Рішення № 89717483, 09.06.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2020 р. № 400/1810/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Фульги А.П.розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача:Військової частини А 2920, м.Вознесенськ, Миколаївська область, 56500

про:визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; стягнення грошової компенсації в сумі 6 467,34 грн.; стягнення середнього заробітку в сумі 91 861,32 грн.; стягнення моральної шкоди в сумі 25 000,00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - відповідач) звернувся до суду з позовом до Військової частини А2920 (далі - відповідач) з вимогами :

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини А2920 щодо непроведення повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 відмови в нарахуванні та виплаті грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та невиплату грошової компенсації за неотримане речове майно та зобов`язати Військову частину А2920 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

- стянути з Військової частини А2920 грошову компенсацію за неотримане за час військової служби речове майно в сумі 6467,34 грн .

- стянути з Військової частини А2920 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02.09.2019 року по день звернення до суду 04.05.2020 року в сумі 91861,32 грн

- стянути з Військової частини А2920 на користь ОСОБА_1 моральної шкоди у сумі 25000,00 грн та витрат на правничу допомогу у сумі 1000,00 грн

Ухвалою суду від 12.05.2020 року справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

01.06.2020 року від позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутністю позивача.

05.06.2020 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про призначення справи до розгляду в загальному позовному провадженню.

Ухвалою від 09.06.20 було відмовлено відповідачу в задоволенні клопотанні про призначення справи до розгляду в порядку загального провадження.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що станом на день прийняття наказу про звільнення позивача зі служби та виключення позивача зі списків особового складу військової частини відповідач не здійснив виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2018 по 2019 рік передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551), не виплатив грошову компенсацію за речове майно, що є порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року № 178 "Про затвердження порядку виплати військовослужбовцям Збройних сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно" (далі - Постанова КМУ № 178), яка передбачає військовослужбовцю при звільненні зі служби грошову компенсацію за неотримане речове майно.

Відповідач у виплаті відмовив в зв`язку з відсутністю відповідного фінансування від головного розпорядника коштів - Головного управління Національної Гвардії України на рахунок відповідача.

Крім того, позивач, послався на те, що відповідач зобов`язаний виплатити йому всі належні суми та середній заробіток за весь час затримки всіх зазначених вище виплат по день фактичного розрахунку.

Відповідач в задоволенні позову просив відмовити, зазначив у відзиві на позовну заяву, що вимоги позивача є, необґрунтованими у зв`язку з тим, що на виплату грошової компенсації за неотримане речове майно на підставі абзацу 10 п.4 розділу III Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період колишній військовослужбовець ОСОБА_1 не мав права так як вислуга позивача становила лише 03 роки 11 місяців 29 днів.

В своєму відзиві відповідач зазначив, що відповідно до Закону України «Про відпустки» не передбачено порядок перенесення на інший період або продовження додаткової відпустки учасникам бойових дій із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, тому невикористана у поточному році така відпустка на наступний рік не переноситься.Також відповідач зазначив, що надання військовослужбовцю додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати припинено на час дії особливого періоду, у зв`язку з чим компенсація за невикористанні ним дні додаткової відпустки у разі звільнення з військової служби не виплачується. Військова частина є бюджетною організацією та являються структурним підрозділом Міністерства Оборони України.Фінансування відповідача здійснюється виключно з Державного бюджету України.

Також відповідач вказав, що позивач проходив службу та одержував грошове забезпечення за рахунок держави, тобто, не знаходився в трудових відносинах з Військовою частиною А2920, у зв`язку з цим відносно нього не розповсюджуються положення статей 116, і 17 Кодексу законів про працю України, а тому в задоволені вимог про стягненя з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку є необгрунтованими та задоволенню не підлягають.

Дослідив докази, суд дійшов висновку про таке.

ОСОБА_1 з 02.09.2016 року по 02.09.2019року проходив військову службу у Військовій частині А2920 Міністерства оборони України на посаді молодшого сержанта (командира ремонтного відділення автомобільної техніки ремонтного цеху (шасі автомобільної техніки).

Відповідно до Наказу начальника 10 арсеналу Озброєння Збройних Сил України № 11-РС від 21.06.2019р. позивача звільнено з військової служби у запас відповідно до п.п.а,п.2,ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Згідно Витягу з Наказу командира Військової частини А2920 (по стройовій частині) від 02.09.2019 року №116 з позивачем припинено (розірвано) контракт про проходження служби та виключено позивача зі списків особового складу частини, та всіх видів грошового забезпечення.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 виданого 13.04.2018р та Довідкою про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності суверенітету та територіальної цілісності України від 14.02.2018р. №135.

Щодо вимоги позивача про не нарахування грошової компенсації за невикористану соціальну відпустку, як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2019 рік суд зазначає наступне.

Статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" передбачено надання учасникам бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Визначення учасника бойових дій надає ст. 5 Закону № 3551, яким є особа, яка брала участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Право на одержання учасниками бойових дій додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік передбачено п. 12 ст. 12 Закону № 3551.

Службовий час і час відпочинку військовослужбовців регулюється ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі- №2011).

Згідно п.14 Закону №2011 абз.3 у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин (п. 17).

В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець (п. 18).

Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється (п. 19).

У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році.У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів (п. 21).

Визначення особливого періоду містить ст. 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та

охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Принципом який визначає зміст правовідносин людини із суб`єктом владних повноважень є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.

Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов`язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означатиме порушення нею принципу верховенства права.Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.

Отже, у порівнянні з іншими особами, які набули статус учасника бойових дій і не проходили військову службу, позивач мав таке ж право на грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

Указом Президента України від 17.03.2014 р. № 303 "Про часткову мобілізацію", постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551, припиняється.

Відповідно до ч.8 ст.101 Закону №2011 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом № 2011. Так, відповідно до ч. 14 ст. 101 Закону № 2011 у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551 за період з 2018 р. по 02.09.2019р.

Аналогічна правова позиція висловнена у постанові Верховного Суду від 16.05.2019 року за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18.

Частиною 3 ст. 291 КАС України встановлено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Тому дана справа в частині позовних вимог є типовою справою, і суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/19.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вимогу позивача щодо стягнення з Військової частини А2920 грошової компенсації за за неотримане за час військової служби речове майно в сумі 6467,34 коп. слід задовольнити, виходячи з наступного.

Виплата грошової компенсації за неотримане речове майно позивачу виплачена не була, а згідно витягу з наказу командира військової частини А 2920 (по стройовій частині) від 02.09.2019 №166 вбачається що грошова компенсація була нарахована позивачу у сумі 6467,34 грн. Однак відповідач своїми діями собі ж суперечіть призначаючи грошову компенсацію водночас посилаючись, що відновідно до Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період позивач не мав права на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно.

Посилання відповідача на відсутність відповідного фінансування судом не приймається до уваги як не обгрунтоване посиланням на законодавство.

Щодо вимог позивача про виплату середнього заробітку за весь час затримки виплат грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку та по день звернення до суду 04.05.2020 року у сумі 91861,32 грн.

За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед загальними нормами. Тобто, норми Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав у трудових відносинах, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають після звільнення з військової служби.

Згідно ч. 1 ст. 117 КЗпП, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, з аналізу вищевикладених положень КЗпП України вбачається, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Суд зазначає, що право позивача на отримання компенсації додаткової відпустки, за 2018-2019 роки є предметом даного судового спору.

З огляду на положення ч. 2 ст.116 КЗпП України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині зобов`язання відповідача виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 02.09.2019 по 04.05.2020 року оскільки суми компенсації є спірними, а позовна вимога в цій частині є передачасною.

Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди у сумі 25000,00 грн та витрат на оплату правничої допомоги адвоката у сумі 1000,00 грн.

В частині позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди, суд зазначає наступне. За визначенням ст.23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Суду належить встановити обставини наявності такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, зокрема: чим підтверджується факт заподіяння позивачеві втрат майнового та немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Поряд із цим в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту завдання позивачу моральної шкоди, а також наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням (бездіяльністю) відповідача; крім того, позовна заява не містить обставин, з яких виходив позивач при визначенні розміру заявленої до відшкодування шкоди, та обґрунтованого розрахунку спірної суми. Таким чином, позовні вимоги про стягнення моральної шкоди нормативно та документально не підтверджені. Згідно частин 1 3 ст. 132, частин 1 5 ст. 134 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У якості доказу понесених витрат на правничу допомогу Грудненко О.В. надав лише квитанцію № 23 від 04.05.2020 року на суму 1000,00 грн.

Нормами КАС України визначено, що витратами на професійну правничу допомогу є витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, витрати понесені стороною як оплата на правничу допомогу адвоката, в тому гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, оплата за підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, оплата вартості послуг помічника адвоката, сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно частин 2, 3, ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем не надано документів на підтвердження надання послуг правової допомоги, відсутні будь-які договори, акти про прийняття послуг з правничої допомоги, не вказано кількість часу витраченого на підготовку позову, необгрунтовано вартість послуги. У зв`язку з цим, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у стягненні витрат на правничу допомогу.

Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) до Військової частини А 2920 (м.Вознесенськ, Миколаївська область, 56500 код ЄДРПОУ 08140309) - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А2920 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - відмови в нарахуванні та виплаті грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та невиплату грошової компенсації за неотримане речове майно.

3.Зобов`язати Військову частину А 2920 (м.Вознесенськ, Миколаївська область,56500, код ЄДРПОУ 08140309) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

4. Стянути з Військової частини А 2920 (м.Вознесенськ, Миколаївська область,56500, код ЄДРПОУ 08140309) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за не отримане за час військової служби речове майно в сумі 6467,34 грн.

5. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя А. П. Фульга