Постанова № 89784182, 05.06.2020, Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Справа № 359/3993/20

Провадження № 3/359/1782/2020

Бориспільський міськрайонний суд Київської області

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

5 червня 2020 року м. Бориспіль

Суддя Бориспільського міськрайонного суду Київської області Бондаренко І.А., розглянувши адміністративний матеріал, що надійшов від Батальйону патрульної поліції в м. Борисполі УПП у Київській області ДПП НП України, про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП,

по відношенню до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працюючого в ПАТ «Київський завод «РАДАР» на посаді начальника відділу режиму та безпеки, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , пенсійне посвідчення № НОМЕР_1 ,

в с т а н о в и в:

22.05.2020 о 22 год. 10 хв. в м. Борисполі по вул. Головатого, 89, водій ОСОБА_1 керував автомобілем марки «BMW» д.н.з. НОМЕР_2 перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння проводився у встановленому законом порядку за допомогою спеціального технічного засобу для визначення вмісту алкоголю «Drager Alcotest 6820». Своїми діями водій ОСОБА_1 порушив п. 2.9 а) ПДР України, за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 130 КУпАП.

ОСОБА_1 в судовому засіданні зазначив, що усвідомлює за вчинене правопорушення та розкаюється у скоєному. Просить його суворо не карати та не позбавляти права керування транспортними засобами. На сьогодні він є працюючим пенсіонером в ПАТ «Київський завод «РАДАР» на посаді начальника відділу режиму та безпеки і постійно експлуатує транспортний засіб в робочих цілях. В разі вилучення водійського посвідчення він ймовірно втратить роботу та залишиться без засобів нормального існування. Просить його суворо не карати та не позбавляти права керування транспортними засобами.

Заслухавши особу, яка притягається до відповідальності, ознайомившись з матеріалами про адміністративне правопорушення встановлено, що вина ОСОБА_1 підтверджується даними, протоколу про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 334728 від 22.05.2020 (а.с.2), даними роздруківки алкотестера (а.с.4), даними акту огляду на стан сп`яніння (а.с.5), даними рапорту інспектора патрульної поліції (а.с.8), письмовими поясненнями свідків (а.с.6,7), довідкою про отримання посвідчення водія (а.с.10), довідкою про відсутність повторності вчинення адміністративного правопорушення (а.с.11), відеозаписом з боді-камери інспектора патрульної поліції.

Зазначене свідчить про наявність в діях ОСОБА_1 порушення правил дорожнього руху, визначених п. 2.9 а) ПДР.

Відповідно до п. 2.9 а) ПДР України, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Таким чином у справі про адміністративне правопорушення є достатньо достовірних, належних та допустимих доказів, які вказують на доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення.

Своїми діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, ознаки якого передбачені ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Відповідно до статті 24 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до статті 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

На підставі статті 33 КУпАП при накладенні стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа правопорушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Так, адміністративні стягнення має на меті покарання порушника, запобігання скоєнню нових правопорушень. Проте покарання не є самоціллю, воно виступає необхідним засобом виховання правопорушника і запобігання правопорушенням.

У відповідності з положеннями ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно ст. 9 Конституції України, а також ст. 17 Закону України «Про міжнародні договори» від 22.12.1993, міжнародні договори, згода на обов`язковість яких дана Верховною Радою України, є часткою національного законодавства України. Також передбачається, що якщо міжнародним договором встановлені інші права, ніж ті, які передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України. Тобто в такому випадку міжнародно-правові норми мають пріоритетне значення.

17 липня 1997 Україна ратифікувала Європейську Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод», а також Протоколи 1, 2, 4, 7, 11, які є невід`ємною частиною Конвенції, чим визнала її дію в національній правовій системі, а також обов`язковість рішень Європейського Суду з прав людини по всім питанням, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

Європейський суд з прав людини поширює стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, на провадження у справах про адміністративні правопорушення (справа «Надточій проти України» від 15 травня 2008 року). ЄСПЛ зазначив, що український уряд визнав кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні «Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії» від 23.10.1995 зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення «кримінального обвинувачення». Позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки «право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності» (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Маліге проти Франції» від 23 вересня 1998).

Європейський суд з прав людини у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. При цьому ЄСПЛ вважає, що будь-яке втручання у право власності обов`язково повинне відповідати принципу пропорційності. «Справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний надмірний тягар» (рішення у справі від 02.11.2004 «Трегубенко проти України»).

Частина 2 ст. 61 Конституції України передбачає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Системний аналіз та юридичний зміст положень ч. 2 ст. 61 Конституції України свідчить про те, що в основу притягнення до юридичної відповідальності має бути покладений конкретний склад правопорушення, яке скоїла особа. Відмінність у складі правопорушення (як в цілому, так і в конкретних його елементах) дає підстави для притягнення особи до різних видів юридичної відповідальності. Також, юридична відповідальність встановлюється за скоєння конкретного правопорушення конкретною особою, тобто вона має індивідуальний характер і характеризується, зокрема наявністю системи покарань та стягнень, можливістю призначення більш м`якого покарання та звільнення від нього, тощо. Цей принцип забезпечується можливістю застосування виду юридичної відповідальності в залежності від ступеня суспільної небезпечності скоєного правопорушення. При цьому, принцип індивідуалізації відповідальності знаходить також свій вираз в тому, що при призначенні покарання (стягнення) мають враховуватися всі особливості та обставини справи, характер правопорушення, ступінь здійснення винною особою протиправного наміру, ступінь вини, властиві їй індивідуальні риси, спосіб життя, мотиви скоєння правопорушення і інше.

В КУпАП відсутня стаття, яка б передбачала можливість призначення більш м`якого стягнення, ніж передбачено законом. Проте діючий Кримінальний кодекс України має відповідну статтю про призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом. При розгляді даних матеріалів про притягнення до адміністративної відповідальності слід застосувати аналогію права.

Беручи до уваги наведене, з урахуванням особи винного суддя, вмотивувавши своє рішення, може призначити основне стягнення, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 1 статті 130 КУпАП.

При прийнятті рішення суддя враховує указані ОСОБА_1 обставини та надані ним письмові докази.

Так, у судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером за вислугу років згідно пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 . Також у зв`язку з низьким пенсійним забезпеченням працює в ПАТ «Київський завод «РАДАР» на посаді начальника відділу режиму та безпеки, що підтверджується характеристикою з місця роботи. Він постійно експлуатує транспортний засіб в робочих цілях. В разі вилучення водійського посвідчення ймовірно втратить роботу та залишиться без засобів нормального існування. Враховуючи наявність пом`якшуючих відповідальність обставин та відсутність обтяжуючих обставин, а також той факт, що тяжких наслідків від правопорушення не настало, суддя вважає, що останньому слід призначити адміністративне стягнення у вигляді штрафу в межах санкції ч. 1 статті 130 КУпАП без позбавлення права керування.

Так, виходячи з принципу справедливості, який є одним із основних принципів правосуддя, вирішальним у визначенні як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права є пропорційність відповідальності вчиненому правопорушенню. Вважаю, що в даному випадку, застосування стягнення у виді позбавлення спеціального права є явно несправедливим.

Саме таке стягнення суддя вважає буде необхідним і достатнім для досягнення визначеної ст. 23 КУпАП мети - виховного впливу та запобіганню вчинення ОСОБА_1 нових правопорушень та пропорційним вчиненому адміністративному правопорушенню.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» слід стягнути з правопорушника на якого накладено адміністративне стягнення судовий збір в розмірі 420 грн. 40 коп.

На підставі викладеного, керуючись п.5 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір», ст. ст. 23, 33, 34, 36, ч.1 ст.130 КУпАП, суддя

п о с т а н о в и в:

Визнати винним ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсійне посвідчення № НОМЕР_1 , у вчиненні правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 10200 (десять тисяч двісті) грн. 00 коп., який слід стягнути на користь держави України, що слід стягнути на користь Держави України (отримувач коштів: ГУК у Київ. обл./м. Київ/21081300, МФО: 899998; КБК 21081300; ЄДРПОУ: 37955989, р/р UA 48899998031303014900001001)без позбавлення права керування транспортними засобами.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсійне посвідчення № НОМЕР_1 , на користь державного бюджету України (р/р UA 028999980313161206000010004, МФО: 899998, код за ЄДРПОУ 38007070, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), КБК 22030101, призначення платежу судовий збір Бориспільського міськрайонного суду Київської області) судовий збір в розмірі 420 грн. 40 коп.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Бориспільський міськрайонний суд на протязі десяти днів з дня її винесення.

Постанова суду у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови і може бути пред`явлена до виконання протягом трьох місяців з дня набрання нею законної сили.

Суддя І.А. Бондаренко