Ухвала суду № 89800051, 15.06.2020, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

15 червня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/105/19

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Черниш О.А.,

за участю секретаря судового засідання Ярошук Т.О.,

розглянувши за нововиявленими обставинами у порядку спрощеного позовного провадження

адміністративну справу

позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

відповідач: заступник начальника Управління Держпраці у Кіровоградській області Харченко Оксана Вадимівна (25006, м. Кропивницький, вул. Дворцова, 24)

про визнання протиправною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 у січні 2019 року звернувся до суду з адміністративним позовом до заступника начальника Управління Держпраці у Кіровоградській області Харченко Оксани Вадимівни про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу №КР3219/386/АВ/ТД-ФС від 26.12.2018 року.

Позов ФОП ОСОБА_1 мотивовано тим, що спірною постановою на нього накладено штраф у розмірі 111690 грн. за порушення трудового законодавства. Позивач заперечує це порушення, посилаючись на те, що на запит посадової особи Управління Держпраці у Кіровоградській області повідомляв, що найманих працівників він не має, а приміщення і майно за адресою: АДРЕСА_2 , безкоштовно передані ним в оренду членам споживчого кооперативу "Споживче товариство "Джуппо". Також позивач стверджує, що працівниками Управління Держпраці у Кіровоградській області порушено вимоги чинного законодавства щодо підстав та порядку проведення інспекційного відвідування, щодо обов`язковості уніфікованої форми документів, проігноровано його пояснення, не встановлено особу ОСОБА_2 , відносно якої зафіксовано порушення вимог статей 21, 24 КЗпП України, та не надано доказів, що вона у нього працює або є найманим працівником. З цих підстав просив суд визнати спірну постанову протиправною та скасувати її.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.04.2019 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 01.07.2019 року, у задоволенні позову відмовлено. Вказані судові рішення набрали законної сили 01.07.2019 року.

ОСОБА_1 07.02.2020 року подав до суду заяву про перегляд цього судового рішення за нововиявленими обставинами.

Ухвалою судді від 14.02.2020 року вказану заяву залишено без руху, як таку, що не оформлена відповідно до вимог статті 364 КАС України, та встановлено строк для усунення її недоліків.

На виконання вимог цієї ухвали ОСОБА_1 24.02.2020 року подав до суду заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, в якій посилався зокрема на те, що 31.01.2020 року із засобів масової інформації йому стало відомо, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 року у справі №826/8917/19 визнано нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 року №295 "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Крім того, Законом України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" від 12.12.2019 року №378-ІХ було внесено зміни до статті 265 КЗпП України, внаслідок чого суттєво зменшено розміри штрафів за порушення законодавства про працю. Стверджуючи про наявність обставин, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі позивачу на час розгляду справи, позивач просить суд за результатами розгляду заяви за нововиявленими обставинами ухвалити рішення про задоволення заяви з одночасним скасуванням рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.04.2019 року по справі №340/105/19 та винести нове рішення.

Ухвалою судді від 28.02.2020 року відкрито провадження за нововиявленими обставинами, вирішено здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у судовому засіданні.

У судове засідання 15.06.2020 сторони не прибули, їхня неявка відповідно до частини 2 статті 368 КАС України не перешкоджає судовому розгляду.

Розглянувши заяву в порядку спрощеного позовного провадження, суд установив такі обставини та дійшов до таких висновків.

Відповідно до частини 1 статті 361 КАС України судове рішення, яким закінчено розгляд справи і яке набрало законної сили, може бути переглянуто за нововиявленими або виключними обставинами.

Частиною 2 статті 361 КАС України передбачено, що підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є:

1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;

2) встановлення вироком суду або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі;

3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, яке підлягає перегляду.

Згідно з частиною 3 статті 361 КАС України перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами в разі прийняття нових законів, інших нормативно-правових актів, якими скасовані закони та інші нормативно-правові акти, що діяли на час розгляду справи, не допускається, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність фізичної особи.

Відповідно до частини 4 статті 361 КАС України не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.

При перегляді судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд не може виходити за межі тих вимог, які були предметом розгляду при ухваленні судового рішення, яке переглядається, розглядати інші вимоги або інші підстави позову (частина 6 статті 361 КАС України).

Суд зазначає, що нововиявлені обставини - це факти, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення прав і обов`язків осіб, що беруть участь у справі, тобто юридичні факти. Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення, та породжують процесуальні наслідки, впливають на законність і обґрунтованість ухваленого без їх врахування судового рішення. Не вважаються нововиявленими нові обставини, які виявлені після ухвалення судом рішення, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах. Отже, істотні для справи обставини - це ті, що становлять сутність справи та мають юридичне значення для взаємовідносин сторін, могли вплинути на рішення суду, що набрало законної сили, існували під час розгляду адміністративної справи, але не були і не могли бути відомі ні особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи, ні адміністративному суду.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку зі здійсненням посадовими особами Управління Держпраці у Кіровоградській області заходів державного контролю за додержанням позивачем законодавства про працю, за результатами яких заступником начальника Управління Держпраці у Кіровоградській області Харченко О.В. винесено спірну постанову №КР3219/386/АВ/ТД-ФС від 26.12.2018 року. Цією постановою на ФОП ОСОБА_1 за порушення вимог статей 21, 24 КЗпП України на підставі абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України (за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору) накладено штраф у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, що склало 111690 грн.

Вирішуючи спір, суд керувався зокрема Кодексом законів про працю України, Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", Положенням про Державну службу України з питань праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України 11.02.2015 року №96, Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 року №509, Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №295 від 26.04.2017 року "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин.

Суд установив, що висновки акту інспекційного відвідування №КР3219/386/АВ від 10.12.2018 року про порушення ФОП ОСОБА_1 законодавства про працю є обґрунтованими, а винесена на підставі цього акту спірна постанова №КР3219/386/АВ/ТД-ФС від 26.12.2018 року про накладення штрафу, передбаченого абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України, є законною. Посадовими особами Управління Держпраці у Кіровоградській області дотримано порядок призначення та проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин, регламентований постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 року №295 "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", порушень прав позивача не допущено. З цих підстав суд рішенням від 12.04.2019 року відмовив у задоволенні позову ФОП ОСОБА_1 про скасування спірної постанови.

Між тим, у липні 2017 року постанова Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 року №295 "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" була оскаржена ТОВ "Бізнес Лігал Секрвіс Груп" до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 року в адміністративній справі №826/8917/17 вказана постанова Кабінету Міністрів України визнана нечинною. Це судове рішення набрало законної сили 14.05.2019 року.

Відповідно до частини 1, 2, 8 статті 49 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Акт Кабінету Міністрів України може бути оскаржений до суду в порядку та у випадках, установлених законом.

За правилами частин 2, 3, 9 статті 264 КАС України, яка визначає особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень, право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.

Суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині.

Згідно з частиною 2 статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Отже, постанова Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 року №295 "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", якою затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, втратила чинність 14.05.2019 року.

Однак, на момент здійснення Управлінням Держпраці у Кіровоградській області заходів державного контролю за додержанням позивачем законодавства про працю, винесення спірної постанови №КР3219/386/АВ/ТД-ФС від 26.12.2018 року про накладення штрафу та прийняття рішення у цій адміністративній справі вказана постанова Кабінету Міністрів України була чинною та підлягала застосуванню, дія її як нормативно-правого акту в порядку забезпечення позову в адміністративній справі №826/8917/17 не зупинялася.

Тож визнання нечинною постанови Кабінету Міністрів України Кабінету від 29.04.2017 року №295 "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" не має впливу на правове регулювання відносин, що виникли (відбулися) до втрати чинності цією постановою, та не може слугувати підставою для перегляду судового рішення у даній справі за нововиявленими обставинами.

Позивач у заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами також послався на те, що Законом України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" №378-IX від 12.12.2019 року, який набрав чинності 02.02.2020 року, внесено зміни до статті 265 КЗпП України, внаслідок чого суттєво зменшено розміри штрафів за порушення законодавства про працю.

Так, відповідно до абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України (у редакції, яка діє з 02.02.2020 року) юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження.

Статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Офіційне тлумачення даного конституційного положення наведено в Рішенні Конституційного Суду України № 1-рп/99 від 09.02.1999 року. В указаному Рішенні, зокрема, зазначено, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

Відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом`якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 361 КАС України скасування чи зміна закону, на якому ґрунтувалося судове рішення про притягнення фізичної особи до юридичної відповідальності, може вважатися нововиявленою обставиною лише за умови, якщо в законі, яким скасовано чи змінено попередній закон, що був застосований судом при розгляді справи про притягнення фізичної особи до юридичної відповідальності, зазначено про надання йому зворотної сили або пом`якшено чи скасовано відповідальність фізичної особи.

Згідно з частиною 3, 4 статті 265 КЗпП України штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.

Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки у даній адміністративній справі судом не вирішувалося питання про притягнення позивача до юридичної відповідальності чи застосування до нього примусу судом, натомість за його позовом перевірялася законність накладення на нього штрафу відповідачем на підставі норми абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП України, у редакції закону, чинній на час винесення спірної постанови №КР3219/386/АВ/ТД-ФС від 26.12.2018 року, тому зміна редакції цієї норми закону не може бути підставою для перегляду судового рішення у даній справі за нововиявленими обставинами та задоволення позову позивача про скасування цієї постанови.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

Відтак суд дійшов до висновку про відсутність нововиявлених обставин у даній справі як підстав для скасування рішення суду від 12.04.2019 року та ухвалення нового рішення про задоволення позову. Тому у задоволенні заяви позивача слід відмовити.

Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 368 КАС України за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими обставинами суд може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі.

Керуючись статтями 248, 250, 256, 263, 361- 369 КАС України, суд -

У Х В А Л И В:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, а рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.04.2019 року залишити в силі.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду, через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 15 - денний строк, установлений статтею 295 КАС України.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду О.А. Черниш