Рішення № 89717628, 09.06.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/3044/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини А2393 (65012, м. Одеса, пров. Штабний, буд. 1), Військової частини А1785 (65017, м. Одеса, вул. Спартаківська, 2) про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини А2393, в якій позивач просить:

визнати протиправними дії військової частини А2393 щодо встановлення місяця обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) за період з січня 2016 року по лютий 2018 року, - грудень 2015 року;

зобов`язати військову частину А2393 встановити місяць обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базовий місяць) з січня 2016 року по лютий 2018 року, лише січень 2008 року.

визнати протиправною бездіяльність військової частини А2393 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення з січня 2016 року по лютий 2018 року;

зобов`язати військову частину А2393 нарахувати та виплатити належну індексацію грошового забезпечення з січня 2016 року по лютий 2018 року включно, вважаючи місяцем обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базовий місяць) лише січень 2008 року.

Ухвалою від 10.04.2020р. відкрито провадження в адміністративній справі №420/3044/20. Ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

04.05.2020р. до суду від позивача надійшла уточнена позовна заява, в якій позивач просить:

визнати протиправними дії військової частини А2393 щодо встановлення ОСОБА_1 місяця обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації мого грошового забезпечення (базового місяця) за період з січня 2016 року по лютий 2018 року. - грудень 2015 року;

зобов`язати військову частину А2393 встановити місяць обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації ОСОБА_1 грошового забезпечення (базовий місяць) з січня 2016 року по лютий 2018 року, лише січень 2008 року;

визнати протиправною бездіяльність військової частини А2393 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з січня 2016 року по лютий 2018 року;

зобов`язати військову частину А2393 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належну індексацію грошового забезпечення з січня 2016 року по лютий 2018 року включно, вважаючи місяцем обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базовий місяць) лише січень 2008 року;

зобов`язати військову частину А2393 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 15.08.2018р. по день фактичного розрахунку;

стягнути сплачений судовий збір в сумі 2522,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань військової частини А2392.

Ухвалою суду від 12.05.2020р. прийнято до розгляду уточнену позовну заяву ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він з 27.10.2004 року по 15.08.2018 року проходив військову службу в управлінні Південного оперативного командування, якому в лютому 2015 року присвоєно умовне найменування в/ч А 2393. Позивач звернувся до військової частини А2393 з проханням нарахувати та виплатити йому заборгованість з індексації грошового забезпечення. Листом в/ч А2393 №3124 від 26.07.2019р. позивачу відмовлено у задоволенні клопотання про виплату індексації грошового забезпечення та проведення доплати не виплаченої в повному обсязі індексації грошового забезпечення. Позивач зазначає, що сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті. Проте, в порушення вимог Закону України від 03.07.1991 № 1282XII «Про індексацію грошових доходів населення» (надалі Закон № 1282) та пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів громадян, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 (надалі Порядок № 1078), у період з 01.01.2016р. по 28.02.2018р. відповідач не здійснював індексацію грошового забезпечення та не виплачував належні йому суми. Крім того, позивач не погоджується з тим, що місяцем обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації відповідачем визначено грудень 2015р. Окремо позивач зазначає, що у зв`язку з несвоєчасним нарахуванням та виплатою належної позивачу індексації грошового забезпечення виникли підстави для нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку на підставі ст. 117 КЗпП України.

13.05.2020р. представник відповідача в/ч А2393 надав до суду відзив на адміністративний позов, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимогу та зазначив, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо виплати індексації, оскільки індексація грошових доходів населення здійснюється не безумовно, а за умови наявності відповідних коштів в бюджеті України щодо юридичних осіб, фінансування яких здійснюється виключно за рахунок державного бюджету, якою і є в/ч А2393 та яка здійснює платежі виключно за рахунок виділених для цього бюджетних асигнувань. Також представник відповідача у відзиві зазначив, що рішенням Командувача Сухопутних військ ЗСУ від 19.12.2019 року в/ч А2393 виключено з мережі розпорядників бюджетних коштів та зараховано на фінансове забезпечення до в/ч А1795.

Ухвалою суду від 19.05.2020р. залучено до участі у справі в якості другого відповідача Військову частину А1785.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 з 27.10.2004 року проходив військову службу в управлінні Південного оперативного командування, яке в лютому 2015 року переформовано (реорганізовано) в управління оперативного командування “Південь” та йому було присвоєно умовне найменування в/ч А2393 (далі - військова частина А2393).

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини А2393 від 15.08.2018 року №168, позивача виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Приморського районного військового комісаріату м. Одеса (а.с.13).

Позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення з січня 2016 року по лютий 2018 року.

Листом № 3124 від 26.07.2019 року відповідач повідомив позивача, що індексація не нараховувалася і не виплачувалася у зв`язку з тим, що не була передбачена в бюджеті Міністерства оборони України на відповідні роки.

З листа командира військової частини А 2393 №1/382 від 21.01.2020р. вбачається, що позивачу не нараховувалась та не виплачувалась компенсація грошового забезпечення у період з 01.01.2016р. по 28.02.2018р. (а.с.20).

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із частиною 1 статті 2 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу від 25 березня 1992 № 2232-XII (надалі Закон України від 25.03.1992 №2232-ХІІ (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до статті 1-2 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (надалі Закон України від 20.12.1991 №2011-ХІІ (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частин 2, 3 статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України Про індексацію грошових доходів населення від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ (надалі Закон України від 03.07.1991 №1282-ХІІ (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин)).

У відповідності до статті 2 Закону України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до статті 4 Закону України від 03.07.1991 №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Статтею 6 Закону України від 03.07.1991 №1282-ХІІ передбачено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (надалі - Порядок № 1078).

Згідно з п. 1-1 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (застосовується з 01 січня 2016 року).

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

За змістом пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Аналіз наведених норм законодавства України дає підстави суду дійти висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.

Відповідно до пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується із 01 грудня 2015 року).

При цьому, нормами Закону України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації, зокрема, пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації, при цьому, у Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.

У статті 18 Закону України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії від 05 жовтня 2000 року № 2017-ІІІ зазначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Кечко проти України від 08 листопада 2005 року зазначено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення).

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 23 березня 2002 року № 5-рп/2002 суд зазначив, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності громадян, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань, тощо, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Таким чином, відсутність механізму нарахування індексації грошового забезпечення та незакладення до бюджету коштів для виплати індексації не позбавляють відповідача обов`язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.

При цьому, відсутність бюджетного фінансування вказаної витрати не позбавляє позивача права на її отримання і не звільняє від обов`язку її виплачувати.

Враховуючи встановлені обставини, що підтверджуються належними доказами, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача в частині невиплати позивачу індексації грошового забезпечення у період з січня 2016р. по лютий 2018р. та зобов`язання Військової частини А2393 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення з січня 2016р. по лютий 2018р. ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

З приводу позовних вимог в частині визнання протиправними дій Військової частини А 2393 щодо встановлення місяця обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації ОСОБА_1 грошового забезпечення (базового місяця) – грудень 2015 року; зобов`язання Військової частини А 2393 встановити місяць обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації ОСОБА_1 грошового забезпечення (базовий місяць) – січень 2008 року, суд зазначає, що ці вимоги не підлягають задоволенню, зважаючи на той факт, що визначення цих обставин належить до виключної компетенції відповідача і суд не має повноважень визначати базовий місяць та суму індексації грошового забезпечення. Суд наділений лише повноваженнями перевірити правильність такого розрахунку у контексті застосування нормативно-правових приписів, що регулюють спірні правовідносини. У даній справі таке нарахування відповідачем здійснено ще не було.

Отже, нарахування індексації грошового забезпечення, визначення базового місяця та суми такого нарахування належить до повноважень відповідача, які є дискреційними.

Враховуючи положення Порядку №1078 та Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", суд приходить до висновку, що встановлення місяця підвищення (базового місяця) належить до повноважень відповідача.

Як випливає зі змісту Рекомендації №R (80) 2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 відповідно до умов статті 15.b, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке надає адміністративному органу певний ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Отже, під дискреційним повноваженням суд розуміє таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про передчасність вимоги в цій частині та неможливість втручання в дискреційні повноваження відповідача, а отже не вбачає правових підстав для задоволення позовної вимоги щодо встановлення місяця обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації ОСОБА_1 грошового забезпечення (базового місяця) – грудень 2015 року; зобов`язання Військової частини А 2393 встановити місяць обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації ОСОБА_1 грошового забезпечення (базовий місяць) – січень 2008 року.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання військової частину А2393 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 15.08.2018р. по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991р. №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Аналіз вказаних норм свідчить, що зобов`язання виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу виникає у роботодавця з рішення органу, який розглядав трудовий спір.

Учасниками справи не заперечується, що позивачу при звільненні з військової служби у запас виплачено належне йому грошове забезпечення, у день звільненя не було проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 .

З урахуванням наведеного, у зв`язку з несвоєчасним нарахуванням та виплатою належної позивачу індексації грошового забезпечення, на його думку, виникли підстави для нарахування та виплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Позивач вважає, що він має право на отримання середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби по день фактичного розрахунку, відповідно до положень ст. 117 КЗпП України.

Так, з аналізу вищевикладених положень КЗпП України вбачається, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Нормами спеціального законодавства не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців з військової служби.

В свою чергу, надаючи правову оцінку спірним правовідносин необхідно зазначити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, а тому суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин положення ст.ст 116, 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на всіх працівників.

В даному випадку, аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 10 травня 2019 року (справа №П/811/276/16), від 07 лютого 2019 року справа (справа №804/5067/16), від 14 березня 2019 року (справа № 820/660/17).

У даному випадку, із матеріалів справи вбачається, що позивач, вважаючи проведений з ним розрахунок при звільненні неправильним, звертався до суду з позовом щодо стягнення належних йому сум індексації грошового забезпечення.

При цьому, як вже зазначалось вище, з аналізу положень ст. 117 КЗпП України вбачається, що обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

В свою чергу, ст. 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

У даному випадку, аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року (справа № 810/1543/17), від 06.06.2018 р. (справа №804/1782/16), від 24.01.2018р. (справа №807/1502/15).

Частиною 5 ст. 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В даному випадку, така позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08.04.2010 р., яким встановлено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень ст.ст. 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

Внаслідок чого, суд вважає, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку, в розумінні ст. 117 КЗпП України, є безпідставним.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в частині зобов`язання військової частини А2393 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 15.08.2018р. по день фактичного розрахунку.

Суд не приймає до уваги позицію відповідача, що він не є належним відповідачем по справі з посиланням на те, що рішенням Командувача Сухопутних військ ЗСУ від 19.12.2019 року в/ч А2393 виключено з мережі розпорядників бюджетних коштів та зараховано на фінансове забезпечення до в/ч А1795, оскільки відповідач не надав належних доказів цих обставин. В матеріалах справи наявний лише лист т.в.о. начальника фінансового-економічного управління Командування Сухопутних військ ЗСУ від 19.12.2019 року на адресу Командувача Сухопутних військ ЗСУ з пропозиціями щодо виключення окремих військових частин з розпорядників бюджетних коштів та зарахування їх до інших військових частин. Представник відповідача не зазначає про прийняття відповідного рішення за вказаними пропозиціями та не надає його копії.

Суд, враховуючи, що відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, вважає необхідним вирішити спірні правовідносини по даній справі у встановлений для розгляду справи строк, оскільки питання допущення правонаступника відповідача по справі, якщо таке відбулось, можливо на стадії виконання рішення суду.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує, відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З урахуванням висновку суду про часткове задоволення позову, наявні підстави для стягнення з Військової частини А2393 за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судового збору у розмірі 840,80 грн.

Керуючись ст.ст. 9, 77 ,139, 242, 244-250, 255, 262, 295, 297, 371, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А2393 (65012, м. Одеса, пров. Штабний, буд. 1, код ЄДРПОУ 07966906), Військової частини А1785 (65017, м. Одеса, вул. Спартаківська, 2, код ЄДРПОУ 08022573) про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А2393 (65012, м. Одеса, пров. Штабний, буд. 1, код ЄДРПОУ 07966906) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) індексації грошового забезпечення з січня 2016 року по лютий 2018 року.

Зобов`язати військову частину А2393 (65012, м. Одеса, пров. Штабний, буд. 1, код ЄДРПОУ 07966906) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )належну індексацію грошового забезпечення з січня 2016 року по лютий 2018 року включно.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Стягнути з Військової частини А2393 (65012, м. Одеса, пров. Штабний, буд. 1, код ЄДРПОУ 07966906) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.).

Рішення може бути оскаржено до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Г.П. Самойлюк

.