Ухвала суду № 89802485, 12.06.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

12 червня 2020 року м. Київ № 640/6874/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І. розглянувши клопотання Міністерства оборони України та Військової прокуратури об`єднаних сил про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністра оборони України, Міністерства оборони України, Військової прокуратури об`єднаних сил про визнання протиправними та скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулася ОСОБА_1 з позовом до Міністра оборони України, Міністерства оборони України, Військової прокуратури об`єднаних сил про визнання протиправними та скасування наказів № 732 від 27.12.2019 року Міністерства оборони України та № 171 від 25.02.2020 року Військової прокуратури об`єднаних сил про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою суду від 30.03.2020 зазначену позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десять днів для усунення недоліків з моменту отримання даної ухвали.

16.04.2020 року на виконання вимог зазначеної ухвали через канцелярію суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 22.04.2020 поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з даним позовом, відкрито провадження в адміністративній справі № 640/6874/20, вирішено здійснювати розгляд справи одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

19 травня 2020 року до суду від Міністерства оборони України надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду з даним позовом, оскільки позивач був обізнаний про існування оскаржуваного наказу, що підтверджується рапортом позивача від 09.01.2020, в якому просив виплатити компенсацію у зв`язку із звільненням.

09 червня 2020 року до суду від Військової прокуратури об`єднаних сил надійшов відзив на позовну заяву, в якому викладено клопотання про застосування строків звернення до суду та залишення позовної заяви без розгляду.

Дане клопотання обґрунтоване тим, що 09.01.2020 позивач звертаючись із рапортом знав про наявність та суть наказу Міністра оборони України від 27.12.2019 № 732, відтак звернення 23.03.2020 з даним позовом вчинене з пропуском встановленого процесуальним законом місячного строку, а доводи викладенні у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду не є поважними.

Вивчивши вказані клопотання, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, якщо, зокрема, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 240 КАС України про залишення позову без розгляду суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про залишення позову без розгляду може бути оскаржена.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Правовими положеннями ч. 5 ст.122 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Водночас, суд не повинен тлумачити положення статті 122 КАС України у такий спосіб, щоб створювати штучні перешкоди для доступу до правосуддя в адміністративній справі. Адміністративний суд керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Водночас, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України» (Заява № 377/02) у п.52 «Суд повторює, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (Рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ЕСПЛ 2002-ІІ)».

При цьому, враховується, що право на судовий захист, якого просить позивач, є важливішим, ніж встановлені державою процесуальні особливості реалізації ним цього права. Європейський суд з прав людини в рішенні по справі «Іліан проти Туреччини» наголошував, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Також, при вирішення питання щодо поновлення апелянту строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини (у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 та «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001) виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух, а право на право на доступ до суду, закріплене у Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак, суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати зазначеній Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою.

Також згідно рішення Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Рішення у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).

Як вбачається з матеріалів справи, позивача на підставі наказу Міністерства оборони України від 27.12.2019 № 732 звільнено з посади прокурора другого відділу нагляду організації процесуального керівництва та координації правоохоронної діяльності управління нагляду за додержанням законів, виконання судових рішень у кримінальному провадженні та при проведенні оперативно-розшукової діяльності військової прокуратури об`єднаних сил та з органів прокуратури.

В обґрунтування поважності підстав для поновлення строку звернення до суду, представник позивача надав докази та зазначив, що ОСОБА_1 із оскаржуваними наказами про звільнення № 732 від 27.12.2019 Міністерства оборони України та № 171 від 25.02.2020 Військової прокуратури об`єднаних сил був ознайомився 27.02.2020.

До того ж, з наданої копії листа Військової прокуратури об`єднаних сил від 09.04.2020 №15-84вих.-20 вбачається, що копію наказу від 25.02.2020 №171к, в якому зазначено як підставу звільнення наказ Міністерства оборони України від 27.12.2019 №732 позивачем отримано 27.02.2020.

Доказів ознайомлення позивача з наказом Міністерства оборони України від 27.12.2019 №732 сторонами суду не надано.

Разом з тим, наведенні у клопотанні доводи та надана копія рапорту позивача командиру в/ч А2788 від 09.01.2020, в якому позивач просив виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно у зв`язку із звільненням із військової служби згідно постанов Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 та наказу Міністерства оборони України від 29.04.2016 № 232, не свідчить про обізнаність позивача щодо його звільнення відповідно до оскаржуваних наказів, адже в рапорті відсутнє послання на них.

Таким чином, суд вважає, що наведенні у клопотаннях відповідачів доводи обізнаності позивача про існування оскаржуваних наказів ще 09.01.2020 є не обґрунтованими, оскільки не надано належних та допустимих доказів ознайомлення позивача з оскаржуваними наказами до 27.02.2020.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку щодо відсутності підстав для залишення позовної заяви без розгляду на підставі ч. 1 ст. 240 КАС України, тому клопотання відповідачів задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 240, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У Х В А Л И В:

Відмовити у задоволенні клопотання Міністерства оборони України про залишення позовної заяви без розгляду.

Відмовити у задоволенні клопотання Військової прокуратури об`єднаних сил про залишення позовної заяви без розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала окремо не оскаржується. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя В.І. Келеберда