Рішення № 89750128, 09.06.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2020 року м. Київ № 640/18447/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - відповідач), в якому, з урахуванням позовної заяви в новій редакції, просить: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві при визначені тривалості страхового стажу ОСОБА_1 в частині недодання до отриманої тривалості стажу чотирьох днів - по одному дню за кожним випадком звільнення у період до 01 січня 2004 року, та перерахунку її пенсії; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві збільшити страховий стаж ОСОБА_1 на 4 дні, додавши до отриманої тривалості стажу по одному дню за кожний випадок звільнення до 01 січня 2004 року та провести перерахунок її пенсії з дня допущення помилки у визначенні тривалості стажу з урахуванням раніше виплачених сум; визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо ненадання ОСОБА_1 відповіді про дії, які має вчинити посадова особа Відділу обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві при виявленні помилки в обчисленні тривалості стажу, розміру коефіцієнту оцінки стажу тощо та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві надати ОСОБА_1 відповідь з цього питання; визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо ненадання ОСОБА_1 відповіді про причини, з яких за результатами розгляду документів про її трудову діяльність після 01 січня 2004 року, її не повідомили про можливість та умови зарахування до страхового стажу неповного місяця роботи як повного, а також про розмір та порядок внесення доплати до суми страхових внесків, щоб неповний місяць її трудової діяльності зарахувати до страхового стажу як повний; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві з`ясувати та повідомити ОСОБА_1 про причини, з яких за результатами розгляду поданих нею документів про трудову діяльність після 01 січня 2004 року її не повідомили про можливість зарахування до страхового стажу неповного місяця роботи як повного за умови доплати до суми страхових внесків та повідомити її про розмір та порядок внесення такої доплати, щоб неповний місяць її трудової діяльності (жовтень 2008 року) було зараховано до страхового стажу як повний.

В обґрунтування позовних вимог позивач послалась на те, що 07 серпня 2019 року вона подала до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві звернення, в якому просила усунути допущену помилку при визначенні тривалості стажу та, відповідно, здійснити перерахунок пенсії з дня допущення помилки.

У вказаному зверненні позивач просила надати відповіді на ряд питань, які її цікавили, проте, як зазначено у позовній заяві, в листі №196582/02/Д-6447/3 (Д/6447/4, Д-6447/5) від 05 вересня 2019 року, окрім цитування законодавства, позивача не було повідомлено про причини недодання до тривалості стажу одного дня до кожного випадку звільнення, не було перераховано пенсію, не було повідомлено, які дії має вчинити посадова особа відповідача у разі виявлення помилки при обчисленні тривалості стажу, а також не було повідомлено про розмір та порядок внесення доплати, щоб неповний місць трудової діяльності було зараховано до страхового стажу як повний та не було повідомлено причини, з яких її не повідомили про таку можливість, що, на думку позивача свідчить про протиправну бездіяльність відповідача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 жовтня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві. Основним документом, що підтверджує стаж роботи як зазначено у відзиві, є трудова книжка.

Враховуючи, що чинним законодавством передбачено розрахування страхового стажу відповідно до відомостей з трудової книжки, у відповідача відсутні правові підстави для розрахунку цього стажу в іншому порядку.

Позивач, вважаючи, що відзив на позовну заяву не відповідає вимоги, встановленим чинним законодавством, просила повернути його на підставі частини 3 статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України та вирішити справу на підставі наявних в ній доказів.

Стосовно клопотання позивача про повернення відзиву на позовну заяву відповідно до частини 3 статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за доцільне зазначити таке.

Так, відповідно до частини 3 статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

В свою чергу, частиною 2 цієї ж статті передбачено, що з урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема:

1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;

2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;

3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;

4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;

5) узгодження умов примирення, спрямованих на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Зі змісту клопотання позивача взагалі не вбачається, який саме пункт частини 2 статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України, на її думку, має застосувати суд у разі визнання зловживання процесуальними правами з боку відповідача.

Більш того, суд звертає увагу позивача на те, що у разі незгоди з доводами, викладеними у відзиві на позовну заяву, відповідно до частини 1 статті 163 Кодексу адміністративного судочинства України позивач мала можливість подати суду відповідь на відзив, в якому викласти свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення.

Про таке право позивача судом було зазначено у пункті 5 резолютивної частини ухвали суду про відкриття провадження у справі від 22 жовтня 2019 року, але позивач не скористалась своїм правом та не надала своєї відповіді на відзив.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

ОСОБА_1 з 03 січня 1997 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за віком, розмір якої в подальшому перераховувався.

Як вбачається з наданих суду копії розрахунків трудового стажу до 01 січня 2004 року, періоди якого включені до страхового стажу, відповідачем було зараховано до страхового стажу у тому числі наступні періоди:

- 12 жовтня 1960 року по 25 травня 1961 року (0 років 7 місяців 14 днів);

- 19 червня 1961 року по 17 жовтня 1961 року (0 років 3 місяці 29 днів);

- 12 листопада 1961 року по 31 грудня 1996 року (35 років 1 місяць 20 днів);

- 10 січня 1997 року по 10 липня 1999 року (2 роки 6 місяців 1 день).

Вказані періоди трудового стажу також підтверджені наявною в матеріалах справи копією трудової книжки позивача.

07 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою, в якій просила:

1) повідомити про правові підстави, якими керувались посадові особи Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві не додавши до отриманої тривалості її стажу за кожним випадком звільнення до 01 січня 2004 року одного дня відповідно до вимог пункту 4.6 Порядку. В разі відсутності таких правових підстав - здійснити перерахунок її стажу за рахунок додавання одного дня за кожним випадком звільнення до 01 січня 2004 року з дня отримання Головним управлінням Пенсійного фонду України в .м Києві відповідних документів про її стаж та здійснити перерахунок її пенсії з дня здійснення вказаної помилки, а також надати їй детальний розрахунок перерахунку пенсії за кожний період, в якому проведено перерахунок, із зазначенням вихідних даних, якими оперувало управління при проведенні перерахунку, для контролю за правильністю дій посадових осіб;

2) повідомити, які дії має вчинити посадова особа відділу обслуговування громадян №4 управління у разі виявлення помилки, допущеної управлінням при обчисленні тривалості стажу, розміру коефіцієнту оцінки стажу тощо;

3) з`ясувати та повідомити позивача про причини, з яких за результатами розгляду управлінням поданих нею у листопаді 2017 року додаткових документів про трудову діяльність після 01 січня 2004 року її не було повідомлено про передбачену частиною 3 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» можливість зарахування неповного місяця роботи до страхового стажу як повного місяця за умови доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок (у випадку якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок), а також просила повідомити про розмір та порядок внесення такої доплати, щоб останній неповний місяць її трудової діяльності (жовтень 2008 року) було зараховано до страхового стажу як повний.

Листом від 05 вересня 2019 року №196582/02/Д-6447/3; Д-6447/4; Д-6447/5 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача про те, який саме Закон України регулює питання щодо визначення поняття страховий стаж та на підставі яких саме документів він розраховується, з посиланням на конкретні норми законодавства.

Також позивача повідомлено про те, що вона є користувачем електронних послуг, зареєстрованих у базі даних веб-порталу, тому персональні дані містяться в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру, а саме кількість днів стажу в місяці, за які сплачені страхові внески знаходяться в особистому кабінеті, який сформований на даному веб-порталі.

Позивача повідомлено й про розмір її пенсії після проведеного на підставі її заяви від 15 липня 2019 року перерахунку та повідомлено про недоцільність перерахунку пенсії з урахуванням заробітної плати за період з 01 січня 1982 року по 31 грудня 1986 року у зв`язку з тим, що зменшується індивідуальний коефіцієнт заробітної плати з 1,39491 на 1,11266, що призводить до зменшення розміру пенсії.

Вважаючи, що відповідачем вчинено протиправні дії та бездіяльність, зокрема, не здійснено перерахунку пенсії з урахуванням 4 днів, які не були додані до трудового стажу до 01 січня 2004 року та ненадання відповідей на поставлені у зверненні питання, позивач звернулася до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (надалі - Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV) визначені принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Абзацом 1 частини 1 статті 24 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-ІV передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не менше ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Як вже було встановлено судом, відповідачем на підставі поданих позивачем при призначенні та в подальшому документів для розрахунку страхового стажу враховувались записи трудової книжки щодо трудової діяльності позивача та до страхового стажу було зараховано 12 жовтня 1960 року по 25 травня 1961 року; 19 червня 1961 року по 17 жовтня 1961 року; 12 листопада 1961 року по 31 грудня 1996 року; 10 січня 1997 року по 10 липня 1999 року.

Посилаючись на положення пункту 4.6. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (в редакції постанови Правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1) (далі по тексту - Порядок №22-1), позивач вважає, що до цих періодів не додано по одному дню, що призводить до неправильного обчислення страхового стажу.

Так, відповідно до пункту 4.6. Порядку №22-1 при підрахунку страхового стажу у період до 01 січня 2004 року до одержаної тривалості зазначеного стажу за кожним випадком звільнення додається один день.

Судом при вирішенні даної справи по суті самостійно обчислено вказані періоди трудової діяльності позивача на підставі наявних в матеріалах справи доказів, з огляду на що, суд зазначає, що між датами:

- 12 жовтня 1960 року - 25 травня 1961 року минуло 0 років 7 місяців 13 днів, в той же час, відповідачем зараховано страховий стаж, як 0 років 7 місяців 14 днів;

- 19 червня 1961 року по 17 жовтня 1961 року минуло 0 років 3 місяці 28 днів, відповідачем зараховано 0 років 3 місяці 29 днів;

- 12 листопада 1961 року по 31 грудня 1996 року минуло 35 років 1 місяць 19 днів, зараховано - 35 років 1 місяць 20 днів;

- 10 січня 1997 року по 10 липня 1999 року минуло 2 роки 6 місяців 0 днів, а зараховано - 2 роки 6 місяців 1 день.

Отже, відповідачем вірно зараховано до страхового стажу періодів роботи позивача до 01 січня 2004 року з урахуванням одного дня до одержаної тривалості стажу за кожним випадком звільнення, що, в свою чергу, свідчить про необґрунтованість позовних вимог в частині, що стосується зарахування цих чотирьох днів до кожного випадку звільнення та, відповідно, відсутності правових підстав для здійснення перерахунку пенсії з урахуванням іншої тривалості обчисленого страхового стажу.

Стосовно позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо ненадання ОСОБА_1 відповіді про дії, які має вчинити посадова особа Відділу обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві при виявленні помилки в обчисленні тривалості стажу, розміру коефіцієнту оцінки стажу, тощо та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві надати ОСОБА_1 відповідь з цього питання.

Так, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на положення Закону України «Про звернення громадян», тому, надаючи правову оцінку вказаним позовним вимогам, судом застосуються положення саме цього Закону.

У відповідності до частини 1 статті 1 Закону України «Про звернення громадян» від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР (надалі - Закон України від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР) громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Статтею 3 цього ж Закону передбачено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

У відповідності до статті 4 Закону України від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Згідно з положеннями частин 1, 4, 6 та 7 статті 5 Закону України від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Звернення може бути усним чи письмовим.

Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

У відповідності до частини 1 статті 7 Закону України від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Частинами 1, 3 та 4 статті 15 Закону України від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР передбачено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Статтею 18 цього ж Закону визначені права громадянина при розгляді його заяви чи скарги, зокрема, громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Абзацами 1, 3, 4, 5, 6 частини 1 статті 19 Закону України від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР визначено обов`язок органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб в межах своїх повноважень об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.

Частиною 1 статті 20 Закону України від 02 жовтня 1996 року №393/96-ВР передбачено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Так, судом встановлено, що позивач, окрім іншого, у своєму зверненні просила повідомити її, які дії має вчинити посадова особа відділу обслуговування громадян №4 Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у разі виявлення помилки, допущеної управлінням при обчисленні тривалості стажу, розміру коефіцієнту оцінки стажу тощо.

Проте, з відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 05 вересня 2019 року №196582/02/Д-6447/3; Д-6447/4; Д-6447/5 взагалі не вбачається, що вказане питання розглядалось відповідачем, що, в свою чергу, свідчить про невиконання останнім вимог Закону України «Про звернення громадян» та ненадання позивачу відповіді на поставлені у її зверненні питання.

Тому, з урахуванням встановлених обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість вказаних позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.

Стосовно позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо ненадання ОСОБА_1 відповіді про причини, з яких за результатами розгляду документів про її трудову діяльність після 01 січня 2004 року, її не повідомили про можливість та умови зарахування до страхового стажу неповного місяця роботи як повного, а також про розмір та порядок внесення доплати до суми страхових внесків, щоб неповний місяць її трудової діяльності зарахувати до страхового стажу як повний, та зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві з`ясувати та повідомити ОСОБА_1 про причини, з яких за результатами розгляду поданих нею документів про трудову діяльність після 01 січня 2004 року її не повідомили про можливість зарахування до страхового стажу неповного місяця роботи як повного за умови доплати до суми страхових внесків та повідомити її про розмір та порядок внесення такої доплати, щоб неповний місяць її трудової діяльності (жовтень 2008 року) було зараховано до страхового стажу як повний, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до статті 68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Згідно з частиною 3 статті 24 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

У разі якщо зазначену доплату не було здійснено, до страхового стажу зараховується період, визначений за кожний місяць сплати страхових внесків за формулою:

ТП = Св : В, де:

ТП - тривалість періоду, що зараховується до страхового стажу та визначається в місяцях;

Св - сума фактично сплачених страхових внесків за відповідний місяць з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати;

В - мінімальний страховий внесок за відповідний місяць.

Періоди роботи після призначення пенсії зараховуються до страхового стажу на загальних підставах.

Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.

За кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.

Положення цієї норми (частини 3 статті 24 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV) підлягають застосуванню з 01 жовтня 2017 року відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII.

Суд звертає увагу, що вказаний Закон, яким було внесено зміни до частини 3 статті 24 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV є таким, що офіційно оприлюднений та опублікований у друкованих виданнях.

Тобто, у разі виявлення наміру або бажання більш детально ознайомитись зі змінами у пенсійному законодавстві, позивач не була позбавлена можливості самостійно ознайомитись з такими змінами та, у разі наявності підстав, звернутись з цього питання до відповідача.

Більш того, суд вважає за необхідне зазначити, що на органи Пенсійного фонду України не покладено обов`язку щодо повідомлення осіб, які перебувають на обліку та отримують пенсію, про зміни в пенсійному законодавстві, а лише наділено правом надавати певні консультації при зверненні громадян.

У зв`язку із зазнаеним суд приходить висновку, що посадові особи відповідача не зобов`язані були повідомляти позивача про внесення змін до частини 3 статті 24 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV при розгляді поданих позивачем у 2017 році документів, а тому вказані позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виконано не в повному обсязі, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

З урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судових витрат на підставі ухвали суду, а матеріали справи не містять доказів понесення відповідачем судових витрат, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для компенсації судових витрат.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо ненадання ОСОБА_1 відповіді на її звернення від 07 серпня 2019 року в частині повідомлення про те, які дії має вчинити посадова особа Відділу обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві при виявленні помилки в обчисленні тривалості стажу, розміру коефіцієнту оцінки стажу, тощо (пункт 2 прохальної частини звернення).

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві надати ОСОБА_1 відповідь на її звернення від 07 серпня 2019 року про те, які дії має вчинити посадова особа Відділу обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві при виявленні помилки в обчисленні тривалості стажу, розміру коефіцієнту оцінки стажу тощо (пункт 2 прохальної частини звернення).

4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко