Рішення № 89671427, 25.05.2020, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/333/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шевякова І.С.,

за участю:

секретаря судового засідання - Козак А.К.

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - Костенко О.В.

представника відповідача - Висоцька Л.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області , в особі Великобагачанського районного сектору Управління державної міграційної служби України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги:

- визнати протиправними дії Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області Великобагачанського районного сектору про відмову у видачі посвідки на постійне проживання на території України ОСОБА_1 ;

- зобов"язати Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області Великобагачанського районного сектору видати ОСОБА_1 посвідку на постійне проживання на території України.

Під час розгляду справи суд

В С Т А Н О В И В:

20 січня 2020 року ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області , в особі Великобагачанського районного сектору Управління державної міграційної служби України в Полтавській області (надалі також - відповідач, УДМС в Полтавській області) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Історія справи

Ухвалою від 27 січня 2020 року Полтавський окружний адміністративний суд прийняв позов до розгляду та відкрив провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Розгляд справи у підготовчому судовому засіданні та розгляд по суті неодноразово відкладався за клопотанням відповідача та у зв`язку з карантином.

11 березня 2020 року судом винесено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті.

Розгляд справи по суті з винесенням рішення відбувся 22 травня 2020 року та вихід суду з нарадчої кімнати й проголошення рішення - 25 травня 2020 року.

Аргументи сторін

В обґрунтування своїх вимог позивач повідомив, що він є громадянином Республіки Азербайджан, прибув на територію України 18 вересня 2016 року та проживає на території Великобагачанського району Полтавської області. 30 червня 2016 року. Уклав шлюб з громадянкою України. Після прибуття на території України 20 липня 2016 року отримав посвідку на тимчасове проживання на території України, яку в подальшому було продовжено до 8 липня 2018 року.

11 липня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Великобагачанського районного сектору УДМС України в Полтавській області зі заявою про продовження строку перебування в Україні та одночасно надав заяву про надання дозволу на імміграцію в Україну у зв`язку з укладенням шлюбу 30 червня 2016 року з громадянкою України. Заява позивача була задоволена та Великобагачанський районний сектор УДМС в Полтавській області 17 липня 2018 року прийняв рішення про продовження строку перебування ОСОБА_1 в України до 01 квітня 2019 року.

14 березня 2019 року позивач отримав дозвіл на імміграцію в Україну.

14 березня 2019 року УДМС в Полтавській області проведено перевірку, за наслідками зроблено висновки про порушення Великобагачанським РС УДМС в Полтавській області процедури прийняття рішення про продовження строку перебування ОСОБА_1 в Україні; відсутність підстав для перебування його в Україні з 26 липня 2018 року та зобов`язання його виїхати за межі України до 24 березня 2019 року.

Вказане рішення було оскаржено ОСОБА_1 до адміністративного суду.

Полтавський окружний адміністративний суд 26 липня 2019 року рішенням у справі №440/957/19 частково задовольнив позов ОСОБА_1 та скасував рішення УДМС в Полтавській області в особі Великобагачанського РС від 15 березня 2019 року про скорочення строку перебування ОСОБА_1 в Україні. Це судове рішення набрало законної сили 17 грудня 2019 року з прийняттям постанови Другого апеляційного адміністративного суду, який рішення суду першої інстанції залишив без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

За таких обставин ОСОБА_1 звернувся 02 січня 2020 року до УДМС в Полтавській області зі заявою про отримання посвідки на постійне проживання, додав до неї необхідні документи, але УДМС в Полтавській області відмовив у видачі відповідної довідки, надавши позивачу лист-відповідь, у якому повідомив про те, що інформація щодо законності перебування ОСОБА_1 на території України відсутня та строк його перебування закінчився 01 квітня 2019 року.

Позивач стверджував, що на дату звернення його зі заявою про продовження строку перебування в Україні він перебував в Україні на законних підставах, як перебуває й по цей час, і обмеження строку його перебування визнано протиправним судовим рішенням, про яке йдеться вище. Тому відмову у видачі посвідки на постійне проживання вважав протиправною

Відповідач заперечував проти позову. Надав до суду відзив на позов, у якому стверджував, що Великобагачанський РС УДМС в Полтавській області на заяву ОСОБА_1 не відмовляв листом від 16 січня 2020 року, а надав роз`яснення чинного законодавства, оскільки ОСОБА_1 не була дотримана процедура, передбачена Порядком оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 321 від 25 квітня 2018 року.

У відзиві відповідач стверджував, що ОСОБА_1 не скористався своїм правом на подачу клопотання про обмін посвідки на тимчасове проживання у липні 2018 року: після закінчення строку дії посвідки 18 липня 2018 року мав виїхати за межі України, натомість 11 липня 2018 року з пропущенням встановленого терміну в 15 робочих днів подав документи на продовження строку перебування в Україні. Таким чином, відповідач стверджував, що ОСОБА_1 не має наразі статусу особи, що законно перебуває на території України, а тому у відповідача відсутні підстави надавати йому посвідку на постійне проживання в Україні. З приводу позовної вимоги про зобов`язання видати вказану посвідку відповідач вказав у відзиві, що вважає це втручанням у свої дискреційні повноваження.

Позивач направив відповідь на відзив, що надійшла до суду 05 березня 2020 року. У цій відповіді позивач повторював аргументи, висловлені у позові.

Відповідач заперечень на відповідь на відзив не надав.

У судовому засіданні позивач та його представник наполягали на задоволенні позову. Представник відповідача просила у задоволенні позову відмовити. Інших аргументів для відмови, окрім як висловлені у відзиві на позов, представник відповідача не навела.

Фактичні обставини, встановлені судом

ОСОБА_1 є громадянином Республіки Азербайджан, прибув в Україну через КПП «Велика Писарівка» 18 вересня 2016 року . Має паспорт Республіки Азербайджан НОМЕР_1 , виданий 05 червня 2010 року та дійсний до 04 червня 2020 року .

Зі 30 червня 2016 року перебуває у шлюбі з громадянкою України.

20 липня 2016 року ОСОБА_1 отримав посвідку на тимчасове проживання НОМЕР_2 терміном до 18 липня 2018 року.

11 липня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Великобагачанського районного сектору УДМС в Полтавській області зі заявою про продовження строку перебування в Україні. Одночасно звернувся зі заявою про надання дозволу на імміграцію у зв`язку з тим, що більше двох років перебуває у шлюбі з громадянкою України.

17 липня 2018 року Великобагачанським РС продовжено строк перебування ОСОБА_1 в Україні до 01 квітня 2019 року.

14 березня 2019 року ОСОБА_1 надано дозвіл на імміграцію в Україну, строком дії дозволу до 14 березня 2020 року, на підставі пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію».

15 березня 2019 року рішенням Великобагачанського РС УДМС в Полтавській області скорочено строк перебування ОСОБА_1 в Україні та зобов`язано його виїхати за межі України до 24 березня 2019 року.

Це рішення було оскаржено позивачем до адміністративного суду.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26 липня 2019 року у справі №440/957/19 за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, Великобагачанського районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області позов було задоволено частково. Рішення УДМС в Полтавській області про скорочення строку тимчасового перебування громадянина громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 на території України від 15 березня 2019 року - визнано протиправним та скасовано; відмовлено в решті позовних вимог.

Це рішення залишене без змін та набрало законної сили на підставі постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року, яким залишено без задоволення апеляційну скаргу УДМС в Полтавській області.

02 січня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Великобагачанського районного сектору УДМС в Полтавській області зі заявою про видачу посвідки на постійне проживання в Україні.

За наслідком розгляду цієї заяви Великобагачанський районний сектор УДМС в Полтавській області 16 березня 2020 року направив ОСОБА_1 лист за вих.№5318/, у якому повідомив, що відповідно до наданих зі заявою документів інформація щодо законності перебування ОСОБА_1 на території України відсутня; строк його перебування закінчився 01 квітня 2019 року, із наданих документів не продовжувався. Запропоновано надати оригінали документів, що підтверджують законні підстави перебування на території України (а.с.23).

Вважаючи дії відповідача протиправною відмовою у видачі посвідки на постійне проживання в Україні, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Норми права, що підлягають застосуванню

Правовий статус, підстави перебування та процедури зміни правового статусу позивача у цій справі визначені, з-поміж іншого, Законами України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та "Про імміграцію".

Статтею 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачено підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України: відповідно до частини 1 цієї статті, іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Статтею 5 цього ж Закону визначено, що іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах першій та сімнадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання.

Відповідно до частина 4 статті 11 Закону України «Про імміграцію», особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

Процедура отримання посвідки на постійне проживання в Україні для іноземця, що отримав дозвіл на імміграцію в Україні, внормована Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 р. № 321 «Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання» (надалі по тексту - Порядок № 321).

Згідно даного Порядку, посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Посвідка виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які мають дозвіл на імміграцію в Україну або до прийняття рішення про припинення громадянства України постійно проживали на території України і після прийняття такого рішення залишилися постійно проживати на її території.

Посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України та які:

досягли 16-річного віку, - на підставі заяв-анкет, поданих ними особисто;

не досягли 16-річного віку або визнані обмежено дієздатними чи недієздатними, - на підставі заяв-анкет одного з батьків (усиновлювачів), з ким проживають особи на підставі дозволу на імміграцію, опікунів, піклувальників.

Згідно пунктів 16, 17 Порядку№ 321, документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважений суб`єкт), територіальних органів / територіальних підрозділів ДМС, за місцем проживання іноземця або особи без громадянства. Документи для оформлення посвідки подаються не пізніше ніж за 15 робочих днів до закінчення встановленого строку перебування/проживання в Україні.

Пунктом 21 Порядку № 321 передбачено, що працівник територіального органу / територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32 - 34 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для оформлення та видачі посвідки, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або наявність документа, що підтверджує законність перебування/проживання іноземця або особи без громадянства на території України, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства, зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві-анкеті.

У разі виявлення факту подання документів не в повному обсязі або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган / територіальний підрозділ ДМС, уповноважений суб`єкт інформують іноземця або особу без громадянства про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови. За бажанням іноземця або особи без громадянства відмова надається у письмовій формі.

Іноземець або особа без громадянства мають право повторно звернутися до територіального органу / територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта в разі зміни або усунення обставин, у зв`язку з якими їм відмовлено в прийнятті документів, за умови дотримання строків, визначених пунктом 17 цього Порядку.

Цим же Порядком № 321 врегульовані підстави для відмови в оформленні та видачі посвідки.

Відповідно до пункту 62 Порядку, територіальний орган / територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли:

1) іноземець або особа без громадянства мають посвідку чи посвідку на тимчасове проживання (крім випадків обміну посвідки або оформлення посвідки іноземцю або особі без громадянства, які тимчасово проживали на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання), посвідчення біженця чи посвідчення особи, якій надано додатковий захист, які є дійсними на день звернення;

2) іноземець або особа без громадянства перебувають на території України з порушенням встановленого строку перебування або щодо них діє невиконане рішення уповноваженого державного органу про примусове повернення, примусове видворення або заборону в`їзду;

3) дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію;

4) встановлено належність особи до громадянства України;

5) за видачею посвідки звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень для її отримання;

6) іноземцем або особою без громадянства подано не в повному обсязі або з порушенням строків, визначених пунктами 17 - 19 цього Порядку, документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі посвідки;

7) отримано від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу інформацію про те, що дії іноземця та особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні, чи іноземець або особа без громадянства вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином;

8) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований або не відповідає встановленому зразку чи належить іншій особі або строк його дії закінчився;

9) встановлено факт подання іноземцем або особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей, підроблених документів або встановлено факт скасування наданого їм дозволу на імміграцію;

10) виявлено факти невиконання іноземцем або особою без громадянства рішення суду чи державних органів, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов`язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в`їзду в Україну;

11) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту 63 Порядку, копія рішення про відмову в оформленні чи видачі посвідки із зазначенням причин відмови не пізніше ніж через п`ять робочих днів з дня його прийняття видається іноземцеві або особі без громадянства під розписку чи надсилається рекомендованим листом такій особі і приймаючій стороні.

У разі подання заяви-анкети через уповноваженого суб`єкта територіальний орган / територіальний підрозділ ДМС надсилає письмове повідомлення про прийняте рішення до уповноваженого суб`єкта для подальшого його вручення іноземцеві або особі без громадянства.

Іноземець або особа без громадянства мають право повторно звернутися до територіального органу / територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта в разі зміни або усунення обставин, у зв`язку з якими їм було відмовлено в оформленні чи видачі посвідки, за умови дотримання строків, визначених пунктом 17 цього Порядку.

Висновки щодо правозастосування

У даній справі сторонами не оспорювався той факт, що позивач, ОСОБА_1 , 14 березня 2019 року в передбаченому порядку та з достатніх підстав отримав від уповноваженого органу держави Україна дозвіл на імміграцію в Україну, строком дії дозволу до 14 березня 2020 року.

Викладені вище норми Порядку № 321 передбачають механізм реалізації дозволу на імміграцію: особа має звернутися до уповноваженого державного органу зі заявою про видачу посвідки на постійне проживання та передбаченими Порядком № 321 документами.

Отже позивач у період з 14 березня 2019 року по 14 березня 2020 року, але не пізніше ніж за 15 робочих днів до закінчення встановленого строку перебування/проживання в Україні мав право звернутися до уповноваженого державного органу зі заявою про видачу йому посвідки на постійне проживання в Україні.

Також у цій справі не оспорювався сторонами той факт, що принаймні до 01 квітня 2019 року ОСОБА_1 легально перебував на території України, отримавши посвідку на тимчасове проживання НОМЕР_2 терміном до 18 липня 2018 року, яка рішенням відповідача від 17 липня 2018 року була продовжена терміном дії до 01 квітня 2019 року.

Відповідач, обґрунтовуючи причини того, що він не видав ОСОБА_1 посвідку на постійне проживання, стверджував, що на час звернення з відповідною заявою (02 січня 2020 року) позивач не мав законних підстав перебувати на території України, оскільки дія його посвідки на тимчасове проживання в Україні закінчилася 01 квітня 2019 року.

Суд погоджується з цим твердженням і воно підтверджується доказами, наявними в матеріалах справи в цілому. Не заперечувала проти факту того, що остання за часом видана посвідка на тимчасове проживання закінчувалася строком своєї дії 01 квітня 2019 року, й сторона позивача.

Але аналізуючи всю сукупність обставин, у яких позивач мав і втратив право на отримання посвідки на постійне проживання в Україні, суд прийшов до висновку, що все ж право позивача є порушеним недобросовісною поведінкою і правовою помилкою державного органу - відповідача.

Як уже зазначалося, ОСОБА_1 мав законне право реалізувати наданий йому дозвіл на імміграцію шляхом звернення зі заявою про видачу посвідки на постійне проживання до 14 березня 2020 року.

В період, коли він мав це право і на законних підстав перебував на території України, будучи документованим чинною посвідкою на тимчасове проживання, УДМС в Полтавській області вчинив дії, які з неминучістю перешкодили ОСОБА_1 реалізувати своє право на отримання посвідки на тимчасове проживання.

15 березня 2019 року рішенням Великобагачанського РС УДМС в Полтавській області скорочено строк перебування ОСОБА_1 в Україні та зобов`язано його виїхати за межі України до 24 березня 2019 року.

Дозвіл на імміграцію ОСОБА_1 отримав 14 березня 2019 року.

Таким чином, вже наступного ж дня після отримання дозволу на імміграцію ОСОБА_1 у зв`язку з винесенням згаданого рішення втратив можливість законно отримати посвідку на постійне проживання, оскільки з прийняттям рішення про скорочення його терміну перебування в України він втратив статус особи, що перебуває в Україні на законних підставах. Відтак, вже з 15 березня 2019 року статус ОСОБА_1 формально не відповідав вимогам Порядку № 321 («Посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України…»).

Як описано вище, рішення відповідача про скорочення ОСОБА_1 терміну перебування в Україні, що перешкодило йому звернутися зі заявою про видачу посвідки на постійне проживання, було визнано протиправним та скасовано судом.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 26 липня 2019 року у справі №440/957/19 за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області, Великобагачанського районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області позов було задоволено частково. Рішення УДМС в Полтавській області про скорочення строку тимчасового перебування громадянина громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 на території України від 15 березня 2019 року - визнано протиправним та скасовано; відмовлено в решті позовних вимог. Це рішення залишене без змін та набрало законної сили на підставі постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року, яким залишено без задоволення апеляційну скаргу УДМС в Полтавській області.

Таким чином, з причини протиправного позбавлення статусу особи, що на законних підставах перебувала в Україні, ОСОБА_1 поза будь-якоєї своєї вини втратив можливість звернутися за посвідкою на постійне проживання та дотриматися вимог Порядку №321.

Отже суд констатує, що державним органом була допущена помилка, наслідком якої стало позбавлення позивача права та можливості скористатися передбаченими законом процедурами. Хоч ця помилка й була виправлена судом, але внаслідок спливу часу, право ОСОБА_1 реалізувати свій дозвіл на імміграцію та отримати посвідку на постійне проживання не було поновлено та було безповоротно втрачено.

Відновити це право державний орган на даний час самостійно не має можливості, оскільки обставини, що склалися на час розгляду цієї справи, дійсно, формально не дають ОСОБА_1 права отримати посвідку на постійне проживання.

Тягар помилки і провини державного органу, визнані судом, наразі покладені на особу позивача, який не допустив протиправної поведінки, але й позбавлений внаслідок помилки державного органу можливості діяти у легальний спосіб.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував на важливості принципу належного урядування. Цей принцип передбачає, зокрема, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є власна недбалість. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.

Так, наприклад, у справі «Рисовський проти України» (Заява № 29979/04) від 20 жовтня 2011 року (набуло статус остаточного 20 січня 2012 року), Суд у пунктах 70,71 вказав, що «…Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року)».

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та практика ЄСПЛ є джерелом права згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Викладені вище міркування призводять до висновку про те, що на даний час формально відповідач, УДМС в Полтавській області, є правий та ОСОБА_1 не є особою, що законно перебуває на території України, проте право ОСОБА_1 є порушеним і дії відповідача, що формально відповідають вимогам закону, не відповідають принципу верховенства права.

Стаття 3 Конституції України проголошує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Керуючись необхідністю дотримання принципу верховенства права та необхідністю забезпечити належне урядування державним органом, суд вважає за необхідне надати оцінку відмові відповідача у видачі ОСОБА_1 посвідки на постійне проживання і цю відмову оцінює як протиправну.

Протиправність оскаржуваної відмови вчинити дію витікає з того, що на позивача було покладено тягар наслідків помилки державного органу і причина появи підстав для оскаржуваної відмови полягає саме у помилці державного органу, що отримала відповідну судову оцінку.

Звідси з необхідністю суд приходить до висновку про наявність підстав для надання ОСОБА_2 судового захисту.

У якості засобу захисту свого порушеного права позивач просив зобов`язати УДМС в Полтавській області видати йому посвідку на постійне проживання в Україні.

Суд знаходить цю вимогу обґрунтованою.

При цьому суд погоджується з твердженням відповідача про те, що вирішення питання про видачу посвідки на постійне проживання належить до його дискреційних повноважень. Аналіз норм Закону України «Про імміграцію» та Порядку № 321 вказує, що це дійсно так.

Однак суд вважає, що відповідач на даний час позбавлений жодної можливості прийняти відповідне рішення у законний спосіб, оскільки формально позивач не має правового статусу, який відповідав би вимогам Порядку № 321 і якщо УДМС в Полтавській області буде чітко слідувати вимогам Порядку, як воно й повинно вчинити за законом, то не матиме підстав і можливостей прийняти позитивне для позивача рішення.

За таких обставин суд вважає виправданим своє втручання у сферу дискреції органу Державної міграційної служби і вважає єдиним можливим способом поновити порушене право позивача - пряме зобов`язання УДМС в Полтавській області видати ОСОБА_1 посвідку на постійне проживання в Україні на підставі його заяви від 02 січня 2020 року та дозволу на імміграцію від 14 березня 2019 року.

На думку суду, будь-які інші способи поновити порушене помилкою державного органу право ОСОБА_1 не існують.

Отже, з викладеного слідує висновок про наявність підстав задовольнити позовні вимоги повністю та визнати протиправною і скасувати відмову у формі листа №5318 від 16 січня 2020 року Управління Державної міграційної служби в Полтавській області у видачі ОСОБА_1 посвідки на постійне проживання на території України; зобов"язати Управління державної міграційної служби України в Полтавській області видати ОСОБА_1 посвідку на постійне проживання на території України на підставі його заяви від 02 січня 2020 року.

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 паспорт громадянина Азербайджану НОМЕР_1 , виданий 05.06.2010 року МВС Республіки Азербайджан, ідентифікаційний номер відсутній) до Великобагачанського районного сектору Управління державної міграційної служби України в Полтавській області в особі Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (вул.Пушкіна 63 м.Полтава ЄДРПОУ 37829297) задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати відмову у формі листа №5318 від 16 січня 2020 року Управління Державної міграційної служби в Полтавській області у видачі ОСОБА_1 посвідки на постійне проживання на території України.

Зобов"язати Управління державної міграційної служби України в Полтавській області видати ОСОБА_1 посвідку на постійне проживання на території України на підставі його заяви від 02 січня 2020 року.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління державної міграційної служби України в Полтавській області витрати зі сплати судобвого збору у загальній сумі 840 грн 80 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у разі проголошення скороченого рішення), з урахуванням положень пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне рішення складено 04 червня 2020 року.

Головуючий суддя І.С. Шевяков