмір заявленого до стягнення штрафу до 6000,00 грн. та підтримує позовні вимоги в частині стягнення пені, інфляційних та 3 % річних в розмірах наведених в попередній заяві.

В свою чергу відповідач подав заяву про визнання позову в частині стягнення основного боргу, штрафу, інфляційних та 3% річних в розмірах заявлених позивачем (57309,84 грн. - основний борг, 6000,00 грн. - штраф, 154,94 грн. - інфляційні втрати, 882,22 грн. - 3 % річних). Крім того у заяві про визнання позову відповідач вказав, що отримання товару за видатковою накладною від 21.04.2008 року № РН-0000023 здійснювалось згідно умов договору купівлі-продажу від 22.04.2008 року № 02/04.

Подані сторонами заяви приймаються судом до розгляду оскільки не суперечать положенням ст. 22 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

22.04.2008 року між ТОВ "Йозера Україна" (Продавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (Покупець) було укладено договір купівлі - продажу № 02/04.

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору Продавець зобов'язувався передати у власність, а Покупець прийняти та сплати згідно умов цього договору вітамінно - мінеральні добавки в асортименті та за цінами згідно додатків до договору.

В п. 2.3 договору зазначено, що Покупець здійснює оплату за Товар протягом 20 календарних днів з моменту отримання товару згідно зробленого замовлення.

Виконуючи умови договору позивач поставив відповідачу товар згідно накладної № РН-0000023 від 21.04.2008 року та довіреності від 22.10.2008 року № 998550 серія ЯКР на загальну суму 123309,84 грн..

Як вказує позивач фактичне відвантаження товару відбулось 22.04.2008 року. Суд погоджується з даним твердженням виходячи з того, що на оригіналі вказаної видаткової накладної, яку було оглянуто в судовому засіданні сторонами вказано, що відвантаження відбулось 22.04.2008 року. Крім того в матеріалах справи наявна заява відповідача на отримання товару датована 22.04.2008 року

Проте всупереч умовам договору та незважаючи на неодноразові звернення відповідач оплати вчасно не здійснив сплативши за період з 06.06.2008 року до 30.12.2009 року 66000,00 грн..

Факт перерахування грошових коштів на вказану вище суму підтверджується розрахунком заборгованості за підписом бухгалтера підприємства ТОВ "Йозера Україна", оборотно-сальдовою відомістю, карткою рахунку тощо.

01.09.2009 року ТОВ "Йозера Україна" зверталось до ФОП ОСОБА_1 з претензією про сплату заборгованості за відвантажений товар, проте претензія залишилась без відповіді, а заборгованість не сплаченою у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Факт надіслання претензії підтверджується фіскальними чеками та повідомленням про вручення поштового відправлення наданим позивачем.

Таким чином станом на момент розгляду справив суді заборгованість відповідача становить 57309,84 грн. (123309,84-57309,84).

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару відповідачу та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобовязання по оплаті за отриманий товар.

З моменту укладення сторонами договору між ними виникли зобов'язання які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначалось вище, в п. 2.3. договору зазначено, що Покупець здійснює оплату за Товар протягом 20 календарних днів з моменту отримання товару згідно зробленого замовлення.

Крім того 01.09.2009 року ТОВ "Йозера Україна" зверталось до ФОП ОСОБА_1 з претензією про сплату заборгованості за відвантажений товар докази чого надало суду.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Враховуючи викладене суд задовольняє позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу з урахуванням того, що відповідач визнає позов цій частині.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 6000,00 грн. відповідно до п. 5.2 договору та заяви від 07.04.2010 року про зменшення розміру штрафу до 6000,00 грн. за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В п. 5.2 укладеного між сторонами договору передбачено, що за порушення термінів оплати покупець сплачує продавцю зокрема штраф у розмірі 10% від вартості товару.

Таким чином заявлення позивачем вимог про стягнення штрафу за порушення строків розрахунку є правомірним та обґрунтованим, оскільки відповідає чинному законодавству та умовам укладеного сторонами Договору.

При цьому як уже було вказано позивач зменшив заявлений до стягнення розмір штрафу до 6000,00 грн., а відповідач визнав вказаний розмір штрафу виходячи з чого суд задовольняє вимоги щодо стягнення штрафу в розмірі 6000,00 грн..

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 154,94 грн. інфляційних втрат та 882,22 грн. 3 % річних в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на вказане, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають чинному законодавству.

Перевіркою правильності нарахування індексу інфляції та 3% річних судом виявлено помилки допущені позивачем, які полягають в математичних помилках допущених позивачем при розрахунках (невірне визначення суми інфляційних втрат за всі періоди, помилка при обрахунку 3 % річних у періоді з 11.11.2009 року по 30.12.2009 року тошо). Однак, оскільки судом в результаті перерахунку отримано більші суми ніж вказав у своєму розрахунку позивач позовні вимоги в цій частині (3% річних та інфляційні втрати) підлягають задоволенню в повному обсязі.

Розглянувши заяву позивача про відмову від позовної вимоги про стягнення пені суд дійшов висновку про її прийняття та необхідність припинення провадження у цій частині позову з огляду на наступне.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення у справі, крім іншого, відмовитись від позову. При цьому частина шоста названої статті вказує, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Згідно ч.3 ст.78, п. 4 ч.1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Заява позивача про відмову від позову в частині стягнення пені приймається судом, оскільки відмова позивача від позову не суперечить чинному законодавству, не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. Відповідно до вимог ст. 78 ГПК України позивачу розяснені процесуальні наслідки його дій стосовно відмови від вимоги про стягнення пені.

Приймаючи заяву про відмову від частини позовних вимог судом враховано, що остання підписана представником позивача Мультаном І.О., який діє на підставі довіреності № 15 від 06.04.2010 року із тексту якої не вбачається обмежень на вчинення останнім тих чи інших процесуальних дій.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням поданих позивачем заяв про зменшення та збільшення розміру позовних вимог, а також відмови від частини позовних вимог. Задовольняючи позов суд приймає до уваги та враховує подану відповідачем заяву про визнання позову.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 та абз.7 п.8 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається. У випадках відмови позивача від заявленого позову до прийняття рішення зі справи або задоволення відповідачем позовних вимог після подання позову внесене з цієї справи державне мито не повертається.

Стосовно поданих позивачем заяв про зменшення розміру позовних вимог суд звертає увагу на п.17 інформаційного листа ВГСУ від 20.10.2006 року № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" та п.6 інформаційного листа ВГСУ від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року " в яких наголошено зокрема на тому, що під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову. В разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.

За письмовим клопотанням сторін 07.04.2010 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись, ст.ст. 6, 11, 509, 525, 526, 527, ч.1 ст.530, ст.610, п.3 ч.1 ст.611, ч.1 ст.612, ч.ч.1, 2 ст.614, ст.ст.625, 627, 628, 629, 631, 655, 692, ч.ч.1, 2 ст. 712 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193, ч.2 ст.217, ст.230 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, 47, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, ст.ст.75, п. 4 ч. 1, ст. 80, ст.ст. 82, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Йозера Україна", вул. Шолом-Алейхена, 11, м. Львів, 79007 - (інформація про реквізити - код ЄДРПОУ - 35621266) - 57309 грн. 84 коп. основного боргу, 6000 грн. 00 коп. - штрафу, 882 грн. 22 коп. - 3% річних, 154 грн. 94 коп. - інфляційних втрат, 643 грн. 47 коп. - відшкодування витрат повязаних зі сплатою державного мита та 197 грн. 98 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. Прийняти відмову позивача від позову в частині стягнення з відповідача пені.

5. Припинити провадження в частині стягнення пені в розмірі 6 028 грн. 04 коп. відповідно до п. 4. ч. 1 ст. 80 ГПК України.

6. Копію рішення направити сторонам рекомендованим листом.

Суддя

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 12 квітня 2010 р.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - вул. Шолом-Алейхема, 11, м.Львів, 79007.

3 - відповідачу - АДРЕСА_1