Рішення № 89716652, 03.06.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2020 року Справа № 280/1573/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр. Соборний, буд. 166, м.Запоріжжя, 69107) про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

06.03.2020 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач або ГУ ДПС у Запорізькій області), в якій позивач просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5420-50 від 21.02.2020 на суму 29293,44 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що, відповідно до рішення Дисциплінарної палати КДКА Запорізької області № 35-49/2015 від 28.04.2015, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 32 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VІ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатську діяльність щодо позивача припинено. В Єдиний реєстр адвокатів України було внесено запис про анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та припинення адвокатської діяльності ОСОБА_1 . Із анулюванням свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю та припинення адвокатської діяльності позивач вважає, що він не є платником Єдиного соціального внеску. Крім того, єдиний соціальний внесок за позивача на протязі 2017-2019 років сплачувався Національним технічним університетом «Дніпровська політехніка», у якому ОСОБА_1 працював на посаді професора кафедри публічного права тому, вимога є безпідставною, протиправною та підлягає скасуванню.

Ухвалою від 11.03.2020 відкрите спрощене позовне провадження, судове засідання призначене на 02.04.2020 без виклику (повідомлення) сторін.

25.03.2020 від представника ГУ ДПС у Запорізькій області надійшов відзив на адміністративний позов (вх.№14346), в якому зазначено, що базою нарахування єдиного внеску для платників податків зазначених у п. 4 та ч. 1 ст. 4 Закону України від 08.07.2010 № 2464- VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VІ) є сума доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. Відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VІ платники єдиного внеску, зазначені у п. 4, 5 та 5 ч. 1 ст. 4, зобов`язанні сплачувати єдиний внесок нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок. З огляду на це, контролюючим органом правомірно та відповідно до норм чинного законодавства, прийнято вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5420-50 від 21.02.2020 на суму 29293,44 грн. Вважає позовні вимоги безпідставними та просить у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Частиною 1 ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Однак, пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України №291 від 22.04.2020 та №343 від 04.05.2020 установлено з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року на всій території України карантин.

Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України №392 від 20.05.2020 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 22 травня 2020 р. до 22 червня 2020 р. на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя (далі - регіони) із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (Офіційний вісник України, 2020 р., №23, ст. 896, №30, ст. 1061).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30.03.2020 №540-ІХ розділ VІ «Прикінцеві положення» КАС України доповнено пунктом 3 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.

Повний текст рішення складено з урахуванням вимог пункту 3 розділу VІ «Прикінцеві положення» КАС України.

Розглянувши наявні у справі матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

На підставі рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Запорізької області №1 від 27.01.1994 позивач мав право займатись адвокатською діяльністю (а.с. 14).

Відповідно до витягу з Єдиного реєстру адвокатів України, який сформовано відповідно до Розділу ІІ, статті 17 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VІ (далі - Закон №5076-VІ) ОСОБА_1 , який обліковувався у Раді адвокатів Запорізької області, припинив право на заняття адвокатською діяльністю шляхом анулювання на підставі п.4 ч. 1 ст. 32 Закону №5076-VІ згідно рішення дисциплінарної палати КДКА Запорізької області №35-49/2015 від 28.04.2015 (а.с. 15).

12.02.2020 ГУ ДПС у Запорізькій області, відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи доходів та зборів, сформовано Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5420-50, відповідно до якої ОСОБА_1 станом на 31.01.2020 має заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 29293,44 грн. (а.с. 10).

Не погодившись з вищезазначеним рішенням відповідача позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відповідно до яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI).

Відповідно до ст.1 Закону №2464, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною 1 статті 4 Закону №2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є: роботодавці; фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності; члени фермерського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню на інших підставах; особи, які беруть добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зовнішніх зносин, уповноважений орган центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період, - за непрацюючого іншого з подружжя працівника дипломатичної служби, який перебуває за кордоном за місцем довготермінового відрядження такого працівника.

Частиною другою статті 6 Закону №2464-VI визначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI, єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4,5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Відповідно до абз. 3 ч. 8 ст. 9 платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Крім того, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина 12 статті 9 Закону №2464-VI).

Суд зауважує, що мета участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).

Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи, які займаються незалежною професійною діяльністю).

Відповідно до п.п.14.1.226 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Згідно інформації з індивідуальної картки платника податків, що надана відповідачем, заборгованість у розмірі 29293,44 виникла у ОСОБА_1 на підставі нарахування єдиного внеску для фізичних-осіб підприємців, у т.ч., які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність за 2018 та 2019 роки.

Проте, як вже зазначалось вище, позивач припинив право на заняття адвокатською діяльністю шляхом анулювання на підставі п.4 ч. 1 ст. 32 Закону №5076-VІ згідно рішення дисциплінарної палати КДКА Запорізької області №35-49/2015 від 28.04.2015, про що є відповідні відомості в Єдиному реєстрі адвокатів України (а.с. 15).

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 32 Закону №5076-VІ право на заняття адвокатською діяльністю припиняється шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю у разі накладення на адвоката дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на заняття адвокатською діяльністю.

Згідно з ч.ч. 4, 5 та 7 Закону №5076-VІ, право на заняття адвокатською діяльністю, припинене з підстав, передбачених пунктами 4 і 5 частини першої цієї статті, поновлюється з дня набрання законної сили відповідним рішенням суду або з дня прийняття відповідного рішення Вищою кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури.

Припинення права особи на заняття адвокатською діяльністю має наслідком припинення такої діяльності та права особи на участь у роботі органів адвокатського самоврядування.

Відомості про припинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України.

Таким чином, з 28.04.2015 не міг здійснювати адвокатської діяльності та отримувати від неї доходи, що свідчить про відсутність у нього обов`язку сплачувати єдиний внесок, як самозайнятої особи, в розумінні Закону №2464-VI.

Крім того, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що в період 2017-2019 років позивач був найманим працівником та працював на посаді професора кафедри публічного права Національного технічного університету «Дніпровська політехніка» (49005, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 19).

В силу вимог Закону №2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.

Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Нарахування та сплата єдиного внеску роботодавцем позивача здійснювалась та здійснюються у розмірі встановленому діючим законодавством, з огляду на що, роботодавцем позивача сплата єдиного внеску за останнього, здійснювалась як за найманого працівника.

З довідок №№ 75, 76 та 77 від 03.03.2020 про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором) та суму єдиного соціального внеску наданих Національним технічним університетом «Дніпровська політехніка» вбачається, що в період з 2017 року по 2019 рік єдиний соціальний внесок за позивача був сплачений його роботодавцем:

згідно довідки № 75 від 03.03.2020 сума єдиного соціального внеску становить 39939, 50 грн. (а.с. 16);

згідно довідки № 76 від 03.03.2020 сума єдиного соціального внеску становить 44945,55 грн. (а.с. 17);

згідно довідки № 77 від 03.03.2020 сума єдиного соціального внеску становить 54628,06 грн. (а.с. 19).

Таким чином, суд приходить до висновку, що страхувальником-роботодавцем систематично сплачується внесок з заробітної плати позивача.

У зв`язку із відсутністю доказів на підтвердження здійснення позивачем адвокатської діяльності та отримання доходу, та у зв`язку з нарахуванням та сплатою роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску, суд вважає, що у позивача відсутній обов`язок щодо сплати єдиного соціального внеску як самозайнятою особою.

Суд також враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 11.04.2013 р. по справі «Вєренцов проти України», в якому Суд зазначив, що саме законодавство має бути сформульованим з достатньою чіткістю, щоб надати особі можливість визначити, чи буде її поведінка суперечити закону, та якими можуть бути вірогідні наслідки порушень. Передбачення у національному законодавстві чітких визначень є істотною умовою для того, щоб закон залишався нескладним для розуміння та застосування, а також для запобігання спробам регулювати діяльність, яка не підлягає регулюванню.

Крім того, у рішенні від 03.04.2008 по справі «Корецький та інші проти України», ЄСПЛ наголосив, що закон має бути сформульований з достатньою чіткістю. Щоб положення національного закону відповідали цим вимогам, він має гарантувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права особи.

У рішенні від 09.01.2013 по справі «Олександр Волков проти України» (OleksandrVolkov v. Ukraine), заява № 21722/11 ЄСПЛ наголошено, що чіткість і передбачуваність закону, вимоги до «якості» закону визначають принцип законності, який частково співпадає з принципом верховенства права, одним з визначальних проявів якого є принципи «доброго врядування» і «належної адміністрації».

Крім того, у п.п. 70, 71 рішення у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE («Рисовський проти України») заява № 29979/04 Європейським судом з прав людини підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування», відповідно до якого, в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). При цьому, Суд наголосив, що саме на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій та мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року).

Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.

Суд звертає увагу на те, що у період, за який ГУ ДПС у Запорізькій області було нараховано позивачу спірну суму недоїмки зі сплати ЄСВ він не здійснював адвокатську діяльність діяльності (не був самозайнятою особою), доходу від такої діяльності не мав, а натомість працював у зазначений період як найманий працівник, отримумав заробітну плату за офіційним місцем роботи і роботодавець сплачував з його заробітної плати відповідні внески. Зворотного відповідачем у справі не доведено.

Водночас, постулатом адміністративного процесуального законодавства є презумпція винуватості відповідача у справі - суб`єкта владних повноважень (ч.2 ст.77 КАС України).

У свою чергу податковим законодавством презюмується правомірність рішень, дій та бездіяльності платника податків (ст. 4 ПК України).

Зазначене в сукупності обумовлює покладення обов`язку доказування в податкових спорах на податковий орган, який у відповідності до принципу офіційного з`ясування обставин справи повинен доводити в суді обставини, що стали підставою для нарахування платнику податків спірних податкових зобов`язань, та правомірність прийняття свого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20.02.2018 у справі №817/149/17, від 29.03.2018 у справі №813/2758/16 та, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, є обов`язковим для суду при вирішенні даної справи.

Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що у відповідача не було правових підстав для нарахування ОСОБА_1 єдиного соціального внеску та відповідно, прийняття вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.02.2020 №Ф-5420-50.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено правомірності оскарженої вимоги про сплату боргу (недоїмки), вимоги позову відповідають вимогам законодавства та встановленим під час розгляду обставинам справи, що підтверджені належними та допустимими доказами та, за наведених обставин, позов слід задовольнити в повному обсязі, визнавши протиправною та скасувавши вимогу ГУ ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) від 12.02.2020 № Ф-5420-50.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина перша статті 143 КАС України).

В зв`язку з тим, що в силу вимог п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, як особа з інвалідністю 2 групи, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалося.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (пр.Соборний, буд. 166, м.Запоріжжя, 69107; код ЄДРПОУ 43143945) про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Запорізькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5420-50 від 12.02.2020, якою ОСОБА_1 визначена заборгованість зі сплати єдиного внеску станом на 31.01.2020 у сумі 29293,44 грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Роз`яснити учасникам справи, що відповідно до пункту 3 розділу VI Прикінцеві положення Кодексу адміністративного судочинства України у перебіг встановленого строку для подання апеляційної скарги не враховується строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), запроваджений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 (із змінами та доповненнями), з урахуванням приписів постанови Кабінету Міністрів України №392 від 20.05.2020.

Суддя Р.В. Кисіль