Рішення № 89671340, 05.06.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/2659/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Бойко О.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДМС в Одеській області про визнання протиправною відмову від 13.02.2020 р. та зобов`язання вклеїти фотокартку в паспорт громадянина України у зв`язку із досягненням 45-річного віку, дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.

І. Суть спору:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДМС України в Одеській області, в якому просив:

1.Визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, оформлену листом за вих. № D-345/6/5101-20 від 13.02.2020 р., у вклеюванні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із досягненням 45-річного віку фотокартки у паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ та зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області вклеїти фотокартку в паспорт громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із досягненням 45-річного віку, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.

ІІ. Аргументи сторін

10.07.2019 року позивачу виповнилось 45 років у зв`язку з чим виникла необхідність звернутись до відповідача з метою вклеювання фотографії до паспорта громадянина України при досягненні 45-річного віку. Позивач зазначив, що йому усно в телефонному режимі було відмовлено у вклеюванні фотографії до паспорта громадянина України.

13.02.2020 р. позивач з заявою звернувся до відповідача з проханням вклеїти до паспорта громадянина фотографію у зв`язку з досягненням 45-річного віку.

06.03.2020 р. на адресу позивача надійшла письмова відповідь відповідача, в якій зазначено що у ГУ ДМС в Одеській області відсутні законні підстави для вклеювання фото до паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 р. №2503-ХІІ.

Дана відмова обґрунтована тим, якщо особа не звернулась протягом тридцятиденного строку після досягнення відповідного віку до ГУ ДМС України в Одеській області в установленому законодавством порядку для вклеювання фотографії до паспорту зразка 1994 р., то здійснюється обмін паспорта відповідно до вимог п.69 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.

Позивач зазначив, що він не звернувся своєчасно до відповідача із відповідною заявою про вклеювання фото через тяжку хворобу його батька, зазначена обставина підтверджується виписками з медичних карток.

Також позивач зазначив, що через свої релігійні переконання не може та не бажає здійснювати обмін паспорту у формі книжечки зразка 1994 року на паспорт за формою пластикової картки типу ІD-1 . Позивач не може отримати паспорт з безконтактним електронним носієм, оскільки такій носій містить персональні дані від обробки яких він відмовився.

Крім того, у позивача відсутній реєстраційний номер облікової картки платника податків, оскільки він відмовився від його отримання через свої релігійні переконання.

Позивач вважає відмову відповідача щодо вклеювання фотографії до паспорта громадянина України незаконною та необґрунтованою.

06.04.2020 р. ухвалою Одеський окружний адміністративний суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

13.04.2020 р. від представника відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, в якому він просив у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування відзиву представник відповідача зазначив, що ГУ ДМС України в Одеській області з дотриманням вимог Закону України «Про звернення громадян» було розглянуто заяву позивача і роз`яснено порядок вклеювання до паспорта зразка 1994 р. нових фотокарток.

Отже, на думку представника відповідача, права позивача не порушено рішеннями, діями або бездіяльністю, заяву розглянуто відповідачем у строки та порядок передбачені законодавством про звернення громадян. Головним управлінням ДМС України в Одеській області не створено перешкод позивачу у реалізації права на отримання паспорта громадянина України.

Також у відзиві зазначено, що позивач звернулася до відповідача із заявою, у якій просив вклеїти фото до його паспорта громадянина України зразка 1994 року, у зв`язку із досягненням 45-річного віку. При цьому, представник відповідача зазначив, що позивачу 45 років виповнилось 10.07.2019 р., та він був зобов`язаний звернутися до ГУ ДМС в Одеській області з відповідною заявою про вклеювання фотокартки протягом місяці, тобто в строк до 10.08.2019 р. Однак відповідну заяву позивач направив до ГУ ДМС України в Одеській області 13.02.2020 р., чим порушив п. 6 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України від 25.03.2018 № 302, згідно якої, особа, яка досягла 25-річного або 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових карток здійснюється обмін.

На думку представника відповідача, постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 806/3265/17 (Пз9901/2/18) не може бути підставою для обміну/видачі позивачу паспорта громадянина України у формі книжечки, оскільки є індивідуальним актом та стосується прав або інтересів визначеної в рішенні особи, а саме позивача у зразкові справі. Тобто, представник відповідача у відзиві зазначив, що дана адміністративна справа не підпадає під ознаки типової, оскільки позивач не звернулася із відповідною заявою для отримання адміністративної послуги – оформлення та видача паспорта громадянина України та за відсутності необхідних документів (фотокартки, свідоцтва про народження), то можливо дійти висновку про відсутність факту відмови у видачі паспорту у формі книжечки.

17.04.2020 р. від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що посилання відповідача у відзиві щодо наявності підстави для відмови позивачу в оформленні та вклеюванні фотокартки у паспорт громадянина України у формі книжечки передбаченого Постановою №2503-ХІІ, у зв`язку із пропущенням позивачем строку звернення із відповідною заявою, є необгрунтованою, оскільки ні постановою №2503-ХІІ,, ні Порядком №302 не передбачено підстав, за яких можлива відмова в оформленні та вклеюванні фотокартки у паспорт громадянина України у формі книжечки.

З`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши письмові докази, якими вони обґрунтовуються, суд робить висновок, що адміністративний позов належить до задоволення, свій висновок суд вмотивовує наступним чином.

ІІІ. Обставини, встановлені судом

10.07.2019 року позивачу виповнилось 45 років у зв`язку з чим виникла необхідність звернутись до відповідача з метою вклеювання фотографії до паспорта громадянина України при досягненні 45-річного віку. Позивач зазначив, що йому усно в телефонному режимі було відмовлено у вклеюванні фотографії до паспорта громадянина України.

13.02.2020 р. позивач з заявою звернувся до відповідача про вклеювання до паспорта громадянина фотографію у зв`язку з досягненням 45-річного віку (а.с.8).

Позивач у заяві зазначив, що через свої релігійні переконання не може та не бажає здійснювати обмін паспорту у формі книжечки зразка 1994 року на паспорт за формою пластикової картки типу ІD-1 . Позивач не може отримати паспорт з безконтактним електронним носієм, оскільки такій носій містить персональні дані від обробки яких він відмовився.

Крім того, у позивача відсутній реєстраційний номер облікової картки платника податків, оскільки він відмовився від його отримання через свої релігійні переконання.

13.02.2020 р. відповідач листом надав відповідь позивачу, в якій зазначено що у ГУ ДМС в Одеській області відсутні законні підстави для вклеювання фото до паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 р. №2503-ХІІ (а.с.9).

Дана відмова обґрунтована тим, якщо особа не звернулась протягом тридцятиденного строку після досягнення відповідного віку до ГУ ДМС України в Одеській області в установленому законодавством порядку для вклеювання фотографії до паспорту зразка 1994 р., то здійснюється обмін паспорта відповідно до вимог п.69 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.

Надаючи належну правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

ІV Джерела права та висновки суду.

Згідно ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Частиною першою статті 13 Закону України від 20.11.2012 року №5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» визначено, що до документів, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, та що посвідчує особу і підтверджує громадянство України відноситься, зокрема, паспорт громадянина України.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою та п`ятою статті 14 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Частинами першою та другою статті 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» визначено, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктами 1, 3, 5, 8, 9, 10, 11 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-XII (далі - Положення №2503-XII) паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт є дійсним для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.

Паспорт, виготовлений у вигляді паспортної картки (інформаційного листка), має розмір 80х60 мм. У інформаційний листок вклеюється фотокартка і вносяться відомості про його власника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження і особистий номер, а також дата видачі і код органу, що його видав. Інформаційний листок заклеюється плівкою з обох боків. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної картки, визначається Кабінетом Міністрів України. Бланки паспортів виготовляються на замовлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, з високоякісного паперу з використанням спеціального захисту.

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 року №302 (далі - Порядок №302), паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Згідно з підпунктом 6 пункту 6 Порядку №302 обмін паспорта здійснюється у разі, якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток.

Отже, за чинним законодавством громадянин України, який має паспорт у формі паспортної книжечки, зобов`язаний протягом місяця після досягнення 25 чи 45-річного віку звернутись до уповноважених державних органів із заявою про вклеювання до паспорту фотокартки.

Суд зазначає, що позивачу виповнилось 45 років - 10.07.2019 року , тому він мав звернутися до УДМС з відповідною заявою про вклейку фотокартки протягом місяця, тобто в строк до 10.08.2019 року. Проте таку заяву позивач подав лише 13.02.2020 року, тобто з пропуском встановленого місячного терміну.

Як зазначалось вище, до паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним (пункт 8 Положення №2503-XII).

При цьому, суд зазначає, що паспорт, в якому не вклеєно фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним для встановлення відповідної особи, однак визнання паспорту недійсним немає наслідком його вилучення. Крім того, вказаними нормами не встановлено заборони для вклеювання фотокартки у паспорт після спливу тридцятиденного строку.

При розгляді вказаної справи суд вважає необхідним врахувати та застосувати висновки Великої Палати Верховного Суду по зразковій справі № 806/3265/17 щодо правомірності відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки. Адже частиною 3 ст.291 КАС України визначено, що при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

В постанові Великою Палатою Верховного Суду від 19.09.2018 року у зразковій справі Пз/9901/2/18 щодо правомірності відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки визначено, що ознаками цієї типової справи є:

а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховною Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ;

б) відповідач - територіальні органи ДМС України;

в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховною Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ.

При цьому суд не погоджується з твердженнями відповідача про те, що дана адміністративна справа не є типовою з зазначеною вище зразковою справою за своїм предметом оскільки позивач через свої релігійні переконання не може та не бажає здійснювати обмін паспорту у формі книжечки зразка 1994 року на паспорт за формою пластикової картки типу ІD-1 . Позивач не може отримати паспорт з безконтактним електронним носієм, оскільки такій носій містить персональні дані від обробки яких він відмовився.

Велика Палата Верховного Суду у поставні від 19.09.2018 року у зразковій справі №806/3265/17 звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.

Насамперед суд звертає увагу, що згідно з ч.1 ст. 6 Закону України “Про захист персональних даних” від 01.06.2010 року №2297-VI (далі Закон №2297-VI) мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону №2297-VI).

Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6 ст. 6 вказаного Закону).

Реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За приписами ст. 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.

Відповідно до ст. 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами.

На підставі вищезазначених законодавчих положень Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.09.2018 року в зразковій справі №№806/3265/17 дійшла висновку, що норми Закону №5492-VI на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст.22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було “встановлене законом”) не було “необхідним у демократичному суспільстві” у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.

Також, Велика Палата Верховного Суду, зазначила, що приймаючи Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України”, яким внесено зміни до Закону України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус”, законодавець не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.

На час звернення позивача до територіального підрозділу УДМС діяло два нормативних акта: Положення про паспорт №2503-XII і Постанова №302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов`язані звертатися за його обміном, при досягнені відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов`язані отримувати новий паспорт у формі НОМЕР_1 -картки, який має обмежувальний термін 10 років (ч. 3 ст. 21 Закону №5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві. Оскільки дії Відділу УДМС розглядаються як дії держави в цілому, і такі дії порушують основоположні права громадян, то вони визнаються протиправними.

З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позовні вимоги про визнання протиправними дій відділу УДМС щодо відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт №2503-ХІІ є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Крім того, для належного захисту порушених прав позивача Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне зобов`язати Відділ УДМС оформити та видати позивачу паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт №2503-ХІІ.

Так, відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» паспорт громадянина України містять безконтактний електронний носій.

На виконання положень частини другої статті 15 та абзацу другого частини другої статті 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» Кабінет Міністрів України 25.03.2015 року прийняв Постанову №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - Постанова №302), якою затвердив: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.

За змістом пункту 2 Постанови №302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:

- з 1 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення №2503-XII;

- з 1 листопада 2016 року оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Пунктом 3 Постанови №302 встановлено, що прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 року припиняється; паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 року, є чинним протягом строку, на який його було видано. Вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснюються відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Відповідно до статті 2 Закону України від 01.06.2010 року №2297-VI «Про захист персональних даних» персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Частиною першою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» визначено, що мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Відповідно частин п`ятої та шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Тобто, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Однак, суд звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.

Отже, суд зазначає, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

Проте, норми Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» на відміну від норм Положення №2503-XII не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідач безпідставно розглянув заяву позивача у порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян», оскільки із змісту заяви вбачається, що позивач звернувся з метою оформлення паспорта зразка 1994 року, а саме, вклеювання нової фотокартки у зв`язку з досягненням 45 років, а не у формі звернення громадян.

Крім того, суд вважає, що пропущення позивачем строків звернення за вклеюванням нової фотокартки є підставою складання уповноваженими особами протоколу про адміністративне правопорушення та притягнення її до адміністративної відповідальності, однак такі обставини не можуть бути підставою для позбавлення особи права отримання паспорту громадянина України у формі книжечки.

Таким чином, суд робить висновок, що позивач має право на вклеювання до паспорта громадянина України зразка 1994 року нової фотокартки у зв`язку з досягненням ним 45 років.

При цьому, законодавством не передбачено іншого належного способу захисту порушеного права позивача у спірних правовідносинах, ніж зобов`язання відповідача вклеїти до паспорта позивача зразка 1994 року нової фотокартки у зв`язку з досягненням 45 років.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.12.2019 року у справі №420/270/19.

Разом з тим, в зв`язку з відсутністю механізму реалізації Положення № 2503-XII в частині вклеювання фотокарток при досягнення 45-річного віку через скасуванням Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС України від 13.04.2012 року №320, зареєстрованого в Мінюсті України 02.07.2012 року за №1089/21401 позивач правомірно очікував від відповідача індивідуальних дій щодо роз`яснення можливості та порядку реалізації свого права, в тому числі у визначені порядку звернення та подання відповідних документів.

Суд вважає помилковими доводи відповідача щодо відсутності об`єктивного порушення права позивача на момент звернення до суду, оскільки за умови правової невизначеності щодо оскаржуваних правовідносин останній позбавлений законної можливості щодо реалізації свого права.

З урахуванням зазначеного дії відповідача не забезпечили реалізацію порушеного права позивача, наслідком чого стало звернення до суду для вирішення спірних правовідносин.

Відповідно до статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З урахування наведеного та враховуючи те, що відмова відповідача щодо вклеювання фотокартки в паспорт громадянина у зв`язку із досягненням 45 років була протиправною, суд робить висновок про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 77, 255, 293, 295 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

1.Адміністративний позов задовольнити.

2.Визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, оформлену листом за вих. № D-345/6/5101-20 від 13.02.2020 р., у вклеюванні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із досягненням 45-річного віку фотокартки у паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ та зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області вклеїти фотокартку в паспорт громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку із досягненням 45-річного віку, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.

3. Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840(вісімсот сорок),80 грн.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо розглянуто справу в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Позивач - ОСОБА_1 , адреса АДРЕСА_1 .

Відповідач – Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області 65045, м. Одеса, вул. Преображенська,44 код ЄДРПОУ 37811384;

Суддя О.Я. Бойко

.