Рішення № 89802182, 25.05.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 травня 2020 року 11:08 № 640/13594/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., при секретарі судових засідань Семеняці А.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства «ОККО-Бізнес Контракт» (04070, м. Київ, вул.

Набережно-Хрещатицька, 15-17/18)

до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Суліми Олени

Олександрівни (01001, м. Київ, вул. Велика Житомирська. 25/2, офіс 4)

про скасування постанови, стягнення коштів, -

за участю сторін:

представника позивача - Брацкової О.С.,

представника відповідача - Павлюка М.В.,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Приватне підприємство «ОККО-Бізнес Контракт» з адміністративним позовом до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Суліми Олени Олександрівни, в якому просить суд:

- скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Суліми Олени Олександрівни про стягнення з боржника основної винагороди у ВП №59542905 від 12 липня 2019 року;

- стягнути з приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Суліми Олени Олександрівни на користь Приватного підприємства «ОККО-Бізнес Контракт» 1 905 177,55 грн.;

- стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що оскаржувана постанова прийнята у період наявності на час пред`явлення виконавчого документа до примусового виконання відстрочки виконання судового рішення, що відповідно до пункту 8 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавчого провадження» є підставою для повернення виконавчого документа стягувачу.

На думку представника позивача, відповідачем не могли вчинятися жодні виконавчі дії, у тому числі винесення оскаржуваної постанови та примусове стягнення з позивача основної винагороди.

У ході судового розгляду представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив суд їх задовольнив.

У відзиві на адміністративний позов відповідач зазначила, що приватний виконавець безумовно зобов`язаний одночасно із постановою про відкриття виконавчого провадження винести постанову про стягнення основної винагороди. При цьому, правомірність прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження встановлено у судовому порядку у межах справи №910/5325/18.

Відповідач просив врахувати, що в реєстрі відсутня інформація про існування ухвали про надання відстрочки у виконанні рішення, а отже у приватного виконавця не було жодної можливості дізнатися про існування такої ухвали на момент відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на майно та кошти боржника.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував та просив суд відмовити у його задоволенні.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

12 липня 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Сулімою О.О. при примусовому виконанні наказу №910/5325/18, виданого 12 жовтня 2018 року господарським судом міста Києва про стягнення з Приватного підприємства «ОККО-Бізнес Контракт» на користь АТ «Укрзалізниця» в особі філії «Центр забезпечення виробництва» безпідставно отримані кошти в розмірі 18 770 222,24 грн., а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 281 553,33 грн., прийнято постанову про стягнення з боржника основної винагороди (ВП №59542905).

Вказаною постановою визначено розмір основної винагороди у сумі 1 905 177,55 грн.

Незгода позивача із вказаною постановою зумовила його звернення до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Вимогами статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - Закон №1404-VIII, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно частини 1 статті 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Статтею 1 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 21 квітня 2019 року №1403-VIII (далі - Закон №1403-VIII, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що Примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.

У відповідності до статті 31 Закону №1403-VIII за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода.

Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової.

Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Механізм виплати винагород державним виконавцям, а також розміри винагород державних виконавців і основної винагороди приватного виконавця визначають Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2016 року №643 (далі - Порядок №643, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 19 Порядку №643 приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Наведені норми законодавства дозволяють суду зробити висновок, що, для отримання відповідачем - приватним виконавцем спірної основної винагороди необхідна сукупність таких обставин: виконання судового рішення має бути примусовим, приватним виконавцем мають бути вжиті заходи з такого примусового виконання рішення та, як результат, внаслідок дій приватного виконавця з примусового виконання рішення має відбутися повне або часткове виконання рішення (відповідно, сума основної винагороди визначається пропорційно до фактично стягнутої суми).

Наявними матеріалами справи підтверджується, що Рішенням Господарського суду міста Києва від 11 вересня 2018 року в справі №910/5325/18, позов Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Філії «Центр забезпечення виробництва» задоволено, визнано недійсною Додаткову угоду №1 від 22 серпня 2017 року до Договору поставки №ЦЗВ-14-01817-01 від 28 лютого 2017 року, укладену між Приватним підприємством «ОККО-Бізнес Контракт» та Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» в особі Філії «Центр забезпечення виробництва». Стягнуто з Приватного підприємства «ОККО-Бізнес Контракт» на користь Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Філії «Центр забезпечення виробництва» безпідставно отримані кошти в розмірі 18 770 222,24 грн., а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 281 553,33 грн.

12 жовтня 2018 року на виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва видано відповідний наказ.

Водночас, ухвалою господарського суду міста Києва від 11 липня 2019 року у справі №910/5325/18 заяву Приватного підприємства «ОККО-Бізнес Контракт» про відстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 11 вересня 2018 року у справі №910/5325/18 задоволено, відстрочено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 11 вересня 2018 року у справі №910/5325/18 до 11 липня 2020 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, тобто з 11 липня 2019 року.

Суд також вважає за необхідне звернути увагу на позицію Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 04 червня 2019 року по справі №916/190/18, відповідно до якої, згідно з частиною першою статті 239 Господарського процесуального кодексу України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Розстрочення - це виконання рішення частинами, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі.

Відстрочення виконання рішення спрямоване на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення.

Водночас, розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням. Саме розстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення, а природа заборгованості за відповідним договором є незмінною.

Таким чином, розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не змінює цивільне або господарське зобов`язання, у тому числі в частині строків його виконання. Натомість таке розстрочення або відстрочення унеможливлює примусове виконання судового рішення до спливу строків, визначених судом.

В контексті наведених фактичних обставин суд зазначає, що станом на момент прийняття оскаржуваної постанови про стягнення суми основної винагороди існувала ухвала про відстрочення виконання рішення Господарського суду міста Києва від 11 вересня 2018 року у справі №910/5325/18, що унеможливлює примусове виконання рішення суду.

При цьому, суд відхиляє доводи відповідача щодо її необізнаності із наявністю такої ухвали про відстрочення, оскільки виключно примусове фактичне (повне або часткове) виконання рішення суду є передумовою для стягнення приватним виконавцем суми основної винагороди, що не мало місця в межах спірних правовідносин.

Крім того, встановлена в судовому порядку правомірність відкриття виконавчого провадження не свідчить про безумовну правомірність прийняття постанови про стягнення з боржника основної винагороди.

З урахуванням того, що на момент прийняття оскаржуваної постанови виконання судового рішення не було примусовим (в силу існування ухвали про відстрочення виконання рішення), приватним виконавцем не вживались заходи з такого примусового виконання рішення та, як результат, не відбулося повне або часткове виконання рішення, суд приходить до висновку про наявність підстав для скасування такої постанови у судовому порядку.

Наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №59542905/3 від 17 липня 2019 року підтверджується перерахування на рахунок відповідача суми основної винагороди у розмірі 1 905 177,55 грн. Оскільки судом не вбачається підстав для стягнення такої винагороди на користь приватного виконавця, суд приходить до висновку про необхідність повернення суми такої винагороди позивачу.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування не виконано та не доведено правомірність своїх дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При цьому, в частині стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу, суд виходить з того, що матеріали справи не містять доказів понесення таких витрат (копії платіжних доручень, квитанцій відсутні), а відтак підстави для їх відшкодування на момент прийняття рішення у справі - відсутні.

Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Приватного підприємства «ОККО-Бізнес Контракт» задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Суліми О.О. про стягнення з боржника основної винагороди від 12 липня 2019 року ВП №59542905.

Стягнути з Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Суліми Олени Олександрівни (01001, м. Київ, вул. Велика Житомирська. 25/2, офіс 4) на користь Приватного підприємства «ОККО-Бізнес Контракт» (04070, м. Київ, вул. Набережно-Хрещатицька, 15-17/18, код ЄДРПОУ 33614922) суму основної винагороди у розмірі 1 905 177,55 грн.

Присудити на користь Приватного підприємства «ОККО-Бізнес Контракт» (04070, м. Київ, вул. Набережно-Хрещатицька, 15-17/18, код ЄДРПОУ 33614922) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 19 210 (дев`ятнадцять тисяч двісті десять) гривень 00 копійок за рахунок Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Суліми Олени Олександрівни (01001, м. Київ, вул. Велика Житомирська. 25/2, офіс 4)

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя А.Б. Федорчук