Рішення № 89717473, 09.06.2020, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2020 р. № 400/1876/20 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В. В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача:Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), вул. Краківська, 20, м. Київ, 02094

про:скасування повідомлення від 25.02.2020; зобов`язання вчинити певні дії; стягнення моральної шкоди в сумі 6 000 грн.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі – позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом, що містив вимоги:

скасувати повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 25.02.2020, що було винесено Головним державним виконавцем Дніпровського районного відділу ДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), надалі – Відділ або відповідач;

зобов`язати Відділ відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого Миколаївським окружним адміністративним судом у справі №400/1597/19, на підставі заяви від 18.01.2020;

стягнути з Відділу моральну шкоду в розмірі 6 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 , зокрема, зазначила, що відповідач безпідставно повернув виконавчий документ без виконання, при цьому допустив суттєве порушення строку, встановленого Законом України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (надалі – Закон № 1404).

Відділ вимоги адміністративного позову не заперечив, жодних доказів на підтвердження правомірності оскаржуваного рішення суду не подав.

На підставі частини дев`ятої статті 205 та частини третьої статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув справу у письмовому провадженні.

Як встановлено судом, відповідно до постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2019 у справі № 400/1597/19 (арк. спр. 11-13), на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню з приватного виконавця виконавчого округу м. Києва ОСОБА_2 судовий збір в сумі 1 921 грн.

На виконання вказаної постанови 27.12.2019 Миколаївський окружний адміністративний суд видав відповідний виконавчий лист (надалі – Виконавчий лист, арк. спр. 14).

18.01.2020 представник позивача Занкевич Н.В. направив до Відділу заяву про примусове виконання рішення та оригінал Виконавчого листа (арк. спр. 17, 18).

Зазначені документи (відправлення 6105243653345) були отримані Відділом 29.01.2020 (арк. спр. 20).

Повідомленням від 25.02.2020 (надалі – Повідомлення, арк. спр. 15), яке було направлено позивачу 22.04.2020 та отримане нею 30.04.2020 (арк. спр. 37-38, 39), головний державний виконавець Відділу Кидонь Євген Вікторович, з посиланням на пункт 6 частини четвертої статті 4 Закону № 1404, повернув ОСОБА_1 . Виконавчий лист без виконання.

У Повідомленні державний виконавець, зокрема, вказав, що «… згідно п.3 ч.1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються … дата народження боржника – фізичної особи. Згідно п. 6 ч.2 Розділу ІІ Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження під час реєстрації виконавчого документа відповідальна особа органу державної виконавчої служби (приватний виконавець, помічник або відповідальна особа приватного виконавця) зобов`язана(ий) внести до Системи такі відомості … число, місяць, рік народження … боржника … дата народження є обов`язковим полем для заповнення даних боржника під час реєстрації виконавчого документа. Державний виконавець без зазначення дати народження боржника не може прийняти рішення про відкриття виконавчого провадження, оскільки автоматизована система виконавчого провадження не дозволяє провести зазначену дію …».

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Згідно з пунктом 6 частини четвертої статті 4 Закону № 1404, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону.

Проте, Відділ повернув Виконавчий лист лише 22.04.2020.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Відповідно до статті 1 Закону № 1404, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Засадами виконавчого провадження, згідно зі статтею 2 Закону № 1404, є:

1) верховенство права;

2) обов`язковість виконання рішень;

3) законність;

4) диспозитивність;

5) справедливість, неупередженість та об`єктивність;

6) гласність та відкритість виконавчого провадження;

7) розумність строків виконавчого провадження;

8) співмірність заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями;

9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 1404, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 3 частини третьої статті 18 Закону № 1404 передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.

Тому відсутність у виконавчому документі відомостей про дату народження боржника не є підставою для повернення державним виконавцем такого виконавчого документа без прийняття до виконання.

Такий висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 471/283/17-ц, у постанові Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 469/1357/16-ц.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною п`ятою статті 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування Повідомлення та в частині зобов`язання Відділу відкрити виконавче провадження з виконання Виконавчого листа.

В обґрунтування вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 6 000 грн. ОСОБА_1 , зокрема, вказала, що з січня 2020 року відповідачем неодноразово вчинялися дії, які не узгоджувалися із принципами чинного законодавства та призвели до порушення її прав. Поведінка відповідача порушувала нормальні умови життя позивача, призвела до душевних переживань та стресо-емоційного напруження.

Вирішуючи питання обґрунтованості позовних вимог в цій частині, суд виходив з такого.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріального чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 Цивільного кодексу України); приниженні часті, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (пункт 4 частини другої статті 23 Цивільного кодексу України).

У постанові від 27.11.2019 у справі № 750/6330/17 Верховний Суд, зокрема, зазначив таке.

«… 36. Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

37. Неналежне виконання органами державної влади чи місцевого самоврядування своїх повноважень, що призвело до порушення прав людини, свідчить про невиконання державою в особі відповідного органу її головного обов`язку перед людиною – утверджувати та забезпечувати її права …

40. Вимога ефективності судового захисту перегукується з міжнародними зобов`язаннями України. Зокрема, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження …

45. Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 0.04.2019 у справі № 464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема і моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49). Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження – емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п. 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

46. Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано …

49. У практиці Європейського суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (див. наприклад, Рисовський проти України … Антоненков та інші проти України …).

50. Таким чином, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчити про заподіяння їй моральної шкоди.

51. Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

52. При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ч. 3 ст. 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.

53. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу ст. 1173 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача - органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується – обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України) …

57. … відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

58. З огляду на те, що «розумність» і «справедливість» є оціночними поняттями, суди … які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широкий діапазон розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди …».

Матеріалами справи підтверджено, що відповідач, по-перше, суттєво порушив встановлений частиною четвертою статті 4 Закону № 1404 строк, по-друге, поверненням Виконавчого листа без прийняття до виконання проігнорував висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 6 частини четвертої статті 4 Закону № 1404, що містяться у численних постановах (в тому числі і в тих, на які послалась ОСОБА_1 у позові).

На думку суду, доводи позивача про те, що протиправні дії відповідача спричинили їй моральну шкоду, є переконливими. Так, ОСОБА_1 (особа пенсійного віку, єдиним джерелом доходів якої є пенсія) звернулась до суду за захистом своїх прав, що були порушені протиправними діями приватного виконавця (справа № 400/1597/19). Після отримання позитивного для неї рішення, позивач цілком обґрунтовано очікувала на те, що сума сплаченого нею судового збору буде компенсована шляхом стягнення її з відповідача, для чого ОСОБА_1 , у повній відповідності до вимог Закону № 1404, звернулась до органу державної виконавчої служби, завданням якого, згідно зі статтею 3 Закону України від 02.06.2016 № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

У суду немає сумнівів, що несвоєчасна реакція Відділу на заяву про примусове виконання рішення, а в подальшому - повернення Виконавчого листа без прийняття до виконання викликали у позивача відчуття невизначеності, несправедливості, розчарування та завдали їй незручностей, в тому числі змусили повторно звернутись до суду.

Як вказано вище, відповідач відзив на позовну заяву не подав, що, на підставі частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, було кваліфіковано судом як визнання позову.

За таких обставин, суд визнав доведеним факт заподіяння відповідачем моральної шкоди позивачу.

Проте, на думку суду, розумним та співмірним розміром відшкодування моральної шкоди в даному випадку є сума 1 000 грн., тому в цій частині суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Оскільки суд звільнив позивача від сплати судового збору, судові витрати відсутні.

Керуючись статтями 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) (вул. Краківська, 20, м. Київ, 02094, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 35011660) задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати повідомлення від 25.02.2020 головного державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кидоня Євгенія Вікторовича про повернення ОСОБА_1 виконавчого листа, виданого Миколаївським окружним адміністративним судом 27.12.2019 у справі № 400/1597/19, без прийняття до виконання.

3. Зобов`язати Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (вул. Краківська, 20, м. Київ, 02094, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 35011660) відкрити виконавче провадження з виконання виданого 27.12.2019 Миколаївським окружним адміністративним судом виконавчого листа у справі № 400/1597/19.

4. Стягнути з Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (вул. Краківська, 20, м. Київ, 02094, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 35011660) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) 1 000 грн. (одна тисяча гривень) моральної шкоди.

5. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Птичкіна