Рішення № 89671041, 05.06.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

05 червня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1238/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Смішлива Т.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради про визнання дій противоправними, зобов`язання вчинити певні дії, нарахування та виплату моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

24 березня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач) до Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради (далі – відповідач), в якій позивач просить з урахуванням уточнених позовних вимог:

- визнати протиправним та скасувати повідомлення Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради від 16 листопада 2018 року № 11267/09 про повернення надмірно отриманих коштів щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг в сумі 1939,10 грн ОСОБА_1 ;

- визнати неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради щодо відмови продовження нарахування виплати адресної допомоги ОСОБА_1 з дня звернення та подальших звернень щодо призначення та виплати щомісячної адресної допомоги, а саме з 27 липня 2018 року на наступні шестимісячні періоди згідно поданих заяв;

- зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради поновити виплати та нарахувати адресну допомогу ОСОБА_1 з дня звернення 27 липня 2018 року на наступні шестимісячні періоди згідно поданих заяв;

- зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради відшкодувати на користь ОСОБА_1 розмір завданої моральної шкоди в сумі 4420,00 грн, що завдана внаслідок порушення його законних прав.

В обґрунтування позовних вимог, зазначено, що згідно довідки від 12 червня 2018 року № 8692 позивач є внутрішньо переміщеною особою.

У 2016 році, відповідно до статей 20, 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» Міністерством оборони України з позивачем укладений контракт про проходження військової служби у ЗС України.

З 27 лютого 2019 року по теперішній час позивач проходить військову службу.

27 липня 2018 року позивачем подана заява до відповідача про продовження виплати щомісячної адресної допомоги надавши довідку Луганського обласного військового комісаріату від 06 серпня 2018 року № ВФЗ-694 про компенсацію за піднайом житла за період з 12 березня 2018 року по 31 липня 2018 року. Також позивач звертався до відповідача із заявами про продовження виплати адресної допомоги 04 грудня 2018 року, 24 січня 2019 року, 25 липня 2019 року та в січня 2020 року.

Листами від 30 серпня 2018 року № 7648/04, від 12 грудня 2018 року № 11965/04 та від 13 грудня 2019 року № 12971/10 позивачу повідомлено про відмову у продовженні адресної допомоги.

21 листопада 2018 року позивачу надано повідомлення від 16 листопада 2018 року № 11267/09 про повернення надмірно отриманих коштів щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання.

Підставою відмови в продовженні виплати адресної допомоги став лист Міністерства соціальної політики України від 22 січня 2015 року № 684/0/14-15/5 «Про організацію роботи забезпечення соціального захисту сімей військовослужбовців», в якому міститься, що питання надання сім`ям військовослужбовців щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, слід розглядати у разі, якщо військовослужбовець не забезпечується житловим приміщенням та не отримує виплат на зазначені цілі.

З посиланням на норми Конституції України, Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, позивач вважає дії та повідомлення протиправними.

18 травня 2020 року до Луганського окружного адміністративного суду через канцелярію надійшов відзив на позов заяву (арк. спр. 67-69).

В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що з 01 грудня 2014 року позивач перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа в УПтаСЗН Сєвєродонецької міської ради, про що була надана довідка №919008692 та як отримувач щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

27 липня 2018 року позивач звернувся із заявою про подовження щомісячної адресної допомоги на наступний шестимісячний термін.

16 серпня 2018 року позивачем надано довідку про отримання компенсації за піднайом житла військовослужбовцям за період з березня 2018 року по липень 2018 року.

Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 22 січня 2015 року №684/0/14-15/5, питання надання сім`ям військовослужбовців щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, слід розглядати у разі, якщо військовослужбовець не забезпечується житловим приміщенням та не отримує виплат на зазначені цілі.

Для вирішення питання щодо правомірності надання позивачу щомісячної адресної допомоги зроблено запит до Луганського обласного військового комісаріату про отримання/не отримання позивачем протягом 2016-2018 роки.

Згідно отриманого листа від Луганського обласного військового комісаріату, позивачу виплачується компенсація за піднайом (найом) житла з 12 березня 2018 року.

З огляду на це, позивачу відмовлено у подовженні щомісячної адресної допомоги, згідно заяви від 27 липня 2018 року, та проведено перерахунок раніше виплаченої щомісячної адресної допомоги з 12 березня 2018 року по 23 липня 2018 року.

Розмір заборгованості становить 1939,10 грн.

Повідомленням від 16 листопада 2018 року № 11267/09 позивача проінформовано про необхідність повернення надміру виплаченої суми щомісячної адресної допомоги. 04 грудня 2018 року за вх. № В-1249 до УПтаСЗН надійшла заява від позивача, в якій він вважає, що вищевказане повідомлення є безпідставним.

24 січня 2019 року позивач звернувся із заявою про подовження виплати допомоги ра наступний період.

Але, враховуючи інформацію про отримання позивачем компенсації за піднайом (найом) житла згідно постанови КМУ від 26 червня 2013 року № 450 починаючи з 12 березня 2018 року, та беручи до уваги лист Міністерства соціальної політики України від 22 січня 2015 року № 684/0/14-15/5, позивачу відмовлено у подовженні виплати допомоги.

25 липня 2019 року позивач звернувся із заявою про подовження виплати допомоги ра наступний період.

З аналогічних підстав позивачу відмовлено у подовженні виплати допомоги у 2019 році.

23 січня 2020 року позивач звернувся із заявою про подовження виплати допомоги ра наступний період та йому з вказаних підстав знову відмовлено в подовженні виплат.

Просить суд відмовити в позовних вимогах позивача в повному обсязі.

Ухвалою суду від 30 березня 2020 року позовну заяву залишено без руху (арк. спр. 29-31).

Ухвалою суду від 08 квітня 2020 року позовну заяву залишено без руху та продовжено строк усунення недоліків (арк. спр. 50-51).

Ухвалою суду від 04 травня 2020 року прийнято заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), вирішення клопотання про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду залишено відкритим до отримання відзиву на позов. (арк. спр. 60-62).

Ухвалою суду від 05 червня 2020 року залишено без розгляду позовні вимоги в частині позовних вимог про зобов`язання відповідача поновити нарахування та виплату адресної допомоги за заявами від 27 липня 2018 року, від 15 серпня 2018 року, від 28 листопада 2018 року, від 24 січня 2019 року та від 25 липня 2019 року (арк. спр. 111-112).

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса мешкання: АДРЕСА_1 , проходить військову службу Старобільсько-Новопсковському об`єднаному районному військовому комісаріаті Луганської області, є учасником бойових дій та внутрішньо переміщеною особою, що підтверджено копіями документів: паспорта громадянина України (арк. спр. 9), довідки про присвоєння ідентифікаційного номера (арк. спр. 10), довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (арк. спр. 12, 71, 88, 96, 105), посвідчення учасника бойових дій (арк. спр. 11).

Згідно з довідкою № 8692 від 12 червня 2018 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, фактичним місцем проживання/перебування позивача є АДРЕСА_2 (арк. спр. 12, 71, 88, 96, 105).

Довідкою від 21 березня 2020 року № 617 підтверджено те, що позивач перебуває на військовій службі в Старобільсько-Новопсковському об`єднаному районному військовому комісаріаті Луганської області (арк. спр. 23).

Згідно з довідкою № ВФЗ-694 від 06 серпня 2018 року позивачу з березня по липень 2018 року виплачено 7896,77 грн грошової компенсації за піднайом (найом) житла (арк. спр. 16, 74).

Відповідно до довідки № ВФЗ-1040 від 03 листопада 2018 року позивачу у 2018 році виплачено 11296,77 грн грошової компенсації за піднайом (найом) житла (арк. спр. 16, 74), що підтверджено листом № ВФЗ-1061 від 09 листопада 2018 року (арк. спр. 86).

Згідно з довідкою № ВФЗ-202 від 24 лютого 2020 року позивачу у 2019 році виплачено 17109,68 грн грошової компенсації за піднайом (найом) житла, у 2020 році нарахування вказаної компенсації не відновлено у зв`язку з відсутністю фінансування, виплата допомоги не здійснювалась (арк. спр. 107).

Згідно листа Міністерства соціальної політики України від 22 січня 2015 року № 684/0/14-15/5 питання надання сім`ям військовослужбовців щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, слід розглядати у разі, якщо військовослужбовець не забезпечується житловим приміщенням та не отримує виплат на зазначені цілі (арк. спр. 18, 109).

Позивач звертався до відповідача із заявами про продовження виплати щомісячної адресної допомоги від 27 липня 2018 року (арк. спр. 70), від 15 серпня 2018 року (арк. спр. 15, 73), від 28 листопада 2018 року (арк. спр. 82), від 24 січня 2019 року (арк. спр. 20, 87, 90), від 25 липня 2019 року (арк. спр. 93) та від 23 січня 2020 року (арк. спр. 103).

Листами від 30 серпня 2018 року № 7648/04 (арк. спр. 14, 76), від 12 грудня 2018 року № 11965/04 (арк. спр. 19, 83) та від 13 грудня 2019 року № 12971/10 (арк. спр. 21) позивачу повідомлено про відмову у продовженні адресної допомоги з посиланням на лист Міністерства соціальної політики України від 22 січня 2015 року № 684/0/14- 15/5.

Відповідно до розпорядження без номера від 13 листопада 2018 року (арк. спр. 79), розпорядження без номера від 04 лютого 2019 року (арк. спр. 92), розпорядження без номера від 18 вересня 2019 року (арк. спр. 102) та розпорядження без номера від 12 березня 2020 року (арк. спр. 108) заяви розглянуто, звернення не підлягає розрахунку з посиланням на лист Міністерства соціальної політики України від 22 січня 2015 року № 684/0/14- 15/5.

Відповідно до листа від 12 грудня 2018 року № 11965/04 позивачу виплачено адресну допомогу з 12 березня 2018 року по 23 липня 2018 року в сумі 1939,10 грн (арк. спр. 84).

Позивачем отримано повідомлення від 16 листопада 2018 року № 11267/09 про повернення надмірно отриманих коштів щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання (арк. спр. 81), що не заперечується позивачем та підтверджується заявою від 28 листопада 2018 року, яка зареєстрована 04 грудня 2018 року за вхідним номером 3-1249 (арк. спр. 82).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року (далі – Закон № 2012-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 12 Закону № 2012-XII, держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла. У разі відсутності службового жилого приміщення військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом і не перебувають у шлюбі, розміщуються безплатно в спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини, а сімейні - у сімейних гуртожитках. Житлово-побутові умови в таких казармах повинні відповідати вимогам, які пред`являються до гуртожитків, що призначені для проживання одиноких громадян. Для інших військовослужбовців військова частина зобов`язана орендувати житло для забезпечення ним військовослужбовця та членів його сім`ї або за бажанням військовослужбовця виплачувати йому грошову компенсацію за піднайом (найом) жилого приміщення. Розмір і порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації за піднайом (найом) ними жилих приміщень визначаються Кабінетом Міністрів України.

За приписами Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081, військовослужбовці та члени їх сімей забезпечуються службовими житловими приміщеннями, що відповідають вимогам житлового законодавства. З цією метою у кожній військовій частині формується фонд службового житла.

У разі відсутності можливості розміщення військовослужбовців у спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини, гуртожитках (сімейних гуртожитках) для військовослужбовців офіцерського складу, в тому числі для тих, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, та членів їх сімей військова частина орендує житло або за бажанням військовослужбовця виплачує йому грошову компенсацію за піднайом (найом) житлового приміщення відповідно до Порядку виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації та Державної спеціальної служби транспорту за піднайом (найом) ними жилих приміщень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 2013 року № 450.

Забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.

Житлові приміщення надаються військовослужбовцям у межах норм, встановлених законодавством.

Облік військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов (далі - облік), ведеться у військових частинах та квартирно-експлуатаційних органах.

Військовослужбовці зараховуються на облік згідно з рішенням житлової комісії військової частини, яке затверджується командиром військової частини.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про розмір і порядок виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки та Державної спеціальної служби транспорту за піднайом (найом) ними жилих приміщень" від 26 червня 2013 року № 450 затверджено Порядок виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки та Державної спеціальної служби транспорту за піднайом (найом) ними жилих приміщень (далі – Порядок № 450).

Цей Порядок визначає розмір та механізм виплати грошової компенсації за піднайом (найом) жилих приміщень (далі - грошова компенсація) таким категоріям військовослужбовців Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки та Держспецтрансслужби: особам офіцерського складу, у разі коли вони не забезпечені жилими приміщеннями за місцем проходження військової служби, не отримали за рахунок держави грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення та перебувають на квартирному обліку, а також якщо військова частина не орендує для них та членів їх сімей житло; курсантам вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів, які мають сім`ї, у разі ненадання їм жилої площі в сімейних гуртожитках, відсутності таких гуртожитків та жилого приміщення за місцем проходження військової служби (навчання) (пункт 1 Порядку № 450).

Грошова компенсація особам офіцерського складу та курсантам, зазначеним у пункті 1 цього Порядку (далі - військовослужбовці), виплачується щомісяця (у поточному місяці за попередній) в розмірі, який не перевищує: у м. Києві - 2 мінімальні заробітні плати; у мм. Сімферополі, Севастополі та обласних центрах - 1,5 мінімальної заробітної плати; в інших населених пунктах - 1 мінімальної заробітної плати. При цьому військовослужбовцям за наявності у них трьох і більше членів сім`ї зазначені розміри збільшуються в 1,5 рази (пункт 2 Порядку № 450).

Грошова компенсація виплачується починаючи з дня реєстрації поданого в установленому порядку рапорту військовослужбовця: особам офіцерського складу - за місцем проходження військової служби згідно з наказом командира (начальника) військової частини; курсантам - за місцем проходження військової служби (навчання) згідно з наказом керівника вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу вищого навчального закладу (пункт 4 Порядку 450).

Для отримання грошової компенсації військовослужбовець разом з рапортом подає такі документи: копії паспорта військовослужбовця та повнолітніх членів сім`ї, які перебувають з ним на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов; копії облікової картки фізичної особи - платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному органу державної податкової служби і мають відмітку в паспорті) військовослужбовця та повнолітніх членів сім`ї, які перебувають з ним на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов; інформацію (витяг, інформаційну довідку) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про належне військовослужбовцю та членам його сім`ї, які перебувають з ним на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, нерухоме майно; довідку про склад сім`ї та реєстрацію місця проживання (перебування), видану житлово-експлуатаційною організацією, підприємством, установою або органом місцевого самоврядування (особи офіцерського складу військових частин, які дислокувалися в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, і які переміщені з місць попередньої дислокації, подають довідку про склад сім`ї, видану командиром (начальником) цієї військової частини (підрозділу); довідку квартирно-експлуатаційного органу про перебування на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов (для осіб офіцерського складу, зазначених у пункті 1 цього Порядку) (особи офіцерського складу військових частин, які дислокувалися в населених пунктах, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, і які переміщені з місць попередньої дислокації, подають довідку квартирно-експлуатаційного органу, в зоні відповідальності якого розташована військова частина (підрозділ), за новим місцем дислокації на підставі облікових списків станом на 1 липня 2014 р.); копію завіреної належним чином довідки про отримання (неотримання, здачу) жилого приміщення з попереднього місця проходження військової служби, видану квартирно-експлуатаційним органом (службою) Міноборони, Національної гвардії, відповідним підрозділом Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецзв`язку або Держспецтрансслужбою (для осіб офіцерського складу, зазначених у пункті 1 цього Порядку, крім осіб, які прибули з тимчасово окупованої території України та населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження); копію свідоцтва про шлюб (за наявності); копію свідоцтва про народження дитини (за наявності) (пункт 5 Порядку № 450).

Грошова компенсація не виплачується у разі наявності у військовослужбовця або членів його сім`ї за місцем проходження військової служби жилого приміщення, яке відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам, площею, що відповідає мінімальним нормам, визначеним житловим законодавством; нездачі службового жилого приміщення (у тому числі в гуртожитку) за попереднім місцем проходження військової служби, крім осіб, які прибули з тимчасово окупованої території України та населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження (пункт 6 Порядку № 450).

Виплата грошової компенсації припиняється з дня, наступного за днем: отримання (придбання) військовослужбовцем жилого приміщення; виключення із списків особового складу військової частини, Держспецзв`язку (за винятком військовослужбовців, направлених у складі підрозділів для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки); вибуття особи офіцерського складу, зазначеної у пункті 1 цього Порядку, у закордонне відрядження разом із сім`єю (пункт 7 Порядку № 450).

З аналізу наведених вище норм права, суд дійшов висновку, що Держава зобов`язалась забезпечувати військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення.

Отже, виплата грошової компенсації за піднайом житла військовослужбовцю є похідним і тимчасовим обов`язком Держави, який випливає з факту незабезпечення військовослужбовця належним приміщенням і існує доти, поки такий обов`язок державою не виконаний.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до п. 2.4 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями (діяла на момент виникнення спірних правовідносин), затвердженої наказом Міністерства Оборони України від 30 листопада 2011 року № 737 (надалі - Інструкція), на облік приймаються військовослужбовці, які потребують поліпшення житлових умов і зареєстровані в цьому населеному пункті з дня прийняття рішення житловою комісією військової частини, затвердженої командиром цієї військової частини.

Згідно пункту 8.1 розділу VIII Інструкції, грошова компенсація за піднайом (найом) жилого приміщення (далі - грошова компенсація) виплачується особам офіцерського складу у разі, якщо вони не забезпечені жилими приміщеннями за місцем проходження військової служби (навчання), не отримали за рахунок держави грошову компенсацію за належне їм для отримання жиле приміщення та перебувають на квартирному обліку, а також якщо військова частина не орендує для них та членів їх сімей житло.

Відповідно до абзацу 1 п. 8.3 Інструкції, грошова компенсація виплачується починаючи з дня реєстрації поданого в установленому порядку рапорту на виплату грошової компенсації за піднайом (найом) житла (додаток 42), незалежно від дати видання наказу командира (начальника) військової частини чи керівника вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу вищого навчального закладу особам офіцерського складу - за місцем проходження військової служби (навчання) згідно з наказом командира (начальника) військової частини.

З матеріалів справи, судом встановлено, що позивач має військове звання капітан, перебуває на офіцерській посаді, позивачу виплачувалась у 2018 та 2019 роках грошова компенсація за піднайом житла, у 2020 році грошова компенсація за піднайом житла не виплачується.

02 жовтня 2014 року прийнятий Закон України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”, що набрав чинності 15 жовтня 2014 року, яким визначені тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

Гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб встановлено Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (далі – Закон № 1706).

Механізм надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг (далі - грошова допомога) врегульовано Порядком надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 01 жовтня 2014 року (далі – Порядок № 505).

Відповідно до статті 1 Закону № 1706 внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Частиною першою статті 4 Закону № 1706 передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково; підставами для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є наявність реєстрації місця проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

Відповідно до статті 5 Закону № 1706 довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач та його діти є внутрішньо переміщеними особами.

Пунктом першим Порядку № 505 встановлено, що цей Порядок визначає механізм надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг (далі - грошова допомога).

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку № 505 грошова допомога надається внутрішньо переміщеним особам, які перемістилися з тимчасово окупованої території України, населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, а також внутрішньо переміщеним особам, житло яких зруйновано або стало непридатним для проживання внаслідок проведення антитерористичної операції та які взяті на облік у структурних підрозділах з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органах з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи), з дня звернення за її призначенням по місяць зняття з такого обліку включно, але не більше ніж на шість місяців.

Грошова допомога внутрішньо переміщеним особам призначається на сім`ю та виплачується одному з її членів за умови надання письмової згоди у довільній формі про виплату йому грошової допомоги від інших членів сім`ї (далі - уповноважений представник сім`ї) у таких розмірах: для осіб, які отримують пенсію, та дітей - 1000 гривень на одну особу (члена сім`ї); для осіб з інвалідністю I групи та дітей з інвалідністю - 130 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; для осіб з інвалідністю II групи - 115 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; для осіб з інвалідністю III групи - прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність; для працездатних осіб - 442 гривні на одну особу (члена сім`ї).

Загальний розмір допомоги на сім`ю розраховується як сума розмірів допомоги на кожного члена сім`ї та не може перевищувати 3000 гривень, для сім`ї, до складу якої входять особи з інвалідністю або діти з інвалідністю, - 3400 гривень, для багатодітної сім`ї - 5000 гривень.

Якщо у складі сім`ї, якій призначено грошову допомогу, відбулися зміни, розмір грошової допомоги перераховується з місяця, наступного за місяцем виникнення таких змін, за заявою уповноваженого представника сім`ї або інформацією, поданою компетентним органом.

Для призначення грошової допомоги на наступний шестимісячний строк уповноважений представник сім`ї подає до уповноваженого органу або установи уповноваженого банку (у випадку, передбаченому пунктом 5 цього Порядку) заяву, в якій повідомляє про відсутність змін, що впливають на призначення грошової допомоги, а також пред`являє довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб усіх членів сім`ї.

Для отримання грошової допомоги уповноважений представник сім`ї звертається за фактичним місцем проживання (перебування) сім`ї до уповноваженого органу із письмовою заявою, складеною у довільній формі, про надання грошової допомоги і подає документи, визначені цим пунктом (абз . 1 пункту 5 Порядку № 505).

Для призначення грошової допомоги на наступний шестимісячний строк уповноважений представник сім`ї подає до уповноваженого органу заяву, в якій повідомляє про відсутність змін, що впливають на призначення грошової допомоги, а також пред`являє довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб усіх членів сім`ї. Таку заяву на наступний шестимісячний строк може бути подано з дати його початку або не раніше ніж за 15 днів до закінчення поточного шестимісячного строку (абз. 3 пункту 5 Порядку № 505).

Порядком № 505 визначено вичерпний перелік підстав коли грошова допомога не призначається.

Пунктом 6 Порядку № 505 передбачено, що грошова допомога не призначається у разі, коли: будь-хто з членів сім`ї має у власності житлове приміщення, розташоване в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України, райони проведення антитерористичної операції та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення; будь-хто з членів сім`ї має на депозитному банківському рахунку кошти у сумі, що перевищує 10-кратний розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.

Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку протягом 10 днів після подання уповноваженим представником сім`ї заяви та документів, зазначених у пункті 5 цього Порядку, призначають грошову допомогу або відмовляють у її призначенні, про що надають відповідне повідомлення уповноваженому представнику сім`ї.

Пунктами 10, 11, 12 Порядку № 505 визначається, що уповноважені органи мають право перевіряти обґрунтованість видачі та достовірність документів, поданих для призначення грошової допомоги, а також здійснювати запити та безоплатно отримувати відомості від підприємств, установ та організацій усіх форм власності, необхідні для призначення грошової допомоги та контролю за правильністю її надання.

Уповноважений представник сім`ї, якому призначено грошову допомогу, зобов`язаний повідомляти уповноваженому органу про зміну обставин, які впливають на призначення грошової допомоги, протягом трьох днів з дня настання таких обставин.

Суми грошової допомоги, виплачені надміру внаслідок подання документів з недостовірними відомостями, повертаються уповноваженим представником сім`ї на вимогу уповноваженого органу.

У разі відмови добровільного повернення надміру перерахованих сум грошової допомоги вони стягуються у судовому порядку.

Виплата грошової допомоги припиняється з наступного місяця у разі: подання уповноваженим представником сім`ї заяви про припинення виплати грошової допомоги; надання інформації державної служби зайнятості про те, що працездатні члени сім`ї протягом двох місяців не працевлаштувалися за сприянням державної служби зайнятості або перебувають в трудових відносинах з роботодавцями на тимчасово окупованій території України, в районах проведення антитерористичної операції чи населених пунктах, що розташовані на лінії зіткнення, але фактично не працюють; зняття з обліку внутрішньо переміщеної особи; виявлення уповноваженим органом факту подання недостовірної інформації або неповідомлення про зміну обставин, які впливають на призначення грошової допомоги.

Виплата грошової допомоги може бути поновлена, якщо протягом місяця з місяця припинення її виплати уповноважений представник сім`ї повідомив уповноваженому органу про зміну обставин, які вплинули на припинення виплати грошової допомоги.

Отже, Порядком № 505 не передбачено такої підстави для відмови у призначенні або припинення виплати щомісячної адресної грошової допомоги внутрішньо переміщеним особам, як отримання грошової компенсації за піднайом житла чи отримання однієї і тієї ж пільги, гарантії чи компенсації з інших підстав.

Суд наголошує, що грошова компенсація за піднайом житлового приміщення виплачується: особам офіцерського складу у разі коли вони не забезпечені жилими приміщеннями за місцем проходження військової служби, не отримали за рахунок держави грошову компенсацію за належне їм для отримання жиле приміщення та перебувають на квартирному обліку, а також якщо військова частина не орендує для них та членів їх сімей житло; курсантам вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів, які мають сім`ї, у разі ненадання їм жилої площі в сімейних гуртожитках, відсутності таких гуртожитків та жилого приміщення за місцем проходження ними військової служби (навчання).

Виплата такої компенсації здійснюється відповідно до Порядку виплати грошової компенсації військовослужбовцям Збройних сил України за піднайом (найом) ними житлових приміщень, затвердженим постановою Кабінету міністрів України від 26 червня 2013 року № 450.

Згідно з висновком Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 24 грудня 2004 року у справі № 22-рп/2004, відповідно до частини другої статті 3 Конституції України головним обов`язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини; таке забезпечення, крім усього іншого, потребує законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод.

Конституційний Суд України у пункті 3.4 Рішення від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 зазначив, що Суд неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами; у рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).

У справах “Щокін проти України” (Shchokin v. Ukraine), заяви № 23759/03 та №37943/06, а також “Серков проти України” (Serkov v. Ukraine), заява № 39766/05 Європейський суд з прав людини, встановивши порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким і узгодженим та не відповідало вимозі “якості” закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

Таким чином, посилання відповідача, відмовляючи у продовження нарахування та виплати щомісячної адресної допомоги позивачу, на лист Міністерства соціальної політики України від 22 січня 2015 року № 684/0/14- 15/5, суд вважає безпідставним, оскільки щомісячна адресна допомога переміщеним особам та грошова компенсація за піднайом житла не відносяться до одного із витрат на проживання та містять різну правову природу.

Аналогічна правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі №751/2087/16-а.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини “Щокін проти України” (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про “закон”, стаття 1 Першого Протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі “Шпачек s.r.о.” проти Чеської Республіки” (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic” № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі “Бейелер проти Італії” (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Як зазначено у пункті 28 рішення у справі “Молдавська проти України” (заява № 43464/18), Суд враховує те, що закон, який застосований у цій справі не містить жодного положення, яке могло б ввести в оману заявника щодо його чинності та релевантності до відповідних правовідносин, а тому обмеження щодо реалізації відповідних прав скаржника було передбачуваним і обґрунтованим.

Аналізуючи поняття “якість закону” Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі “Солдатенко проти України” (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Щодо позовних вимог визнати протиправним та скасувати повідомлення від 16 листопада 2018 року № 11267/09 про повернення надмірно отриманих коштів щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг в сумі 1939,10 грн, суд зазначає.

Аналіз положень Порядку № 505, та змісту повідомлення про повернення надміру отриманих коштів щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово – комунальних послуг від 16 листопада 2018 року № 11267/09 в сумі 1939,10 грн, свідчить про те, що вказане повідомлення не є рішеннями відповідача в розумінні Порядку № 505, яке спричинило для позивача правові наслідки, а тому повідомлення носить виключно інформаційний характер.

Суд звертає увагу, що повідомлення відповідача від 16листопада 2019 року про повернення надміру отриманих коштів щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово – комунальних послуг, передбачає, що в разі неповернення коштів, вони будуть стягнуті в судовому порядку.

Тобто, саме по собі направлення відповідачем на адресу позивача повідомлення, не тягне будь-яких наслідків та не порушує право позивача та не породжуючи для позивача правових наслідків.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 227/2015/17.

Правомірність вимоги зазначеної в повідомленні та правильність обчислення сум перевіряє суд, який розглядає справу щодо стягнення сум.

У зв`язку з викладеним суд дійшов висновку про відмову у задоволені даної позовної вимоги.

Щодо позовних вимог зобов`язати поновити нарахування та виплату адресної допомоги, з дня припинення по теперішній час, враховуючи періоди припинення, не призначення відносно кожного члена сім`ї, суд зазначає.

Ухвалою суду від 05 червня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради в частині позовних вимог про зобов`язання відповідача поновити нарахування та виплату адресної допомоги за заявами від 27 липня 2018 року, від 15 серпня 2018 року, від 28 листопада 2018 року, від 24 січня 2019 року та від 25 липня 2019 року залишено без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про зобов`язання поновити нарахування та виплату адресної допомоги позивачу та його дітям на підставі заяви позивача від 23 січня 2020 року.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи, що на момент звернення з адміністративним позовом до суду у цій справі позивачу не було відомо про розпорядження відповідача б/н від 12 березня 2020 року, суд, з`ясувавши, що прийняття цього розпорядження передувало діям пов`язаних з відмовою у продовженні виплати адресної допомоги, визнає протиправним зазначене розпорядження, оскільки саме розпорядження створює відповідні правові наслідки, а не дії відповідача під час здійснення своїх повноважень.

Щодо вимоги зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради відшкодувати на користь ОСОБА_1 розмір завданої моральної шкоди в сумі 4420,00 грн, що завдана внаслідок порушення його законних прав, суд зазначає.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно із частиною першою статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до частини другої статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною третьою статті 23 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (частин четверта статті 23 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Як зазначено у пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. […] Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Позивач обґрунтовуючи розмір заподіяної йому моральної шкоди пов`язує з невчинення у встановленні строки відповідачем покладених на нього обов`язків протягом 2018 – 2020 років. Періодичні звернення позивача, очікування відповідей, отримання їх з порушенням строків виснажило морально.

Однак, в матеріалах справи відсутнє будь-яке документальне підтвердження наявності такої шкоди у позивача, факту її заподіяння саме відповідачем.

Відповідно, суд, з`ясувавши всі обставини справи, дослідивши всі надані сторонами докази, дійшов висновку про недоведеність позивачем своїх позовних вимог щодо стягнення з відповідача моральної шкоди у 4420,00 грн.

Зважаючи на все вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ст. 6 КАС України).

Згідно з частини першої статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною другої статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

При зверненні до суду з позовом позивачем сплачено судовий збір в сумі 1681,60 грн, що підтверджено квитанцією від 27 квітня 2020 року № 1011805513 (арк. спр. 56).

Як вже вище вказано, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до приписів частини першої статті 139 КАС України суд присуджує позивачу понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 840,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, а саме за частину задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради про визнання дій противоправними, зобов`язання вчинити певні дії, нарахування та виплату моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради б/н від 12 березня 2020 року.

Зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради (ідентифікаційний код 24179564, місцезнаходження: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Новікова, буд. 15 Б) поновити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса мешкання: АДРЕСА_1 ) нарахування та виплату щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 505 “Про надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг” на підставі заяви від 23 січня 2020 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити за необґрунтованістю.

Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради (ідентифікаційний код 24179564, місцезнаходження: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Новікова, буд. 15 Б) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса мешкання: АДРЕСА_1 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, але не менше строку дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щодо запобігання поширення коронавірусної хвороби (COVID-19).

Суддя Т.В. Смішлива