Ухвала суду № 89790706, 11.06.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/1077

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 УХВАЛА

про зупинення провадження в адміністративній справі

11 червня 2020 року м. Київ № 826/27250/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуюча суддя Клочкова Н.В., судді Пащенко К.С., Скочок Т.О., при секретарі судового засідання Бєсєді А.Ю., вирішуючи питання про зупинення провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами та додані до неї документи в адміністративній справі за позовом

ОСОБА_1

до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області

третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача

Державна казначейська служба України

про визнання відмови неправомірною, зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В :

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла заява ОСОБА_1 (надалі - заявник), адреса: АДРЕСА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами в адміністративній справі № 826/27250/15 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Київській області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Державна казначейська служба України про визнання відмови неправомірною, зобов`язання вчинити дії, в якій заявник просить суд:

- скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2016 у справі № 826/27250/15 у зв`язку з виключними обставинами.

В обґрунтування вказаної вище заяви, позивач зазначає, що Конституційним Судом України 15.04.2020 було прийнято рішення за № 2-р(ІІ)/2020 у справі № 3-311/2018(4182/18, 4632/19, 5755/19), яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення підпункту 1 пункту 28 розділу II Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 № 1166-VІІ про скасування виплати вихідної допомоги суддям.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до адміністративного суду з заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами.

Заперечуючи проти задоволення вищевказаної заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами представник відповідача у відзиві послався на те, що оскільки з 01.04.2014 набрав чинності Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" (Закон України від 27.03.2014 № 1166-VII), підпунктом 1 пункту 28 розділу ІІ якого, статтею 136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" виключено. Вказані положення Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" неконституційними на момент судового розгляду не визнавались. Таким чином, суддям, які виходили у відставку починаючи з 01.04.2014 до 30.09.2016 виплата вихідної допомоги законодавством не була передбачена.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження за виключними обставинами за заявою ОСОБА_1 про перегляд рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2016 за виключними обставинами у адміністративній справі № 826/27250/15 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації в Київській області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору - Державна казначейська служба України про визнання відмови неправомірною, зобов`язання вчинити дії та призначено судове засідання на 02.06.2020.

Позивач подав заяву про розгляд без його участі, зважаючи на неявку представників сторін у судове засідання на 02.06.2020 фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, розгляд справи було відкладено на 11.06.2020. У призначене судове засідання на 11.06.2020 сторони, будучи належним чином повідомленими, явку повноважних представників не забезпечили.

Відповідно до частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 22.06.1987 працював суддею Білоцерківського міськрайсуду Київської області.

Маючи необхідний для відставки судді стаж роботи, встановлений Законом України "Про судоустрій і статус суддів", ОСОБА_1 подав до Вищої ради юстиції заяву про відставку, яку отримано останньою 12.05.2015, що підтверджується відбитком штемпелю.

Постановою Верховної Ради України від 16.07.2015 № 634-VІІІ "Про звільнення суддів", ОСОБА_1 звільнено з посади судді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у зв`язку з поданням заяви про відставку, відповідно до пункту 9 частини п`ятої статті 126 Конституції України.

Наказом Голови Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 18.08.2015 № 17/ос/г "Про звільнення судді ОСОБА_1 " вирішено вважати ОСОБА_1 , суддю Білоцерківського міськрайонного суду Київської області звільненим з займаної посади 18.08.2015 у зв`язку з поданням заяви про відставку на підставі Постанови Верховної Ради України "Про звільнення суддів" від 16.07.2015 № 636-VIII.

ОСОБА_1 звернувся до Територіального управління ДСА України в Київській області з заявою, в якій просив на підставі ст. 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" виплатити йому вихідну допомогу в розмірі десяти місячних заробітних плат за останньою посадою.

04.12.2015 Територіальним управлінням ДСА України в Київській області надано відповідь на вказану заяву, в якій повідомлено позивача про відсутність правових підстав для нарахування та виплати вихідної допомоги, оскільки, у зв`язку з прийняттям Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 № 1166-VII стаття 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що регламентувала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної неоподатковуваної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, втратила свою чинність.

Вважаючи свої права порушеними у зв`язку з невиплатою вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою.

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Територіального управління державної судової адміністрації в Київській області, третя особа - Державна казначейська служба України, в якому просив суд:

- визнати неправомірною відмову Територіального управління Державної судової адміністрації України в Київській області у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою при виході у відставку;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Київській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою при виході у відставку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем не було здійснено виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою у зв`язку з виходом його у відставку.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2016, яка була залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2016, в задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.

При цьому, судом було зазначено, що дійсно, із набранням чинності Законом України від 07.07.2010 № 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" питання вихідної допомоги регулювалося ст. 136 цього Закону, відповідно до якої судді, який вийшов у відставку, виплачувалася вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

При цьому, Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України", який набрав чинності 01.04.2014, було внесено зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а саме, було виключено статтю 136 цього Закону, в якій зазначалось, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Виходячи з аналізу вищевикладеного, суд у вищевказаній постанові прийшов до висновку, що заява про відставку позивачем була подана вже в період дії Закону України "Про судоустрій та статус суддів в редакції, якою було виключено норму щодо виплати судді при виході у відставку вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Пунктом 1 частини 5 статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Водночас, суд звертає увагу, що з Єдиного державного реєстру судових рішень судом встановлено, що у провадженні Верховного Суду перебуває справа № 808/1628/18 за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 24.06.2019, залишеною без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26.09.2019, якою відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про перегляд за виключними обставинами рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 06.07.2018 з підстав, визначених пунктом 1 частини 5 статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Верховного Суду від 14.05.2020 у справі № 808/1628/18 зазначену справу передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

У вказаній ухвалі констатовано, що існує неоднаковий підхід до застосування зазначеним судом пункту 1 частини 5 статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст. 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. (Аналогічну норму передбачено ст. 91 Закону України "Про Конституційний Суд України").

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, яка входить до складу палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, в постанові від 17.12.2019 у справі №808/2492/18 зазначив, що наявність рішення Конституційного Суду України № 1-р(II)/2019 від 25.04.2019 в справі № 3-14/2019 (402/19, 1737/19) не змінює правового регулювання спірних правовідносин та не доводить факту допущення судом помилки під час розв`язання спору. На час виникнення спірних правовідносин та на час ухвалення рішення судом закон був чинним та підлягав застосуванню.

У цій же постанові Верховний Суд зверну увагу на те, що із тексту імперативних приписів пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС вбачається, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом у процесі розв`язання справи може бути підставою для перегляду рішення за виключними обставинами тільки, якщо рішення суду ще не виконане. Колегія суддів дійшла висновку, що в ситуації, яка є предметом дослідження, рішення не може вважатись невиконаним в контексті приписів пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС, оскільки рішення, що набрало законної сили, яким у задоволенні позову відмовлено, не передбачає примусового виконання.

В постанові від 19.11.2018 у справі №755/4893/18 (755/18431/15-а) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, яка входить до складу палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів, дійшов такого висновку:

"Згідно з резолютивною частиною рішення Конституційного Суду України № 1-р/2018 від 27 лютого 2018 року положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України визнані неконституційними, останні втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Із змісту наведеного слідує, що дія положень абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України втратила чинність з 27 лютого2018 року, при цьому така не має зворотної сили.

Тому, рішення Конституційного Суду №1-р/2018 не може бути застосовано до правовідносин з приводу виплати пенсії позивачеві, що виникли до 27 лютого 2018 року, а саме в період з липня 2014 року.

Поряд з цим існує і протилежна практика Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду щодо застосування пункту 1 частини п`ятої статті 361 КАС України.

У пункті 79 вказаної ухвали Верховного Суду зазначено, що з огляду на викладене, колегія суддів, ставлячи на меті формування єдиної правозастосовчої практики, вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування пункту 1 частини 5 статті 361 КАС України, викладеного в судових рішеннях, раніше ухвалених Касаційним адміністративним судом у складі колегій суддів з інших палат, перелік яких наведено у пунктах 26-29 цієї постанови.

При цьому, враховуючи положення частини 5 статті 242 КАС України, про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, суд дійшов висновку, з поміж іншого, про наявність підстав для зупинення провадження в цій справі.

Пунктом 5 частини 2 статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд має право зупинити провадження у справі в разі перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду - до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про наявність підстав для зупинення провадження у справі № 826/27250/15 до набрання законної сили рішенням об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 808/1628/18, враховуючи те, що позиція позивача ґрунтується саме на застосуванні пункту 1 частини 5 статті 361 КАС України, щодо якого Верховний Суд у подібних правовідносинах констатував, що існує неоднаковий підхід до застосування зазначеним судом пункту 1 частини 5 статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України та дійшов висновку про необхідність відступити від попередніх висновків та передати питання на вирішення об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Керуючись ст. ст. 229, 236, 241, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В:

1. Зупинити провадження у справі № 826/27250/15 до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у адміністративній справі № 808/1628/18.

2. Зобов`язати сторін негайно повідомити суд про сплив обставин, що стали підставою для зупинення провадження у справі.

Ухвала набирає законної сили згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом п`ятнадцяти днів, з дня складання повного тексту ухвали.

Головуючий суддя Н.В. Клочкова

Судді К.С. Пащенко

Т.О. Скочок