Рішення № 89738660, 10.06.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2020 року Справа № 160/3865/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ількова В.В.,

при секретарі: Мартіросян Г.А.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу № 160/3865/20 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини Т0400 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

1. 09.04.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини Т0400, в якій просять суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини Т0400 (вул. Івана Сірка,80, м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50083, код ЄДРПОУ 33179027) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, згідно п.12 ч. 1 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року № 3551-XII, за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.01.2019 року;

- зобов`язати військову частину Т0400 (вул. Івана Сірка, 80, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50083, код ЄДРПОУ 33179027) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, згідно п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 року №3551-XII, за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.01.2019 року;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини Т0400 (вул. Івана Сірка, 80, м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50083, код ЄДРПОУ 33179027) щодо не нарахування та не виплати мені, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), грошової компенсації при звільненні за неотримане речове майно;

- стягнути з військової частини Т0400 (вул. Івана Сірка, 80, м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50083, код ЄДРПОУ 33179027) на мою, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), користь грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 52944,61 грн. (п`ятдесят дві тисячі дев`ятсот сорок чотири грн. 61 коп.).

2. Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу між суддями від 09.04.2020 року ця справа була розподілена судді Ількову В.В.

3. Ухвалою суду від 13.04.2020 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративний справі №160/3865/20 та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку положень ст.262 КАС України.

4. Також, ухвалою суду від 13.04.2020 року було витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії таких документів:

- докази проходження військової служби позивача у період з 2015 року по 2019 рік у Військовій частині Т0400, на посаді командира взводу;

- наказу №1/рс від 17.01.2019 року про звільнення позивача з військової служби;

- наказу №26 від 29.01.2019 року про виключення позивача зі списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення;

- звернення позивача від 20.01.2020 року до відповідача з питання нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік;

- заяви позивача від 28.12.2019 року та від 29.01.2019 року з рапортом про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно;

- листи відмови відповідача від 13.02.2020 року № 35, № 44 від 20.02.2020 року та інші наявні докази щодо суті спору.

5. 21.05.2020 року від відповідача до канцелярії суду надійшов відзив на адміністративний позов з додатками та доказами направлення позивачу, а також із витребуваними судом доказами по справі.

6. 28.05.2020 року позивачем надано письмові відповідь на відзив відповідача.

7. За приписами статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

8. Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

9. У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

10. Отже, рішення у цій справі приймається судом 10.06.2020 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

11. У позовній заяві позивач зазначив, про те, що відповідно до пункту 12 частини 1 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" учасникам бойових дій додатково надаються відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

12. Позивач вказує, що право на отримання відповідної додаткової відпустки за період з 2015 року по 2019 рік не використав.

13. Разом з тим, відповідач при проведенні з ним розрахунку при звільненні протиправно не нарахував та не виплатив йому компенсацію за невикористані дні відпустки, у зв`язку із чим він звернувся до суду із цим позовом.

14. Також позивач зазначає, що на день звільнення зі служби відповідачем було затримано проведення з ним розрахунку при звільненні, а саме: невиплачено належну йому грошову компенсацію за неотримане речове майно у загальному розмірі 52944,61 грн., яку позивач також просить стягнути на його користь в судовому порядку.

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА

15. Відповідач позов не визнав, просив суд відмовити у задоволенні позову.

16. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив про те, що наразі в Україні діє особливий період.

17. На думку відповідача, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки, а відтак позовні вимоги позивача не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України.

18. Грошова компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена у разі наявності відповідного права на відпустки, проте, позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за не отриману додаткову відпустку, оскільки п. 19 ст.10-1 Закону №2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ (тобто в особливий період), додаткової відпустки припинено.

19. Крім того, у зв`язку з тим, що п. 19 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ (тобто в особливий період), додаткової відпустки було припинено, то грошові кошти з державного бюджету на оплату вищевказаної додаткової відпустки також не виділялись.

20. Отже, вимога позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, згідно пункту 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII, за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.01.2019року задоволенню не підлягає.

21. Крім того, враховуючи те, що вимога позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, згідно пункту 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII, за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.01.2019 року є похідною вимогою від вищезазначеної основної вимоги про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, згідно пункту 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ, за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.01.2019 року, отже вимога позивача (про зобов`язання Військової частини Т0400 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, згідно пункту 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ, за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.01.2019 року, також не підлягає задоволенню.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

22. Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 у період з 2015 року по 29.01.2019 рік, проходив військову службу у Військовій частині Т0400 на посаді командира взводу зв`язку військової частини Т0400, та безпосередньо брав участь у антитерористичній операції.

23. Згідно матеріалів справи, позивач має статус учасника бойових дій, що також підтверджується посвідченням серія НОМЕР_2 , виданим 15.09.2015 року, копія якого наявна в матеріалах справи.

24. Наказом голови адміністрації Державної спеціальної служби транспорту від 17 січня 2019 року № 1/рс позивача було звільнено з військової служби у запас Збройних Сил України на підставі ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за п. 2 підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту).

25. Наказом командира військової частини Т0400 (по стройовій частині) від 29 січня 2019 року № 26 позивач посаду здав, та був виключений із списків особового складу частини та з усіх видів забезпечення з 29.01.2019 року.

26. Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до відповідача із заявами щодо невиплачених сум грошової компенсації за речове майно, а також звертався із заявою щодо невиплачених сум грошової компенсації за неотримане речове майно згідно Довідки №5 від 27.01.2020 року та грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік.

27. Однак, станом на день подання цього позову відповідні компенсації позивачу не виплачені, у задоволенні його письмових заяв та звернень відповідачем фактично відмовлено, що підтверджується листами Військової частини ТО400 на письмові звернення № 35 від 13.02.2020 року та № 44 від 20.02.2020 року.

28. Враховуючи вищезазначену бездіяльність відповідача, позивач звернувся до суду з позовом посилаючись на порушення його прав на належне соціальне забезпечення.

V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

29. Пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-XII від 22.10.1993 року (далі - Закон №3551-XII) передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

30. Статтею 4 Закон 91 України "Про відпустки" від 05.11.1996 року № 504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

31. Надання додаткової відпустки окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності передбачено вимогами ст. 16-2 Закону № 504/96-В. Зокрема учасникам бойових дій, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

32. Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, що гарантована державою для учасників бойових дій.

33. Згідно із пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 року (далі - Закон №2011-XII), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом Україна "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

34. Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

35. Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

36. За змістом пункту 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

37. У пункті 19 вказаної статті Закону №2011-ХІІ визначено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

38. При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 року №3543-XII та "Про оборону України" від 06.12.1991 року №1932-XII (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).

39. За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

40. Разом з тим, за змістом ч.1 ст.1 Закону № 1932-XI, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

41. При цьому, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (абз.3 ч. 1 ст. 1 Закону № 3543-XII).

42. Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки.

43. Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

44. Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, можна дійти висновку, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток, у відповідності до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо, разом з тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується вищевикладеними нормативно-правовими актами.

45. Відтак, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.

46. Аналогічний висновок зроблено Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у рішенні від 16.05.2019 року у зразковій справі № 20/4218/18, яке постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року було залишено без змін.

47. При цьому суд ураховує, що Верховним Судом указано, що висновки Верховного Суду у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в період визначений підпунктами 17-18 статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

VІ. ОЦІНКА СУДУ

48. Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками справи докази, суд зазначає про таке.

49. Позивач є учасником бойових дій, про що свідчить посвідчення серія НОМЕР_2 , видане 15.09.2015 року та наказом від 17.01.2019 року № 1/рс звільнений з військової служби. Додаткова відпустка із збереженням заробітної плати за час проходження військової служби йому не надавалася.

50. У матеріалах справи відсутні відомості про виплату при звільненні позивача компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки не зазначено. Докази виплати такої компенсації відповідачем до суду також не надано.

51. Отже, відповідач не довів правомірності ненарахування та невиплати позивачу при звільненні грошової компенсації за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону №3551-ХІІ, що свідчить про наявність протиправної бездіяльності та задоволення позовних вимог позивача у цій частині.

52. Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності військової частини Т0400 щодо невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно, слід зазначити про таке.

53. Згідно матеріалів справи, судом встановлено, що позивач звертався із рапортом від 28.12.2019 року та із заявою від 29.01.2020 року до відповідача щодо невиплачених сум грошової компенсації за неотримане речове майно.

54. Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 року № 2232-XII зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 2232-XII) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

55. Спеціальним законом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.1991 (зі змінами та доповненнями, далі - Закон №2011-XII).

56. Відповідно до ст. 1 Закону №2011-XIІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

57. Згідно зі ст. 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

58. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

59. Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону № 2011-XII).

60. Згідно із ч. 1 ст. 9-1 Закону № 2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

61. Відповідно до абз. 2 п. 1 ст. 9-1 Закону № 2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

62. Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

63. На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року №178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178), пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

64. Відповідно до п. п. 4, 5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

65. Згідно із п. 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 №475, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.06.2017 року за №797/30665 (далі - Інструкція № 475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року №178 "Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно". Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.

66. Отже, із вищенаведеного, можна дійти висновку, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.

67. Також, на користь цього висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку №178 виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

68. Такий висновок щодо застосування норм права узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.10.2018 року у справі №803/756/17 (адміністративне провадження № К/9901/38716/18).

69. Відповідно до абзаців 1 та 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (дія якого відповідно до ч. 3 Указу поширюється і на військовослужбовців Національної гвардії України), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

70. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

71. Отже, дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивача виключено зі списків особового складу військової частини з 29.01.2019 року, що підтверджується копією наказу від 29.01.2019 року №26. При звільненні зі служби компенсація за неотримане речове майно позивачу виплачена не була.

72. Таким чином, у позивача виникло право на стягнення суми компенсації за неотримане речове майно.

73. Згідно довідки №143 від 27.01.2020 року про вартість речового майна, що належить до видачі прапорщику ОСОБА_1 , виданої Військової частиною Т0400, сума компенсації за неотримане речове майно складає 52944,61 гривень.

74. Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, позовні вимоги ОСОБА_1 , у цій частині є доведеними та обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

75. Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини Т0400 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

76. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

77. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

78. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

79. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування".

80. Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах "Beyeler v. Italy" № 33202/96, "Oneryildiz v. Turkey" № 48939/99, "Moskal v. Poland" № 10373/05).

81. Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі "Hasan and Chaush v. Bulgaria" №30985/96).

82. Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

83. Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

84. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

85. Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що відповідачем не було доведено належними та допустимими доказами щодо правомірної відмови позивачу у виплаті грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, та відповідно правомірної відмови у виплаті грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у розмірі 52944,61 гривень.

86. Отже, з урахуванням вищевикладеного, та з системного аналізу матеріалів справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявленого позову, у зв`язку із чим позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини Т0400 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, слід задовольнити у повному обсязі.

87. Щодо розподілу судових витрат.

88. Відповідно до вимог ст.ст. 139-143 КАС України підстави для відшкодування або стягнення судових витрат у цій справі відсутні, з огляду на те, що позивач відповідно до положень п.13 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

89. Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

90. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини Т0400 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

91. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини Т0400 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік.

92. Зобов`язати Військову частину Т0400 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 29.01.2019 року.

93. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини Т0400 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно у сумі 52944,61 гривень.

94. Зобов`язати Військову частину Т0400 здійснити виплату ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у сумі 52944,61 гривень.

95. Судові витрати не розподіляти.

96. Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ОКПП НОМЕР_1 ).

97. Відповідач: Військова частина Т0400 (50083, Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, вул. Івана Сірка, 80, код ЄДРПОУ 33179027).

98. Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

99. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

100. Відповідно до п.3 розділ VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки апеляційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

101. Повний текст рішення складено 10.06.2020 року.

Суддя В.В Ільков