Рішення № 89750127, 09.06.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2020 року м. Київ № 640/5810/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - відповідач), в якому просить:

- визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві протиправною з приводу не здійснення контролю з 2004 по 2016 роки за дотриманням фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01 січня 2004 року по 01 січня 2008 року, за липень 2010 року, березень 2011 року, березень - квітень 2012 року, вересень 2014 року, червень 2016 року, січень - травень 2017 року та внести уточнення до відомостей Реєстру застрахованих осіб, виходячи з мінімального страхового внеску;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з 01 січня 2004 року по 21 червня 2017 року вона працювала перукарем за трудовим договором №2062 в СПД ОСОБА_3 , яка нерегулярно сплачувала страхові внески до Пенсійного фонду України.

Як вказує позивач, починаючи з лютого 2017 року вона неодноразово зверталась до відповідача з проханням усунути виявлені порушення. 29 серпня 2017 року СПД ОСОБА_3 частково їх усунула та припинила свою діяльність.

В подальшому, позивач зверталась до територіального органу Пенсійного фонду України з відповідними заявами, в яких просила повідомити її, яким чином може бути зараховано до її страхового стажу період роботи тривалістю 59 місяців, за які страхувальником не сплачено страхові внески.

Більш того, за твердженнями позивача, відповідачем вчинено протиправну бездіяльність, яка полягає у нездійсненні позапланових перевірок страхувальника, з метою з`ясування причин несплати останнім страхових внесків за працівників.

На думку позивача, не сплата страхувальником страхових внесків та не подання відповідачу необхідної звітності не повинно порушувати її прав на отримання в майбутньому пенсії в повному обсязі.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 червня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що позивач неодноразово зверталася до відповідача із заявами в порядку Закону України «Про звернення громадян» щодо сплати внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та загальнообов`язкове державне соціальне страхування ФОП ОСОБА_3 , з якою позивач перебувала у трудових відносинах та яка не сплатила обов`язкові страхові внески за позивача.

Відповідачем, як вказано у відзиві на позовну заяву, надавались на звернення позивача відповіді.

Також представник відповідача послався й на те, що згідно з чинним законодавством відомості про застрахованих осіб та звіти щодо суми нарахованих внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування органам Пенсійного фонду України до 01 січня 2011 року подаються лише за результатами перевірки, здійсненої за заявою платника. При цьому, перед припиненням підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем законодавством не передбачено обов`язкового проведення перевірки в органах Пенсійного фонду України.

Також, представник відповідача зазначив й про те, що для вирішення питання щодо несплати страхових внесків страхувальником за вересень 2014 року, червень 2016 року та січень-травень 2017 року позивачу необхідно звернутись до органів Державної фіскальної служби України, оскільки відповідач не є належним суб`єктом, який веде та вносить уточнення до відомостей реєстру застрахованих осіб, такими повноваженнями наділені саме податкові органи.

На підставі вищевикладеного, представник відповідача просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

01 січня 2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено трудовий договір між працівником і фізичною особою-підприємцем, який зареєстрований 23 жовтня 2006 року за №2062 та знято з реєстрації 21 червня 2017 року.

Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу - ОСОБА_1 , страхувальником - ОСОБА_3 не здійснювалась сплата страхових внесків за працівника за період з 01 січня 2004 року по 01 січня 2008 року, за липень 2010 року, березень 2011 року, березень - квітень 2012 року, вересень 2014 року, червень 2016 року та січень-травень 2017 року.

У зв`язку із заначеним 26 жовтня 2017 року позивач звернулася до Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою в порядку Закону України «Про звернення громадян», в якій просила надати відповідь щодо причин не виявлення та не усунення порушень чинного законодавства з боку ФОП ОСОБА_3 , а також надати відповідь щодо того, яким чином їй може бути повернено до її страхового стажу 59 місяців.

Листом від 06 листопада 2017 року №22307/12 позивача повідомлено про те, що для отримання інформації щодо нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування необхідно звернутись до Державної податкової інспекції Головного управління ДФС, в якій ОСОБА_1 перебуває на обліку, а також повідомлено про те, що за результатами позапланової перевірки по страхувальнику ФОП ОСОБА_3 внесено відомості по застрахованій особі за 2008-2009 роки до реєстру застрахованих осіб, а також зазначено, що страхувальнику надіслано лист №2700/03 від 31 жовтня 2017 року про необхідність подання відсутніх звітів та сплати страхових внесків.

Крім того, в матеріалах справи наявна копія заочного рішення Дарницького районного суду міста Києва від 06 березня 2018 року у цивільній справі №753/22017/17, відповідно до резолютивної частини якого, позовна заява ОСОБА_1 задоволена та зобов`язано ОСОБА_3 сплатити страхові внески з заробітної плати ОСОБА_1 за період з 01 січня 2004 року по 01 січня 2008 року, а також за липень 2010 року, березень 2011 року, березень - квітень 2012 року, вересень 2014 року, червень 2016 року, січень-травень 2017 року.

10 січня 2019 року, як вбачається з матеріалів справи, позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві зі зверненням, в якому просила повідомити яким чином Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві має зарахувати до її страхового стажу 59 місяців роботи у ФОП ОСОБА_3 .

Листом від 22 лютого 2019 року №37391/06 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило позивача, що відомості про застрахованих осіб та звіти щодо нарахованих внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування органам Пенсійного фонду України за період до 01 січня 2011 року подаються лише за результатами перевірки, здійсненої за заявою платника.

Також роз`яснено, що страхувальнику ОСОБА_3 31 жовтня 2017 року був надісланий лист з проханням надати заяву на проведення перевірки та сплатити внески за вказані періоди, але страхувальник залишив лист без розгляду.

Більш того, у вказаному листі позивача повідомлено й про те, що ФОП ОСОБА_3 за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань припинила діяльність 29 серпня 2017 року, а чинним законодавством не передбачено перевірки в органах Пенсійного фонду України у зв`язку з припиненням фізичної особи - підприємця.

Також у листі вказано, що у разі припинення або зняття з обліку у фіскальних органах страхувальника без визначення правонаступника, зміни та уточнення до відомостей Реєстру застрахованих осіб вносяться відповідно до рішення, що набрало законної сили, та запропоновано для вирішення питання несплати внесків страхувальником за вересень 2014 року, червень 2016 року та січень-травень 2017 року звернутись до органу Державної фіскальної служби.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі по тексту - Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV) страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Абзацом 1 частини 1 статті 24 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-ІV передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не менше ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 20 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Частиною 1 статті 21 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV передбачено, що персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування. Для формування інформаційної бази системи персоніфікованого обліку використовуються відомості, що надходять від: державних реєстраторів юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; роботодавців; застрахованих осіб; фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування; центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчих органів сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад та уповноважених суб`єктів для обліку даних Єдиного державного демографічного реєстру; органів доходів і зборів, територіальних органів Пенсійного фонду за результатами перевірок платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або в порядку міжвідомчого обміну інформацією; державної служби зайнятості; інших підприємств, установ, організацій та військових частин; компаній з управління активами; зберігачів; інших джерел, передбачених законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 21 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV на кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки. Унікальний номер електронної облікової картки формується автоматично шляхом додавання одиниці до останнього наявного унікального номера електронної облікової картки. Порядок та строки впровадження унікальних номерів електронних облікових карток застрахованих осіб, порядок ведення персональних електронних облікових карток визначаються Пенсійним фондом.

Постановою Кабінету Міністрів України №794 від 04 червня 1998 року «Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування», прийнятою на виконання Указу Президента України від 04 травня 1998 року № 401 «Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов`язкового державного пенсійного страхування», затверджено Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Пунктом 1 цього Положення передбачено, що персоніфікований облік полягає в збиранні, обробленні, систематизації та зберіганні передбачених законодавством про пенсійне забезпечення відомостей про фізичних осіб, що пов`язані з визначенням права на виплати з Пенсійного фонду та їх розмір за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Персоніфікований облік здійснює Пенсійний фонд та його органи на місцях (пункт 5 Положення).

Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року

№ 2464-VI (далі по тексту - Закон України від 08 липня 2010 року №2464-VI) Пенсійний фонд України (далі - Пенсійний фонд) є органом, уповноваженим відповідно до цього Закону вести реєстр застрахованих осіб Державного реєстру та виконувати інші функції, передбачені законом.

У відповідності до положень статті 12-1 Закону України від 08 липня 2010 року №2464-VI пенсійний фонд відповідно до покладених на нього завдань:

1) формує та веде реєстр застрахованих осіб Державного реєстру, здійснює заходи щодо надання інформації з Державного реєстру відповідно до цього Закону;

2) взаємодіє в установленому законодавством порядку з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами і організаціями та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування;

3) здійснює контроль, у тому числі спільно з органами доходів і зборів, за достовірністю відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню;

4) бере участь в аналізі та прогнозі надходження коштів від сплати єдиного внеску; 5) здійснює інші функції, передбачені законодавством.

Більш того, статтею 13-1 цього ж Закону передбачено, що Пенсійний фонд та його територіальні органи мають право:

1) отримувати безоплатно від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб - підприємців відомості, необхідні для виконання органами Пенсійного фонду функцій, передбачених цим Законом;

2) брати участь у планових перевірках, які проводяться органами доходів і зборів, для перевірки достовірності відомостей, поданих до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру, та у випадках, передбачених законом, проводити позапланові перевірки бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів страхувальників щодо достовірності відомостей, поданих до реєстру застрахованих осіб або для призначення пенсій, отримувати необхідні пояснення, довідки і відомості з питань, що виникають під час таких перевірок;

3) надавати консультації з питань відомостей, поданих до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру, та ведення цього реєстру;

4) у разі виявлення за результатами перевірки поданих страхувальником недостовірних відомостей про застрахованих осіб видавати приписи щодо усунення цих порушень, у разі їх невиконання у місячний строк - вносити відповідні зміни до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру;

5) притягувати до адміністративної відповідальності осіб, винних у порушеннях, пов`язаних з поданням недостовірних відомостей, що використовуються у реєстрі застрахованих осіб;

5-1) у разі виявлення за результатами аналізу даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру недостовірних відомостей про застрахованих осіб вимагати від платників єдиного внеску інформацію про ці відомості та усунення порушень;

6) здійснювати інші функції, передбачені законодавством.

Аналіз наведених норм чинного законодавства, що діяло станом на момент звернення позивача з заявою від 10 січня 2019 року, свідчить про те, що на органи Пенсійного фонду України також покладено обов`язок щодо здійснення контролю за достовірністю даних, перевірки відомостей про застрахованих осіб та, у разі виявлення порушень, органи Пенсійного фонду України наділені повноваженнями саме щодо вжиття необхідних заходів з метою усунення таких порушень, а не лише щодо надання відповіді на звернення про їх наявність.

Так, судом встановлено та не спростовано відповідачем, що останнім були виявлені порушення вимог законодавства ФОП ОСОБА_3 в частині несплати страхових внесків за позивача за певні періоди, що, в свою чергу дозволяє суду дійти висновку, що відповідач мав вжити заходів, направлених на усунення цих порушень.

В той же час, незважаючи на неодноразові звернення позивача до відповідача з заявами щодо усунення порушення в частині несплати страхових внесків страхувальником, відповідачем не було вчинено належних дій, направлених на їх усунення.

Твердження представника відповідача щодо направлення на адресу страхувальника листа з проханням сплатити заборгованість по страховим внескам не може свідчити про належне виконання покладених на органи Пенсійного фонду України обов`язків в частині здійснення відповідного контролю. Більш того, суд зауважує, що такі твердження представника відповідача не були підтверджені належними та допустимими доказами, що, в свою чергу, дозволяє суду дійти висновку про їх недоведеність.

Також суд критично ставиться до доводів представника відповідача щодо відсутності можливості провести перевірку страхувальника, оскільки такі доводи не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Стосовно рекомендацій відповідача, зазначених у листі-відповіді від 22 лютого 2019 року, про можливості звернення безпосередньо до податкових органів для вирішення питання щодо несплати внесків страхувальником, суд зазначає, що чинним законодавством передбачено обов`язок Пенсійного Фонду України та його територіальних органів взаємодіяти в установленому законодавством порядку з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами і організаціями та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, що, в свою чергу, свідчить, що саме на відповідача в даному випадку, а не на позивача, було покладено обов`язок вжити заходів для вирішення цього питання.

Щодо посилань представника відповідача на наявність судового рішення та, відповідно, обов`язковість його виконання, суд зауважує, що предметом спору в даній адміністративній справі є саме бездіяльність відповідача щодо не проведення відповідних заходів, направлених на усунення недоліків, які потягли за собою не включення до страхового стажу періодів роботи позивача та не сплати страхувальником страхових внесків, а обрання особою іншого способу захисту свого права, ніж визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень не може свідчити про правомірність не виконання своїх обов`язків таким суб`єктом.

За таких підстав, а також враховуючи встановлені судом обставини, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нездійснення контролю за дотриманням ФОП ОСОБА_3 , як страхувальником, вимог законодавства, проте, вважає за необхідне задовольнити їх в іншій редакції та визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, яка полягає у невчиненні дій, направлених на здійснення контролю та усунення виявлених порушень ФОП ОСОБА_3 , як страхувальником, в частині сплати страхових внесків за працівника - ОСОБА_1 , відповідно до вимог чинного законодавства та покладених на управління завдань та, з урахуванням положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача вчинити такі дії.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01 січня 2004 року по 01 січня 2008 року, за липень 2010 року, березень 2011 року, березень - квітень 2012 року, вересень 2014 року, червень 2016 року, січень - травень 2017 року та внести уточнення до відомостей Реєстру застрахованих осіб, виходячи з мінімального страхового внеску, суд дійшов висновку про їх передчасність, оскільки зарахуванню періодів роботи до страхового стажу в даному випадку передує вжиття заходів, направлених на усунення виявлених порушень відповідно до вимог законодавства та лише за результатами їх вжиття, у разі незгоди з діями відповідача, позивач не позбавлений права звернутися за захистом своїх прав до суду.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконано, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для виходу за межі позовних вимог та часткового задоволення позовних вимог.

Стосовно вимоги позивача щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, суд зазначає наступне.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Тобто, вказаною нормою Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. При цьому, встановлення судового контролю є правом, а не обов`язком суду.

В той же час, з позивачем не доведено, а судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату, або що відповідач створить перешкоди для виконання такого рішення.

Оскільки позивач не навів обґрунтувань та не надав доказів, що підтверджують необхідність застосування процесуального інституту судового контролю за виконанням судового рішення, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його встановлення.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанцій, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1536,80 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 768,40 грн за рахунок відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, яка полягає у невчиненні дій, направлених на здійснення контролю та усунення виявлених порушень ФОП ОСОБА_3 , як страхувальником, в частині сплати страхових внесків за працівника - ОСОБА_1 відповідно до вимог чинного законодавства та покладених на управління завдань.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві вчинити дій, направлені на здійснення контролю та усунення виявлених порушень ФОП ОСОБА_3 , як страхувальником, в частині сплати страхових внесків за працівника - ОСОБА_1 відповідно до вимог чинного законодавства та покладених на управління завдань.

4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені нею судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім гривень 40 копійок) за рахунок Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297, пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.І. Кузьменко