Рішення № 8982027, 31.03.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

31 березня 2010 р.           Справа 7/241-09

за позовом: Приватного підприємства "Олеандр", м. Севастополь.

до: Фермерського господарства "Слобідське", с. Клекотина, Шаргородський район, Вінницька область.

про стягнення 11 726,48 грн.

Головуючий суддя

Cекретар судового засідання

Представники

позивача: Подух Л.В.- довіреність № 6/6 від 02.01.2010 року.

відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

Заявлено позов про стягнення з Фермерського господарства "Слобідське" на користь Приватного підприємства "Олеандр" 11 726,48 грн., з яких 7 120,50 грн. основного боргу, 1 626,98 грн. пені, 1 068,07 грн. штрафу, 1 006,62 грн. 3 % річних та 904,31 грн. інфляційних втрат в зв'язку з неналежним виконанням останнім умов договору поставки № Ол-02-0016 від 17.03.2008 року.

Ухвалою суду від 26.11.2009 року дану позовну заяву прийнято судом до розгляду та призначено до слухання в засіданні суду на 24.12.2009 року.

В зв'язку з перебуванням судді Банасько О.О. з 22.12.2009 року по 25.12.2009 року на лікарняному розгляд справи 24.12.2009 року не відбувся.

Ухвалою від 28.12.2009 року у справі було призначено судове засідання на 28.01.2010 року.

Однак, в зв'язку з перебуванням судді Банасько О.О. з 26.01.2010 року по 04.02.2010 року на лікарняному розгляд справи 28.01.2010 року повторно не відбувся.

З огляду на викладене ухвалою суду від 05.02.2010 року розгляд справи було призначено на 24.02.2010 року.

В судовому засіданні 24.02.2010 року в зв'язку з можливістю примирення між сторонами було оголошено перерву до 26.02.2010 року.

26.02.2010 року в судовому засіданні розглянувши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши пояснення позивача та відповідача, який заперечує проти стягнення штрафних санкцій вважаючи їх надмірними в порівнянні із сумою заборгованості розгляд справи було відкладено до 31.03.2010 року з огляду на неможливість вирішення спору за наявними доказами та необхідністю витребування від сторін додаткових доказів.

При цьому відповідач в судове засідання не з'явився при тому, що про час та місце судового засідання директор ФГ "Слобідське" був повідомлений під розпис.

За письмовим клопотанням представника позивача справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

17.03.2008 року між ПП "Олеандр" (продавець) та ФГ "Слобідське" (покупець) укладено договір поставки № Ол-02-0016.

За умовами даного договору продавець зобов'язувався передати у власність покупцеві, а покупець зобов'язувався прийняти й оплатити засоби захисту рослин ("Карабин" у кількості 1.8 кг. загальна вартість якого складає 4999,50 грн.), що передбачено п. 1.1. договору.

В п. 2.1 договору сторони погодили графік сплати вартості товару покупцем відповідно до якого покупець зобов'язався сплати вартість отриманого товару наступним чином: 999,90 грн. не пізніше 20.07.2008 року; 2499,75 грн. не пізніше 20.09.2008 року; 1499,85 грн. не пізніше 01.11.2008 року.

В подальшому 12.06.2008 року сторони уклали додаткову угоду № Ол-02-0016ДС1 до договору № Ол-02-0016 від 17.03.2008 року відповідно до якої сторони доповнили первісний договір додатковим переліком засобів захисту рослин, а саме "Римкус" в кількості 1 кг. вартістю 2121,00 грн.. Одночасно сторонами погоджено графік сплати за отриманий товар покупцем, а саме 424,20 грн. не пізніше 20.07.2008 року; 1060,50 грн. не пізніше 20.09.2008 року та 636,30 грн. не пізніше 01.11.2008 року.

Виконуючи свої зобов'язання за договором № Ол-02-0016 від 17.03.2008 року та додаткової угоди до нього позивач поставив відповідачу обумовлений товар на загальну суму 7120,50 грн., що підтверджується видатковою накладною № Ол-02-0025 від 19.05.2008 року "Карабин" на суму 4999,50 грн. та видатковою накладною № Ол-02-0049 від 13.06.2008 року "Римус" на суму 2121,00 грн..

Однак відповідачем не було проведено розрахунків за отриманий товар в наслідок чого позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Разом з тим судом встановлено, що після порушення провадження у справі відповідач повністю погасив свою заборгованість в розмірі 7120,50 грн. в підтвердження чого суду надано платіжне доручення № 36 від 25.02.2010 року.

Факт погашення заборгованості підтверджується представником позивача.

Таким чином відповідач повністю погасив заборгованість перед позивачем вже після звернення останнього з позовом до суду.

Як наголошено в п.3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 року № 02-5/612 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального Кодексу України" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК) зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідношення між сторонами.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення заборгованості в сумі 7120,50 грн., а тому провадження у цій частині підлягає припиненню згідно п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 904,31 грн. інфляційних втрат за період з 01.11.2008 року до 30.09.2009 року та 1006,62 грн. 15% річних за період з 02.11.2008 року по 01.11.2009 року в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання і що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В п. 5.5 договору № Ол-02-0016 від 17.03.2008 року сторони погодили зміну розміру процентної ставки передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України встановивши його в розмірі 15%.

Таким чином суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення 15 % річних, інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають чинному законодавству та умовам укладеного договору.

Провівши перевірку правильності наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат та 15 % річних судом встановлено наступне.

Так позивачем заявлено до стягнення 904,31 грн. інфляційних втрат, які останній обраховував за період з 01.11.2008 року по 30.09.2009 року.

Провівши перерахунок інфляційних втрат шляхом визначення середнього значення індексу інфляції за період вказаний позивачем судом отримано 932,79 грн. інфляційних втрат, тоді як позивач заявив до стягнення 904,31 грн.. З огляду на вказане суд задовольняє вимоги позивача щодо стягнення інфляційних втрат в межах його позовних вимог.

При перевірці обрахунку позивачем 15 % річних судом виявлено допущені у ньому помилки, які полягають у неврахуванні позивачем того, що в 2008 році кількість днів становила 366.

Разом з тим провівши перерахунок 15 % річних судом отримано 1064,66 грн. 15 % річних за вказаний позивачем період з урахуванням того, що позивачем заявлено до стягнення 1006,62 грн. суд задовольняє вимоги позивача щодо стягнення 15% річних в межах його позовних вимог.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 1626,98 грн. та 1068,07 грн. штрафу в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В п. 5.2 договору поставки сторони передбачили, що покупець відповідає за несвоєчасну оплату товару (порушення пункту 2.1. даного договору) відповідно до діючого законодавства України сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день простроченого платежу. При розрахунку пені застосовується ставка НБУ, що діє в період нарахування, пені. Начислення пені здійснюються з дня прострочення, але Продавець має право застосувати штрафну санкцію лиш у випадку прострочення оплати Покупцем понад 30 днів.

Крім того в п. 5.4 договору передбачено, що у випадку прострочення виконання зобов'язань, передбачених пунктами 2.1 даного договору, більше ніж 30 днів Покупець додатково сплачує продавцеві штраф у розмірі п'ятнадцяти відсотків від ціни договору.

Таким чином заявлення позивачем вимог про стягнення пені та штрафу є правомірним та обґрунтованим, оскільки відповідає чинному законодавству та умовам укладеного сторонами договору.

Однак як вказувалось раніше відповідач апелював проти надмірного розміру штрафних санкцій в порівнянні із сумою заборгованості при цьому посилаючись на скрутне фінансове становище підприємства та те що ним повністю погашено основний борг після порушення провадження у справі.

24.03.2010 року відповідачем подано до суду ряд документів дослідивши які судом встановлено, що протягом 2008-2009 років відповідач за наслідками господарської діяльності отримав фінансовий результат у вигляді збитків (у 2008 році - 265200,00 грн., у 2009 році - 800200,00 грн. - рядок 190 звіту про фінансові результати за відповідний період). Також відповідачем надано суду довідку від 23.03.2010 року № 98 за підписом керівника та головного бухгалтера ФГ "Слобідське" про наявну у нього заборгованість перед іншими організаціями. яка становить 273984,00 грн..

Беручи до уваги викладене вище суд прийшов до висновку про зменшення розміру заявлених до стягнення пені та штрафу враховуючи наступне.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Застосовуючи припис, який міститься в п.3 ст.83 ГПК України, суд враховує вказівку, що міститься в п. 2.4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.19994 року № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань", в якому зазначається, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Також суд взяв до уваги п.3.9.2 .9.2. роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 року № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" якому зазначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Приймаючи рішення про зменшення розміру неустойки суд взяв до уваги: фінансовий стан ФГ "Слобідське" - збитки на протязі двох років, значна поточна кредиторська заборгованість; ступінь виконання зобов'язання та поведінка винної сторони - повне погашення основного боргу після порушення провадження у справі; компенсування позивачу втрат від інфляції, а також задоволення позовних вимог про стягнення підвищеного розміру відсотків річних.

Враховуючи викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст.551 ЦК України, 233 ГК України та ст.83 ГПК України, зменшує розмір заявленої до стягнення пені до 150,00 грн. та штрафу до 100,00 грн..

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Проте, всупереч наведеним нормам та вимогам суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення інфляційних втрат, 15 % річних, пені, штрафу в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо припинення провадження в частині стягнення основного боргу.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі судових витрат суд враховує п.6.3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" в якому вказується, що у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою державного мита, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем.

Також судом встановлено, що позивач при зверненні до суду сплатив 117,50 грн. державного мита, що підтверджується платіжним дорученням від 29.10.2009 року № 601. Як вбачається із позовної заяви ціна позову, на момент звернення до суду, складає 11726,48 грн.. Враховуючи вимоги встановлені підпунктом а) п.2 ст.3 Декрету КМУ "Про державне мито" розмір державного мита, який підлягав сплаті позивачем відповідно до вказаного підпункту з врахуванням математичного заокруглення мав би становити 117,27 грн..

Внесення державного мита у більшому розмірі ніж передбачено чинним законодавством є підставою для його повернення згідно ст.47 ГПК України та п.1 ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито".

За письмовим клопотанням позивача 31.03.2010 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись п.1 ч.1 ст.8 Декрету КМУ "Про державне мито", ст. 6, ч.1 ст. 546, ст. 549, ч.1 ст. 550, ч.3 ст. 551, ст.ст. 610, 611, 612, 614, 625, 627, 628, 629 ЦК України, ч. 2 ст. 193, ч. 2 ст. 217, ст.ст. 230, 233 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, ч.ч.1, 5 ст. 49, ст.75 п. 11 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82, п. 3 ст. 83, ст.ст. 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Зменшити розмір заявленої до стягнення пені до 150 грн. 00 коп. та штрафу до 100 грн. 00 коп..

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Фермерського господарства "Слобідське", вул. Вишнева, 90, с. Клекотина, Шаргородський район, Вінницька область, 23525 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 32349791) на користь Приватного підприємства "Олеандр", вул. Куликове поле, м. Севастополь, 99007 (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 32265811) - 1006 грн. 62 коп. 15% річних, 904 грн. 31 коп. інфляційних втрат, 150 грн. 00 коп. пені, 100 грн. 00 коп. штрафу, 117 грн. 27 коп. - відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою державного мита та 236 грн. 00 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. Припинити провадження в частині стягнення основного боргу в розмірі 7120 грн. 50 коп. відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

6. Зобов'язати управління Державного казначейства у м.Вінниці Головного управління державного казначейства у Вінницькій області повернути суму зайво сплаченого державного мита в розмірі 00 грн. 23 коп. Приватному підприємству "Олеандр", вул. Куликове поле, м. Севастополь, 99007 (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 32265811) сплаченого за платіжним дорученням від 29.10.2009 року № 601 оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 7/241-09.

7. Оригінал рішення надіслати позивачу, копію відповідачу рекомендованим листом.

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 02 квітня 2010 р.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи.

2- позивачу - ПП "Олеандр", вул. Келецька, 53, кімн.401, м.Вінниця, 21027.

3 - відповідачу - ФГ "Слобідське", вул. Вишнева, 90, с. Клекотина, Шаргородський район, Вінницька область, 23525.