Рішення № 89707654, 05.06.2020, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа № 263/8708/19

Провадження № 2-а/263/20/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2020 року місто Маріуполь

Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Музики О.М.,

за участю секретаря Налісної Ю.О.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративною позовною заявою ОСОБА_1 до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним адміністративним позовом, в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення від 29 травня 2019 року № 0013/28-10-47-13.

На обґрунтування вимог позову ОСОБА_1 посилається на те, що з 04 лютого 2019 року по 08 квітня 2019 року Запорізьким управлінням Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби проводилася планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Метінвест-Шіппінг» (далі - ТОВ «Метінвест-Шіппінг») податкового законодавства за період з 01 січня 2015 року по 30 вересня 2018 року, валютного законодавства за період з 01 січня 2015 року по 30 вересня 2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2015 року по 30 вересня 2018 року. За результатами перевірки складений акт від 22 квітня 2019 року № 45/28-10-47-13/31158623. Під час перевірки відповідачем встановлені порушення, які начебто допущені з боку ТОВ «Метінвест-Шіппінг», а саме: п. 1 ч. 1 ст. 6, ч. ч. 1, 5, 7 ст. 7, ч. 8 ст. 9 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI), у результаті чого ТОВ «Метінвест-Шіппінг» не нараховувало та не утримувало єдиний внесок на виплати у межах середнього заробітку працівників призваних на військову службу за призовом. За указаними обставинами відповідачем складений протокол про адміністративне правопорушення від 20 травня 2019 року № 481/28-10-47-13, в якому зазначено, що ОСОБА_1 начебто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 165-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). За наслідками розгляду указаного протоколу, на підставі акта перевірки, відносно позивача винесено оскаржувану постанову від 29 травня 2019 року № 0013/28-10-47-13, за порушення ч. 1 ст. 165-1 КУпАП.

На підставі акта перевірки, заступником начальника Запорізького управління Офісу великих платників податків Децик А.М. , за наведеним правопорушенням, прийнято рішення від 23 травня 2019 року № 0001774712 про застосування до ТОВ «Метінвест-Шіппінг» штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів своєчасно не нарахованого єдиного внеску та вимогу від 23 травня 2019 року № Ю-1 від 23 травня 2019 року про сплату недоїмки єдиного внеску. Відповідне рішення та вимогу згідно зі ст. 25 Закону № 2464-VI ТОВ «Метінвест-Шіппінг» оскаржено в адміністративному порядку до вищого органу, а саме - Державної фіскальної служби України. Позивач вважає протиправним указані рішення та вимогу, тому, посилаючись на положення п. 1 ч. 1 ст. 4, п. 1 ч. 2 ст. 6, ч. 8 ст. 9, ч. ч. 11, 12 ст. 9 Закону № 2464-VI, п. 3 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України від 20 травня 2015 року № 1275-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації», Порядку виплати компенсації за 2014-2015 роки підприємствам, установам, організаціям, фермерським господарствам, сільськогосподарським виробничим кооперативам незалежно від підпорядкування і форми власності та фізичним особам - підприємцям у межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, а також працівникам, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв`язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв`язку з прийняттям на військову службу за контрактом, затвердженого поставною Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 105, вважає, що постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає скасуванню.

Верховний Суд у численних постановах висловив правову позицію, що особливий період діє в Україні з 17 березня 2014 року, після оприлюднення Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію». Президент України відповідного рішення про скасування особливого періоду, як і рішення про демобілізацію військовослужбовців, прийнятих на військову службу за контрактом на строк закінчення особливого періоду, не приймав.

Контролюючим органом встановлюються указані порушення у зв`язку з відсутністю визначеного порядку відшкодування компенсаційних виплат із бюджету у межах середнього заробітку мобілізованих працівників та відсутністю у Державному бюджеті України коштів, передбачених на виплату зазначених компенсацій. Однак, чинним законодавством України не нарахування єдиного внеску на виплати призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, не ставить в залежність від того чи є механізм повернення відповідних коштів з бюджету та від того чи закладені кошти в Державному бюджетів. Отже, ТОВ «Метінвест-Шіппінг» не повинно було нараховувати та утримувати єдиний внесок на виплати у межах середнього заробітку працівників призваних на військову службу за призовом з початку призову, як це визначено пунктом 3 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України від 20 травня 2015 року № 1275-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації», тому висновок, висловлений в акті перевірки відносно порушення законодавства з питань оподаткування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є не обґрунтованим.

Також, за змістом п. 1 ч. 1 ст. 4, п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI, п. 3.1 розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства доходів і pборів України від 09 вересня 2013 року № 454, страхувальники, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) та інше, у частині подання звіту за таких осіб зобов`язані формувати та подавати до органів доходів і зборів звіт протягом 20 календарних днів, що настають за останнім днем звітного періоду. Звітним періодом є календарний місяць. Положеннями ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI передбачено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 частини 1 статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік.

Частиною першою статті 165-1 КУпАП передбачена відповідальність за порушення порядку нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності щодо єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування або подання недостовірних відомостей, що використовуються в Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування, іншої звітності та відомостей, передбачених законами України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» і «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», порушення встановленого порядку використання та здійснення операцій з коштами Пенсійного фонду України.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше як через два місяці з дня вчинення правопорушення, тому на моменту вчинення адміністративного правопорушення закінчився строк притягнення до відповідальності, так як часом вчинення адміністративного правопорушення є період з 01 січня 2012 року по 30 вересня 2018 року. Отже, орган, який розглядав справу про адміністративне правопорушення, під час розгляду справи допустив порушення ст. 280 КУпАП та не з`ясував обставини закінчення строків, передбачених ст. 38 КУпАП (а. п. 1 - 6).

Відповідач, не погоджуючись із заявленими вимогами, подав відзив на позов, який мотивний тим, що на час прийняття постанови про накладення адміністративного стягнення від 29 травня 2019 року № 0013/28-10-47-13, як і на теперішній час залишаються чинними підстави для ухвалення такої постанови, що є також доказами наявності вини у діях/бездіяльності ОСОБА_1 . Зокрема, рішення від 23 травня 2019 року № 0001774712 про застосування до ТОВ «Метінвест-Шіппінг» штрафних санкцій за донарахування відповідачем своєчасно не нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та вимога від 23 травня 2019 року № Ю-1 про сплату недоїмки з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що прийнятті за результатами розгляду акта перевірки від 22 квітня 2019 року № 45/28-10-47-13/31158623 в адміністративному чи судовому порядку не скасовані. Справи щодо скасування рішень фіскальних органів, ухвалені щодо юридичних осіб підвідомчі адміністративним судам, загальні суди не мають повноважень надавати оцінку підставам для застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Таким чином на теперішній час наявні докази вини ОСОБА_1 , а обставини, встановлені в акті перевірки не спростовані компетентним органом Державної фіскальної служби вищого рівня або компетентним судом.

Перевіркою ТОВ «Метівнест-Шіппінг» з питань нарахування, обчислення та сплату єдиного внеску з нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати за період з 01 січня 2012 року по 30 вересня 2018 року встановлено порушення п. 1 ч. 2 ст. 6, п. 1 ч. ч. 1, 5, 7 ст. 7, ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI, а саме: підприємством не нараховувався та не утримувався єдиний внесок на виплати в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, які не компенсувалися з бюджету за період з березня 2014 року по березень 2015 року. Це порушення є триваючим і таке порушення не усунено ТОВ «Метінвест-Шіппінг» на сьогодні.

У березні 2014 року два співробітника філії ТОВ «Метінвест-Шіппінг» в м. Одеса були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації. ОСОБА_3 за період з 31 березня 2014 року по 23 березня 2015 року, ОСОБА_4 за період з 31 березня 2020 року по 22 жовтня 2014 року, згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, на період мобілізації нараховувалася заробітна плата у розмірі середнього заробітку, на яку не нараховувався та з якої не утримувався єдиний соціальний внесок.

Відповідно до п. п. 5 п. 1 ст. 1 Закону України від 20 травня 2014 року № 1275-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації», який набрав чинності з 08 червня 2014 року, викладено в наступній редакції «за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, не більше одного року, зберігається місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету у межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України». Ця норма КЗпП діє з 18 березня 2014 року відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації». Згідно з ч. 3 ст. 119 КЗпП мобілізованим працівникам нараховується компенсація у межах середнього заробітку, який розраховується виходячи із заробітної плати за попередні два місяці (відповідно до Порядку № 100). Виплата такої компенсації здійснюється за рахунок бюджетних коштів у порядку, визначеному КМУ.

Згідно з останнім абзацом п. 3 Закону № 1275-VII ці зміни застосовуються з першого дня мобілізації, оголошеної Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303 «Про часткову мобілізацію», тобто з 18 березня 2014 року. З 17 березня 2015 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 105, якою затверджений Порядок виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період (далі - Порядок № 105).

Відповідно до п. 3 Порядку № 105 бюджетні кошти спрямовуються підприємствам, установам, організаціям на компенсацію витрат на виплату середнього заробітку працівникам, які працювали на таких підприємствах, в установах, організаціях на час призову на військову службу, не більше одного року.

Виплата компенсації проводиться підприємствами, установами, організаціями у строки, визначені ст. 115 КЗпП України.

Оподаткування, нарахування і сплата єдиного внеску на компенсацію здійснюється відповідно до Кодексу і Закону № 2464-VI (п. 7 Порядку № 105). Відповідно до ч. 7 ст. 7 Закону № 2464-VI, перелік видів виплат, на які нараховується єдиний внесок, затверджується Кабінетом Міністрів України. Не нараховується на виплати та не утримується єдиний внесок з виплат, що компенсуються з бюджету у межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та/або введення воєнного стану.

Таким чином, сторона відповідача вважає, що ТОВ «Метінвест-Шіппінг» не було врегульовано питання про надання компенсації з бюджету у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації та не проінформовано органи соціального захисту населення щодо необхідності проведення компенсації розміру середньої заробітної плати та не подані відповідні звіти, чим порушено п. 1 ч. 2 ст. 6, п. 1 ч. 1, ч. ч. 5, 7 ст. 7, ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI, а саме: не нарахований єдиний внесок на середню заробітну плату у сумі 29 705 грн. 76 коп. та не утримано єдиний внесок із заробітної плати у сумі 2 839 грн. 64 коп. за період з 31 березня 2014 року по 23 березня 2015 року.

ТОВ «Метінвест-Шіппінг» не звернулося до органів соціального захисту населення з питань проведення компенсації розміру середньої заробітної плати. Відповідно такі виплати не компенсуються з бюджету (без звернення підприємства). Звільняються від нарахування внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування лише ті виплати, що компенсуються з бюджету.

ТОВ «Метінвест-Шіппінг» не нарахований єдиний внесок на середню заробітну плату у сумі 29 705 грн. 76 коп. та не утримано єдиного внеску із заробітної плати у сумі 2 839 грн. 64 коп. за період з 31 березня 2014 року по 23 березня 2015 року за станом і на сьогодні, отож порушення триває і по цей час. Посилаючись на указані обставини, сторона відповідача просила відмовити у задоволенні позову (а. п. 65, 66).

Рух справи.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 червня 2019 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, призначені судові засідання, сторонам роз`яснено право та строки на подачу відзиву на позов та відповіді на відзив, а також доказів як на підтвердження, так і спростування доводів кожної із сторін. У задоволенні клопотання адвоката Бєляєва А.П. про зупинення провадження розгляду скарги відмовлено (а. п. 59).

Сторони у повній мірі скористалися своїм правом на подачу заяв по суті розгляду справи, які описані судом.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 18 вересня 2019 року клопотання представника позивача - Бєляєва А.П. та представника відповідача - Єгорова О.В. про зупинення провадження у справі задоволені, провадження у справі зупинено до набрання законної сили рішенням Донецького окружного адміністративного суду у справі № 200/9614/19-а (а. п. 93, 94).

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 березня 2020 року відновлено провадження у справі, витребувано у Донецького окружного адміністративного суду належним чином посвідчені копії рішення цього суду від 01 жовтня 2019 року, додаткового рішення від 07 жовтня 2019 року у справі № 200/9614/19-а та відповідно копію постанови суду апеляційної інстанції від 24 лютого 2020 року (а. п. 111).

Представник позивача - адвокат Бєляєв А.П. до судового засідання не з`явився, попередньо подав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, в якій наполягав на задоволенні вимог (а. п. 140).

У відзиві на позов представник відповідача - Єгоров О.В. просив розглянути справу за відсутності представника відповідача та ухвалити рішення про відомству у задоволенні позову (а. п. 65, 66).

У зв`язку із розглядом справи без повідомлення (виклику) сторін у спрощеному порядку, відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Судом досліджуються саме представлені письмові докази на підтвердження та спростування тих обставин, на які посилалися сторони, а також витребувані судом рішення адміністративних судів, інших суду не представлено та про їх витребування перед судом не порушувалося клопотань.

Суд, вирішуючи питання, передбачені ст. ст. 9, 244 КАС України, виходить з такого.

Судом установлено, що відповідно до акта про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Метінвест-Шіппінг» від 22 квітня 2019 року № 45/28-10-47-13/31158623, податкового законодавства за період з 01 січня 2015 року по 30 вересня 2018 року, валютного законодавства за період з 01 січня 2015 року по 30 вересня 2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2015 року по 30 вересня 2018 року, іншого законодавства за період з 01 січня 2015 року по 30 вересня 2018 року Запорізьким управлінням Офісу великих платників податків ДФС під час перевірки встановлені наступні порушення з боку ТОВ «Метінвест-Шіппінг»:

1. п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, п. п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, ст. ст. 1, 4, 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року № 290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 14 грудня 1999 року № 860/4153, у результаті чого занижено податок на прибуток у період, що перевірявся, на загальну суму 611 381 грн.;

2. п.п. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16, п.п.141.4.1, п.п. 141.4.2, п.п. 141.4.4 п.141.4 ст.141 Податкового кодексу України, з урахуванням ст. 12 Конвенції між Урядом України і Урядом Естонської Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і майно, яка набула чинність 24 грудня 1996 року, у результаті чого занижено податок на прибуток при виплаті доходу нерезиденту АО «Мерктранс» із джерелом його походження з України за ставкою 6 % у період, що перевірявся, на загальну суму 1 044 717 грн.;

3. п. 46.1 ст. 46, п. 48.1 ст. 48, п. 49.1 ст. 49, п. 103.9 ст. 103 Податкового кодексу України, а саме: не подано до контролюючого органу додатки ПН до декларації з податку на прибуток підприємства за 2015 рік - три квартали 2018 року при здійсненні на користь нерезидентів ТОВ «Аскет Шиппинг» , МЕЕ А/S виплат доходу із джерелом його походження з України у сумі 68 384 002 грн. за ставкою податку 0%;

4. п. 46.1 ст. 46, п. 48.1 ст. 48, п. 49.1 ст. 49, п. 103.9 ст. 103 Податкового кодексу України, а саме: подання до контролюючого органу додатків ПН до декларації з податку на прибуток підприємства за 2015 рік з недостовірною інформацією при здійсненні на користь нерезидента виплат доходу із джерелом його походження з України за ставкою податку 0 % АО «Спеценерготранс», Росія, у сумі 458 882 грн., Forlika, Литовська Республіка, у сумі 5 722 598 грн.;

5. п. 198.5 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.4 ст. 200, п.201.10 ст. 201, пункт 38.10 статті 38 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягають сплаті до бюджету на загальну суму 7 309 484 грн.;

6. п. 198.5 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.4 ст. 200, п.201.10 ст. 201, пункт 38.10 статті 38 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, у результаті чого завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на загальну суму 8 605 893 грн.;

7. п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, відповідно до яких скаржником не складено та не здійснено реєстрацію податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладених на загальну суму ПДВ - 15 915 377 грн. 38 коп.;

8. п.п. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14, п.п. «б», «г» п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, п. 3.1 розд. 3 та п. 4.1 розд. 4 Порядку заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01 січня 2015 року № 4, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 30 січня 2015 року за № 111/26556 за періоди: І квартал 2016 року, ІІ квартал 2016 року, І квартал 2017 року, ІV квартал 2017 року, ІІ квартал 2018 року, ІІІ квартал 2018 року, а саме: подання звітів з недостовірними відомостями та помилками, що призвело до зміни платника податку;

9. п. 1 ч. 2 ст. 6, ч. 8 ст. 9 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (із змінами та доповненнями), а саме: ТОВ несвоєчасно та не в повному обсязі нарахований і сплачений єдиний внесок за квітень, серпень 2015 року при розрахунку понижуючого коефіцієнту у сумі 145 614 грн. 37 коп., яку було відкориговано у звіті про ЄСВ за грудень 2015 року;

10. п. 1 ч. 2 ст. 6, ч. ч. 1, 5, 7 ст. 7, ч. 8 ст. 9 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (із змінами та доповненнями), у результаті чого ТОВ «Метінвест-Шіппінг» не нараховувало та не утримувало єдиний внесок на виплати в межах середнього заробітку працівників призваних на військову службу за призовом (а. п. 17 - 19).

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення від 20 травня 2019 року № 481/28-10-47-13, складеного головним державним ревізором-інспектором відділу податкового супроводження підприємств сфери надання послуг Запорізького управління Офісу великих платників податків ДФС Будревич Н.С. відносно генерального директора ТОВ «Метінвест-Шіппінг» ОСОБА_1 останній вчинив правопорушення відповідно до ч. 1 ст. 165-1 КУпАП, зокрема порушення порядку нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а саме: ТОВ «Метінвест-Шіппінг» несвоєчасно та не у повному обсязі нарахований і сплачений єдиний внесок: за квітень, серпень 2015 року при розрахунку понижуючого коефіцієнту у сумі 145 614 грн. 37 коп., яку було відкориговано у звіті про ЄСВ за грудень 2015 року; не нарахований та не утриманий єдиний внесок на виплати у межах середнього заробітку працівників призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, які не компенсувалися з бюджету, за період з березня 2014 року по березень 2015 року в загальній сумі 32 545 грн. 40 коп. (в т. ч. не нараховані - 29 705 грн. 76 коп., не утримані - 2 839 грн. 64 коп.), чим було порушено п. 1 ч. 2 ст. 6, ч. 8 ст. 9, ч. ч. 1, 5, 7 ст. 7, ч. 8 ст. 9 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (а. п. 20, 21).

За наслідками розгляду указаного протоколу 29 травня 2019 року заступником начальника управління - начальника відділу планових та позапланових перевірок Запорізького управління Офісу великих платників податків ДФС Децик А.М. винесено постанову № 0013/28-10-47-13 відносно генерального директора ТОВ «Метінвест-Шіппінг» ОСОБА_1 , за порушення п. 1 ч. 2 ст. 6, ч. ч. 1, 5, 7 ст. 7, ч. 8 ст. 9 розділу ІІІ Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в частині несвоєчасного те не у повному обсязі нарахованого і сплаченого єдиного внеску: за квітень, серпень 2015 року при розрахунку понижуючого коефіцієнту у сумі 145 614 грн. 37 коп., яку було відкориговано у звіті про ЄСВ за грудень 2015 року; не нарахований та не утриманий єдиний внесок на виплати у межах середнього заробітку працівників призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, які не компенсувалися з бюджету, за період з березня 2014 року по березень 2015 року у загальній суму 32 545 грн. 40 коп., та притягнуто його до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 165-1 КУпАП і накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 510 грн. (а. п. 22, 23).

Рішенням від 23 травня 2019 року № 00011774712 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів зборів або платником своєчасно не нарахованого внеску відносно ТОВ «Метінвест-Шіппінг» засновані штрафні санкції у розмірі 89 079 грн. 89 коп. (а. п. 25, 26).

ТОВ «Метінвест-Шіппінг» оскаржило податкові повідомлення до Державної фіскальної служби України (а. п. 27 - 51).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року, позовні вимоги ТОВ «Метінвест-Шіппінг» задоволені частково. Визнано протиправною і скасовано вимогу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 23 травня 2013 року № Ю-1 про сплату боргу (недоїмки). Визнано протиправним і скасовано рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 23 травня 2013 року № 00011774712 частково на суму застосованих штрафних санкцій у розмірі 16 272 грн. 70 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Додатковим рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2019 року вирішено питання про розподіл судових витрат (а. п. 98 - 107, 121 - 130).

Отже, із встановлених обставин вбачається, що постанову про накладення адміністративного стягнення № 0013/28-10-47-13 прийнято у зв`язку з несвоєчасною сплатою позивачем єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за квітень, серпень 2015 року у сумі 145 614 грн. 37 коп., яку відкореговано у звіті за грудень 2015 року та за не нарахування та не утримання єдиного внеску на виплати у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за період з березня 2014 року по березень 2015 року.

Мотиви суду.

Норми права, які застосовує суд при вирішенні спору, який виник із правовідносин щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положенням частини 1 статті 165-1 КУпАП передбачено, що порушення порядку нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності щодо єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування або подання недостовірних відомостей, що використовуються в Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування, іншої звітності та відомостей, передбачених законами України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» і «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», порушення встановленого порядку використання та здійснення операцій з коштами Пенсійного фонду України, - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичну особу - підприємця або особу, яка забезпечує себе роботою самостійно, від тридцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України № 2464-VI від 08 липня 2010 року «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Платниками єдиного внеску згідно з п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI є: роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у свідоцтві про державну реєстрацію її як підприємця), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

На підставі ч. 8 ст. 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом.

Відповідно до ч. 11 ст. 9 Закону № 2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до пп. 20.1.41 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право: складати стосовно платників податків - фізичних осіб та посадових осіб платників податків - юридичних осіб протоколи про адміністративні правопорушення та виносити постанови у справах про адміністративні правопорушення у порядку, встановленому законом.

Оскільки факти несвоєчасного та не у повному обсязі нарахованого і сплаченого єдиного внеску за квітень, серпень 2015 року при розрахунку понижуючого коефіцієнту у сумі 145 614 грн. 37 коп. мали місце, не спростовані стороною позивача, підтверджені рішення адміністративного суду, яке набрало законної сили та ці обставини відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України не підлягають доказуванню під час розгляду цієї справи, а сторона позивача у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 78 КАС України цих обставин не спростувала, тому у цій частині відсутні правові підстави для висновку про безпідставність встановленого суб`єктом владних повноважень адміністративного правопорушення.

У той же час, суд не погоджується із висновками оскаржуваної постанови у частині наявності складу адміністративного правопорушення щодо не нарахування та не утримання єдиного внеску на виплати у межах середнього заробітку працівників призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, які не компенсувалися з бюджету, за період з березня 2014 року по березень 2015 року у загальній суму 32 545 грн. 40 коп. з наступних підстав.

Донецький окружний адміністративний суд, ухвалюючи рішення від 01 жовтня 2019 року, яке залишене без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року, дійшов висновків, що частиною 3 статті 119 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону від 27 березня 2014 року № 1169-VII, передбачено, що працівникам, які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, гарантується збереження місця роботи, посади і середнього заробітку.

Частиною 3 статті 119 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону від 20 травня 2014 року № 1275-VII, передбачено, що за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 3 ст. 119 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону від 15 січня 2015 року № 116-VIII, за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи, посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 4 Порядку виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 105 (далі - Порядок № 105), для виплати компенсації підприємство, установа або організація подає щомісяця до 15 числа органу соціального захисту населення звіт про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам згідно з додатком 1, погоджений районним (міським) військовим комісаріатом, який здійснював призов працівника на військову службу, в частині підтвердження призову та проходження військової служби, для подання до 19 числа їх копій, а також зведених звітів про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам згідно з додатком 2 структурним підрозділам соціального захисту населення.

Також, пунктами 5-7 Порядку № 105 встановлено, що обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Виплата компенсації проводиться підприємствами, установами, організаціями у строки, визначені статтею 115 Кодексу законів про працю України.

Оподаткування, нарахування і сплата єдиного соціального внеску на компенсацію проводяться відповідно до Податкового кодексу України і Закону № 2464-VI.

Згідно з ч. 7 ст. 7 Закону № 2464-VI, у редакції Закону України від 20 травня 2014 року № 1275-VII, перелік видів виплат, на які не нараховується єдиний внесок, затверджується Кабінетом Міністрів України. Не нараховується єдиний внесок на виплати, які компенсуються з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно до ч. 7 ст. 7 Закону № 2464-VI, у редакції Закону від 02 вересня 2014 року № 1669-VII, перелік видів виплат, на які не нараховується єдиний внесок, затверджується Кабінетом Міністрів України. Не нараховується на виплати та не утримується єдиний внесок з виплат, що компенсуються з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

У постанові від 01 березня 2016 року у справі № 816/1993/15 Верховний Суд України зазначив, що оскільки наведені вище норми законодавства України не передбачають прямої виплати коштів мобілізованим працівникам з Державного бюджету України, то вказані виплати можуть здійснюватися роботодавцями з подальшою компенсацією відповідних витрат за рахунок коштів Державного бюджету України. Таким чином, враховуючи ту обставину, що Кабінет Міністрів України у 2014 році не визначив порядку виплати компенсації підприємствам у межах середнього заробітку мобілізованим працівникам з Державного бюджету України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про відсутність підстав для нарахування і сплати податку з доходів фізичних осіб та єдиного соціального внеску мобілізованим працівникам, оскільки компенсаційні виплати з бюджету у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період звільнені від нарахування зазначених платежів.

Також Верховний Суд у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 808/1636/17 дійшов висновку, що на час спірних відносин законодавство України передбачало звільнення роботодавців від нарахування та утримання єдиного внеску з виплат, що компенсуються з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Таким чином суд зазначив, що подальше звернення платника єдиного внеску (роботодавця) для виплати йому компенсації згідно з Порядком № 105, який набув чинності лише у березні 2015 року, - не є умовою застосування приписів ч. 7 ст. 7 Закону № 2464-VI.

У першому реченні ч. 7 ст. 7 Закону № 2464-VI законодавець вказує, що Кабінет Міністрів України затверджує перелік видів виплат, на які не нараховується єдиний внесок. А в другому реченні ч. 7 ст. 7 Закону № 2464-VI законодавець визначив певний вид виплат на які не нараховується та з яких не утримується єдиний внесок.

Такою виплатою є середній заробіток працівникам, які (у межах спірних правовідносин) призвані на військову службу за призивом під час мобілізації.

Вказана виплата підлягає компенсації платнику єдиного внеску (роботодавцю) у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Подальша реалізація платником єдиного внеску (роботодавцем) права на отримання компенсації цієї виплати не впливає на правовідносини щодо нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску цим платником.

За наведеного, адміністративний суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваної вимоги від 23 травня 2019 року № Ю-1 про сплату недоїмки в розмірі 32 545 грн. 40 коп. і рішення від 23 травня 2019 року № 0001774712 у частині застосування штрафних санкцій в розмірі 16 272 грн. 70 коп. та вважав, що оскаржувана вимога підлягає скасуванню повністю, а спірне рішення має бути скасоване частково на суму застосованих штрафних санкцій в розмірі 16 272 грн. 70 коп.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, обставини, з якими відповідач поєднував наявність складу адміністративного правопорушення, а саме: не нарахування та не утримання єдиного внеску на виплати у межах середнього заробітку працівників призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, які не компенсувалися з бюджету, за період з березня 2014 року по березень 2015 року у загальній суму 32 545 грн. 40 коп. не знайшли свого підтвердження, оскільки звернення платника єдиного внеску (роботодавця) для виплати йому компенсації згідно з Порядком № 105, який набув чинності лише у березні 2015 року, - не є умовою застосування приписів ч. 7 ст. 7 Закону № 2464-VI та подальша реалізація платником єдиного внеску (роботодавцем) права на отримання компенсації цієї виплати не впливає на правовідносини щодо нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску цим платником, у зв`язку з чим суд не погоджується із наявністю у діях генерального директора ТОВ «Метінвест-Шіппінг» порушень ч. 7 ст. 7 Закону № 2464-VI.

У силу вимог ч. 5 ст. 78 КАС України сторона відповідача не спростувала обставини, які установлені рішенням адміністративного суду.

Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

За приписами ст. 279 КУпАП посадова особа, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення. На засіданні заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, відповідно до ст. 268 КУпАП має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно з частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, матеріали справи не свідчать, що відповідачем дотримано вимоги ст. 268 КУпАП щодо розгляду справи у відсутність позивача, а саме: повідомлення його про дату, час та місце розгляду справи, вручення постанови тощо.

Отже, судом установлено порушення відповідачем ст. 268, 279, 280 КУпАП, а також звертаючи увагу на положення ч. 2 ст. 71 КАС України та відсутність з боку відповідача доказів на спростування позовних вимог позивача у частині застосування ч. 7 ст. 7 Закону № 2464-VI, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення підлягають частковому задоволенню, а саме - у відповідності до п. 2 ч. 3 ст. 286 КАС України оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення направленню на новий розгляд.

Стороною позивача наведений аргумент, що посадовою особою Запорізького управління Офісу великих платників податків ДФС Децик А.М. при винесені оскаржуваної постанови порушені також вимог ст. 38 КУпАП, а саме - адміністративне стягнення накладено пізніше як через два місяці з дня вчинення адміністративного правопорушення.

Перевіряючи наведені доводи, суд виходить з наступного.

Статтею 234-2 КУпАП передбачено, що органи доходів і зборів розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов`язані зокрема з порушенням законодавства про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (стаття 165-1).

Від імені органів доходів і зборів розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники органів доходів і зборів та їх заступники.

Відповідно до частини 1 статті 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За наслідками проведеної перевірки Запорізьким управлінням Офісу великих платників податків ДФС установлені факти порушення Закону № 2464-VI, а саме: порушення п. 1 ч. 2 ст. 6, ч. ч. 1, 5, 7 ст. 7, ч. 8 ст. 9 розділу ІІІ Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в частині несвоєчасного те не у повному обсязі нарахованого і сплаченого єдиного внеску: за квітень, серпень 2015 року при розрахунку понижуючого коефіцієнту у сумі 145 614 грн. 37 коп., яку було відкориговано у звіті про ЄСВ за грудень 2015 року; не нараховані та не утримані єдиний внесок на виплати у межах середнього заробітку працівників призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, які не компенсувалися з бюджету, за період з березня 2014 року по березень 2015 року у загальній суму 32 545 грн. 40 коп.

«Несвоєчасна сплата» та «сплата не у повному обсязі» не є триваючим адміністративним правопорушенням, а тому суб`єктом владних повноважень при прийнятті постанови не враховано вимоги статті 38 КУпАП, яка в свою чергу визначає строки накладення адміністративного стягнення.

Триваюче правопорушення - це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону.

Оскільки згідно з частиною 1 статті 38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше як через два місяці з дня вчинення правопорушення, відповідачем притягнуто позивача до адміністративної відповідальності з порушенням строків, визначених статті 38 КУпАП та на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення закінчився строк притягнення до відповідальності.

З огляду на те, що правопорушення, яке інкримінується позивачу, не носить характер триваючого, та на час винесення спірної постанови відповідача закінчилися строки притягнення до адміністративної відповідальності, визначені у частині 1 статті 38 КУпАП, відповідачем протиправно притягнуто позивача до адміністративної відповідальності.

Відповідно до положень пункту 7 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю в разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статті 38 цього Кодексу.

Не дотримання вимог ст. ст. 38, 247 КУпАП також вказують на наявність правових підстав для скасування оскаржуваної постанови та направлення справи для нового розгляду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

У зв`язку з чим судом надане обґрунтування рішення саме за конкретними обставинами справи та аргументами сторін, які мають правове значення для вирішення спору.

Під час нового розгляду справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за указаними обставинами, компетентному органу у відповідності до положень статті 7 КУпАП слід здійснити провадження у цій справі на основі суворого дотримання законності, за правилами, передбаченими главою 22 КУпАП, з дотриманням ст. ст. 245 - 252, 280 КУпАП.

Відповідно до ст. 143 КАС України судовий збір відноситься на рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 9, 10, 11, 38, 242, 245, 246, 247, 280, 286 КАС України, ст. ст. 9, 268, 279, 280 КУпАП, суд,

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, - задовольнити частково.

Постанову у справі про адміністративне правопорушення від 29 травня 2019 року № 0013/28-10-47-13 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 165-1 КУпАП, - скасувати.

Справу про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 165-1 КУпАП, відносно ОСОБА_1 направити на новий розгляд до Запорізького управління Офісу великих платників Державної фіскальної служби.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду виготовлений 10 червня 2020 року.

Відомості про учасників справи:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , ІПН НОМЕР_2 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , засоби зв`язку не відомі;

Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби, ідентифікаційний код 39440996, адреса: вул. Дегтярівська, 11Г, м. Київ, 04119, засоби зв`язку - 044 454 09 73; 044 454 09 75; 044 454 09 00.

Суддя О.М. Музика